Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №440/4628/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 р.Справа № 440/4628/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2026, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, м. Полтава, повний текст складено 12.05.26 у справі № 440/4628/26

за позовом ОСОБА_1

до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області , Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (далі також – відповідачі), в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 09.09.2025 (провадження № 1210/25) та рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 26.02.2026 № II-029/2026;

- зобов`язати Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Одеської області повторно розглянути заяву (скаргу) ОСОБА_1 щодо поведінки адвоката ОСОБА_2 , яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

05.05.2026 через "Електронний суд" до суду надійшло клопотання КДКА Одеської області, в якому остання просить залишити без розгляду позов у справі № 440/4628/26 у зв`язку з пропуском позивачем місячного строку звернення до суду. Обґрунтовує клопотання тим, що статтею 122 КАС України визначено, що позов може бути подано у межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Строк оскарження рішення дисциплінарної палати КДКА до суду встановлений Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закон № 5076-VI). Відповідно до ч. 3 ст. 39 Закону № 5076-VI рішення про порушення дисциплінарної справи або про відмову в порушенні дисциплінарної справи може бути оскаржено до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду протягом тридцяти днів з дня доведення такого рішення до відома особи. Звертаючись 16.04.2026 до суду з вищевказаним позовом, позивач в позовній заяві не навів аргументів щодо поважності причин пропуску встановленого Законом № 5076-VI строку на оскарження рішення дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 09.09.2025 (провадження № 1210/25).

06.05.2026 до суду надійшли письмові заперечення позивача проти клопотання КДКА Одеської області про залишення позовної заяви без розгляду, в яких останній зазначив, що в межах строку, визначеного ч. 3 ст. 39 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», він оскаржив рішення КДКА Одеської області від 09.09.2025 про відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_2 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Рішення ВКДКА від 26.02.2026 № II-029/2026 позивач не мав можливості оскаржити до суду протягом тридцяти днів з дня його прийняття, оскільки отримав лише 20.03.2026 в електронній формі на електронну пошту. Натомість, як зазначає позивач, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не визначено, в який строк може бути оскаржене до суду рішення КДКА відповідного регіону про відмову в порушенні дисциплінарної справи, у разі якщо таке рішення оскаржувалось до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури і остання не ухвалювала рішення про його скасування. Ні стаття 39, ні стаття 52 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» такий строк не визначають.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 встановлено ОСОБА_1 десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали суду для подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати інші причини поважності пропуску строку звернення до суду.

11.05.2026 до суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в обґрунтування якої зазначено, що строк звернення до суду ним не пропущено, оскільки він скористався досудовим порядком та оскаржив рішення про відмову в порушенні дисциплінарної справи від 09.09.2025 до Вищої кваліфікаційної дисциплінарної комісії адвокатури. Більш того, законодавством не встановлений строк оскарження до суду рішення про відмову в порушенні дисциплінарної справи після оскарження такого рішення до Вищої кваліфікаційної дисциплінарної комісії адвокатури.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 визнано неповажними підстави, вказані позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду від 11 травня 2025 року.

Клопотання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області про залишення позову без розгляду у справі № 440/4628/26 задоволено частково.

Залишено без розгляду позов ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області, Вищої кваліфікаційної дисциплінарної комісії адвокатури про визнання протиправним та скасування рішення в частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення КДКА Одеської області від 09.09.2025 про відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_2 .

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Стягнути з Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема, тим, що суд першої інстанції не застосував положення ч. 4 ст. 122 КАС України та не навів мотиви їх незастосування, а також не зазначив мотивованої оцінки аргументам позивача про те, що оскарження рішення КДКА Одеської області про відмову в порушенні дисциплінарної справи до ВКДКА є досудовим порядком вирішення спору. Постановляючи оскаржувану ухвалу та застосовуючи нерелевантні висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.10.2022 у справі № 640/17351/19, суд першої інстанції не врахував, що Верховний Суд дійшов висновку про те, що оскарження рішення КДКА до ВКДКА є досудовим врегулюванням спору (адміністративною процедурою оскарження) і особа може оскаржити рішення КДКА разом із рішенням ВКДКА, однак рішення ВКДКА особа повинна оскаржити до суду у строк, установлений ч. 7 ст. 52 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». З-поміж іншого, суд першої інстанції проігнорував доводи позивача про те, що навіть у разі якщо оскарження рішення КДКА до ВКДКА не є досудовим врегулюванням спору і що строк на оскарження до суду рішення КДКА встановлюється не ч. 4 ст. 122 КАС України, а ч. 3 ст. 39 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (спеціальним законом), то це не означає, що такий строк не може бути поновлений судом. Суд першої інстанції не зазначив мотивованої оцінки наведеним позивачем поважним причинам пропуску строку звернення до адміністративного суду. Так, суд першої інстанції проігнорував, що рішення КДКА Одеської області від 09.09.2025 (провадження № 1210/25) про відмову в порушенні дисциплінарної справи було оскаржене спочатку в адміністративному порядку до ВКДКА у строк, установлений ч. 3 ст. 39 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а саме протягом тридцяти днів з дня доведення рішення КДКА до відома позивача. Рішенням ВКДКА від 26.02.2026 № II-029/2026 скаргу позивача задоволено частково. Рішення КДКА Одеської області у складі дисциплінарної палати від 09.09.2025 (провадження № 1210/25) про відмову в порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_2 – змінено в мотивувальній частині. Рішення ВКДКА від 26.02.2026 № II-029/2026 та супровідний лист від 19.03.2026 № 1375 позивач отримав 20.03.2026 в електронній формі на свою електронну пошту. Тобто, з моменту оскарження рішення КДКА в адміністративному порядку і до 20.03.2026 позивач очікував прийняття ВКДКА рішення за результатом розгляду його скарги. Протягом зазначено вище періоду позивач не мав можливості оскаржити рішення КДКА Одеської області до суду, оскільки він реалізував своє право на адміністративне оскарження вказаного рішення до ВКДКА і розраховував на те, що його скарга буде задоволена і рішення КДКА Одеської області буде скасоване. Також, позивач усвідомлював те, що реалізація ним права на оскарження рішення КДКА до ВКДКА не позбавляє у подальшому його права звернутися до суду з позовною заяву про оскарження як рішення КДКА, якщо воно не буде скасоване ВКДКА, так і рішення ВКДКА. Позивач розраховував на те, що реалізація його прав буде забезпечена. Після того, коли позивачу стало відомо про прийняте ВКДКА рішення за результатом розгляду його скарги на рішення КДКА, позивач оскаржив його до суду в тридцятиденний строк з дня його отримання. 16.04.2026 суд отримав позовну заяву щодо оскарження рішень КДКА Одеської області та ВКДКА. Наведені вище обставини свідчать про те, що з моменту отримання позивачем рішення КДКА Одеської області він не допускав бездіяльності, невиправданої затримки, не проявляв байдужості. Фактично, висновки суду першої інстанції зводяться до того, що людина не може оскаржити до суду рішення КДКА про відмову в порушенні дисциплінарної справи, після його оскарження до ВКДКА. Однак, законодавство такої заборони не містить. Враховуючи нерелевантні висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.01.2020 у справі № 640/3026/19, суд першої інстанції проігнорував, що вони також зводились до того, що людина має право на поновлення строку звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення КДКА після його перегляду ВКДКА у разі, якщо позовна заява буде подана до суду у тридцятиденний строк з дня отримання рішення ВКДКА, до якої буде долучена заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Проігнорованими залишились і доводи позивача про те, що у разі, якщо суд не поновить йому строк на оскарження рішення КДКА і буде розглядати позов лише в частині оскарження рішення ВКДКА, то суд не зможе здійснити ефективний захист порушених прав позивача, не зможе відновити їх, оскільки саме КДКА повинна повторно розглянути по суті скаргу та прийняти рішення про порушення дисциплінарної справи. Обмеження права позивача на доступ до правосуддя не переслідувало легітимної мети, порушило саму суть права на справедливий суд, а також було непропорційним, несумісним із п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також суд першої інстанції застосував надмірний формалізм, здійснив суворе та особливо вузьке тлумачення процесуальної норми (ч. 3 ст. 39 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), що вплинуло на справедливе провадження, суперечило вимозі забезпечення практичного і ефективного права на доступ до суду, а також створило перепону, яка перешкодила вирішенню справи по суті компетентним судом.

Від відповідачів надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких зазначено, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, ухвала прийнята з додержанням норм процесуального права, з дослідженням усіх доказів та матеріалів справи. Вважають оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою, а тому апеляційну скаргу просять залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також – КАС України).

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як слідує з матеріалів справи, 09.12.2024 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Кіровоградської області області надійшла скарга ОСОБА_1 на дії адвоката Черкавського Юрія Сергійовича.

Згідно з дорученням голови ДП КДКА Кіровоградської області членом палати Ю. Кричуном здійснено перевірку матеріалів скарги.

09.01.2025 членом палати Ю. Кричуном складено довідку за результатами перевірки матеріалів скарги.

22.05.2025 дисциплінарна палата КДКА Кіровоградської області звернулась до голови Вищої-кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури щодо скерування матеріалів на розгляд до іншої КДКА регіону, оскільки кількість повноважних членів дисциплінарної палати становить менше половини від обраного її складу.

В.о. голови ВКДКА листом від 26.06.2025 №3891 направлено матеріали перевірки до КДКА Одеської області.

На підставі доручення від 01.07.2025 голови дисциплінарної палати КДКА Одеської області ознайомлення з матеріалами скарги доручено члену дисциплінарної палати Івановій П.В.

КДКА Одеської області рішенням від 09.09.2025 (провадження №1210/25) відмовила в порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_2 .

Листом від 11.09.2025 за № 931/0/9-25 КДКА регіону поштовим відправленням направила копію рішення адвокату ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

08.10.2025 ОСОБА_1 оскаржив рішення КДКА регіону до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, тобто подав скаргу в межах, установлених законодавством про адвокатуру строків.

Рішенням ВКДКА від 26.02.2026 скарга ОСОБА_1 задоволена частково. Рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 09.09.2025 про відмову в порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_2 змінено в мотивувальній частині.

Не погоджуючись із вищезазнеченими рішеннями КДКА Одеської області від 09.09.2025 (провадження №1210/25) та ВКДКА від 26.02.2026, позивач 16.04.2026 звернувся до суду з указаним позовом.

У зв`язку з пропуском тридцятиденного строку звернення до адміністративного суду, встановленого Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", суд першої інстанції на підставі п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України ухвалою від 12.05.2026 залишив без розгляду позов ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування рішення КДКА Одеської області від 09.09.2025 про відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_2 .

Мотивами оскаржуваної ухвали є відсутність правових підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення строку звернення до суду, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку, що причини, з яких позивачем пропущено строк звернення до суду, не були об`єктивно непереборними, пов`язаними з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, натомість залежали від волевиявлення позивача, а відтак не можуть бути визнані судом поважними причинами пропуску строку звернення до суду.

Надаючи правову оцінку мотивам та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.

Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Приписами частини другої статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Слід зазначити, що встановлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, що є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені належними доказами.

Отже, законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи належить він поновленню.

Водночас норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, що вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв`язку з чим позивач має довести суду їх наявність та непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип "res judicata".

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.

Згідно з частиною 1 статті 42 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” адвокат чи особа, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, має право оскаржити рішення у дисциплінарній справі протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду. Оскарження рішення не зупиняє його дії.

Матеріалами справи підтверджено, що з вимогою про оскарження рішення КДКА Одеської області області від 09.09.2025 позивач звернувся лише 16.04.2026, тобто з порушенням місячного строку на звернення до суду.

Як у заяві про поновлення строку звернення до суду, так і в апеляційній скарзі позивач указує, що він у межах строку, визначеного ч. 3 ст. 39 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», оскаржив рішення КДКА Одеської області від 09.09.2025 про відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_2 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, тобто скористався, встановленим частиною четвертою статті 122 КАС України досудовим порядком вирішення спору. Однак суд першої інстанції не застосував положення ч. 4 ст. 122 КАС України та не навів мотиви їх незастосування.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що, дійсно, частиною четвертою статті 122 КАС України визначено, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Проте відповідно до висновків Верховного суду, викладених у постанові від 31.01.2020 у справі № 640/3026/19, звернення позивача зі скаргою до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури не є досудовим порядком вирішення спору, оскільки законодавець чітко визначив право на оскарження такого рішення або до суду, або до ВКДКА.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів наголошує, що статтею 42 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено порядок оскарження рішення у дисциплінарній справі, відповідно до частини першої якої адвокат чи особа, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, має право оскаржити рішення у дисциплінарній справі протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду. Оскарження рішення не зупиняє його дії.

Аналогічну правову конструкцію порядку оскарження рішення КДКА містить норма ч. 3 ст. 39 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що спірне рішення КДКА від 09.09.2025 прийнято до відкриття дисциплінарної справи, відтак приписи ст. 42 Закону на ці правовідносини не поширюються, а підлягає застосуванню ст. 39 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", оскільки зважаючи на суть рішення КДКА, яке залишено без змін рішенням ВКДКА, наслідком скасування останнього рішення є необхідність скасування і першого рішення та зобов`язання повторного розгляду, на відміну від приписів ст. 42 Закону, коли дисциплінарна справа вже відкрита.

Так, згідно з частиною 3 статті 39 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" рішення про порушення дисциплінарної справи або про відмову в порушенні дисциплінарної справи може бути оскаржено до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду протягом тридцяти днів з дня доведення такого рішення до відома особи.

Колегія суддів зазначає, що ст. 39 та ст. 42 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено однаковий строк оскарження рішення КДКА, хоча суть їх оскарження різна, оскільки статтею 39 Закону передбачено оскарження відмову розглядати порушення по суті, тоді як статтею 42 Закону передбачено оскарження рішення по суті дисциплінарної справи, зокрема закриття або притягнення до відповідальності.

Проте в обох випадках перебіг строку на звернення до суду починається саме з моменту отримання скаржником копії рішення КДКА, незалежно від подальшого перегляду скарги ВКДКА, чинним законодавством не передбачено зупинення чи перенесення строку оскарження його до суду, у разі звернення зі скаргою до вищого органу.

Водночас скаржник наділений правом вибору: або звернутись безпосередньо до суду, або спершу до ВКДКА, або до обох інстанцій паралельно.

Отже, з аналізу наведених норм висновується, що "право оскаржити рішення у дисциплінарній справі протягом тридцяти днів або до суду, або до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури" розкривається через сполучник "або", надаючи "альтернативу оскарження" - чи до суду, чи до ВКДКА, без звернення до суду, що і може вважатися досудовим врегулюванням спору. Позивач не позбавлений права на оскарження спірного рішення КДКА після його перегляду ВКДКА, але лише шляхом оскарження рішення ВКДКА про залишення без змін рішення КДКА.

Аналогічний висновок містить постанова Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 600/6484/23-а, що враховується судом відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Також як на підставу для поновлення строку звернення до суду позивач зазначає про те, що з моменту оскарження рішення КДКА в адміністративному порядку і до 20.03.2026 він очікував прийняття ВКДКА рішення за результатом розгляду його скарги. Протягом зазначеного періоду він не мав можливості оскаржити рішення КДКА Одеської області до суду, оскільки реалізував своє право на адміністративне оскарження вказаного рішення до ВКДКА і розраховував на те, що його скарга буде задоволена і рішення КДКА Одеської області буде скасоване.

Однак колегія суддів зауважує, що строк оскарження спірного рішення в межах даних правовідносин передбачений спеціальною нормою, тобто Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", який має присічний строк у тридцять днів, у свою чергу, позивач таке право вчасно не реалізував.

Очікування прийняття ВКДКА рішення за результатом розгляду скарги не перешкоджало позивачу звернутися до суду у межах строку, визначеного Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", чи хоча б з незначним пропуском такого строку.

Водночас відповідно до ч. 7 ст. 52 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що рішення ВКДКА може бути оскаржено до суду протягом тридцяти днів з дня його прийняття.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 констатовано, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

У даному випадку суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позивачем не наведено обставин, які були б об`єктивно непереборними, які б не залежали від його волевиявлення, та які б були пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду протягом встановленого законом строку звернення до суду, а також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин.

Натомість, наведені позивачем обставини носять суб`єктивний характер та не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду про наявність підстав для залишення без розгляду відповідної частини позовних вимог.

Доводи позивача про те, що у разі, якщо суд не поновить йому строк на оскарження рішення КДКА і буде розглядати позов лише в частині оскарження рішення ВКДКА, то суд не зможе здійснити ефективний захист порушених прав позивача, не зможе відновити їх, оскільки саме КДКА повинна повторно розглянути по суті скаргу та прийняти рішення про порушення дисциплінарної справи, колегія суддів уважає безпідставними з огляду на те, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк без наявності на те підстав для здійснення ефективного захисту порушених, на думку позивача, прав. Це нівелює правовий інститут строків звернення до суду, який є інструментом забезпечення принципу правової визначеності, як одного з фундаментальних аспектів верховенства права, що є недопустимим. Окрім того, слід зауважити, що питанню ефективності захисту прав надається оцінка судом при розгляді справи по суті, у даному випадку предметом апеляційного перегляду є ухвала щодо дотримання строку звернення до суду з указаними позовними вимогами.

Щодо доводів позивача про те, що відмова в поновленні строку звернення до суду з позовом позбавляє його права захистити свої права, має місце надмірний формалізм, колегія суддів зауважує на таке.

Установлення строків звернення до адміністративного суду перебуває у системному зв`язку з принципом правової визначеності та слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

З урахуванням положень Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та обставин даної справи, позивач звернувся до суду з позовом 16.04.2026, тобто зі значним пропущенням строку звернення до суду, а отже, на думку колегії суддів, ці правовідносини набули характер сталих, тому відкриття провадження судом у адміністративній справі на підставі вказаного позову порушить принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України”, пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі “Меньшакова проти України”).

У рішенні від 18.10.2005 у справі “МШ “Голуб” проти України” ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.

Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення судом першої інстанції і погоджується з його висновками.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду та рішення ЄСПЛ, оскільки правова позиція, викладена судом першої інстанції в оскарженому судовому рішенні, ним не протирічить.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із урахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 у справі № 440/4628/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова

Повний текст постанови складено 17.09.2026