Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №757/26209/24-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/647/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року м. Київ

Справа № 757/26209/24-ц

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса», яка подана представником Трещовим Андрієм Олеговичем, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2024 року, ухвалене у складі судді Головко Ю.Г.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку,

встановив:

У червні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду міста Києва з позовом до відповідача ТОВ «Дієса», в якому просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку, що станом момент подачі позову становить 926 127,10 грн., та складається з невиплаченої заробітної плати в розмірі 347 460 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 580 667,10 грн.

Також просила стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20% від стягнутої заборгованості по невиплаченій заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 185 625,42 грн., судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Позов мотивовано тим, що трудові відносини між сторонами були припинені за ст. 38 КЗпП України, у зв`язку зі звільненням за власним бажанням з посади директора департаменту логістики, дистрибуції та сервісу. В день звільнення відповідач видав позивачу копію наказу про звільнення, проте розрахунковий листок або довідку про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, відповідач не надав на її вимогу ані в день звільнення, ані згодом, у зв`язку з чим позивач звернулася до суду з цим позовом.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Дієса» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Дієса» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 340 476 грн. 22 коп.

Стягнуто з ТОВ «Дієса» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 68 095 грн. 24 коп.

Стягнуто з ТОВ «Дієса» на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.

Частково не погоджуючись із рішенням суду, представник відповідача ТОВ «Дієса» -Трещов А.О. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене судове рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 68 095 грн. 24 коп. та ухвалити нове, яким стягнути з ТОВ «Дієса» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ця справа є незначної складності та простою по суті, оскільки стосувалася вирішення питання про стягнення заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішення суду в оскаржуваній частині не відповідає критеріям співмірності, складності справи і складності виконаної адвокатом роботи та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, а тому, на думку апелянта, зазначені стороною позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 20% від суми задоволених позовних вимог є значно завищеними та не є належним чином обґрунтованими, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - Фещенко І.С. просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Посилаючись на постанови Верховного Суду від 16.07.2024 у справі № 910/11499/23, від 09.07.2024 у справі № 910/6143/23 і від 04.06.2024 у справі № 913/50/22, представник позивача зазначає, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або погодинної оплати. Такі форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару означає, що в разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору та призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Представник позивача стверджує, що витрати на професійну правничу допомогу підтверджені копією договору про надання правничої допомоги від 21.05.2024 № 21052024 та додатковою угодою від 21.05.2024 № 1 до договору про надання правничої допомоги від 21.05.2024 № 21052024.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди від 21.05.2024 № 1 до договору про надання правничої допомоги від 21.05.2024 № 21052024 сторони погодили сплатити адвокату гонорар в розмірі 20% від суми стягнутої заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту надходження грошових коштів клієнту за рішенням суду або добровільно сплачених боржником, готівкою або шляхом безготівкового переказу на рахунок.

Оскільки орієнтовний розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку за розрахунком позивача склав усього 928 127,10 грн., з яких розмір невиплаченої заробітної плати становив 347 460 грн., а розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 580667,10 грн., то розмір судових витрат, які планував понести позивач на професійну правничу допомогу, становив 185 625,42 грн., які підлягали стягненню з відповідача.

У зв`язку із частковим задоволенням позову, суд першої інстанції визначив, що судові витрати за надання правничої допомоги підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 68 095,24 грн.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином, що не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши фактичні обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Таким чином, рішення суду першої інстанції переглядається на предмет законності та обґрунтованості в частині присудженого до стягнення з відповідача на користь позивача розміру витрат на професійну правничу допомогу, в іншій частині судове рішення не переглядається, оскільки учасниками справи не оскаржується.

Вирішуючи питання про витрати позивача на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі їх часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим з відповідача підлягали стягненню на користь позивача 68 095,24 грн.

З висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується лише частково з огляду на наступне.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина друга статті 141 ЦПК України).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 137 ЦПК України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У постанові Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зазначено, зокрема, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

В пункті 6.5. постанови Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у червні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду міста Києва з позовом до відповідача ТОВ «Дієса», в якому просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку, що станом момент подачі позову, становив 926 127,10 грн., та складався з невиплаченої заробітної плати в розмірі 347 460 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 580 667,10 грн. Також просила стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20% від стягнутої заборгованості по невиплаченій заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 185 625,42 грн., судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

16 липня 2024 року представник позивача подав до суду першої інстанції клопотання про розгляд справи без його участі та участі позивача (т. 1 а.с. 50, 51) і в призначене на 22 липня 2024 року судове засідання він не з`явився (т. 1 а.с. 53). Судове засідання відкладено до 12 вересня 2024 року.

10 вересня 2024 року представник позивача подав до суду першої інстанції клопотання про розгляд справи без його участі та участі позивача (т. 1 а.с. 65, 66).

11 вересня 2024 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому визнав позовну вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі на суму 340 476,22 грн (т. 1 а.с. 82). У відзиві, серед іншого, стверджувалося, що ця категорія справ (про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок) є типовою і що розгляд справи відбувався за відсутності представника позивача, у зв`язку з чим відповідач просив зменшити суму відшкодування витрат на правову допомогу адвоката до 5000 грн. (т. 1 а.с. 79).

В призначене на 12 вересня 2024 року судове засідання представник позивача не з`явився (т. 1 а.с. 190).

14 вересня 2024 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якому навів обґрунтування проти заперечень відповідача та просив задовольнити позов у повному обсязі (т. 1 а.с. 162-189).

В призначене на 16.10.2024 судове засідання представник позивача не з`явився (т. 1 а.с. 194).

16 жовтня 2024 року суд ухвалив рішення по суті спору, яким позовні вимоги задовольнив частково та стягнув з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 340 476,22 грн., а в задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовив (т. 1 а.с. 195-203).

Як вбачається з матеріалів справи, необхідність понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу підтверджується копією договору про надання правової допомоги № 21052024 від 21 травня 2024 року, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Фещенко та партнери» та ОСОБА_1 ; додатковою угодою №1 від 21 травня 2024 року.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди № 1 від 21.05.2024 року, сторони погодили, що для представництва інтересів клієнта в судах першої інстанції щодо стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, Адвокатське об`єднання зобов`язується надати правничу допомогу клієнту в такому вигляді та обсязі: - ознайомлення та аналіз обставин і матеріалів справи, наданих клієнтом; - формування та визначення правової позиції; - представлення інтересів клієнта у судах першої інстанції; -подання клопотань, відповідей, заперечень по справі; - у разі необхідності, представлення інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції. ( а.с. 37, т. 1).

Сторони погодили, що за надання правової допомоги в обсязі, передбаченому п. 1 додаткової угоди, або за отриманий успішний результат, а саме: отримання клієнтом грошових коштів за невиплачену заробітну плату та/або середній заробіток за період затримки розрахунку від боржника ( колишнього або теперішнього роботодавця) клієнт зобов`язується сплатити адвокату гонорар в розмірі 20% від отриманих (стягнутих) грошових коштів за невиплачену заробітну плату та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, протягом 3 календарних днів з моменту надходження грошових коштів клієнту за рішенням суду або добровільно сплачених боржником готівкою або шляхом безготівкового переказу на рахунок.

Враховуючи, що судом позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, на суму невиплаченої заборгованості із заробітної плати - в розмірі 340 476 грн. 22 коп., то суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу, з відповідача на користь позивача у розмірі, визначеному додатковою угодою між АО «Фещенко та партнери» та позивачем: 340 476 грн. 22 коп. х 20 % = 68 095 грн. 24 коп.

Проте колегія з таким висновком суду не погоджується, оскільки судом першої інстанції не було належним чином враховано заперечення представника відповідача у відзиві на позовну заяву щодо необхідності зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а також вимоги ст. ст. 137, 141 ЦПК України.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такий висновок міститься в п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в п.5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Згідно з п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West" проти України").

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33- 34; 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19)

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі №750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №757/60277/18-ц.

Зі змісту мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення слідує, що суд першої інстанції обмежився формальним посиланням на пункт 3 частини другої статті 141 ЦПК України, не перевіривши доводи сторони відповідача на предмет обґрунтованості заявленої стороною позивача до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу, однак, які виявилися неналежним чином мотивованими, адже цей юридичний спір є типовим, законодавство чітко регулює спірні правовідносини.

Присуджуючи позивачу до стягнення судові витрати, зважаючи лише на правила пропорційного розподілу відповідно до розміру задоволених вимог, суд першої інстанції не надав оцінки заявленому позивачем розміру витрат з точки зору їх співмірності зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони. При цьому, було залишено без процесуальної відповіді клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 5000 грн, що було обґрунтовано типовістю справи та необхідними на її підготовку витратами часу, а також розглядом справи за відсутності представника позивача.

Факт укладення договору адвоката з клієнтом, в якому, серед іншого, визначено гонорар в розмірі 20% від суми задоволених позовних вимог, не є підставою для звуження сфери застосування частини третьої статті 141 ЦПК України, згідно з якою вирішити питання, зокрема, про обґрунтованість та пропорційність судових витрат є обов`язком суду.

Аналіз судових рішень, на які посилався відповідач, обґрунтовуючи сталість судової практики, свідчить, що справи за позовами до ТОВ «Дієса» за змістом позовних вимог є типовими. Колегія суддів вважає, що дана справа не є спором значної складності й не потребує дослідження великого обсягу доказів. Як встановлено з матеріалів справи, за клопотанням представника позивача справа розглянута без його участі.

Отже, враховуючи складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також з урахуванням заперечення представника відповідача ТОВ «Дієса», фінансовий стан відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом за правилами пропорційності розмір витрат на правничу допомогу не враховує критерії реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, такі витрати є неспівмірними із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг та часом, витраченим на надання таких послуг, і приходить до висновку про зменшення їх розміру з 68 095 грн. 24 коп. до 10 000 грн.

Відповідно до частин першої і четвертої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2024 року підлягає зміні в частині розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню з ТОВ «Дієса» на користь ОСОБА_1 , зменшивши суму витрат на правничу допомогу з 68 095 грн. 24 коп.до 10 000 грн.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса», яка подана представником Трещовим Андрієм Олеговичем, - задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2024 року - змінити в частині розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 , зменшивши суму витрат на правничу допомогу з 68 095 грн. 24 коп. до 10 000 (десяти тисяч) гривень.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 17 вересня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.