Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №160/1244/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/1244/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Лукманової О.М., Божко Л.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року (головуючий суддя Букіна Л.Є.)

у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування і невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення згідно постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 з урахуванням прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року за період з 01.11.2021 року по день зарахування коштів відповідно до Закону № 2050-III та Порядку № 159, відповідно до рішень Дніпропетропетровського окружного адміністративного суду за справами 160/32882/23;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення згідно постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 з урахуванням прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року за період з 01.11.2021 року по день зарахування коштів відповідно до Закону № 2050-III та Порядку № 159, відповідно до рішень Дніпропетропетровського окружного адміністративного суду за справами 160/32882/23;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати трьох відсотків річних за несвоєчасну виплату грошового забезпечення згідно постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 з урахуванням прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року за період з 01.11.2021 року по день зарахування коштів відповідно до Закону № 2050-III та Порядку № 159, відповідно до рішень Дніпропетропетровського окружного адміністративного суду за справами 160/32882/23;

- зобов`язати відповідача виплатити три відсотка річних за несвоєчасну виплату грошового забезпечення згідно постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 з урахуванням прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року за період з 01.11.2021 року по день зарахування коштів відповідно до Закону № 2050-III та Порядку № 159, відповідно до рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду за справами 160/32882/23

В обґрунтування позову зазначено, що при звільненні відповідачем не проведено повного розрахунку з грошового забезпечення. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.03.2024 року у справі №160/32882/23, яке набрало законної сили 26.09.2024 року, остаточний розрахунок відповідачем проведено лише 02.05.2025 року. З цих підстав, позивач вважає, що відповідачем в порушення вимог статті 625 ЦК України та статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та трьох відсотків річних, тому така бездіяльність є протиправною.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 01.11.2021 по 25.01.2022 року, виплаченого 02.05.2025 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.03.2024 року у справі №160/32882/23.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 01.11.2021 по 25.01.2022 року, виплаченого 02.05.2025 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.03.2024 року у справі №160/32882/23.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Вказує, що сума виплати була нарахована та виплачена 02.05.2025 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.03.2024 року у справі № 160/32882/23. Суд першої інстанції цьому увагу не надав, попри зазначення такої підставі у Відзиві на позовну заяву, а тому на думку апелянта протиправної бездіяльності щодо втрати частини грошових доходів з порушенням термінів виплат індексації грошового забезпечення, виплаченої 02.05.2025 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.03.2024 року у справі № 160/32882/23 з боку Військової частини НОМЕР_1 не було.

Позивач ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача.

Згідно статті 309 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Згідно ч.2 ст. 309 КАС України суд апеляційної інстанції ухвалою від 29.06.2026 продовжив строк розгляду даної справи на 15 днів.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 01.11.2021 по 25.01.2022 військову проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.01.2022 позивача з 25.01.2022 виключено зі списків особового складу Військової частини та з усіх видів забезпечення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.03.2024 року у справі №160/32882/23, яке набрало законної сили 26.09.2024 року, частково задоволений позов позивача на серед іншого зобов`язано відповідача здійснити з 01.11.2021 по 25.01.2022 перерахунок та виплату належних позивачеві у вказаний період виплат, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

02.05.2025 року відповідачем виплачено позивачеві грошове забезпечення за період з 01.11.2021 року по 25.01.2022 року включно в сумі 12 485,26 грн

Позивача вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування і невиплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати та трьох відсотків річних.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При вирішені спору суд виходить із того, що за правилами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Так, відповідно до п.2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Пунктом 5 Порядку №159 визначено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно з пунктом 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі: грошове забезпечення.

Отже, умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів індексації грошового забезпечення та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду).

Водночас, виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку Військової частини) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі індексації грошового забезпечення) провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

У постановах від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20 Верховний Суд вказав, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Аналіз положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави для висновку, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів (зокрема, грошового забезпечення) у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що нарахування та виплата належного грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на його отримання.

Тривала відсутність виплати грошового забезпечення сталася у зв`язку з протиправною бездіяльністю відповідача, а тому позивач має право на компенсацію втрати частини доходів.

Спростовуються доводи відповідача, що дохід (грошове забезпечення) своєчасно не отриманий позивачем з його власної вини. Матеріалами справи підтверджується, що за отриманням грошового забезпечення позивач вимушений був звертатися до суду й тільки на виконання рішення суду позивачу було виплачено належне грошового забезпечення (дохід) з порушенням строків виплати.

Відповідач порушив строки виплати позивачеві грошового забезпечення, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем, а тому позивач набув право на виплату компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до Закону №2050-ІІІ» та Порядку №159.

З огляду на те, що позивачеві компенсація втрати частини доходів в день виплати заборгованості по грошовому забезпеченню не виплачена, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів.

Ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів.

Із приводу решти позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що згідно частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Частиною другою статті 6 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

За частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 року, набрав чинності 1 січня 2004 року, тоді як Закон № 4901-VI був прийнятий 5 червня 2012 року та набрав чинності 01 січня 2013 року. Стаття 625 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим Кодексом. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону № 4901-VI, який не встановлює іншого, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розміру процентів.

Згідно із частинами першою, другою статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проєкт закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до ЦК України.

Поданий законопроєкт розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону про внесення змін до ЦК України.

Оскільки парламент прийняв Закон № 4901-VI після прийняття ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного Кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього Кодексу (аналогічного підходу дотримався Конституційний Суд України у Рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)).

Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19).

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц)).

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).

У постанові від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку про те, що у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.

Закон № 4901-VI не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника.

Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.03.2024 року у справі №160/32882/23, яке набрало законної сили 26.09.2024 року, частково задоволений позов позивача на серед іншого зобов`язано відповідача здійснити з 01.11.2021 по 25.01.2022 перерахунок та виплату належних позивачеві у вказаний період виплат, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум

Тобто вищевказаним рішенням визначено обов`язок відповідача перерахувати та виплатити грошового забезпечення позивачу, однак без визначення конкретної суми грошового зобов`язання.

Оскільки рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.03.2024 року у справі №160/32882/23 не є рішення про стягнення коштів, тому положення частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3 % відсотків не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Зазначене також узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 755/10947/17.

З огляду на те, що позивач, не здійснив заходів щодо зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб стягнення на його користь сум та не пред`явив це рішення до органу казначейської служби, звернення з позовом про стягнення 3% річних є передчасним через відсутність порушеного права в цій частині, оскільки обставини, що обґрунтовували би його наявність, відсутні.

Суд першої інстанції виснував, що за відсутності порушеного права, відсутній і належний відповідач, що виключає підстави для розгляду та вирішення такого питання.

Виходячи з того, що в частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, то в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача спростовуються доводами, викладеними позивачем та нормами законодавства, що регулює дані правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст. 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова

суддя О.М. Лукманова

суддя Л.А. Божко