Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №520/21792/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 р. Справа № 520/21792/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Ширант А.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/21792/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати належного грошового забезпечення період з 01.01.2020 по 19.07.2022 р.;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду у справі №200/4820/25 за весь час затримки виплати за період з 01.01.2020 по 30.06.2026 р.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року по справі № 520/21792/26 позовну заяву - повернуто позивачу.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2026 по справі № 520/21792/26 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск строку звернення до суду, оскільки обов`язок відповідача виплатити компенсацію втрати частини доходів виникає одночасно з виплатою самої заборгованості, а не раніше. Заборгованість виплачено 30.06.2026, і саме цього дня відповідач був зобов`язаний одночасно нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів. До цієї дати порушеного права, за захистом якого подано позов, не існувало, а також неможливо було визначити остаточний період затримки та розмір компенсації. Оскільки позовну заяву подано 21.07.2026, строк звернення до суду не пропущено. Також апелянт вказує, що суд першої інстанції помилково виходив із того, що позивача було звільнено зі служби 03.05.2023, оскільки його було переміщено до нового місця проходження військової служби, де він продовжує проходити службу. З огляду на те, що звільнення з публічної служби не відбувалося, норми, застосовані судом першої інстанції та пов`язані саме зі звільненням, до спірних правовідносин не застосовуються.

Крім того, апелянт зазначає, що недоліки позовної заяви ним усунуто, оскільки 31.07.2026 подано заяву, в якій наведено як обґрунтування того, що строк звернення до суду не пропущено, так і підстави для його поновлення на випадок протилежного висновку суду. Вважає, що питання добросовісності реалізації позивачем своїх прав, наявності чи відсутності зловживання правом та співвідношення цієї справи з раніше розглянутою справою № 200/4820/25 підлягають доказуванню та вирішенню за результатами розгляду справи по суті. Вирішивши ці питання на стадії відкриття провадження, без відзиву відповідача та дослідження доказів, суд, на думку апелянта, вийшов за межі повноважень, визначених статтею 171 КАС України, та безпідставно повернув позовну заяву.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) розгляд апеляційної скарги проведено в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом встановлено такі обставини справи.

Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 19.06.2017 по 03.05.2023.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05.09.2025 у справі № 200/4820/25 позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 19.07.2022 року, виходячи з фіксованої величини 4020,72 грн щомісячно, в загальному розмірі 123085,92 грн, відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 4.

30.06.2026 на виконання рішення суду у справі № 200/4820/25 відповідачем виплачено позивачу належну суму індексації грошового забезпечення.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати одночасно з погашенням заборгованості компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску, тобто такі, що об`єктивно, незалежно від волі позивача, унеможливили звернення до суду з дотриманням установленого строку, з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин;

03.08.2026 позивач подав до суду заяву, в якій зазначив, що ним не пропущено шестимісячний строк звернення до суду.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду з вимогами про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів. Суд зазначив, що позивач, отримуючи грошове забезпечення щомісяця, мав знати про порушення своїх прав щодо невиплати належних сум, у тому числі компенсації втрати частини доходів, а з урахуванням закінчення 30.06.2023 карантину, пов`язаного з COVID-19, мав звернутися до суду з відповідними вимогами до 30.09.2023. При цьому суд врахував, що позивач раніше вже звертався до суду за захистом свого права на належне грошове забезпечення у справі № 200/4820/25, та дійшов висновку, що незаявлення одночасно всіх вимог щодо оплати праці штучно збільшує період, за який може бути стягнута компенсація втрати частини доходів, та може розглядатися як зловживання правами. Оскільки поважних причин пропуску строку звернення до суду позивачем не наведено, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Реалізація цього права передбачає, зокрема, дотримання порядку, визначеного процесуальним законом, в тому числі щодо строків звернення до адміністративного суду.

За змістом частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частини 1 статті 168 КАС України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Згідно зі статтею 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

За змістом абзацу 1 частини 1 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходу за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена у статті 2 Закону України «Про оплату праці»:

- основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

- додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені зазначеними актами норми.

За змістом частини першої статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частини 1, 2 статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

З вищезазначеного вбачається, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013.

В цьому Рішенні Конституційний Суд України виходив із того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

В пункті 2.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Таким чином, з огляду на наведені положення законодавства, враховуючи вказаний висновок Конституційного Суду України та предмет спору у цій справі, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника, а спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошової індексації, стосується заробітної плати військовослужбовця.

Зазначене узгоджується з правовими позиціями, які викладені в постановах Верховного Суду від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 29.11.2023 у справі № 560/11895/23, від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а, від 06.03.2024 у справі № 600/5050/23-а, від 17.12.2024 у справі № 380/25141/23, від 23.04.2025 у справі № 260/131/24, від 21.08.2025 у справі № 600/3471/24-а.

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 233 КЗпП України щодо строків звернення до суду з цим позовом.

Питання, які пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані, зокрема, Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За змістом статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Вищезазначеними законодавчими нормами встановлено обов`язок підприємств, установ і організацій всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадян провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. При цьому умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що оскільки 30.06.2026 відповідачем на виконання рішення суду по справі № 200/4820/25 було перераховано та сплачено позивачу індексацію грошового забезпечення, то і строк звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходу слід відраховувати з дати виплати доходу.

Колегія суддів погоджується з такими доводами апелянта з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05.09.2025 у справі № 200/4820/25, адміністративний позов ОСОБА_1 – задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 19.07.2022 року із застосуванням щомісячної індексації-різниці відповідно до вимог пункту 5 абзаців 4, 5, 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 19.07.2022 року, виходячи з фіксованої величини 4020,72 грн щомісячно, в загальному розмірі 123085, 92 грн, відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44

Матеріалами електронної справи підтверджено, що 30.06.2026 відповідачем на виконання вказаного рішення суду нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення.

Водночас при виплаті зазначеної суми відповідачем не було нараховано та виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, у зв`язку з чим 21.07.2026 позивач звернувся до суду з цим позовом.

Колегія суддів зазначає, що, з урахуванням наведеного вище правового регулювання, право особи на звернення до суду з вимогою про компенсацію втрати частини доходів виникає у разі невиконання підприємством, установою чи організацією обов`язку, передбаченого Законом № 2050-III, щодо нарахування та виплати такої компенсації. Відповідно, перебіг строку звернення до суду з такими вимогами розпочинається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

У спірних правовідносинах про порушення свого права на отримання компенсації втрати частини доходів позивач дізнався 30.06.2026, тобто в день фактичної виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 19.07.2022 без одночасної виплати відповідної компенсації.

Отже, саме з 30.06.2026 розпочався перебіг установленого частиною першою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Оскільки з цим позовом позивач звернувся 21.07.2026, тобто в межах установленого законом строку, підстави вважати такий строк пропущеним відсутні.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що з урахуванням зміни редакції статті 233 КЗпП України та закінчення 30.06.2023 карантину позивач мав звернутися до суду з відповідними вимогами до 30.09.2023, є помилковим, оскільки станом на вказану дату відповідачем ще не було здійснено виплату індексації грошового забезпечення, з якою Закон № 2050-III пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі цієї справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Відповідно до статті 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при постановленні ухвали про повернення позовної заяви було допущено порушення норм процесуального права, що є підставою для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2026 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 122, 294, 312, 312, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року по справі № 520/21792/26 - скасувати.

Справу № 520/21792/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій