Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №161/11092/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/11092/25

Провадження № 2/161/91/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого - судді Смоковича М.В.,

при секретарі судового засідання – Хилько О.В.,

за участі:

позивача – ОСОБА_1 ,

представників позивача – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідача – ОСОБА_4 ,

представників відповідача – ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

представників третьої особи – Кухарської Т.В., Овсіюк Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Підгайцівська сільська рада, як орган опіки та піклування про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом виселення, -

ВСТАНОВИВ:

06.06.2025 року позивач, ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовною заявою до відповідача, ОСОБА_4 , про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом виселення.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що 28.02.2025 року між ТОВ «Кей-Колект» та нею було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куліковою Я.В., зареєстрованого в реєстрі за № 53, відповідно до умов якого вона набула права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0722884800:01:001:2652 та житловий будинок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що не дивлячись на набуття нею права власності на зазначене нерухоме майно, відповідач не звільняє житлове приміщення та земельну ділянку. Вказує, що на момент укладення договору купівлі-продажу за адресою АДРЕСА_1 зареєстрованих осіб не було, про що свідчить відповідна довідка Підгайцівської сільської ради. Вона, як новий власник, яка придбала будинок та земельну ділянку в установленому законом порядку на підставі укладеного договору купівлі-продажу, не може користуватися своєю власністю, оскільки відповідач, яка втратила право користування спірним житловим приміщенням у зв`язку з його відчуженням, відмовляється виселятися з нього.

Враховуючи викладене, просить суд: усунути перешкоди в користуванні житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 15339635072281, шляхом виселення відповідача, ОСОБА_4 , без надання іншого житлового приміщення.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.06.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

26.08.2026 року відповідач, ОСОБА_4 , через свого представника, адвоката Касьяненка Д.Л., подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних відмовити. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що позовна вимога щодо її виселення з спірного житлового будинку заявлена передчасно, так як на даний момент право власності позивачки на даний житловий будинок оскаржується в судовому порядку. Крім цього зазначає, що позивачем в даному випадку порушені приписи ст. 40 Закону України «Про іпотеку», в якій зазначено порядок виселення з іпотечного майна, так як спірний житловий будинок придбавався в іпотеку. Також вказує, що заявлені позивачем позовні вимоги суперечать приписам ст. 109 Житлового кодексу України, оскільки остання просить виселити її без надання іншого житлового приміщення, тоді як спірний житловий будинок придбавався, як за рахунок кредитних коштів, так і за рахунок її власних коштів, а тому позивач має обов`язок надати їй інше житло, чого зроблено не було.

Відповідь на відзив від позивача до суду не надходила.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10.09.2025 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

14.10.2025 року позивач, ОСОБА_1 , через свого представника, адвоката Горобей Р.Г., подала до суду заяву про стягнення понесених судових витрат, в якій просить суд стягнути з відповідача на її користь понесені нею судові витрати у розмірі 82211,20 грн., з яких 1211,20 грн. – судовий збір, 81000,00 грн. – витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18.12.2025 року було залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Підгайцівську сільську раду, як орган опіки та піклування.

В судовому засіданні позивач, ОСОБА_1 , та її представники, адвокати Горобей Р.Г., Лісовський С.В., просили позовну заяву задовольнити з підстав, які у ній зазначені.

Відповідач, ОСОБА_4 , та її представники, адвокати Касьяненко Д.Л., Кушнірук А.В., в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували з підстав, які зазначені у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи, Підгайцівської сільської ради, як органу опіки та піклування, Овсіюк Н.Ю., у судовому засіданні вважала за недоцільне висиляти відповідача з спірного житлового будинку, так як це може призвести до звуження обсягу існуючих житлових прав її дітей, які проживають разом з відповідачем.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Судом встановлено, 06.05.2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» і ОСОБА_4 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11342881000, за яким остання отримала кредит у сумі 170000,00 доларів США, зі сплатою 13,00 % річних.

В забезпечення виконання зобов`язань за цим договором, 06.05.2008року, між акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» і ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки, згідно якого в іпотеку був переданий належний ОСОБА_4 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка з кадастровим номером 0722884800:01:001:2652, яка знаходиться під будинком.

12.12.2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, за умовами яких ПАТ «Укрсиббанк» передало ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за кредитним договором № 11342881000 від 06.05.2008 року та договором іпотеки.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.12.2014 року у справі № 161/13094/14-ц постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором № 11342881000 від 06.05.2008 року в розмірі 202155,12 доларів США 12 центів, що в гривневому еквіваленті становить 1614208,63 грн.; стягнути солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором № 11342881000 від 06.05.2008 року в розмірі 202155,12 доларів США 12 центів, що в гривневому еквіваленті становить 1614208,63 грн.; стягнути солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором № 11342881000 від 06.05.2008 року в розмірі 202155,12 доларів США 12 центів, що в гривневому еквіваленті становить 1614208,63 грн. На виконання зазначеного рішення, судом 20.03.2015 року був виданий виконавчий лист стосовно боржника ОСОБА_4 , який знаходився на примусовому виконанні у Луцькому районному відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (ВП № 47037472).

В межах даного виконавчого провадження двічі призначалися електроні торги з реалізації предмета іпотеки – житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки з кадастровим номером 0722884800:01:001:2652, однак обидва рази торги не відбулися. В подальшому, листом від 03.03.2018 року ТОВ «Кей-Колект» надав свою згоду на залишення за собою нереалізованого на природних торгах майна за початковою ціною останніх непроведених торгів, після чого, постановою Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 06.03.2018 року ТОВ «Кей-Колект» було передано у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку з кадастровим номером 0722884800:01:001:2652.

Приватним нотаріусом Дехтярук І.В. зареєстровано право власності на житловий будинок, площею 305,9 кв.м., земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, площею 0,1170 га, кадастровий номер 0722884800:01:001:2652 за ТОВ «Кей-Колект».

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.03.2021 року у справі № 161/4965/20, яке залишено без змін постановами Волинського апеляційного суду від 12.04.2021 року, від 06.09.2021 року та постановою Верховного Суду від 08.12.2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 до Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук Ірини Володимирівни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Державне підприємство «СЕТАМ», Служба у справах дітей Луцької районної державної адміністрації Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивачів Підгайцівська сільська рада Луцького району Волинської області, про визнання дій незаконними, визнання незаконними та скасування постанови, акту, свідоцтва, рішення, скасування записів про право власності було відмовлено.

28.02.2025 року між ТОВ «Кей-Колект» та позивачем, ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, який був посвідчений посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куліковою Я.В., зареєстрованого в реєстрі за № 53, відповідно до умов якого остання набула права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0722884800:01:001:2652, площею 0,1170 га, та житловий будинок, площею 305,9 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Заперечуючи проти позовних відповідач, окрім іншого, вказує на те, що спірний житловий будинок був придбаний частково за кошти відповідача і частково за кошти отриманого кредиту, а тому її виселення можливо тільки з наданням іншого жилого приміщення, оскільки іншого житла вона не має.

У договорі купівлі-продажу спірного житлового будинку, який був укладений 06.05.2008 року між ОСОБА_10 і ОСОБА_4 , а саме в п. 2.1 договору, зазначено, що за домовленістю сторін купівлю-продаж житлового будинку здійснено за 1018082,00 грн., що становить 201600,00 доларів США 40 центів по курсу НБУ на момент укладення договору.

Таким чином, судом встановлено, що житловий будинок дійсно придбавався як за особисті кошти відповідача, так і за кредитні кошти (170000 доларів США – кредитні кошти, 31600 доларів США 40 центів – особисті кошти відповідача).

Позивачем суду не надано доказів наявності у відповідача іншого житла, тоді як відповідач зазначає, що це є єдине її житло, в якому вона проживає разом зі своєю сім`єю, в яку входять: бабуся – ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати – ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чоловік – ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , син – ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , син – ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що також підтверджується Актом обстеження умов проживання від 10.03.2026 року.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно з положенням частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до вимог частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

За змістом цих норм особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, а за інших обставин є підстава для відмови у задоволенні позову про виселення.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Аналогічні висновки висловлені у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справах № 6-1449цс15, № 6-2947цс15, 25 листопада 2015 року у справі № 6-1061цс15, 16 грудня 2015 року у справі № 6-1469цс15 та 10 лютого 2016 року у справі № 6-2830цс15.

Конституційний Суд України, зокрема у своєму рішенні N 7-рп/2013 від 11.07.2013 року, зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 9 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Споживач - фізична особа, яка отримала кредит у іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов`язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб`єктів, так і баланс прав, у тому числі і прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах. З цією метою держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою, зокрема шляхом внесення змін у ст. 109 ЖК України.

У даній конкретній справі невиконання відповідачем ОСОБА_4 зобов`язань за кредитом, який був отриманий нею в іноземній валюті, стало підставою для реєстрації права власності на іпотечне майно за ТОВ «Кей-Колект» (правонаступником банку) – іпотекодержателем, яке в подальшому, шляхом укладення договору купівлі-продажу було реалізовано позивачу, ОСОБА_1 .

Продавець за договором купівлі-продажу від 28.02.2025 року (ТОВ «Кей-Колект») зобов`язаний був довести до відома ОСОБА_1 обставини вибуття спірного майна з власності ОСОБА_4 , проживання останньої у спірному житловому будинку, а також неможливість її виселення з цього будинку без надання іншого житла. Проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності відчужувача на спірний житловий будинок, і за необхідності отримавши правову допомогу, позивач мала би зважити на вказані обставини при укладенні договору купівлі-продажу від 28.02.2025 року, перевірити підстави, на яких відповідач має право користуватися житловою нерухомістю, тривалість зв`язку, відсутність іншого нерухомого майна для проживання.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно іззаконом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким законом, на переконання суду, є стаття 109 ЖК УРСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

Як уже зазначалося, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , з якого позивач просить виселити відповідача, був предметом іпотеки, але придбаний він був не тільки за рахунок кредиту, але і за власні кошти відповідача.

Таким чином, виселення ОСОБА_4 з іпотечного майна можливе лише з одночасним наданням іншого постійного жилого приміщення.

У зв`язку з ненаданням відповідачу такого приміщення відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача.

З огляду на вказане, за обставин цієї справи відмова у задоволенні вимоги про виселення відповідача є пропорційною меті захисту права попереднього власника на житло, а також пропорційним втручанням у право позивача на спірне майно. Суд оцінив на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції можливість (неможливість) виселення відповідача, врахувавши законне право власності позивача на відповідне житлове приміщення.

Крім цього суд не приймає до уваги твердження сторони відповідача з приводу того, що позивачем порушені вимоги ст. 40 Закону України «Про іпотеку», так як права і обов`язки іпотекодержателя до останньої не переходили, а спірний житловий будинок був придбаний нею шляхом укладення договору купівлі-продажу.

Також не приймається до уваги й твердження відповідача про те, що позовна вимога щодо її виселення зі спірного житлового будинку заявлена передчасно, так як на даний момент право власності позивачки на даний житловий будинок оскаржується в судовому порядку, оскільки у справах, на які посилається відповідач, не оспорюється законність укладення договору купівлі-продажу від 28.02.2025 року, яким було оформлено перехід права власності від ТОВ «Кей-Колект» до позивача, ОСОБА_1 , тоді як законність переходу права власності на спірний житловий будинок до ТОВ «Кей-Колект» підтверджена рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.03.2021 року у справі № 161/4965/20, яке залишено без змін постановами Волинського апеляційного суду від 12.04.2021 року, від 06.09.2021 року та постановою Верховного Суду від 08.12.2022 року.

Не приймаються до уваги й твердження представника третьої особи про недоцільність виселення відповідача з спірного житлового будинку, так як це може призвести до звуження обсягу існуючих житлових прав її дітей, які проживають разом з нею, оскільки питання про виселення дітей позивачем перед судом не порушувалося, тоді як у спірному житловому будинку, окрім матері дітей (відповідача по справі), проживає їх батько, та діти (у разі виселення матері) могли б залишитися проживати з ним, так як позивачем питання про його виселення перед судом не ставилося.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із відмовою у позові, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Підгайцівська сільська рада, як орган опіки та піклування про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом виселення – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Підгайцівська сільська рада Луцького району Волинської області, як орган опіки та піклування, код ЄДРПОУ 04332331, адреса місцезнаходження: Волинська область, Луцький район, с. Підгайці, вул. Шкільна, 30.

Повний текст рішення складений 16.09.2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області М.В. Смокович