Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №440/6413/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 р. Справа № 440/6413/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 року (ухвалене суддею Чесноковою А.О.) в справі № 440/6413/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, у якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо неврахування ОСОБА_1 додаткової вислуги років за період проходження служби з 10.05.2022 р. по 04.11.2022 р. за контрактом в Добровольчому формуванні територіальної громади № 2 Кременчуцької територіальної громади з 10.05.2022 р. по 04.11.2022 р. та перерахунку пенсії в цілому; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області врахувати ОСОБА_1 додаткову вислугу років (00 років, 05 місяців, 24 дні) за період проходження служби з 10.05.2022 р. по 04.11.2022 р. за контрактом в Добровольчому формуванні територіальної громади № 2 Кременчуцької територіальної громади, зарахувавши її до загальної вислуги років в ОВС з 15.05.2025 р., а також здійснити перерахунок та виплату призначеної пенсії, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у розмірі 80% грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 р. відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Закону України "Про Національну поліцію", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач вважає, що пенсіонерам, яким призначена пенсія на підставі Закону №2262-ХІІ та які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняті на військову службу за контрактом до Збройних Сил України мають право на перерахунок пенсійного забезпечення, з урахуванням додаткової вислуги років від часу такого призову на військову службу до дня фактичного звільнення. Зазначає, що після звільнення зі служби в органах внутрішніх справ позивач проходив службу за контрактом добровольця добровольчого формування територіальної громади у період з 10.05.2022 р. по 04.11.2022 р., який відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 2 Закону №2262-ХІІ підлягає зарахуванню як додаткова вислуга років, що дає право на збільшення надбавки за вислугу років та перерахунок пенсії.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в ОВС та наказом УМВС України в Полтавській області від 29.10.2008 р. №250о/с "По особовому складу" звільнений зі служби за п. "а" ст. 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за у відставку за віком).

Позивач є пенсіонером МВС, з 01.11.2008 р. отримує пенсію по інвалідності відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області.

10.05.2022 р. між Командиром добровольчого формування Кременчуцької територіальної громади № 2 ОСОБА_2 з одного боку та позивачем з іншого боку, укладено контракт добровольця територіальної оборони.

Відповідно до п. 16 Контракту чинність контракту припинено 04.11.2022 р. у зв`язку з розформуванням ДФГР на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.11.2022 р. № 330.

26.03.2026 р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з заявою про перерахунок надбавки за стаж служби із 45% до 50% від суми посадового окладу та окладу за спеціальним званням, з урахуванням додаткової вислуги за контрактом ДФТГ №2 Кременчуцької територіальної громади 00 року 05 місяців 24 дні.

Листом від 30.04.2026 р. №1600-0307-8/36157 Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області відмовило позивачу в проведенні такого перерахунку пенсії за вислугу років посилаючись на те, що згідно з ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення зі служби. Відтак, заявнику необхідно звернутися до уповноваженого органу, де він проходе службу.

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ та військовослужбовців, є зокрема Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ (в подальшому - Закон №2262).

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 2 Закону №2262, пенсіонерам із числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийняття за контрактом на військову службу чи службу цивільного захисту, в тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, служби цивільного захисту, до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється. Після звільнення із служби таких осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням додаткової вислуги років від часу призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або повторного прийняття їх на службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, служби цивільного захисту до дня фактичного звільнення. Якщо новий розмір пенсії цих осіб буде меншим за розмір, який вони отримували до призову або повторного прийняття їх на службу, виплата їм пенсій здійснюється у розмірі, який вони отримували до призову або прийняття на службу в особливий період.

Зазначений у частині третій цієї статті порядок збереження, нарахування та виплати пенсій поширюється на пенсіонерів з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, прийнятих на службу на посади поліцейських до підрозділів поліції особливого призначення.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 63 Закону №2262, перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Закону №2262, перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.

Статтею 63 Закону №2262-ХІІ визначено, що перерахунок раніше призначеної пенсії здійснюється за документами, які містяться у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонером. При цьому зазначена норма не покладає на орган Пенсійного фонду України обов`язку самостійно визначати складові грошового забезпечення, обчислювати вислугу років чи витребовувати документи, оформлення яких відповідно до законодавства належить до компетенції уповноваженого державного органу.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 2262-ХІІ, крім пенсій військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей, регулює також Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 р. № 3-1 (в подальшому - Порядок № 3-1).

Зміст наведеного Порядку дає підстави стверджувати, що підставою для здійснення перерахунку пенсії є належним чином оформлені документи, подані пенсіонером, у тому числі довідка про розмір грошового забезпечення, видана уповноваженим органом, якщо саме така довідка необхідна для визначення нового розміру пенсії.

Судовим розглядом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії, однак до заяви не було додано довідки уповноваженого органу про розмір грошового забезпечення після завершення проходження служби за контрактом, яка є необхідною для визначення розміру пенсії та здійснення її перерахунку.

Матеріали справи не містять доказів того, що така довідка була складена, видана уповноваженим органом або подана до органу Пенсійного фонду України.

Посилання позивача на положення ч.ч. 3, 4 ст. 2 Закону №2262-ХІІ саме по собі не підтверджує виникнення у відповідача обов`язку здійснити перерахунок пенсії позивача.

Зазначені норми визначають право окремої категорії пенсіонерів на врахування додаткової вислуги років після звільнення зі служби, однак реалізація такого права здійснюється у порядку, встановленому Законом №2262-ХІІ та підзаконними нормативними актами, зокрема на підставі документів, оформлених компетентними органами.

Відповідно до п. "а" ст. 12 Закону №2262, пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше.

Згідно з п. "а" ст. 13 Закону №2262, пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах - особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я, особам, звільненим зі служби в поліції на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", звільненим зі служби у Службі судової охорони, Державному бюро розслідувань та звільненим зі служби у Національному антикорупційному бюро України за віком чи через хворобу, звільненим зі служби в органах та підрозділах цивільного захисту за віком чи за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

Судовим розглядом встановлено, що позивачу з 01.11.2008 р. призначено та виплачується пенсія по інвалідності як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи, відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” у розмірі 80 відсотків відповідних сум грошового забезпечення.

Відповідно до пп. “а” ч. 1 ст. 21 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” пенсії по інвалідності військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни I групи - 100 відсотків, II групи - 80 відсотків, III групи - 60 відсотків відповідних сум грошового забезпечення.

Суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивач отримає пенсію по інвалідності відповідно до ст. 21 Закону № 2262-ХІІ, розмір якої залежить від встановленої групи інвалідності, а не від тривалості вислуги років.

Судовим розглядом встановлено, що позивач не звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років, відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач діяв у межах наданих законом повноважень та у спосіб, визначений законом, а права позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області не порушені.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що право на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення відповідачем заяви позивача від 26.03.2026 р. про перерахунок надбавки за стаж служби із 45% до 50% від суми посадового окладу та окладу за спеціальним званням, з урахуванням додаткової вислуги за контрактом ДФТГ №2 Кременчуцької територіальної громади 00рокув 05 місяців 24 дні, тому дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії позивача є правомірними.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 по справі № 440/6413/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Я.В. П`янова