Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №520/17430/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 р. Справа № 520/17430/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: П`янової Я.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 р. (постановлену суддею Мар`єнко Л.М.) по справі № 520/17430/26 за позовом ОСОБА_1 до Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області , СВ Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області, у структурі якого є підрозділ, Головне управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області, СВ Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області, у структурі якого діє підрозділ: Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність СВ Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області щодо ненадання відповіді по суті звернення ОСОБА_1 від 07.05.2026 р., направленого Ізюмською окружною прокуратурою листом № 58-161ВИХ-26 від 11.05.2026 р. для розгляду по суті; зобов`язати СВ Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області розглянути звернення ОСОБА_1 від 07.05.2026 р. по суті та надати повну, обґрунтовану і мотивовану відповідь на всі питання, порушені у цьому зверненні, з урахуванням наведених заявником доводів, документів та обставин; визнати протиправною відповідь Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області від 28.05.2026 р. № 84-806/05-23 як таку, що не містить належної перевірки доводів заявника та не є відповіддю по суті заяви ОСОБА_1 від 07.05.2026 р. № Н-806; зобов`язати Ізюмську міську військову адміністрацію Ізюмського району Харківської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.05.2026 р. № Н-806 та надати повну, обґрунтовану і мотивовану відповідь по суті всіх порушених у заяві питань, з урахуванням наведених заявником доводів, документів та обставин; зобов`язати Ізюмську міську військову адміністрацію Ізюмського району Харківської області під час повторного розгляду заяви від 07.05.2026 р. № Н-806 надати оцінку питанню вибіркового використання листа слідчого ОСОБА_2 від 08.09.2025 р. № 198423-2025, а також питанню використання як встановленого факту твердження про нібито господарське використання житлового будинку без належної перевірки та офіційного уточнення цієї інформації. Одночасно позивачем до суду подано клопотання про звільнення від сплати судового збору, відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі або зменшення розміру судових витрат, у зв`язку з тяжким майновим станом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2026 р.: відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про звільнення від сплати судового збору та відстрочення сплати судового збору; зменшено позивачу суму сплати судового збору за подання даного позову до 2129,92 грн. (як за дві вимоги немайнового характеру, з урахуванням коефіцієнту пониження розміру ставки судового збору за подачу позову в електронному вигляді); позовну заяву залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків шляхом подання до суду платіжного документу, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 2129,92 грн.

Позивачем до суду подано заяву на усунення недоліків позовних вимог, в якій позивач просив звільнити його від сплати судового збору або відстрочити сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, у зв`язку з тяжким майновим станом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 р. клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору у справі за позовом № 520/17430/26, залишено без задоволення, а позовну заяву повернуто позивачу.

Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2026 р.та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України, та на невідповідність висновкам суду обставинам справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору та повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що надана позивачем довідка за формою ОК-5 підтверджує відсутність сплати єдиного внеску за 2022-2025 роки, та не містить повної інформації щодо майнового становища позивача та позивачем доказів віднесення його до категорії соціально незахищених осіб не надано, не надано довідку про доходи, сформовану органами податкової служби за 2025 рік, банківської виписки про відсутність коштів на рахунку, надані документи на ім`я ОСОБА_3 не підтверджують, що вказана особа перебуває у шлюбних відносинах з позивачем, та не засвідчують факт перебування на його утриманні.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов`язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити. Отже, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати належні і допустимі, у розумінні ст. ст. 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України, докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відстрочення сплати судового збору є дискреційним повноваженням суду, яке він реалізовує на підставі оцінки доказів, наданих особою.

У разі подання стороною клопотання про відстрочення від сплати судового збору суд повинен надати йому оцінку з урахуванням поданих доказів на його обґрунтування, урахувати майновий стан сторони, що є оціночним поняттям і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану, та вирішити шляхом задоволення/відмови із наведенням відповідних підстав.

Тобто, вимоги ст. 8 Закону України "Про судовий збір", вказують саме на право суду відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати за умови перевищення розміру такого судового збору 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік, а не рік, у якому було подано апеляційну скаргу на рішення суду.

Установивши у Законі України "Про судовий збір", зазначений критерій (а саме коли сума судового збору, що підлягає сплаті, перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік) для звільнення від сплати судового збору, законодавець не визначив, якими саме доказами мають підтверджуватися такі обставини.

Закону України "Про судовий збір", не містить вичерпного й чітко визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи і в кожному конкретному випадку суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

Проте, уставленим у правозастосовній практиці судів є підхід, відповідно до якого належним доказом для указаних цілей є довідки/відомості з реєстрів, що адмініструються Державною податковою службою України та Пенсійним фондом України (їхніми територіальними органами).

Вирішуючи питання про звільнення від сплати судового збору, суд ураховує майновий стан сторони, який є оціночним і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Такими доказами можуть слугувати: довідка органу Пенсійного фонду України разом із довідкою органу доходів і зборів про відсутність інших доходів за попередній календарний рік.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права, викладений в постановах Верховного Суду від 23.11.2023 р. у справі № 215/7312/20, від 16.10.2025 р. у справі № 280/6038/24, від 17.03.2026 р. у справі № 640/12399/21, від 22.12.2025 р. у справі № 420/11879/25.

Судовим розглядом встановлено, що позивачем на підтвердження майнового стану до суду подано інформацію з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу) за формою ОК-7 від 07.04.2025 р. № 6527515255602563 в 2025 році, згідно якої у позивача в 2025 році відсутній дохід, проте, не надано довідку про доходи, сформовану органами податкової служби за 2025 рік, чи інших доказів підтверджуючих майновий стан позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху суд апеляційної інстанції указав, які документи є достатніми доказами підтвердження скрутного майнового стану позивача, який може мати інші джерела доходу, проте вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху в частині надання додаткових доказів на підтвердження його скрутного майнового стану ОСОБА_1 не виконано.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви ОСОБА_1 , оскільки позивачем не виконано ухвалу про залишення позовної ухвали без руху.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачу, у зв`язку з пропуском строку звернення з позовною заявою до суду.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329, 379, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 р. по справі № 520/17430/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Я.В. П`янова О.А. Спаскін