Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №480/9188/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 р. Справа № 480/9188/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: П`янової Я.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської митниці на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 р. (ухвалене суддею Соп`яненко О.В.) по справі № 480/9188/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРАНС"

до Сумської митниці

про визнання протиправним, скасування рішення та картки відмови,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРАНС" (в подальшому – ТОВ "ЄВРОТРАНС") звернулося до суду з адміністративним позовом до Сумської митниці, в кому просило: визнати протиправними та скасувати рішення Сумської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів від 07.06.2024 р. UA80500/2024/000022/2; визнати протиправними та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 07.06.2024 р. UA805020/2024/000175 що стосуються митного оформлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Євротранс" сідлового тягача, трактору для буксування, такий що був у користуванні, марки "RENAULT", торгове найменування КТЗ-Т, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 .

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Митного кодексу України (в подальшому – МК України), Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що декларантом позивача з метою здійснення митного оформлення до Сумської митниці 06.06.2024 подано митну декларацію № 24UA805020004942U0, відповідно до якої позивачем митна вартість товару ("сідловий тягач, трактор для буксування, такий що був у користуванні, марка "RENAULT", торгове найменування КТЗ-Т, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 ", тип двигуна дизель, робочий об`єм двигуна 12777 см. куб., максимальна потужність - 390 kW, позначення рівня екологічної норми - Євро-6, календарний рік виготовлення - 2016, дата першої реєстрації - 15.07.2016, позначення КТЗ за типом ВС (тягач для напівпричепів), для буксування напівпричепів на дорогах загального користування, колісна формула 4x2, країна походження FR, показник одонометра - 734807 км., наявні ознаки експлуатації, наявні сліди корозії елементів та рами тягача") була визначена за основним (першим) методом визначення митної вартості, який передбачений ст. 58 Митного кодексу України.

На підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем подано документи, а саме: рахунок - фактуру (інвойс) від 19.03.2024 серії DEK № 10271; автотранспортна накладна (Road consignment note) від 21.05.2024 № 15052024 (а.с.20); свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 15.07.2016 № НОМЕР_2 ; банківський платіжний документ, що стосується товару SWIFT (MUR) 185 від 27.03.2024 на суму 5000 Євро; банківський платіжний документ, що стосується товару SWIFT (MUR) 193 від 19.04.2024 на суму 10000 Євро; калькуляція транспортних витрат від 31.05.2024 № 8/1 на суму 34360,67 грн; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів від 19.03.2024 № 19/03-2024; договір про надання послуг митного брокера від 20.01.2020 № 20/10-Е; сертифікат відповідності UA.02 від 06.06.2024; CERTIFICAT DE CESSION від 11.03.2024; фотографії транспортного засобу; копія митної декларації країни відправлення 21.05.2024 № 24LTVR40000292B1E.

Сумською митницею повідомлено декларанта про необхідність подання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості, відповідно до п. 3 ст. 53 МК Україну, а саме: висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Листом від 07.06.2024 декларант повідомив про відсутність додаткових документів.

У ході проведених консультацій 07.06.2024 відповідачем було прийнято рішення про коригування митної вартості № UА805000/2024/000022/2 (а.с. 45-46), відповідно до якого відповідачем застосовано другорядний метод визначення митної вартості імпортованого товару, а саме за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів. Вартість тягачу RENAULT для цілей нарахування митних платежів визначена митницею в розмірі 19000,00 Євро за одиницю транспортного засобу.

Також, відповідачем на подану митну декларацію винесено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA805020/2024/000175, згідно з якою зобов`язано декларанта заповнити нову митну декларацію з урахуванням вищевказаного рішення.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням та карткою відмови відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення та картка відмови необґрунтовані, у зв`язку з чим підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 246 МК України встановлено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно із ч. 1 ст. 49 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною 2 статті 53 МК України встановлено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно з ч. 6 ст. 53 МК України, декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Частиною 2 статті 54 МК України встановлено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу (ч. 3 ст. 54 МК України).

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 54 МК України, орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Пунктом 2 частини 4 статті 54 МК України встановлено, що митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи ( ч. 3 ст. 318 МК України).

Відповідно до ч. ч. 2, 3, 5, 9, 21 ст. 58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (Контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Розрахунки згідно із цією статтею робляться лише на основі об`єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню. Використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості повинні бути об`єктивними, піддаватися обчисленню та підтверджуватися документально.

Згідно із ч. 1 ст. 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною 6 статті 54 МК України встановлено, що підставами для відмови у коригуванні митної вартості, серед іншого, є неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу.

У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч. ч. 3, 4 ст. 64 Митного кодексу України).

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що митним органом при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів повинна бути зазначена послідовність застосування методів визначення митної вартості та причини, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.

В той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Органи доходів і зборів мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає органу доходів і зборів право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Таким чином, вищевказані норми законодавства зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 10.05.2023 р. у справі № 815/1780/17, від 26.06.2025 р. у справі № 520/13182/2020.

Судовим розглядом встановлено, що договором купівлі - продажу від 19.03.2024 р. № 19/03-24, укладеним між ТОВ "Євротранс" (покупець) та компанією UAB "DEKSTERIS" (продавець) визначено предмет, суму контракту, умови поставки та оплати товару. Згідно з п.1.1, 2.1 договору продавець передає у власність покупця 1 (один) сідловий тягач "RENAULT", ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , 2016 року реєстрації, такий, що був у користуванні, а покупець зобов`язується сплатити його вартість у розмірі 15000,00 Євро. Пунктом 1.2 договору визначено, що оскільки продається майно, таке, що було у користуванні, покупець купує його у тому фактичному стані, в якому майно перебуває на момент укладення договору. Загальна сума договору становить 15000,00 Євро, яку покупець повинен сплатити продавцю в термін до 19.05.2024 валютою у Євро (п.2.2, 3.1 договору). Пунктами 4.6 - 4.7 договору визначено, що напівпричіп поставляється покупцю на умовах EXW - Pramones g.97, Vilnius, Republic of Lithuania. Продавець передає покупцю разом з майном: рахунок фактуру (інвойс), міжнародну товарну-транспортну накладну (CMR), реєстраційний документ з відміткою про зняття з обліку напівпричепа, митну декларацію, транзитні номери.

19.03.2024 продавець передав покупцю сідловий тягач "RENAULT" ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 за актом прийому-передачі майна.

На виконання умов вказаного договору, згідно із рахунком-фактурою (інвойсом) від 19.03.2024 серії DEK № 10271 компанія UAB "DEKSTERIS" поставила позивачу сідловий тягач "RENAULT", ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , 2016 року реєстрації, такий, що був у користуванні вартістю 15000,00 євро. Ціна товару в інвойсі від 19.03.2024 серії DEK № 10271 (15000,00 євро) відповідає загальній фактурній вартості, зазначеній у митній декларації від 06.06.2024 № 24UA805020004942U0 (графа 22).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що ціна продажу імпортованих товарів це ціна, зазначена саме відправником у рахунках-фактурах. Лише рахунок-фактура (інвойс), згідно з частиною другою статті 53 МК України, є документом, який підтверджує митну вартість товару.

Тобто, вказаним документом підтверджується, що вартість оцінюваного товару, щодо якого здійснено коригування митної вартості відповідає тій, що зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі).

Таким чином, наданий декларантом позивача рахунок-фактура від 19.03.2024 серії DEK № 10271 є належним документом, що підтверджує вартість придбаного товару та містить всі необхідні реквізити для його ідентифікації, тобто відповідає вимогам частини другої статті 53 МК України, а саме: містить відомості щодо придбаного сідлового тягача "RENAULT", з ідентифікаційним номером (VIN) НОМЕР_1 , які в повному обсязі відповідають відомостям, зазначеним в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу.

Як вбачається з оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, митним органом зазначено, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Так, зокрема в оскаржуваному рішенні митний орган посилається на виявлені розбіжності щодо показників одометра транспортного засобу, а саме: в графі 31 митної декларації зазначено, що показник одометра - 734807 км., наявні ознаки експлуатації, наявні сліди корозії елементів та рами тягача, в той же час в CERTIFICAT DE CESSION від 11.03.2024 відомості про пробіг, зафіксований на одометрі автомобіля - 727202 км.

Судовим розглядом встановлено, що CERTIFICAT DE CESSION оформлений 11.03.2024, договір купівлі-продажу № 19/03-24 та рахунок-фактура № DEK 10271 (а.с.19) були складені 19.03.2024. Згідно з актом приймання-передачі товару до договору № 19/03-24 передача транспортного засобу від продавця покупцю відбулася саме 19.03.2024, тобто через вісім днів після оформлення CERTIFICAT DE CESSION.

Тобто, протягом зазначеного періоду транспортний засіб перебував у користуванні попереднього власника - UAB "DEKSTERIS", який мав право використовувати його у власних цілях, що могло призвести до збільшення показників одометра.

Крім того, після придбання транспортного засобу позивач також не був обмежений у праві користування ним до моменту його ввезення на митну територію України. Транспортний засіб перетнув митний кордон України 30.05.2024 та був доставлений до митного органу 06.06.2024. Відповідно, збільшення пробігу транспортного засобу між датою його придбання та датою митного оформлення є об`єктивним та закономірним наслідком його експлуатації.

Таким чином, різниця у показниках одометра пояснюється фактичним використанням транспортного засобу після складання CERTIFICAT DE CESSION та до моменту його митного оформлення і не може свідчити про недостовірність документів, поданих для підтвердження митної вартості.

Судовим розглядом встановлено, що відповідачу разом з митною декларацією надана калькуляція транспортних витрат від 26.02.2024 № 31.05.2024 № 8/1, зі змісту якої вбачається, що транспортні витрат по доставці тягача "RENAULT" по маршруту м. Вільнюс (Литва) - м. Маарду (Естонія) – м/п Вишне Німецьке /Ужгород 1550 км склали 34360,67 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що чинним законодавством не визначено вичерпного переліку документів, що надаються декларантом на підтвердження розміру витрат на транспортування товарів, а якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (якими) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в по санові Верховного Суду від 15.10.2024 р. у справі № 520/6058/24.

Таким чином, надані перевізником довідки про транспортно - експедиторські витрати та калькуляція транспортних витрат від 26.02.2024 № 31.05.2024 № 8/1 є допустимими доказами розміру таких витрат.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рахунок-фактура є документом, який надається продавцем покупцеві та містить перелік товарів, їх кількість і суму коштів, що підлягає сплаті покупцем. Водночас жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов`язку зазначення у рахунку-фактурі детальної інформації щодо технічного стану транспортного засобу або ступеня його пошкоджень.

Щодо доводів апелянта, що під час перетину митного кордону України не складався Акт про проведення митного огляду, як на підставу прийняття оскаржуваного рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 338 МК України, огляд та переогляд товарів, транспортних засобів покладається на митні органи.

Наказом Міністерства фінансів України № 1316 від 12.12.2012 р. затверджено Порядок проведення огляду та переогляду товарів, транспортних засобів комерційного призначення, згідно з яким, зокрема огляд транспортних засобів під час перетину митного кордону України проводиться митним органом.

Тобто, позивач не може бути відповідальним за якість та повноту проведення митним органом митного огляду вказаного автомобіля та вказана обставина не може бути підставою для невизнання заявленої ним митної вартості.

Щодо спрацювання профілів ризиків автоматизованої системи аналізу та управління ризиками та наявність в базах митного органу інформації про те, що ідентичні або подібні товари було розмитнено іншими особами за вищою митною вартістю, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки інформації про те, що подібний чи ідентичний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, сезонність, наявність знижок тощо), і сама по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 27.02.2025 р. у справі № 300/784/24.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що надані позивачем на підтвердження митної вартості товару документи підтверджували митну вартість товару, підлягали обчисленню та містили всі реквізити, які ідентифікували ввезений товар, а відповідачем в оскаржуваному рішенні не вказано на обставини, які обумовили виникнення у митного органу обґрунтованих сумнівів відносно не підтвердження чи невизначеності кількісних, вартісних і достовірних елементів митної вартості або відсутності хоча б однієї із їх складових, яка є обов`язковою при обчисленні такої вартості.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані рішення та картка відмови митного органу необґрунтовані, у зв`язку з чим підлягають скасуванню.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 77, 136, 139, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сумської митниці - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 р. по справі № 480/9188/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Я.В. П`янова О.А. Спаскін