Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №161/8983/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/8983/26

Провадження № 2/161/5086/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

15 вересня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Мазура Д.Г.

за участі секретаря судового засідання - Дручок О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Луцького міськрайонного суду Волинської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги мотивує тим, що 12 серпня 2019 року сторони перебували в шлюбі, який було розірвано 18 березня 2025 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області. Перебуваючи в шлюбі, сторони придбали квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на спірну квартиру зареєстровано за відповідачем, як одноособовим власником. Після розірвання шлюбу сторони перестали сумісно проживати. Позивачка з дитиною залишилася проживати в даній квартирі. ОСОБА_3 проживає в квартирі з моменту її придбання і по теперішній час та сплачує комунальні послуги, бере участь у покращенні умов проживання. Інше житло в неї відсутнє. Відповідач фактично самоусунувся від виконання обов`язків щодо утримання спільного майна та належного забезпечення дитини.

Ураховуючи, що після розірвання шлюбу дитина проживає з позивачем, перебуває на її утриманні на підставі ст. 70 СК України вона просить визнати квартиру спільною сумісною власністю подружжя, здійснити її поділ, відступивши від рівних часток. З урахуванням зазначеного, просила суд визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом спільної сумісної власності, та у порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини спірної квартири, а за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частини спірної квартири.

29 квітня 2026 ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

05 травня 2026 року ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області відкрито загальне позовне провадження у справі.

10 серпня 2026 ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Від представника позивача адвоката Жємєлі В.І. на адресу суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони позивача, в якій зазначено, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи. Встановлено, що копію ухвали про відкриття провадження, копію позовної заяви з додатками надіслано відповідачу засобами поштового зв`язку на адресу зареєстрованого місця проживання, що відповідає вимогам п. 2 ч. 7 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України. На адресу суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення поштових відправлення з відміткою працівника пошти «повертається за закінченням терміну зберігання».

Таким чином, судом вжито всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення відповідача ОСОБА_2 , про розгляд справи. Суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити їх правову позицію щодо предмета спору.

Оскільки відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, однак не з`явився в судове засідання, відзиву на позов не подав та враховуючи, що представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони з 12 серпня 2019 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

Під час шлюбу у сторін народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 02 травня 2021 року.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 березня 2025 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано та визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із матір`ю ОСОБА_1

26 лютого 2026 Луцьким міськрайонним судом Волинської області ОСОБА_1 видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частки всіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо ) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За час перебування у шлюбі позивач та відповідач на підставі договору купівлі-продажу від 01 листопада 2019, набули у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 30,6 кв.м., житловою площею 16,1 кв.м. (а.с. 14-15). Право власності на зазначену квартиру зареєстроване за відповідачем.

Згідно звіту з незалежної оцінки майна ринкова вартість квартири за адресою: загальною площею 29,6 кв.м. складає 560000,00 грн.

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади виданого 12 лютого 2026 року вбачається, що ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 22-23).

Отже, судом встановлено, що спірна квартира придбана сторонами у період перебування у шлюбі, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині 1 статті 71 СК України зазначено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

У частині 1 статті 70 СК України також закріплено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Шлюбний договір між позивачем та відповідачем укладено не було.

У позовній заяві ОСОБА_2 просила при поділі майна подружжя відступити від засади рівності часток подружжя, визнавши за нею право власності на 2/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а за відповідачем право власності на 1/3 частину цієї квартири. В обґрунтування необхідності відступу від засади рівності часток подружжя, позивач посилається на те, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, не сплачує комунальні послуги, не бере участі у покращенні житлових умов, а також ухилявся від утримання спільної дитини.

На підтвердження даних обставин позивач надає дублікати квитанцій про сплату комунальних платежів за спірну квартиру з 2023 по 2026 рік, а також копію квитанції від 22.01.2024 рік, що підтверджує придбання нею за власні кошти вхідних дверей на суму 15620,00 грн..

Так, відповідно до ч. 2 ст. 70 СК України, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Також, у частині 3 статті 70 СК України визначено, що за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

У пункті 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21грудня 2007 року №11«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Проаналізувавши всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд вважає, що стороною позивача під час розгляду справи не доведено наявності підстав, передбачених частиною 2 статті 70 СК України, для відступлення від засад рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності.

Зокрема, наведені позивачем доводи про те, що відповідач ухиляється від належного утримання дитини та не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, належними та допустимими доказами не підтверджені.

Наданий позивачем судовий наказ про стягнення аліментів сам по собі не свідчить про наявність заборгованості зі сплати аліментів чи про неналежне виконання відповідачем обов`язку щодо утримання дитини, оскільки доказів існування такої заборгованості суду не надано. Стороною позивача під час розгляду справи не доведено належними та допустимими доказами, що розмір аліментів, який стягується з відповідача на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі судового наказу виданого Луцьким міськрайонним судом 26 лютого 2026 року по справі №161/4059/26 є недостатнім для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування. У випадку ж недостатності отримуваних аліментів, позивач не позбавлена можливості звернутися до суду з позовною заявою про їх збільшення. Однак, на підтвердження таких обставин позивачем не надано суду відповідних доказів.

Також, факт проживання позивача разом із дитиною у спірній квартирі не є самостійною та достатньою підставою для відступу від рівності часток подружжя.

Щодо твердження позивача про здійснення нею утримання, ремонту чи істотного поліпшення спірного майна, суд вказує, що сплата нею комунальних послуг у період шлюбу та після його припинення обумовлена, зокрема, її проживанням у квартирі та користуванням відповідними послугами, а тому сама по собі не свідчить про збільшення її частки у спільному майні. Наданий чек на придбання вхідних дверей також не підтверджує здійснення поліпшень майна за особисті кошти позивача після припинення шлюбу, оскільки придбання дверей мало місце ще під час шлюбу.

Отже, позивачем не доведено обставин, які б свідчили про істотний внесок саме з її боку у придбання, утримання або поліпшення спірного майна, неналежне виконання відповідачем обов`язків щодо матеріального забезпечення сім`ї чи дитини, або наявність інших обставин, які відповідно до закону можуть бути підставою для відступу від рівності часток подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином суд констатує, що передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 70 СК України підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя у праві власності на спірну квартиру та спірне приміщення судом під час розгляду даної справи не встановлено.

З урахуванням викладеного та приймаючи до уваги те, що спірна квартира була придбана в період шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , беручи до уваги, що позивачем не доведено підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя у праві власності на спірне нерухоме майно, суд приходить до висновку, що частки позивача та відповідача у праві власності на вказане майно є рівними, дане нерухоме майно слід поділити між позивачем та відповідачем порівну, тобто по частині за кожним з них.

Згідно з ч. 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Отже, поділ спільного сумісного майна подружжя шляхом визнання за кожною із сторін права власності на частину квартири АДРЕСА_1 , призводить до припинення права спільної сумісної власності на вказане нерухоме майно.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до переконливого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом було сплачено судовий збір у розмірі 5600,00 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. При цьому, за наслідками розгляду справи з урахуванням інтересів сторін спільне сумісне майно фактично було поділено між позивачем та відповідачем порівну, без відступу від рівності часток кожного з них. За таких обставин суд вважає, що і судові витрати повинні бути поділені між сторонами порівну, що буде відповідати принципу пропорційності задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути половину сплаченого позивачем при зверненні до суду з даним позовом судового збору, тобто 2800,00 грн. (5600,00 грн. / 2 = 2800,00 грн.).

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 77, 78, 81, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжязадовольнити частково.

Поділити спільне майно подружжя - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 2800 (дві тисячі вісімсот) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте Луцьким міськрайонним судом Волинської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .

Повне судове рішення складено 17 вересня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Д.Г. Мазур