Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №480/3474/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 р. Справа № 480/3474/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.01.2026, головуючий суддя І інстанції: О.В. Соп`яненко, повний текст складено 19.01.26 по справі № 480/3474/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати в повному обсязі при звільненні грошового забезпечення, в т.ч. грошової допомоги для оздоровлення, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити додаткову винагороду у розмірі 100 тис. на місяць, починаючи з березня 2023 року по вересень 2023 року включно на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з жовтня 2022 року по жовтень 2023 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середню заробітну плату за затримку розрахунку при звільненні;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 судові витрати, у т.ч. витрати на правову допомогу.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тому факту, що довідка від 18.06.2023 №3321, видана Військовою частиною НОМЕР_1 , містить інформацію про місце перебування позивача в період з січня 2023 по червень 2023 року. Вказує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що доводять законність дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 100 тис. на місяць, починаючи з березня 2023 року по вересень 2023 року включно на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168). Стверджує, що в довідці від 18.06.2023 №3321 зазначено, що старший солдат ОСОБА_1 дійсно в період з 14.10.2022 по 01.01.2023, з 17.01.2023 по теперішній час (18.06.2023) брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Святогірській міській територіальній громаді, Лиманській міській територіальній громаді, Лисичанській міській територіальній громаді Донецької та Луганської областей. Звертає увагу, що станом на 2023 рік позивач перебував в Святогірській міській територіальній громаді, Лиманській міській територіальній громаді, Лисичанській міській територіальній громаді Донецької та Луганської областей, де велися бойові дії, і це не оскаржує відповідач. Також відповідач не оскаржує, що позивач проходив військову службу у період січень-жовтень 2023 року та виконував бойові завдання в зоні бойових дій, тобто приймав безпосередню участь у бойових діях. Щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з жовтня 2022 року по жовтень 2023 року, зауважує, що військовослужбовці – учасники бойових дій при виключенні зі списків частини (звільненні) мають право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки (14 днів на рік), що накопичилися за весь час служби. Вона виплачується на підставі рапорту, а в разі відмови – стягується через адміністративний суд. Виключення зі списків особового складу військової частини – це оформлена наказом командира процедура припинення обліку військовослужбовця в конкретній частині. Це означає припинення нарахування грошового забезпечення (якщо це звільнення) та завершення проходження служби в даній установі. Щодо нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки, наголошує, що військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату. Законом не передбачено обов`язку військовослужбовця щодо подання рапорту стосовно виплати грошової допомоги для оздоровлення під час звільнення, а натомість є обов`язок роботодавця самостійно нарахувати та виплатити всі передбачені законом виплати під час звільнення військовослужбовця з військової частини. Посилається на те, що щомісячна додаткова грошова винагорода за Постановою №889 входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється матеріальна допомога на оздоровлення та інші одноразові додаткові види грошового забезпечення. За цим, розрахунок матеріальної допомоги на оздоровлення позивача повинен проводитися з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 14.11.2022 по 23.10.2023 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.10.2023 №306 встановлено, що старший солдат ОСОБА_1 справи та посаду здав та вибув до нового місця служби у АДРЕСА_1 . З 23.10.2023 позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

У наказі від 23.10.2023 №306 передбачено, що грошова допомога за оздоровлення військовослужбовця згідно наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, за 2023 рік не виплачена. Додаткова відпустка учасника бойових дій за 2023 рік не використана, грошова компенсація не виплачувалась.

Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити додаткову винагороду у розмірі 100 тис. на місяць, починаючи з березня 2023 року по вересень 2023 року включно на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, суд першої інстанції виходив з відсутності в матеріалах справи доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час безпосереднього перебування в районах ведення (здійснення) бойових дій.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з жовтня 2022 року по жовтень 2023 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що у разі переміщення військовослужбовця по службі невикористана ним відпустка (частина відпустки) надається за новим місцем військової служби.

При цьому, переміщення військовослужбовця на нове місце військової служби (навчання), яке передбачає виключення його зі списків особового складу однієї військової частини та зарахування до іншої, не є звільненням з військової служби і не покладає на відповідача обов`язок виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки, суд першої інстанції виходив з того, що позивачеві грошова допомога на оздоровлення виплачувалась у листопаді 2022 року у сумі 14 858, 28 грн. Отже, вимоги в частині нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік є безпідставними. Що стосується грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивача не було звільнено з військової служби, а він вибув до нового місця служби, та відповідачем не було видано наказ про виплату позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, тому згідно з п.3 розділу XXIII Порядку №260 такий обов`язок щодо виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, як військовослужбовцю, який прибув для подальшого проходження військової служби, виникає у Військової частини НОМЕР_2 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середню заробітну плату за затримку розрахунку при звільненні, суд першої інстанції зазначив, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця саме при звільненні особи.

Враховуючи те, що позивача було переведено/призначено на посаду до іншої військової частини і не звільнено з військової служби, підстави для застосування положень ст.116, 117 КЗпП України відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити додаткову винагороду у розмірі 100 тис. на місяць, починаючи з березня 2023 року по вересень 2023 року включно на підставі Постанови №168.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч.4 ст.9 цього Закону).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023 строк дії воєнного часу продовжувався.

На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 168, пунктом 5 якої встановлено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Відповідно до абз.1 п.1 Постанови № 168 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Згідно з абз.4 п.1 Постанови №168 виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2023 №836 до Постанови №168 внесені зміни, згідно з якими пункт 1 цієї постанови викладено в такій редакції: «1. Установити, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах».

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 09.08.2023 передбачено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується у частині виплати додаткової винагороди з 1 червня 2023 року.

Аналіз наведених норм законодавства України, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що встановлена Постановою №168 додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень на місяць є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, що виплачується їм на період дії воєнного стану та підлягає збільшенню до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі по тексту - Порядок №260; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.2 розд. ХХХІV Порядку №260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах, зокрема:

100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), та виконують бойові (спеціальні) завдання (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;

із здійснення польотів у районах ведення воєнних (бойових) дій, ведення повітряного бою;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії;

на території противника (в тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);

з вогневого ураження повітряних (морських) цілей противника;

з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;

кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);

у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів;

з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою.

Згідно з п.3 розд. ХХХІV Порядку №260 райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.

Відповідно до п.4 розд. ХХХІV Порядку №260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи) у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Пунктами 8, 9 розд. ХХХІV Порядку №260 встановлено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

З вищенаведеного слідує, що у період дії воєнного стану військовослужбовці мають право на отримання збільшеної до 100000 грн додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, однак, таке право не є безумовним, а виникає у військовослужбовців виключно за умови документального підтвердження безпосередньої участі в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, та перебуваючи безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2026 та від 25.05.2026 витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином завірені копії наступних документів:

- витяги з бойових наказів за період з березня 2023 року по вересень 2023 року включно, що стосуються ОСОБА_1 ;

- витяги з журналу бойових дій (вахтового журналу, журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення) за період з березня 2023 року по вересень 2023 року включно, що стосуються ОСОБА_1 ;

- витяг з Положення про бригаду у частині посадових обов`язків військовослужбовців;

- інші документи, які свідчать про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави за період з березня 2023 року по вересень 2023 року включно.

На виконання ухвали суду, 21.08.2026 Військова частина НОМЕР_1 повідомила суд про неможливість надання витребуваних витягів з бойових наказів за період з березня 2023 року по вересень 2023 року, витягів з журналу бойових дій (вахтового журналу, журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення) тощо, що стосуються ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що у вказаний період позивач не приймав безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій.

При цьому, Військова частина НОМЕР_1 зазначила, що ОСОБА_1 у період з 29.09.2023 по 14.10.2023 приймав безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій та відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.10.2023 №306 за вищевказаний період йому виплачена додаткова винагорода на період дії воєнного стану згідно Постанови №168 в розмірі 100 000 грн (копія витягу із наказу міститься в матеріалах справи).

Отже, відповідачем вказано про відсутність у нього доказів на підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях або здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій за спірний період з березня 2023 року по вересень 2023 року включно.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Позивачем також не надано до суду доказів на підтвердження безпосередньої участі у бойових діях або здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій за спірний період з березня 2023 року по вересень 2023 року включно.

Щодо посилання апеляційної скарги позивача на те, що згідно з довідкою від 18.06.2023 №3321 старший солдат ОСОБА_1 дійсно в період з 14.10.2022 по 01.01.2023, з 17.01.2023 по теперішній час (18.06.2023) брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Святогірській міській територіальній громаді, Лиманській міській територіальній громаді, Лисичанській міській територіальній громаді Донецької та Луганської областей, колегія суддів зазначає, що вказана довідка видана позивачу для цілей надання статусу учасника бойових дій, а не як підстава для виплати додаткової винагороди, збільшеної до 100000,00 грн, передбаченої Постановою №168, про що і зазначено в довідці - "ця довідка є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій".

Суд враховує, що військовослужбовець набуває право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100000 грн на місяць за умови підтвердження безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, втім із розрахунку пропорційно часу участі у виконанні бойових завдань, виходячи із специфіки покладених на підрозділ, у якому він проходив службу.

Отже, довідка Військової частини НОМЕР_1 від 18.06.2023 №3321 не може бути визнана безумовним та єдиним доказом безпосередньої участі позивача у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України за відсутності належних доказів на підтвердження таких обставині - рапортів, бойових розпоряджень, бойових наказів і журналів бойових дій та відповідно до приписів Постанови №168 та Порядку №260.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що станом на 2023 рік позивач перебував в Святогірській міській територіальній громаді, Лиманській міській територіальній громаді, Лисичанській міській територіальній громаді Донецької та Луганської областей, де велися бойові дії, і це не оскаржує відповідач, колегія суддів зазначає, що перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій само по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн на місяць, передбаченою Постановою № 168, адже ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які, у розумінні Постанови №168, полягають у безпосередній участі військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів, та підтвердження цих обставин указаними документами.

Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05.12.2024 у справі №360/325/23, від 22.05.2025 у справі №360/598/23.

Дослідивши зміст наявних в матеріалах справи документів судом встановлено, що вони не підтверджують безпосередню участь позивача у бойових діях або заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, тобто, не доведено, що позивач на підставі бойового наказу брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Відтак, за відсутності документального підтвердження факту безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу та довідок командира військової частини, тощо) під час перебування в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів, колегія суддів вважає, що позивач не набув право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 тис. на місяць у спірний період на підставі Постанови №168.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі №814/1460/16, адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Колегія суддів зважає на те, що критерії законності рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, і в силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доказування факту дотримання цих критеріїв покладений саме на нього шляхом доведення у встановленому процесуальним законом порядку правомірності рішення (дії, бездіяльності), яке оспорює позивач.

Разом із тим, колегія суддів вважає, що саме лише неспростування суб`єктом владних повноважень наведених позивачем у заявах по суті справи обставин, на яких ґрунтуютьсяпозовні вимоги, не може бути беззаперечною підставою для висновку про існування таких обставин в об`єктивній дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню з урахуванням ч.2 ст.77 КАС України, однак це не спростовує обов`язок особи, яка звернулась до суду з позовом, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги в силу приписів ч.1 ст.77 КАС України, оскільки недоведене твердження учасника справи не може вважатись істинним.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16, від 07.11.2019 у справі № 826/1647/16, від 30.09.2020 у справі № 806/204/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № П/9901/370/18, від 28.10.2020 у справі № 9901/153/20, тобто є сталою.

Таким чином, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідачем.

Оскільки у ході розгляду справи не були підтверджені належними та допустимими доказами обставини порушення прав та інтересів позивача в частині виплати додаткової винагороди до 100 000 грн відповідно до Постанови №168, колегія суддів вважає, що вимоги позову в цій частині належить залишити без задоволення, що правомірно враховано судом першої інстанції.

За цим, доводи апеляційної скарги позивача в цій частині позовних вимог є безпідставними.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з жовтня 2022 року по жовтень 2023 року.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);

4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Положеннями п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Отже, позивач, як учасник бойових дій, має право на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

У свою чергу, абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі по тексту – Закон №2011-XII; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами першим, шостим та дванадцятим цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом першим цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п.18 статті 10-1 Закону №2011-XII під час дії воєнного стану військовослужбовцям надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06.12.1991 №1932-XII «Про оборону України» (далі по тексту - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За змістом статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Разом з тим, положеннями статті 1 Закону №3543-XII врегульовано, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

З аналізу наведених норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби, у тому числі, як учаснику бойових дій.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Водночас, згідно з пунктом 181 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі по тексту - Положення № 1153/2008) щорічні додаткові відпустки можуть бути використані одночасно зі щорічною основною відпусткою або в інший строк з урахуванням побажання військовослужбовців та інтересів військової служби. Їх тривалість не впливає на тривалість щорічної основної відпустки.

У разі переміщення військовослужбовця по службі невикористана ним відпустка (частина відпустки) надається за новим місцем військової служби.

Відповідно до абз.1, 3 п.242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до п.3 розділу XXXI Порядку №260 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

З наявного в матеріалах справи витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.10.2023 №306 вбачається, що старшого солдата ОСОБА_1 , радіотелефоніста відділення управління командира 2 артилерійської батареї артилерійського дивізіону Військової частини НОМЕР_1 (призваного по мобілізації), призначеного наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 20.10.2023 №172-РС на посаду начальника радіостанції апаратної взводу зв`язку роти зв`язку передового командного пункту Військової частини НОМЕР_2 , вважати таким, що справи та посаду здав та вибув до нового місця служби у АДРЕСА_1 , та виключити з 23.10.2023 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Тобто, не зважаючи на те, що з 23.10.2023 позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення, позивач військову службу не припинив, а продовжив її проходження у Військовій частині НОМЕР_2 , у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що як невикористані ним відпустки (частини відпустки), так і відповідна компенсація, мають надаватись йому за новим місцем військової служби (у Військовій частині НОМЕР_2 ).

У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з жовтня 2022 року по жовтень 2023 року.

Доводи апеляційної скарги позивача в цій частині позовних вимог спростовуються матеріалами справи та нормативно-правовим обґрунтуванням.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки, та відповідних доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 1-3, 7 розд. XХІІІ Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.

Військовослужбовцям, які прибули для подальшого проходження військової служби і зараховані до Збройних Сил України з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, а також інших державних органів, грошова допомога для оздоровлення виплачується за умови ненадання цієї допомоги за попереднім місцем служби за рік, у якому вони прибули.

Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Отже, грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку, або без вибуття у відпустку за їх рапортом протягом поточного року на підставі наказу командира військової частини.

Розділом XXIII Порядку №260 чітко передбачено право військовослужбовців на отримання грошової допомоги для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення один раз на рік.

Відповідно до розгорнутої довідки про розмір грошового забезпечення за 2022 рік, а саме графи «грошова допомога» встановлено, що позивачеві грошова допомога на оздоровлення виплачувалась у листопаді 2022 року у сумі 14 858, 28 грн.

За цим, вимоги в частині нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік є безпідставними.

Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.10.2023 №306 грошова допомога на оздоровлення позивачу згідно наказу Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 за 2023 рік не виплачена.

При цьому, будь-яких доказів подання позивачем рапорту про виплату додаткової грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік матеріали справи не містять.

До того ж позивач не заперечує, що не звертався до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, проте вважає, що законодавство не передбачає обов`язку військовослужбовця подавати рапорт про виплату грошової допомоги для оздоровлення під час звільнення, а натомість є обов`язок роботодавця самостійно нарахувати та виплатити всі передбачені законом виплати під час звільнення військовослужбовця з військової частини.

Однак, колегія суддів вважає такі твердження позивача необґрунтованими, оскільки, як зазначено вище, грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги. І лише військовослужбовцям, які звільнені з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.

При цьому, військовослужбовцям, які прибули не припинили проходження військової служби у Збройних Силах України з інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення, а також інших державних органах, грошова допомога для оздоровлення виплачується за новим місцем проходження служби за умови ненадання цієї допомоги за попереднім місцем служби за рік, у якому вони прибули.

За обставинами цієї, незважаючи на те, що з 23.10.2023 позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення, позивач не був звільнений з військової служби, а продовжив її проходження у Військовій частині НОМЕР_2 . Тобто, у спірному випадку Військовою частиною НОМЕР_1 не було вчинено протиправної бездіяльності щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, оскільки позивач не скористався правом на отримання грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік під час проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 , відповідного рапорту не подавав, відповідне право не втратив, оскільки мав право отримати грошову допомогу для оздоровлення за новим місцем проходження служби.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Щодо посилання апеляційної скарги позивача на те, що щомісячна додаткова грошова винагорода за Постановою №889 входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється матеріальна допомога на оздоровлення та інші одноразові додаткові види грошового забезпечення, тому розрахунок матеріальної допомоги на оздоровлення позивача повинен проводитися з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, колегія суддів зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» втратила чинність з 01.03.2018.

Отже, з 01.03.2018 щомісячна додаткова винагорода військовослужбовцям вже не нараховувалась та не виплачувалась, тому у відповідача не виникало обов`язку включення щомісячної додаткової винагороди до складу місячного грошового забезпечення, з якого нараховувалась допомога на оздоровлення за 2022 рік.

За цим, доводи апеляційної скарги позивача в цій частині позовних вимог є безпідставними.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати в повному обсязі при звільненні грошового забезпечення, в т.ч. грошової допомоги для оздоровлення, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 вчинити означені дії, і судом не встановлено факту затримки розрахунку з позивачем при звільненні, позовна вимога про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середню заробітну плату за затримку розрахунку при звільненні, як похідна позовна вимога, не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції було враховано вищенаведені обставини, що призвело до правильного вирішення справи.

Інші доводи і заперечення сторін по суті спору на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Підстави для розподілу судових витрат згідно зі ст.139 КАС України відсутні.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 по справі № 480/3474/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий