Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №480/2422/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 р.Справа № 480/2422/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.04.2026, (головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета) по справі № 480/2422/25

за позовом ОСОБА_1

до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці

про визнання протиправним та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними і скасувати постанови Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці:

від 14 листопада 2024 року № 40-ДПС про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 240 000,00 грн;

від 29 листопада 2024 року № 48-ДПС про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 240 000,00 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що не порушував вимоги трудового законодавства в частині допуску до роботи найманих працівників без належного оформлення трудових відносин. Особи, про які зазначає відповідач ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) перебували у магазинах « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в яких здійснює господарську діяльність позивач на підставі договорів про співпрацю та виконували функції з підтримання позитивної репутації магазинів, аналізу конкурентоспроможності, внесення пропозицій з підвищення продажів.

Зауважував, що до компетенції Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці не належить аналіз змісту договорів про співпрацю, укладених між суб`єктами господарювання, які зареєстровані як фізичні особи-підприємці.

В свою чергу, жодних доказів виконання вказаними особами саме трудових функцій на об`єктах провадження господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , виконання трудових робіт за дорученням позивача та в його інтересах, отримання від нього заробітної плати під час фактичної перевірки не встановлено.

Вважав, що висновки органу Держпраці ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Крім того, посилався на порушення відповідачем процедури розгляду справи про притягнення позивача до відповідальності за порушення трудового законодавства, а саме: не направлення ОСОБА_1 актів фактичної перевірки, не повідомлення про дату та час розгляду справи, що унеможливило його надати пояснення та брати участь у процесі прийняття рішення.

Враховуючи вищевикладене, вважав спірні постанови є протиправними та просив суд їх скасувати.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного висновку, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував відсутність у матеріалах справи доказів, які б характеризували відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 як трудові.

Вказує, що в актах фактичних перевірок не зазначено коли саме і в який час відбувалася реалізація товару вказаними вище особами; які саме види робіт вони виконували; чи перебували вони на об`єкті постійно чи випадково; не наведено будь-яких доказів підпорядкування, отримання винагороди, виконання трудової функції.

Окрім цього, матеріали справи не містять фотознімки та відео на підтвердження здійснення трудової діяльності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у магазинах « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в яких провадить господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 .

Натомість, провадження ФОП ОСОБА_1 господарської діяльності спільно з ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 на підставі договорів про співпрацю не свідчить про фактичний допуск до роботи таких осіб з метою виконання трудових функцій без оформлення трудового договору.

Просить врахувати постанову Верховного Суду від 09 квітня 2026 року у справі № 260/6521/24.

Крім того, звертає увагу, що судом першої інстанції не надано належної оцінки порушенню органом Держпраці процедури притягнення позивача до відповідальності за порушення трудового законодавства через не направлення йому актів фактичної перевірки та не повідомлення про дату та час розгляду справи.

Вказує, що через наведені порушення ОСОБА_1 фактично був позбавлений законного права бути вислуханим та надати пояснення і/або заперечення у письмовій чи електронній формі до прийняття посадовою особою Міжрегіонального управління рішення за результатами розгляду матеріалів справи.

Вважає, що надані відповідачем повідомлення, квитанція АТ «Укрпошта» та витяги із сайту поштового сервісу не можуть вважатися належними доказами повідомлення позивача про надходження матеріалів перевірки та необхідність подання пояснень для забезпечення їх належного розгляду.

Так, у повідомленнях відсутня будь-яка інформація про дату розгляду матеріалів, можливість та строки подання пояснень чи додаткових документів. У поштовій квитанції, сформованій АТ «Укрпошта», зазначено ім`я отримувача « ОСОБА_4 », тоді як особою, відносно якої розглядалась справа є ФОП ОСОБА_1 .

Натомість, матеріали справи не містять копії конверту, опису вкладення чи інших відомостей/документів, які б підтверджували факт належного інформування ОСОБА_1 про розгляд справи.

З урахуванням наведеного, вважає, що постанови про застосування штрафу є протиправними.

Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (далі - відповідач) надало відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Вказує, що доказами, наявними в матеріалах справи підтверджено допуск позивачем осіб - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до роботи без оформлення трудового договору. Зауважує, що на момент фактичних перевірок, під час яких проводився хронометраж робочого часу посадовими особами ГУ ДПС виявлено реалізацію ОСОБА_3 та ОСОБА_2 товарів споживачам у магазинах « ІНФОРМАЦІЯ_1 », господарську діяльність у яких провадить ФОП ОСОБА_1 . Тобто, вказаними особами фактично виконуються функції продавців.

При цьому, звертає увагу, що договорами про співпрацю не визначено обов`язку ФОП ОСОБА_3 і ФОП ОСОБА_2 здійснювати від імені ФОП ОСОБА_1 розрахункові операції в торгових точках « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Вважає, що матеріали справи містять достатньо доказів використання ФОП ОСОБА_1 найманої праці ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як продавців магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у АДРЕСА_1 через які здійснює підприємницьку діяльність саме ФОП ОСОБА_1 , без належного оформлення трудових відносин у порядку визначеному статтями 21, 24 КЗпП України.

Також, зазначає, що відповідачем дотримано процедуру притягнення позивача до фінансової відповідальності за допущені порушення трудового законодавства, а саме: направлено повідомлення про розгляд справ за адресою місця реєстрації ОСОБА_1 . В свою чергу, не отримання позивачем поштової кореспонденції не є обставиною, що позбавляла орган Держпраці розглянути справи про накладення штрафу та прийняти постанови за наслідками такого розгляду.

Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, 09.09.2026 фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в спірний період був зареєстрований як фізична особа-підприємець, основним видом діяльності якого визначено: інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах. Станом на 17.06.2025 позивачем припинено підприємницьку діяльність, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В період з 29.09.2024 до 08.10.2024 ГУ ДПС у Чернівецькій області проведено фактичну перевірку господарської одиниці: магазину «Торгова точка « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 суб`єкта господарської діяльності ОСОБА_1 , за наслідками якої складено акт фактичної перевірки від 08.10.2024 № 13320/Ж5/24-13-07-04/ НОМЕР_1 .

Згідно висновків акту, встановлено, зокрема, порушення ФОП ОСОБА_1 абз. 4 ст. 24 КЗпП України, а саме: згідно договору про співпрацю із ФОП ОСОБА_3 здійснювала реалізацію товару, який належить ФОП ОСОБА_1 та фактично виконувала обов`язки продавця, що підтверджено власноручним записом в направленнях на перевірку та письмовими поясненнями ФОП ОСОБА_3 . Проаналізувавши інформацію, наявну в ІКС «Податковий блок» встановлено, що повідомлень про прийняття на роботу найманих працівників ФОП ОСОБА_1 не подано. Таким чином вбачаються трудові відносини без належним чином оформлених документів про прийняття працівників на роботу та передачі повідомлення до органу ДПС.

Крім того, в період з 28.09.2024 до 07.10.2024 ГУ ДПС в Івано-Франківській області проведено фактичну перевірку господарської одиниці: магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , суб`єкта господарської діяльності ОСОБА_1 , за наслідками якої складено акт фактичної перевірки від 08.10.2024 № 17948/09/16/РРО/ НОМЕР_1

Згідно висновків акту, встановлено, зокрема, порушення ФОП ОСОБА_1 статей 21 - 24 КЗпП України, а саме: в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » реалізацію товару здійснюють ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ОСОБА_2 надано договір про співпрацю, що вона діє від імені ФОП ОСОБА_1 на підставі даного договору. Відповідно до наявних баз даних ДПС ОСОБА_2 перебуває на обліку в органах ДПС як суб`єкт господарювання – фізична особа-підприємець, проте щодо реєстрації об`єктів господарювання за формою 20-ОПП до органів ДПС не надано. Крім того, ОСОБА_2 здійснює реалізацію товарів, що належать ФОП ОСОБА_1 . Відповідно до звітності наймані працівники у ФОП ОСОБА_1 відсутні. Враховуючи вищезазначене, перевіркою встановлено використання праці найманих осіб, а саме: ОСОБА_2 без укладення трудового договору з ФОП ОСОБА_1 та не надано повідомлення в органи ДПС про прийняття на роботу.

В подальшому, ГУ ДПС в Івано-Франківській області та ГУ ДПС у Чернівецькій області надіслали органу Держпраці матеріали фактичних перевірок для розгляду та вжиття заходів в межах повноважень у відношенні ФОП ОСОБА_1 за порушення КЗпП України.

23.10.2024 та 08.11.2024 відповідач листами повідомив ФОП ОСОБА_1 про надходження актів фактичної перевірки та зазначив, що про результати розгляду справи його буде повідомлено у строки та порядку, визначені Порядком № 509.

За наслідками розгляду справ, Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці прийняло постанови:

- від 14.11.2024 № 40-ДПС, якою ФОП ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 240 000,00 грн за порушення ст. 24 КЗпП України, а саме: за допуск до роботи ОСОБА_2 без належного оформлення трудових відносин;

- від 29.11.2024 № 48-ДПС, якою ФОП ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 240 000,00 грн за порушення ст. 24 КЗпП України, а саме: за допуск до роботи ОСОБА_3 без належного оформлення трудових відносин.

Не погоджуючись з постановами відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з доведеності відповідачем фактів допуску ФОП ОСОБА_1 громадян до роботи без укладення трудового договору.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку щодо дотримання відповідачем під час розгляду справи Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою КМ України від 17.07.2013 № 509.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96).

Згідно з п. 1 Положення № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За змістом підпунктів 6, 9 п. 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює: державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Відповідно до п. 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що Держпраці та утворені в установленому порядку її територіальні органи наділені контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.

Згідно із ч. 2 ст. 259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.

Отже, право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено також за податковими органами.

За змістом норм п. 80.10 ст. 80, п. 86.1 ст. 86 ПК України, якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати такої перевірки у разі встановлення під час її проведення порушень оформлюються у формі акта, який складається та підписується посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), є документом, що підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.

Висновки, щодо застосування зазначених положень, а також стосовно того, що акт перевірки є документом, що підтверджує факт її проведення, викладені у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 380/1116/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 260/586/20, від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23.

Відповідальність за порушення законодавства про працю для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзаців 2, 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

Так, згідно з абзацами 2, 3 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків (крім випадків, якщо платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків є сам працівник) - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;

вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

Відтак повноваження на проведення перевірки щодо дотримання фізичними особами-підприємцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) належать податковому органу відповідно до закону.

Одночасно з цим повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення у спосіб накладення штрафу за законом надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці).

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі – порядок № 509).

Відповідно до п. 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту).

Штрафи накладаються на підставі:

- рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

- акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису;

- акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників;

- акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування;

- акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

З аналізу наведених норм вбачається, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки і надання останнього Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.

У спірних правовідносинах розмір штрафу та суб`єкт, уповноважений його накладати, прямо визначені у нормах ст. 265 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Згідно із частинами 1-4 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу;

6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом;

6-3) при укладенні трудового договору з домашнім працівником;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.

При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Абзацом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника (домашнього працівника) на роботу/укладення гіг-контракту або припинення трудового договору з домашнім працівником» установлено, що повідомлення про прийняття працівника (домашнього працівника) на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації), та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а фізичною особою, яка уклала трудовий договір з домашнім працівником, - за її податковою адресою (місцем проживання) за формою згідно з додатком 1 до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв`язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.

Аналіз наведених норм КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 815/5427/17, від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18, від 27 червня 2024 року у справі №380/761/20, від 17 вересня 2024 року у справі № 460/13803/21.

Водночас працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вчинення фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є порушенням законодавства про працю та має наслідком застосування до такої особи відповідальності у вигляді штрафу відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

Верховний Суд у постанові від 05 жовтня 2020 року у справі №560/407/19 вказав, що відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. При цьому, має бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці.

Факт допуску особи до роботи без оформлення трудового договору має бути підтверджений достатнім обсягом доказів, що характеризують відносини особи та суб`єкта господарювання, який його наймає, як трудові, від таких осіб повинно бути відібрано пояснення.

У акті, складеному за наслідками перевірки, мають фіксуватись лише ті порушення, які достеменно підтверджені доказами (документами, поясненнями тощо) у обсязі, що дозволяє беззаперечно стверджувати про виявлені факти. При цьому, такі докази не мають носити суперечливий характер, допускати неоднозначне тлумачення.

Важливість відображення (фіксації) у акті, складеному за наслідками проведеної уповноваженим органом перевірки, достовірної і повної інформації обумовлено тим, що такий документ є підставою для застосування фінансових санкцій та становить основну частину доказової бази при розгляді справи про накладення штрафу.

Отже, контролюючий орган, під час здійснення фактичної перевірки в межах наданої компетенції, зобов`язаний був перевірити і з`ясувати усі обставини, які охоплювались предметом перевірки, зокрема, в частині факту допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а також підтвердити такі належними та допустимими доказами.

Зазначені правові висновки підтримав Верховний Суд у постанові від 19 березня 2025 року у справі № 240/23781/23.

Судом встановлено, що в підтвердження факту допуску позивачем осіб до роботи без оформлення трудового договору відповідачем надано акти фактичної перевірки та письмові пояснення ОСОБА_3 .

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав, що наведені докази є належними та достатніми, що підтверджують вчинення позивачем порушення у сфері трудового законодавства.

Суд першої інстанції зазначив, що реалізація товару ОСОБА_3 та ОСОБА_2 споживачам в магазинах, де провадить господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 не охоплюється умовами договорів про співпрацю. Натомість, позивачем фактично допущено до роботи вищевказаних осіб як продавців товару без належного оформлення трудових відносин.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказам у справі, оскільки останні не є беззаперечними та достатніми на підтвердження вчинення позивачем порушення ст. 24 КЗпП України.

Так, відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1-2 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що факт перебування ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 у торгових точках « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в яких провадить господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 є наслідком реалізації договорів про співпрацю фізичних осіб-підприємців.

Наведені вище суб`єкти господарювання на час проведення фактичних перевірок були зареєстровані як фізичні особи-підприємці, основний вид економічної діяльності 47.11 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За умовами договорів про співпрацю від 01.09.2024 укладених між підприємцем та ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_2 сторони зобов`язалися шляхом об`єднання фінансових активів і зусиль спільно діяти з приводу управління та організації роботи торгових точок магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , а саме: підтримувати позитивну репутацію магазину, аналізувати конкурентоспроможності, вносити пропозиції з підвищення продажів.

У письмових поясненнях, наданих під час проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_3 також підтвердила, що діє від імені ФОП ОСОБА_1 по договору про спільну діяльність.

Статтею 1130 Цивільного кодексу України передбачено умови договору про спільну діяльність.

Відповідно до цієї норми за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Таким чином, фізична особа-підприємець має право здійснювати підприємницьку діяльність самостійно, шляхом створення юридичних осіб, із залученням найманої праці та спільно з іншими особами на підставі відповідних угод.

Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09 квітня 2026 року у справі № 260/6521/24.

Доводи апелянта, що ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 перебували у магазинах « ІНФОРМАЦІЯ_1 » під час проведення фактичної перевірки позивача, колегія суддів вважає такими, що не свідчать про виконання ними трудових обов`язків , зокрема реалізації товару, оскільки факту реалізації товару відповідачем не зафіксовано, а перебування зазначених осіб в торговій точці є наслідком реалізації договору про співпрацю фізичних осіб-підприємців.

Наведені фізичні особи-підприємці мають статус фізичної особи-підприємця, що передбачає сплату ними, зокрема, єдиного внеску, внаслідок чого вищезазначена мета по утриманню належних відрахувань досягається.

Натомість, відповідачем не доведено, що саме вказані особи перебувають в трудових відносинах з підприємцем та під час проведення перевірки виконували функції продавців, шляхом проведення розрахункових операцій та реалізації товару споживачам.

Посилання апелянта на ведення хронометражу колегія суддів оцінює критично, оскільки акти перевірок не містять повного викладення обставин, зафіксованих під час таких дій, зокрема, часу, в який ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 проводили розрахункові операції.

Надана суду апеляційної інстанції інформація про результати проведеного хронометражу також достеменно та беззаперечно не свідчить про здійснення вищевказаними особами реалізації товару, оскільки містить лише відомості про виторг.

Жодних фото чи відеоматеріалів в якості доказів допуску позивачем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до роботи без укладення трудового договору до акту перевірок податковим органом не додано та не надано відповідачем під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції.

В пояснення ОСОБА_3 також не зазначала,що здійснювала реалізацію товару, належного позивачу.

Наведене спростовує доводи відповідача, що позивач та наведені суб`єкти господарювання мали трудові правовідносини, які належним чином не були зареєстровані.

Колегія суддів зауважує, що відповідач у спірних відносинах наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість достовірно виявити порушення вимог законодавства про працю суб`єктом господарювання при здійсненні своєї господарської діяльності.

Однак, відповідач у спірних відносинах такими повноваженнями не скористався, обмежившись виключно актами фактичної перевірки, не взявши до уваги докази, надані позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Між тим, відповідач не довів правомірності спірних постанов, а також не надав доказів, які б підтверджували недостовірність поданих позивачем доказів.

Колегія суддів враховує, що акт перевірки органу ДПС, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю у відповідності до Порядку № 509 є самостійною підставою винесення постанови про накладення штрафу.

Водночас, орган Держпраці має прийняти рішення на підставі такого акту з урахуванням всіх обставин справи, встановити чи дійсно наявні підстави для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав притягнення позивача до відповідальності, встановленої ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

Як наслідок, прийняті Північно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці у відношенні ФОП ОСОБА_1 спірні постанови не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Натомість, суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, у зв`язку з чим помилково дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Водночас, колегія суддів вважає помилковими доводи апелянта про порушення органом Держпраці порядку притягнення особи до відповідальності з огляду на неповідомлення про дату та час розгляду справи з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами 3 - 7 цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами 4 - 6 цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників.

Відповідно до п. 3 Порядку № 509 справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку. Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Згідно з абзацами 1, 2 п. 4 Порядку № 509 під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах 3 - 7 пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб`єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв`язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка (абзац 3 п.4 Порядку № 509).

Судом встановлено, що повідомлення від 23.10.2024 та від 08.11.2024 про розгляд справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення направлено за адресою реєстрації позивача 24.10.2024 та 08.11.2024 відповідно, про що свідчать квитанції АТ "Укрпошта".

Тобто, позивача в належний спосіб поінформовано про одержання документів від ГУ ДПС та про розгляд справи щодо порушення трудового законодавства.

За змістом пункту 3 Порядку № 509 уповноважена особа інформує суб`єкта господарювання про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Колегія суддів критично оцінює доводи позивача про те, що відповідачем не було забезпечено можливості надання пояснень під час розгляду справи про накладення штрафу, оскільки Порядком № 509 передбачено лише інформування про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.

Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14.03.2024 у справі № 420/17217/21.

Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають. Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Стосовно розподілу витрат зі сплати судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд ухвалить нове рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 3 840,00 грн та апеляційної скарги 5 760,00 грн., що підтверджується відповідними квитанціями.

Враховуючи, що апеляційна скарга судом задоволена, відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору в сумі 9 600,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 317, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 по справі № 480/2422/25 скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати постанови Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 14.11.2024 № 40-ДПС та від 29.11.2024 №48-ДПС.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (ЄДРПОУ 44730367, вул. Матвійчука Юліана, 119, м. Полтава, 36014) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 9 600,00 грн (дев`ять тисяч шістсот гривень 00 копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц

Повний текст постанови складено 17.09.2026 року