Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №440/4628/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 р.Справа № 440/4628/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,

за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2026, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, м. Полтава, повний текст складено 22.05.26 у справі № 440/4628/26

за позовом ОСОБА_1

до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області , Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (далі також – відповідачі), в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 09.09.2025 (провадження № 1210/25) та рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 26.02.2026 № II-029/2026;

- зобов`язати Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Одеської області повторно розглянути заяву (скаргу) ОСОБА_1 щодо поведінки адвоката ОСОБА_2 , яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

05.05.2026 через "Електронний суд" до суду надійшло клопотання КДКА Одеської області, в якому остання просить залишити без розгляду позов у справі № 440/4628/26 у зв`язку з пропуском позивачем місячного строку звернення до суду. Обґрунтовує клопотання тим, що статтею 122 КАС України визначено, що позов може бути подано у межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Строк оскарження рішення дисциплінарної палати КДКА до суду встановлений Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” (далі – Закон № 5076-VI). Відповідно до ч. 3 ст. 39 Закону № 5076-VI рішення про порушення дисциплінарної справи або про відмову в порушенні дисциплінарної справи може бути оскаржено до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду протягом тридцяти днів з дня доведення такого рішення до відома особи. Звертаючись 16.04.2026 до суду з вищевказаним позовом, позивач в позовній заяві не навів аргументів щодо поважності причин пропуску, встановленого Законом № 5076-VI строку на оскарження рішення дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 09.09.2025 (провадження № 1210/25).

06.05.2026 до суду надійшли письмові заперечення позивача проти клопотання КДКА Одеської області про залишення позовної заяви без розгляду, в яких останній зазначив, що в межах строку, визначеного ч. 3 ст. 39 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, він оскаржив рішення КДКА Одеської області від 09.09.2025 про відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_2 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Рішення ВКДКА від 26.02.2026 № II-029/2026 позивач не мав можливості оскаржити до суду протягом тридцяти днів з дня його прийняття, оскільки отримав лише 20.03.2026 в електронній формі на електронну пошту. Натомість, як зазначає позивач, Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” не визначено, в який строк може бути оскаржене до суду рішення КДКА відповідного регіону про відмову в порушенні дисциплінарної справи, у разі якщо таке рішення оскаржувалось до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури і остання не ухвалювала рішення про його скасування. Ні стаття 39, ні стаття 52 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” такий строк не визначають.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 встановлено ОСОБА_1 десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали суду для подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати інші причини поважності пропуску строку звернення до суду.

11.05.2026 до суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 визнано неповажними підстави, вказані позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду від 11 травня 2025 року. Клопотання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області про залишення позову без розгляду у справі № 440/4628/26 задоволено частково. Залишено без розгляду позов ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області, Вищої кваліфікаційної дисциплінарної комісії адвокатури про визнання протиправним та скасування рішення в частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення КДКА Одеської області від 09.09.2025 про відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_2 .

07.05.2026 до суду надійшов відзив Вищої кваліфікаційної дисциплінарної комісії адвокатури, разом з яким подано клопотання про залишення без розгляду позовної заяви позивача у справі № 440/4628/26 до Вищої кваліфікаційної дисциплінарної комісії адвокатури та КДКА Одеської області у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

В обґрунтування зазначеного клопотання ВКДКА зазначено, що відповідно до частини 7 статті 52 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" рішення ВКДКА може бути оскаржене до суду протягом тридцяти днів з дня його прийняття. Проте позивачем пропущений строк звернення до суду, оскільки рішення ВКДКА було прийнято 26.02.2026, належний строк на оскарження такого рішення був до 28.03.2026 (що є вихідним днем, таким чином останнім днем строку на оскарження рішення ВКДКА є 30.03.2026), однак позовна заява подана до суду 16.04.2026.

Позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду від 10.05.2026 (зареєстрована судом 11.05.2026), в якій позивач зазначає, що рішення ВКДКА від 26.02.2026 було надіслано відповідачем в електронний кабінет лише 20.03.2026, в зв`язку з чим позивач не мав реальної можливості оскаржити рішення ВКДКА протягом тридцяти днів з дня його прийняття.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області, Вищої кваліфікаційної дисциплінарної комісії адвокатури про визнання протиправним та скасування рішення залишено без руху. Встановлено ОСОБА_1 десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали суду для подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із позовною вимогою щодо скасування рішення ВКДКА від 26.02.2026 № ІІ-029/2026, в якій зазначено вказати інші причини поважності пропуску строку звернення до суду.

21.05.2026 до суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

В обґрунтування даного клопотання позивачем зазначено, що строк звернення до суду ним не пропущено, оскільки він подав скаргу до суду протягом тридцяти днів з дня отримання рішення ВКДКА від 26.02.2026 № ІІ-029/2026. Послався на той факт, що 10 днів це занадто маленький строк для оскарження рішення ВКДКА, оскільки позивачу необхідний був час на підготовку для написання позову для звернення до суду. Також позивач посилався на "неякість" Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 визнано неповажними підстави, вказані позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду від 21 травня 2026 року.

Клопотання Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про залишення позову без розгляду у справі № 440/4628/26 задоволено.

Залишено без розгляду позов ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області, Вищої кваліфікаційної дисциплінарної комісії адвокатури про визнання протиправним та скасування рішення в частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 26.02.2026 року № II-029/2026.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Стягнути з Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема, тим, що суд першої інстанції не врахував, що рішення ВКДКА від 26.02.2026 № II-029/2026 позивач отримав в електронній формі на свою електронну пошту - 20.03.2026 о 14:04 год. Судячи з отриманого рішення ВКДКА, воно було прийнято 26.02.2026. Супровідний лист до рішення ВКДКА датований 19.03.2026. Рішення ВКДКА від 26.02.2026 № II-029/2026 та супровідний лист від 19.03.2026 № 1375 були направлені позивачу в електронній формі на електронну пошту лише 20.03.2026, що підтверджується документами, наявними в матеріалах справи. Своє рішення ВКДКА направила позивачу в електронній формі через 23 календарні дні (17 робочих днів), якщо рахувати з дня прийняття рішення або через 22 календарні дні (16 робочих днів), якщо рахувати з наступного дня після прийняття рішення. Частиною 2 статті 39 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що рішення про відмову в порушенні дисциплінарної справи надсилається або вручається під розписку адвокату та особі, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення. В свою чергу, строк на надіслання або вручення рішення ВКДКА особі, яка ініціювала оскарження, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не встановлений. Також, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не передбачені умови оскарження рішення ВКДКА (зокрема, порядок поновлення строку на оскарження рішення ВКДКА) у разі його ненадіслання / невручення особі у день прийняття. За таких обставин, право особи на оскарження до суду рішення ВКДКА залежить від волі (поведінки) останньої. Особа, яка ініціювала оскарження, не може регулювати свою поведінку. Відкриваються можливості до зловживань з боку ВКДКА, що призводить до порушення (звуження) прав людини. Наведене вище свідчить про невідповідність положень ч. 7 ст. 52 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вимогам «якості закону». Суд першої інстанції не зазначив мотивованої оцінки доводам позивача про те, що пункт 38 Положення «Про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність», затвердженого Радою адвокатів України від 30.08.2014 року № 120, та пункт 3.35 розділу III Регламенту Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, які регулюють положення щодо строку надіслання / вручення рішення ВКДКА (протягом 10-15 робочих днів з дня прийняття рішення) - прямо суперечать ч. 7 ст. 52 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Фактично призводять до скорочення строку, встановленого законом, та, як наслідок, порушують права особи на оскарження рішення ВКДКА до суду. При цьому, наведений вище строк стосується навіть не складання тексту рішення ВКДКА, а лише його надіслання / вручення з моменту прийняття. Суд першої інстанції не зазначив мотивованої оцінки аргументам про те, що ВКДКА ще й порушила зазначені строки надіслання рішення. У результаті чого, саме з вини ВКДКА у позивача залишилось з 30 днів лише 7 календарних днів на оскарження до суду рішення ВКДКА (до 27.03.2026 включно), якщо рахувати з дня прийняття рішення або 8 календарних днів (до 28.03.2026 включно), якщо рахувати з наступного дня після прийняття рішення. І так вийшло, що 28.03.2026 був вихідним днем (суботою). Тому, строк на оскарження до суду рішення ВКДКА був до 30.03.2026. Також суд першої інстанції не зазначив мотивованої оцінки доводам позивача про те, що надто суворе / занадто формалістичне застосування судом положень частини 7 статті 52 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» було непередбачуваним для нього. 30-денний строк на оскарження до суду рішення ВКДКА з дня його прийняття ставить позивача в залежність від обставин, на які він не може вплинути, а саме від дій ВКДКА щодо прийняття оскаржуваного рішення та його надіслання. Враховуючи зазначене вище, позивач розраховував (очікував) на те, що зможе оскаржити рішення ВКДКА протягом 30 днів з моменту його отримання, після ознайомлення з його змістом та мотивами. Позивач діяв з належним сумлінням. Застосування процесуальних обмежень судом першої інстанції не було для позивача очевидним, чітким та передбачуваним. Такі обмеження не відповідають вимогам справедливості, принципам верховенства права та юридичної визначеності, не переслідують легітимної мети, є надмірними, суворими, занадто формалістичними, непропорційними і, відповідно, порушують саму суть мого права на справедливий суд (на вирішення справи судом/на судовий захист).

Від Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури надійшли додаткові пояснення на апеляційну скаргу, в яких зазначено, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, ухвала прийнята з додержанням норм процесуального права, з дослідженням усіх доказів та матеріалів справи. Вважає оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також – КАС України).

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Як слідує з матеріалів справи, 09.12.2024 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Кіровоградської області області надійшла скарга ОСОБА_1 на дії адвоката Черкавського Юрія Сергійовича.

Згідно із дорученням голови ДП КДКА Кіровоградської області членом палати Ю. Кричуном здійснено перевірку матеріалів скарги.

09.01.2025 членом палати Ю. Кричуном складено довідку за результатами перевірки матеріалів скарги.

22.05.2025 дисциплінарна палата КДКА Кіровоградської області звернулась до голови Вищої-кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури щодо скерування матеріалів на розгляд до іншої КДКА регіону, оскільки кількість повноважних членів дисциплінарної палати становить менше половини від обраного її складу.

В.о. голови ВКДКА листом від 26.06.2025 №3891 направлено матеріали перевірки до КДКА Одеської області.

На підставі доручення від 01.07.2025 голови дисциплінарної палати КДКА Одеської області ознайомлення з матеріалами скарги доручено члену дисциплінарної палати Івановій П.В.

КДКА Одеської області рішенням від 09.09.2025 (провадження №1210/25) відмовила в порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_2 .

Листом від 11.09.2025 за № 931/0/9-25 КДКА регіону поштовим відправленням направила копію рішення адвокату ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

08.10.2025 ОСОБА_1 оскаржив рішення КДКА регіону до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, тобто подав скаргу в межах встановлених законодавством про адвокатуру строків.

Рішенням ВКДКА від 26.02.2026 скарга ОСОБА_1 задоволена частково. Рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 09.09.2025 про відмову в порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_2 змінено в мотивувальній частині.

Відповідно до п. 3.35 Регламенту ВКДКА № 87, рішення ВКДКА доводяться до відома адвоката та особи, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, протягом 10-15 робочих днів з дня прийняття рішення.

Згідно з супровідним листом від 19.03.2026 рішення ВКДКА від 26.02.2026 було направлено позивачу.

Це рішення було отримано позивачем 20.03.2026.

Не погоджуючись із вищезазнеченими рішеннями КДКА Одеської області від 09.09.2025 (провадження №1210/25) та ВКДКА від 26.02.2026, позивач 16.04.2026 звернувся до суду з увазаним позовом.

У зв`язку з пропуском тридцятиденного строку звернення до адміністративного суду, встановленого Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", суд першої інстанції на підставі п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України ухвалою від 22.05.2026 залишив без розгляду позов ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 26.02.2026 року № II-029/2026.

Мотивами оскаржуваної ухвали є відсутність правових підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення строку звернення до суду, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку, що причини, з яких позивачем пропущено строк звернення до суду, не були об`єктивно непереборними, пов`язаними з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, натомість залежали від волевиявлення позивача, а відтак не можуть бути визнані судом поважними причинами пропуску строку звернення до суду.

Надаючи правову оцінку мотивам та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.

Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Приписами частини другої статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Слід зазначити, що встановлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, що є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені належними доказами.

Отже, законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи належить він поновленню.

Водночас норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, що вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв`язку з чим позивач має довести суду їх наявність та непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип "res judicata".

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.

Згідно з частиною 7 статті 52 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури може бути оскаржено до суду протягом тридцяти днів з дня його прийняття.

Матеріалами справи підтверджено, що з вимогою про оскарження рішення ВКДКА від 26.02.2026 позивач звернувся 16.04.2026, тобто з порушенням місячного строку на звернення до суду.

Як у заяві про поновлення строку звернення до суду, так і в апеляційній скарзі позивач указує, що він подав скаргу до суду протягом тридцяти днів з дня отримання рішення ВКДКА від 26.02.2026 № ІІ-029/2026. Послався на той факт, що 10 днів це занадто маленький строк для оскарження рішення ВКДКА, оскільки позивачу необхідний був час на підготовку для написання позову для звернення до суду. Також позивач посилався на "неякість" Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Суд першої інстанції не прийняв до уваги зазначені доводи позивача, визнавши їх неповажними для поновлення строку звернення до суду.

Разом із тим, колегія суддів уважає за необхідне зауважити, що при визначенні початку строку суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Крім того, доказами того, що особа знала про порушення своїх прав є не тільки її дії, спрямовані на захист порушених прав, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховний Судом, зокрема, у постановах від 16 листопада 2022 року у справі № 240/19150/20, від 18 серпня 2022 року у справі № 240/41471/21 та від 07 грудня 2022 року у справі № 620/573/22.

Як слідує з матеріалів справи, спірне рішення ВКДКА від 26.02.2026 № II-029/2026 позивач отримав в електронній формі на свою електронну пошту - 20.03.2026.

Частиною першою статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку (частина третя статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, з огляду на приписи частини 7 статті 52 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» тридцятиденний строк оскарження до суду відповідного рішення ВКДКА, з дня його прийняття, закінчився 30 березня 2026 року (з урахуванням вихідних днів).

Водночас, ураховуючи відсутність позивача при прийнятті спірного рішення та направлення його засобами електронного зв`язку лише 20 березня 2026 року, тридцятиденний строк оскарження до суду відповідного рішення ВКДКА тривав до 20 квітня 2026 року включно.

При цьому колегія суддів не заперечує, що строк оскарження спірного рішення в межах даних правовідносин передбачений спеціальною нормою, тобто Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", який має присічний строк у тридцять днів з дня прийняття такого рішення.

Разом із тим у даному випадку колегія суддів уважає за необхідне зауважити, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу.

Згідно з усталеною позицією Європейського суду з прав людини у справах, які стосуються порушень статті 6 Конвенції, правило встановлення обмеження доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи («Іліан проти Туреччини» (llhan v. Turkey), заява № 22277/93).

Оцінюючи вказані у поданій позивачем заяві про поновлення строку звернення до суду та в апеляційній скарзі доводи, а також долучені докази, суд уважає, що тривалість пропущеного позивачем строку в даному випадку не є суттєвою, а подання позову відбулось без зволікань у межах розумного строку.

Відтак, одним із механізмів забезпечення реалізації, гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду в розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.

Європейський Суд з прав людини вже звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява №35787/03, п. 29, від 26.07.2007)».

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності позову. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі позовних заяв, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).

У рішенні у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналіз практики Європейського Суду з прав людини дозволяє виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа "Белле проти Франції"); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа "Мушта проти України"); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа "Станьо проти Бельгії").

Зважаючи на те, що в даному випадку тривалість пропущеного позивачем строку не є суттєвою, колегія суддів також ураховує ту обставину, що судом першої інстанції на підставі ухвали від 21.04.2026 цей позов було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, а в ухвалі від 12.05.2026 суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не пропустив строк звернення до суду з вимогами про визнання протиправним та скасування рішення ВКДКА від 26.02.2026, оскільки на виконання вимог п. 3.35 Регламенту ВКДКА № 87, листами за вих. № 1375 від 19.03.2026 копія рішення ВКДКА була направлена позивачу та адвокату Черкавському Ю. С. та за вих. № 1457 від 19.03.2026 – КДКА Одеської області.

З огляду на викладене, у позивача виникли правомірні очікування, що його права будуть відновлені та захищені у судовому порядку у цій справі, тобто вказані обставини давали позивачу небезпідставні сподівання на те, що правовий спір буде вирішено по суті.

Таким чином, оцінюючи обставини справи в сукупності, зокрема, у контексті хронології обставин подання позову, колегія суддів дійшла висновку, що застосування наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду було б явно непропорційним та може вказувати на надмірний формалізм у питанні доступу до правосуддя, що є порушенням права на справедливий судовий захист.

З огляду на зазначене, колегія суддів констатує передчасність висновків суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 26.02.2026 року № II-029/2026 з підстав пропуску строку звернення до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

За встановлених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про залишення позовної заяви без розгляду у частині позовних вимог порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим уважає за необхідне ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Щодо вимог апеляційної скарги про стягнення з відповідача понесених судових витрат у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зауважує на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною 6 ст. 139 КАС України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Аналіз наведених норм Кодексу вказує на те, що питання про розподіл судових витрат між учасниками справи вирішується одночасно із постановленням судового рішення, яким закінчується розгляд справи або після прийняття такого рішення.

З наведених норм права слідує, що питання розподілу судових витрат вирішується судом у рішенні, прийнятому за наслідками розгляду та вирішення судової справи по суті.

Колегія суддів зазначає, що судове рішення про направлення справи для продовження розгляду не є рішенням, прийнятим на користь однієї із сторін у справі, оскільки передбачає повторну передачу справи до суду відповідної інстанції для продовження розгляду.

Отже, при ухваленні судового рішення про направлення справи для продовження розгляду розподіл судових витрат не здійснюється.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом в ухвалах від 27.07.2022 у справі № 280/1447/19, від 20.12.2019 у справі № 826/4788/17.

З урахуванням тієї обставини, що колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 у справі № 440/4628/26 та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, відсутні правові підстави для стягнення судових витрат на користь позивача.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 у справі № 440/4628/26 скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про визнання протиправним та скасування рішення – направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 26.02.2026 року № II-029/2026.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц

Повний текст постанови складено 17.09.2026