Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №440/10764/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 р. Справа № 440/10764/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 26.06.25 по справі № 440/10764/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Полтавській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі – відповідач, ГУ НП в Полтавській області, апелянт), в якому просив:

-визнати протиправною бездіяльність ГУ НП в Полтавській області щодо не нарахування та невиплати йому при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток: за 2015 рік - у кількості 14 діб, за 2022 рік - у кількості 14 діб, за 2023 рік - у кількості 14 діб, за 2024 рік - у кількості 14 діб;

-зобов`язати ГУ НП в Полтавській області нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткових оплачуваних відпусток: за 2015 рік - у кількості 14 діб, за 2022 рік - у кількості 14 діб, за 2023 рік - у кількості 14 діб, за 2024 рік - у кількості 14 діб, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.06.2025 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Полтавській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2022, 2023, 2024 роки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції, тобто на 05.06.2024.

Зобов`язано ГУ НП в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2022, 2023, 2024 роки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції, тобто на 05.06.2024.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи , неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що за час проходження служби в підрозділах ГУНП в Полтавській області у період з 07.11.2015 по 05.06.2024 ОСОБА_1 була надана додаткова відпустка зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки, відпустка зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015, 2022, 2023, 2024 роки – не реалізована. Водночас, позовні вимоги про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій є необґрунтованими з огляду на те, що додаткова відпустка учасникам бойових дій надається відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки», а відтак не належить до щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського, які надаються в порядку та тривалістю, визначених Законом України «Про Національну поліцію». Таким чином, пунктом 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліції» не передбачено виплату поліцейським компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій.

Апелянт вказав, що така відпустка , на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни. Невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься. Право на неї працівник може реалізувати протягом календарного року, конкретний період та черговість її надання визначається за погодженням між працівником і роботодавцем.

На підтвердження своїх доводів апелянт послався на правові висновки Верховного Суду, зроблені ним у постановах від 31.10.2022 у справі №241/2229/20, від 05.09.2018 у справі №750/9956/17.

Позивач правом на подання відзиву не скористався.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та відповідно до ст.308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.

Позивач ОСОБА_1 проходив службу в ГУНП в Полтавській області.

Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 , виданого 06.11.2015 УМВС України в Полтавській області, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій (а.с.9).

Згідно з витягом з наказу ГУ НП в Полтавській області №2 о/с від 07.11.2015 по особовому складу, відповідно до пунктів 9 та 12 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" ОСОБА_1 призначений на посаду старшого інспектора-чергового Шишацького відділення поліції Миргородського відділу поліції ГУ НП в Полтавській області , йому присвоєно спеціальне звання "майор поліції" (а.с.24 зворот).

Наказом ГУ НП в Полтавській області №262 о/с від 05.06.2024 по особовому складу, майора поліції ОСОБА_1 , дільничного офіцера поліції сектору поліцейської діяльності №1 відділення поліції №3 Миргородського районного відділу поліції звільнено зі служби в поліції за п.2 ч.1 ст.77 (через хворобу) 05.06.2024. Цим же наказом зафіксовано, що ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні за 25 років. При звільненні має право на отримання грошової компенсації: за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 03 календарних дні; за невикористану частину додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 22 роки за 2021 рік у кількості 04 календарних дні; за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2022 рік у кількості 30 календарних днів; за невикористану частину додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 24 роки за 2022 рік у кількості 05 календарних днів; за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2023 рік у кількості 30 календарних днів; за невикористану додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 25 років за 2023 рік у кількості 15 календарних днів; за невикористану відпустку за фактично відпрацьований час за 2024 рік у кількості 12 календарних днів (а.с.25).

23.07.2024 представник позивача адвокат Смірнов С.І. звернувся до ГУ НП в Полтавській області з адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію про кількість невикористаних днів додаткової відпустки , передбаченої ст.16-2 Закону України «Про відпустки», як учаснику бойових дій, за період часу з 29.10.2015 по 05.06.2024.

У відповідь на адвокатський запит ГУ НА в Полтавській області листом від 26.07.2024 №4407-2024 повідомлено, що ОСОБА_1 за час проходження служби в ГУ НП в Полтавській області за період з 07.11.2015 по 05.06.2024 має залишки невикористаних відпусток відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки», зокрема:

- 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення, як учасник бойових дій, за 2015 рік;

- 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення, як учасник бойових дій, за 2022 рік;

- 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення, як учасник бойових дій, за 2023 рік;

- 14 календарних днів додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення, як учасник бойових дій, за 2024 рік.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток за 2015 рік у кількості 14 діб, за 2022 рік у кількості 14 діб, за 2023 рік у кількості 14 діб, за 2024 рік у кількості 14 діб, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що з огляду на відсутність на момент звільнення позивача правового врегулювання спеціальним законодавством питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за попередні роки, суд, застосовуючи приписи частини 6 статті 7 КАС України, вважав, що при вирішенні питання щодо виплати компенсації за невикористані дні відпустки підлягали застосуванню приписи Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) і Закону України “Про відпустки” від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі- Закон №504/96-ВР).

Згідно зі статтею 24 Закону №504/96-ВР та статтею 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 162 Закону №504/96-ВР.

Всупереч цьому, при звільненні позивача йому протиправно не було здійснено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані ним дні додаткової оплачуваної відпустки за 2015, 2022, 2023 та 2024 роки як учаснику бойових дій.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі-Закон №580-VIII).

Приписами статті 92 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Положеннями статті 4 Закону №504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі-Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

За змістом частини 1 статті 24 Закону 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Наведене кореспондується з частиною першою статті 83 КЗпП України.

Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо реалізації позивачем права на соціальну відпустку, визначеного положеннями Закону України “Про відпустки”, Закону України “Про Національну поліцію”, Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” при звільненні позивача зі служби в поліції.

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ НП в Полтавській області наказом від 05 червня 2024 року №262 о/с по особовому складу , ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції 05 червня 2024 року.

При цьому згідно з листом ГУ НП в Полтавській області від 26 липня 2024 року №4407-2024, ОСОБА_1 за час проходження служби в ГУ НП в Полтавській області за період з 07.11.2015 по 05.06.2024 має залишки невикористаних додаткових відпусток як учасник бойових дій за 2015 рік, 2022 рік, 2023 рік та 2024 рік.

Водночас приписами статті 92 Закону України “Про Національну поліцію” визначено право поліцейських на отримання додаткових відпусток, зокрема соціальних відпусток та інших видів визначених законодавством про відпустки.

Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ, державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема, додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати, строком 14 календарних днів на рік.

Тобто, зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.

При цьому, Закон №580-VIII не регулює питання щодо використання та отримання компенсації за невикористані відпусти, що передували року звільнення.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

Відповідно до частини 1 статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться у частині 1 статті 24 Закону № 504/96-ВР.

Отже, у наступному календарному році, у тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Наказом Міністерства внутрішніх справ від 06 квітня 2016 року № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі – Порядок № 260), який визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.

Так, приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260, поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку із збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, яке вони отримували на день, що передував цій відпустці, з розрахунку посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії.

Водночас, положеннями абзаців сьомого та восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 ( в редакції, чинній на час спірних правовідносин), за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що у випадку звільнення поліцейського – учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України “Про відпустки” та статтею 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 360/4127/19, від 14.04.2021 у справі №620/1487/20 і від 29.04.2021 у справі № 200/602/20-а.

Так, Верховний Суд зазначив, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону 504/96-ВР та ст. 12 Закону України № 3551-ХІІ.

Положення Закону №3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Колегія суддів враховує викладені правові позиці Великої Палати Верховного Суду у справі № 620/4218/18, зокрема: «Припинення надання додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Однак обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 16-2 Закону України «Про відпустки».

Правова позиція у подібних справах була викладена у постановах Верховного Суду від 31.05.2021 у справі № 200/13837/19-а та від 11.11.2021 у справі № 200/1175/20-а.

Колегією суддів встановлено, позивач має право на пільги, визначені законодавством України для учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 06.11.2015.

Позивач під час служби в органах Національної поліції не використав додаткову відпустку, як учасник бойових дій, за 2015, 2022, 2023 та 2024 роки та при звільненні йому не була виплачена відповідна компенсація.

Наведені обставини підтверджуються листом ГУ НП в Полтавській області №4407-2024 від 26.07.2024, в якому зазначено, що за період служби позивача з 07.121.2015 по 05.06.2024 додаткову відпустку зі збереженням грошового забезпечення, як учасник бойових дій, за 2015, 2022, 2023 та 2024 роки ОСОБА_1 не використав (а.с.13).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним додаткової відпустки, як учасник бойових дій, за 2015, 2022, 2023 та 2024 роки , проте відповідачем протиправно не виплачено таку компенсацію.

Доводи апеляційної скарги про те, що Законом України «Про Національну поліцію», який є спеціальним в спірних правовідносинах, не передбачено можливості виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у випадку неврегулювання питання в спеціальному законодавстві, слід застосовувати норми законодавства, які їх регулюють. В цій частині судом першої інстанції правомірно застосовано норми Закону України " Про відпустки" .

Правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31.10.2022 у справі №241/2229/20, від 05.09.2018 у справі №750/9956/17 , на які послався апелянт, є нерелевантними до справи, що переглядається, тому колегія суддів не бере їх до уваги.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 242, 311, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року у справі № 440/10764/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк