Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №480/7966/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 р. Справа № 480/7966/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2026, головуючий суддя І інстанції: В.О. Павлічек, м. Суми, повний текст складено 12.02.26 по справі № 480/7966/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі по тексту – відповідач, ВЧ НОМЕР_2 ), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд:

- визнати протиправними та скасувати накази командира Військової частини НОМЕР_2 № 974 від 15.10.2022 «Про підсумки службового розслідування за фактом неприбуття до розташування Військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 » та № 978 від 16.10.2022 «Про підсумки службового розслідування за фактом неприбуття до розташування Військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 »;

- визнати протиправними та скасувати накази командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 267 від 19.09.2022, № 271 від 23.09.2022;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 349 від 09.12.2023;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 179-РС від 01.12.2023 (щодо увільнення солдата ОСОБА_1 від займаної посади та призупинення військової служби).

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 поновити виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 02.09.2022 по 17.09.2022 та з 23.09.2022 по день винесення рішення суду.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 поновити строк військової служби, вислуги років для призначення пенсії та вислуги у військовому званні, виплату грошового та здійснення продовольчого, речового забезпечення з 01 грудня 2023 року;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_2 судові витрати, у тому числі витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність та необґрунтованість наказів командира Військової частини НОМЕР_2 № 974 від 15.10.2022 «Про підсумки службового розслідування за фактом неприбуття до розташування Військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 » (далі – Наказ № 974) та № 978 від 16.10.2022 «Про підсумки службового розслідування за фактом неприбуття до розташування Військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 » (далі – Наказ № 978), оскільки при їх винесенні відповідачем не було враховано, що позивач не мав прямого умислу на самовільне залишення військової частини та не вчиняв таких дій, оскільки перебував на довготривалому безперервному лікуванні після отримання двох бойових поранень, про що письмово повідомляв командира ВЧ НОМЕР_2 шляхом надіслання відповідних рапортів та медичної документації, однак жоден з вказаних рапортів не був належним чином розглянутий, що призвело до безпідставного звинувачення ОСОБА_1 у самовільному залишенні військової служби.

Зауважив, що позивач не повідомлявся ані про призначення службових розслідувань, ані про результати їх проведення, що свідчить про порушення відповідачем приписів Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» 24.03.1999 № 551-XIV (далі – Дисциплінарний статут) та наказу Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України» (далі – Порядок № 608), якими визначено право військовослужбовця, щодо якого проводиться службове розслідування, надавати пояснення, клопотання, ознайомлюватись з матеріалами службового розслідування, висловлювати зауваження та пропозиції, тощо, що свідчить про суттєве порушення прав ОСОБА_1 .

Крім того, стверджував про порушення ВЧ НОМЕР_2 права позивача на отримання належного йому грошового забезпечення, оскільки всупереч приписам частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII, за відсутності факту внесення за спірний період відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту, відповідач неправомірно призупинив військову службу позивача та припинив виплату усіх видів грошового забезпечення у період з 02.09.2022 по 17.09.2022 та з 23.09.2022 по теперішній час.

Зауважив, що відомості про вчинення кримінального правопорушення були внесені до ЄРДР лише 01.11.2023.

Звернув увагу, що постановою від 07 березня 2025 року закрито кримінальне провадження відносно позивача, у зв`язку з встановленням відсутності в діяннях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України (далі – ККУ), що додатково підтверджує помилковість висновків службових розслідувань про самовільне залишення позивачем військової служби.

Повідомив про намір стягнути з відповідача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 по справі №480/7966/24 заяву представника Військової частини НОМЕР_1 про заміну сторони відповідача - задоволено.

Допущено заміну відповідача - Військову частину НОМЕР_2 у справі № 480/7966/24 на його правонаступника - Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) (далі – ВЧ НОМЕР_1 , відповідач).

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2026 у справі № 480/7966/24 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування Наказів командира військової частини НОМЕР_2 № 974 від 15.10.2022 року «Про підсумки службового розслідування за фактом неприбуття до розташування військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 »; № 978 від 16.10.2022 р. «Про підсумки службового розслідування за фактом неприбуття до розташування військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 »; визнання протиправними та скасування Наказів командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 267 від 19.09.2022 року, № 271 від 23.09.2022 року; визнання протиправними та скасування Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 349 від 09.12.2023 року; визнання протиправним та скасування Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 179-РС від 01.12.2023 року (щодо увільнення солдата ОСОБА_1 від займаної посади та призупинення військової служби); зобов`язання військової частини НОМЕР_2 поновити виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 02.09.2022 року по 17.09.2022 року та з 23.09.2022 року по день винесення Рішення суду: зобов`язання військової частини НОМЕР_2 поновити строк військової служби, вислуги років для призначення пенсії та вислуги у військовому званні, виплату грошового та здійснення продовольчого, речового забезпечення з 01 грудня 2023 року – відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, що призвело до невірного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду по справі № 480/7966/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована твердженнями про неврахування судом першої інстанції обставин того, що Акт службового розслідування від 14 жовтня 2022 року, на підставі якого було видано Наказ № 974, у мотивувальній частині містить посилання на редакцію частини 5 статті 407 ККУ, яка набула чинності з 13.12.2022, а відтак не могла бути застосовані при складанні вказаного Акту, що свідчить про проведення відповідачем службових розслідувань «заднім числом» та не може вважатись правомірним.

Наполягав, що позивач не був обізнаний про проведення відносно нього службових розслідувань, а відповідач, всупереч вимогам Дисциплінарного статуту та Порядку № 608, не ознайомив ОСОБА_1 з результатами службових розслідувань у вересні 2022 року, у зв`язку з чим, апелянт має обґрунтовані переконання, що до жовтня 2023 року жодних службових розслідувань не проводилося.

Крім того, зазначив, що суд першої інстанції не надав правової оцінки діям командира ВЧ НОМЕР_2 щодо невидачі позивачу направлення на проходження стаціонарного лікування до психоневрологічного відділення та направлення на проходження МСЕК відповідно до висновків військово-лікарської комісії, що має істотний вплив для надання оцінки поважності причин неприбуття позивача на військову службу у спірні періоди.

Пояснив, що відповідно до довідки ВЛК № 1247 від 01.09.2022 (ВЧ НОМЕР_4 АДРЕСА_1 ), складеної за результатом проходження військово-лікарської комісії, позивач визнаний обмежено придатним до військової служби на підставі статті 75-б графи ІІ Розкладу хвороб та йому рекомендовано проходження МСЕК за місцем проживання. При цьому, з 01.09.2022 командир ВЧ НОМЕР_2 не надавав позивачу направлення на проходження МСЕК, як і проігнорував рішення Центральної ВЛК ЗСУ щодо направлення ОСОБА_1 на контрольний медичний огляд ВЛК.

Додатково повідомив, що станом на дату ухвалення рішення судом першої інстанції (12.03.2026) досудове розслідування у кримінальній справі вже було проведено та постановою слідчого Слідчого відділу Шосткинського РУП ГУНП в Сумській області Кудрявцева С. О. від 07.03.2025 кримінальне провадження № 42023252220000064 від 01.11.2023 за частиною 5 статті 407 КК України - закрите на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діяннях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, що не було враховано судом першої інстанції при ухваленні спірного рішення та додатково підтверджує помилковість висновків службових розслідувань про самовільне залишення позивачем військової служби.

В іншій частині зміст апеляційної скарги є аналогічним змісту позовної заяви.

У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу відповідач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2026 у справі № 480/7966/24 - без змін.

В обґрунтування відзиву зазначив, що проведеними службовими розслідуваннями достеменно підтверджено відсутність позивача на військовій службі без поважних причин, тобто самовільне залишення військової служби, у періоди з 02.09.2022 по 17.09.2022 та з 23.09.2022 по теперішній час, що слугувало підставою для зняття ОСОБА_1 з всіх видів забезпечення з 23.09.2022, а також призупинення військової служби та дії контракту позивача про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України з 01.11.2023 - дати після внесення відповідних відомостей до ЄРДР в межах кримінального провадження № 42023252220000064.

Вважав безпідставними посилання позивача на обставини закриття 07.03.2025 кримінального провадження № 420232522200000064, у зв`язку з встановленням відсутності в діяннях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 ККУ, оскільки 25.12.2025 ВЧ НОМЕР_1 оскаржено постанову слідчого від 07.03.2025 про закриття кримінального провадження № 420232522200000064 до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області, однак відповідного рішення судом не приймалось станом на дату подання відзиву.

Посилаючись на приписи статті 262 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV (далі – Статут внутрішньої служби ЗСУ), стверджував, що позивач після закінчення лікування 01.09.2022 мав обов`язок особисто прибути до військової частини разом з відповідними медичними документами, а надання подальших відпусток було б можливим лише за умови видання командиром військової частини наказу по стройовій частині про вибуття військовослужбовця у відпустку на підставі рапорту військовослужбовця, однак матеріали справи не містять доказів прийняття командиром військової частини наказу про надання позивачу відпустки, що підтверджує факт самовільного залишення ОСОБА_1 військової служби.

Переконував, що перебування позивача на стаціонарному лікуванні у період з 22.09.2022 по 27.09.2022, з 12.10.2022 по 17.10.2022, з 15.03.2023 по 22.03.2023 без направлення на таке лікування ВЧ НОМЕР_2 та за відсутності доказів необхідності надання йому невідкладної медичної допомоги не може свідчити про перебування ОСОБА_1 за межами військової частини з законних підстав.

З огляду на положення пункту 15 розділу І «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі – Порядок № 260), вважав правомірним призупинення виплати грошового забезпечення позивачу з дня самовільного залишення ним військової частини, а відтак відсутніми підстави для зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період його відсутності на військовій службі.

06.08.2026 позивач надав до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення, в яких зазначив, що стверджуючи про відсутність позивача на військовій службі без поважних причин, відповідач не надав до суду ані вахтових журналів, ані інших документів, які безпосередньо фіксують наявність або відсутність особового складу у військовій частині, тобто не підтвердив належним чином свої аргументи.

Звернув увагу, що у вересні 2022 року ВЧ НОМЕР_2 передислокувалася з АДРЕСА_1 до АДРЕСА_2 , про що позивачу не було відомо, у зв`язку з чим, не отримавши відповідь на рапорт від 02.09.2022 про надання відпустки на 14 днів для лікування та проходження МСЕК, позивач поїхав до с. Степанівка, в якому ВЧ НОМЕР_2 вже не дислокувалася, після чого попрямував до с. Жовта Круча Запорізької області. Враховуючи віддаленість між Шосткою (Сумська область), де проживає позивач, Черкасами та Запоріжжям, з урахуванням часу на дорогу, фактично ОСОБА_1 прибув до розташування ВЧ НОМЕР_2 (у АДРЕСА_2 ) лише 18.09.2022, що також не було враховано судом першої інстанції при наданні оцінки поважності причин неприбуття позивача на військову службу.

Наполягав, що позивач надсилав рапорти на направлення його у відпуску для лікування (для проходження МСЕК), однак відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду жодного розпорядження командира військової частини про обґрунтовану відмову у задоволенні таких рапортів.

В іншій частині зміст додаткових пояснень є аналогічним змісту позовної заяви та апеляційної скарги.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 .

Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 від 19.09.2022 № 267 визначено солдата ОСОБА_1 , бойового медика 3 взводу механізованої роти вважати таким, що з 02.09.2022 по 17.09.2022 незаконно перебував за межами військової частини, та вирішено не виплачувати грошове забезпечення з 02.09.2022 по 17.09.2022.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 19.09.2022 № 867 було призначено службове розслідування за фактом несвоєчасного прибуття до розташування Військової частини НОМЕР_2 19.09.2022 бойового медика 3 взводу механізованої роти солдата ОСОБА_1 ..

За наслідками проведеного службового розслідування командиром Військової частини НОМЕР_2 прийнято наказ від 15.10.2022 № 974, яким за самоусунення від виконання службових обов`язків, через нез`явлення вчасно на службу без поважних причин в умовах воєнного стану, визначених ст. ст. 11, 127, 128 Статуту внутрішньої служби, порушення вимог ст. ст.12, 14, 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, на солдата ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом «в» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України «сувора догана», вирішено направити повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, копію акту та матеріалів службового розслідування для надання оцінки до Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері оборони Східного регіону.

Також наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 23.09.2022 № 271 солдата ОСОБА_1 , бойового медика 3 взводу механізованої роти визначено вважати таким, що з 23.09.2022 незаконно перебуває за межами військової частини, зняти з усіх видів забезпечення з 23.09.2022.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 23.09.2022 № 875 було призначено службове розслідування за фактом неприбуття до розташування Військової частини НОМЕР_2 бойового медика 3 взводу механізованої роти солдата ОСОБА_1 .

За наслідками проведеного службового розслідування командиром Військової частини НОМЕР_2 прийнято наказ від 16.10.2022 № 978, яким за самоусунення від виконання службових обов`язків, через нез`явлення вчасно на службу без поважних причин в умовах воєнного стану, визначених ст. ст. 11, 127, 128 Статуту внутрішньої служби, порушення вимог ст. ст. 12, 14, 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, на солдата ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення передбачене пунктом «в» статті 48 Дисциплінарного статуту «сувора догана», вирішено направити повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, копію акту та матеріалів службового розслідування для надання оцінки до Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері оборони Південного регіону.

У подальшому, наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01.12.2023 №179-РС солдату ОСОБА_1 призупинено військову службу та дію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України з 01.11.2023, підстава витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 01.11.2023 №42023252220000064.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 від 09.12.2022 № 349 солдата ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_2 , самовільно залишив військову частину 23.09.2023, якого увільнено від займаної посади та якому призупинено військову службу про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01.12.2023 № 179-РС, призупинено строк військової служби, вислуги років для призначення пенсії та вислуги у військовому званні, виплату грошового забезпечення та здійснення продовольчого, речового забезпечення, виключено зі всіх видів забезпечення з 01.12.2023.

Не погодившись із зазначеними наказами, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, оскільки за відсутності наказів командування ВЧ НОМЕР_2 про направлення у відпустку або на лікування, ОСОБА_1 не прибув на військову службу у періоди з 02.09.2022 по 17.09.2022 та з 23.09.2022 по теперішній час, що є самовільним залишенням військової служби.

На переконання суду першої інстанції, відсутність доказів наявності поважних причин не прибуття позивача на службу протягом спірного періоду (крім періодів перебування на стаціонарному лікуванні з 22.09.2022 по 27.09.2022, з 12.10.2022 по 17.10.2022) свідчить про вчинення позивачем дисциплінарних проступків та є підставою для невиплати грошового забезпечення за час відсутності на службі.

Оскільки частина 2 статті 24 Закону № 2232-ХІІ пов`язує призупинення військової служби військовослужбовців саме з фактом внесення відповідних відомостей про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР, суд першої інстанції вважав, що з 01.11.2023 (дати внесення відомостей відносно дій ОСОБА_1 до ЄРДР) у відповідача виник обов`язок видати наказ по особовому складу про призупинення військової служби ОСОБА_1 та увільнити його від займаної посади, а також видати наказ по стройовій частині про призупинення виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовцям та виключення їх зі списків особового складу військової частини, що свідчить про відсутність підстав для скасування відповідних наказів.

Врахувавши те, що постанова слідчого Кудрявцева С. О. Слідчого відділу Шосткинського РУП ГУНП в Сумській області від 07.03.2025 про закриття кримінального провадження № 42023252220000064 оскаржена до Шосткінського міськрайонного суду Сумської області та на даний час перебуває на розгляді, а відтак не може вважатися чинною, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ВЧ НОМЕР_2 поновити позивачу строк військової служби, вислуги років для призначення пенсії та вислуги у військовому званні, виплату грошового та здійснення продовольчого, речового забезпечення з 01 грудня 2023 року, як заявлених передчасно.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон № 2232-ХІІ.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби ЗСУ.

Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

За приписами статті 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно зі статтями 26, 27 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Статтею 28 Статуту внутрішньої служби ЗСУ визначено, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Відповідно до статті 127 Статуту внутрішньої служби ЗСУ солдат (матрос) у мирний і воєнний час відповідає за точне та вчасне виконання покладених на нього обов`язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, збереження виданого йому майна. Солдат підпорядковується командирові відділення.

Статтею 128 Статуту внутрішньої служби ЗСУ визначено, що солдат зобов`язаний, зокрема: додержуватися військової дисципліни.

Відповідно до статей 1-2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Згідно з частинами 1-3 статті 5 Дисциплінарного статуту, за стан дисципліни у військовому з`єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.

Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".

Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.

Статтею 6 Дисциплінарного статуту установлено, що право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.

Командир зобов`язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.

Розділ ІІІ Дисциплінарного статуту визначає стягнення за порушення військової дисципліни.

Згідно з статтею 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.

За приписами статті 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначений статтями 83-95 Дисциплінарного статуту.

Так, згідно зі статтею 83 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Статтями 84, 85 цього ж Статуту установлено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно статті 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Статтею 87 цього ж Статуту визначено, що дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.

Порядок виконання дисциплінарних стягнень установлений, зокрема, статтями 96-98 Дисциплінарного статуту, відповідно до яких дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках - не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні та у відпустці.

Особи, з вини яких не було виконане стягнення, несуть дисциплінарну відповідальність. Про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення. Під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.

При цьому, з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та визначення ступеня вини, прийняттю рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення може передувати проведення службового розслідування.

Так, підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначає Порядок № 608.

Згідно з абзацем 4 пункту 2 розділу I Порядку № 608 службове розслідування – це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Пунктом 3 розділу ІІ Порядку № 608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

За приписами пункту 3 Розділу II Порядку № 608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Пунктами 1, 3 розділу ІІІ Порядку № 608 установлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків.

Відповідно до пункту 1 розділу ІV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.

У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.

Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України ( пункт 3 розділу ІV Порядку № 608).

Колегією суддів встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 19.09.2022 № 867 призначено службове розслідування за фактом невчасного прибуття до розташування військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 .

Підставою для призначення службового розслідування слугував рапорт старшого помічника начальника штабу з кадрів та стройової частини ВЧ НОМЕР_2 молодшого лейтенанта ОСОБА_2 вх. № 2995 від 19.09.2022, яким останній доповів, що «18.09.2022 в розташування ВЧ НОМЕР_2 після лікування прибув солдат ОСОБА_1 . Документи, що надійшли від нього до стройової частини, засвідчують про те, що він був виписаний з госпіталю 01.09.2022. Будь-яких інших документів, що підтверджували б законність його відсутності протягом 16 календарних днів він не надав».

Механізм оформлення результатів службового розслідування викладено у розділі V Порядку № 608.

Відповідно до пунктів 1-6 Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частину.

У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування.

В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.

Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.

Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Пунктом 1 розділу VІ Порядку № 608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Вид дисциплінарного стягнення зазначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування.

Відповідно до вимог пункту 2 розділу VІ Порядку № 608 дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення.

У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.

Згідно з вимогами пункту 3 розділу VІ Порядку № 608 якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.

Як вбачається з пункту 5 розділу VІ Порядку № 608 акт службового розслідування разом з усіма матеріалами оформлюється окремою справою або долучається до документів відповідної номенклатурної справи.

Так, за результатами проведеного службового розслідування тимчасово виконуючим обов`язки заступника командира ВЧ НОМЕР_2 з морально – психологічного забезпечення старшим лейтенантом ОСОБА_3 складено акт службового розслідування від 14.10.2022, яким встановлено, що у період з 26.08.2022 по 01.09.2022 солдат ОСОБА_1 проходив лікування у Військовій частині НОМЕР_4 (виписка із медичної карти стаціонарного хворого № 4044). Однак, після завершення лікування, 02.09.2022 солдат ОСОБА_1 не прибув до розташування Військової частини НОМЕР_2 , документів, що підтверджували законність його відсутності не надав, про своє місце перебування безпосереднього та прямих командирів не повідомляв, місце його знаходження невідомо.

Також, як вбачається зі змісту інформації, викладеної в акті, 18.09.2022 солдат ОСОБА_1 прибув до розташування ВЧ НОМЕР_2 , однак будь-яких документів, що підтверджували б законність відсутності його за місцем служби з 02.09.2022 по 17.09.2022 не надав, причини відсутності не пояснив, а тому було зроблено висновок про перебування військовослужбовця у вказаний період за межами ВЧ НОМЕР_2 без законних підстав.

В акті службового розслідування також зазначено, що опитати солдата ОСОБА_1 під час проведення службового розслідування не було можливості, оскільки військовослужбовець незаконно перебуває за межами ВЧ НОМЕР_2 , що підтверджується наказом командира ВЧ НОМЕР_2 від 23.09.2022 № 271 (том 1, а. с. 105 – 112).

За наслідками проведеного службового розслідування командиром ВЧ НОМЕР_2 прийнято наказ від 15.10.2022 № 974, яким за самоусунення від виконання службових обов`язків, через нез`явлення вчасно на службу без поважних причин в умовах воєнного стану, визначених статтями 11, 127, 128 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, порушення вимог статей 12, 14, 262 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, на солдата ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом «в» статті 48 Дисциплінарного статуту - «сувора догана», та вирішено направити повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, копію акту та матеріалів службового розслідування для надання оцінки до Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері оборони Східного регіону (том 1, а.с. 128).

Дослідивши матеріали службового розслідування та інші документи, які містяться у матеріалах справи, колегією суддів встановлено, що відповідно до виписного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого № 4044 (том 1, а. с. 119) солдат ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 26.08.2022 по 01.09.2022.

Згідно з вимогами статті 262 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, у день виписки із військового закладу охорони здоров`я військовослужбовцям видаються відповідні документи і вони самостійно (якщо не прибув супроводжуючий із військової частини) направляються до військової частини, з якої прибули. Після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту військової частини, де здають медичні документи; інші документи здаються сержантові із матеріального забезпечення (старшині) роти.

З огляду на вищенаведену норму права, після виписки із військового закладу охорони здоров`я позивач самостійно мав прибути до військової частини разом з відповідними документами про закінчення лікування.

При цьому, слід зауважити, що у виписному епікризі із медичної карти стаціонарного хворого № 4044 зазначено про те, що позивач був попереджений медичним закладом про необхідність своєчасного прибуття в частину та правила поведінки під час руху до неї.

Разом з цим, у розташування ВЧ НОМЕР_2 ОСОБА_1 прибув лише 18.09.2022, тобто через 16 днів після виписки з медичного закладу, при цьому, доказів наявності поважних причин відсутності на службі з 02.09.2022 по 17.09.2022, матеріали справи не містять.

Доводи позивача про те, що не прибуття 02.09.2022 у розташування ВЧ НОМЕР_2 було пов`язано, зокрема, з віддаленістю між м. Шостка (Сумська область), де проживає позивач, Черкасами та Запоріжжям, та витраченим часом на дорогу, є сумнівними, оскільки відстань між ВЧ НОМЕР_4 (розташована у АДРЕСА_1 ), в якій ОСОБА_1 перебував на лікуванні, та ВЧ НОМЕР_2 (розташована АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ), до якої позивач мав прибути після завершення лікування (01.09.2022) не потребувала такого тривалого часу на подолання, як 16 днів, навіть враховуючи можливу необізнаність ОСОБА_1 з обставинами передислокації ВЧ НОМЕР_2 з АДРЕСА_1 до АДРЕСА_2 .

Стверджуючи про поважність причин неприбуття до ВЧ НОМЕР_2 після завершення лікування 01.09.2022, позивач, зокрема, зазначає про направлення ним рапорту від 02.09.2022 на ім`я командира ВЧ НОМЕР_2 щодо надання відпустки на 14 днів за станом здоров`я для проходження МСЕК, який він вважав розглянутим та задоволеним.

Надаючи оцінку вказаним доводам, колегія суддів виходить з наступного.

Так, Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі – Положення № 1153/2008).

Відповідно до пункту 180 Положення № 1153/2008, військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до порядку, встановленого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Положеннями частин 10, 11 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі – Закон № 2011-ХІІ) визначено, що за рішенням командира (начальника) військової частини військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин без збереження грошового забезпечення загальною тривалістю не більш як 15 календарних днів на рік.

У зв`язку з хворобою військовослужбовця йому надається відпустка для лікування із збереженням грошового та матеріального забезпечення на підставі висновку військово-лікарської комісії. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою не повинен перевищувати 4 місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні).

Згідно з пунктом 8.1. розділу VІІІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі – Інструкція № 170), щорічні основні та додаткові відпустки військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) надаються командирами (начальниками) за підпорядкованістю.

Пунктом 8.11. розділу VІІІ Інструкції № 170 визначено, що про вибуття військовослужбовців у відпустку, відкликання із щорічних основних відпусток у випадках, визначених пунктом 192-1 Положення, та їх повернення з відпустки оголошується в наказі командира військової частини по стройовій частині.

Аналіз вищенаведених норм права дозволяє дійти висновку, що надання військовослужбовцю відпустки з поважних причин, зокрема для лікування, здійснюється за рішенням командира (начальника) військової частини, оформленим наказом по стройовій частині, на підставі рапорту військовослужбовця. При цьому, відпустка для лікування із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається на підставі висновку військово-лікарської комісії.

Колегією суддів встановлено, що після проходження лікування у ВЧ НОМЕР_4 у період з 26.08.2022 по 01.09.2022 ОСОБА_1 був оглянутий військово – лікарською комісією ВЧ НОМЕР_4 та за результатами проведеного медичного огляду на підставі статті 75-б, графи ІІ розкладу хвороб, графи ТДВ був визнаний обмежено придатним до військової служби, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою ВЛК від 01.09.2022 № 1247.

При цьому, колегія суддів зауважує, що будь-яких рекомендацій про надання позивачу відпустки для подальшого лікування довідка ВЛК від 01.09.2022 № 1247 не містить.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку позивач, на виконання приписів статті 262 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, був зобов`язаний після 01.09.2022 (дата завершення лікування) повернутись до місця несення служби, доповісти безпосередньому командирові (начальникові) про своє прибуття та надати наявні медичні документи, і лише після цього, ініціювати питання про надання відпустки для подальшого лікування шляхом подання відповідного рапорту.

Разом з цим, як свідчать матеріали справи, не прибувши після лікування до ВЧ НОМЕР_2 та перебуваючи поза межами місця несення служби, позивач склав рапорт від 02.09.2022 про надання йому відпустки на 14 діб за станом здоров`я на проходження МСЕК, який як вбачається з наданого позивачем до матеріалів справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та квитанції АТ «УКРПОШТА» (а.с. 37 зворот) разом з довідкою ВЛК від 01.09.2022 № 1247 та копією виписного епікризу подав 05.09.2022 (на четвертий день після виписки з медичного закладу) у поштове відділення 41107, яке розташовано у місті Шостка, Сумської області, не зважаючи на те, що лікування проходив у м. Чернігів.

Вищенаведене дозволяє дійти висновку, що позивач, завершивши лікування 01.09.2022, та будучи попередженим про необхідність прибуття до місця несення служби, за відсутності погодження командира на отримання відпустки, поїхав у м. Шостка, Сумської області, замість місця дислокації ВЧ НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), що підтверджує обґрунтованість висновків службового розслідування про відсутність позивача на місці несення служби з 02.09.2022 по 17.09.2022 без поважних причин.

Обставини направлення рапортів від 05.09.2022 та від 08.09.2022 про надання ОСОБА_1 направлення на проходження стаціонарного лікування до психоневрологічної відділення (в межах Сумської області), від 09.09.2022 про продовження терміну відпустки на 30 днів для проходження МСЕК, від 09.09.2022 про проведення розслідування обставин отриманого ОСОБА_1 поранення біля села Григорівна, Донецької області 10.05.2022 та видачу довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) засобами поштового зв`язку з міста Шостка, Сумської області, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень так само не звільняють позивача від обов`язку позивача прибути у розташування військової частини після завершення лікування 01.09.2022 та отримати рішення командира (начальника) військової частини, оформлене наказом по стройовій частині про направлення на проходження стаціонарного лікування, про продовження терміну відпустки для лікування/проходження МСЕК, тощо.

Крім того, в межах розгляду справи № 480/11901/23 досліджувалось питання не надання командуванням ВЧ НОМЕР_2 ОСОБА_1 направлення на проходження стаціонарного лікування на підставі вищезазначених рапортів, за наслідками чого, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02.04.2024, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2024 у справі № 480/11901/23, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав того, що позивачу призупинено військову службу, він вважається таким, що не виконує (не несе) обов`язки військової служби, а тому ВЧ НОМЕР_2 правомірно не надала відповідне направлення.

Аргументи позивача про те, що Акт службового розслідування від 14 жовтня 2022 року, на підставі якого було видано Наказ № 974, у мотивувальній частині містить посилання на редакцію частини 5 статті 407 ККУ, чинну з 13.12.2022, тобто прийняту у часі пізніше по відношенню до дати складання вказаного Акту, спростовуються дослідженими матеріалами справи, оскільки, по – перше, Кримінальний кодекс України, взагалі не містить редакції від 13.12.2022 (є редакція від 29.12.2022), а по-друге, частина 5 статті 407 ККУ із змінами, внесеними згідно із Законом № 158-VIII від 05.02.2015; в редакції Закону № 194-VIII від 12.02.2015; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2617-VIII від 22.11.2018 станом на 14.10.2022 (дату затвердження Акту службового розслідування) діяла саме у тій редакція, яка застосована відповідачем.

Відтак, вищенаведені доводи позивача відхиляються судом апеляційної інстанції за недоведеністю.

Надаючи оцінку правомірності невиплати позивачу грошового забезпечення за час відсутності за місцем несення служби, колегія суддів враховує, що за приписами пункту 15 розділу I Порядку № 260, грошове забезпечення, зокрема, не виплачується: за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

При цьому, зазначена норма Порядку № 260 передбачає невиплату грошового забезпечення за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше, незалежно від факту притягнення чи не притягнення такого військовослужбовця до дисциплінарної чи іншої відповідальності.

Так, наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 19.09.2022 № 267 визначено, солдата ОСОБА_1 , бойового медика 3 взводу механізованої роти вважати таким, що з 02.09.2022 по 17.09.2022 незаконно перебував за межами військової частини, наказано не виплачувати грошове забезпечення з 02.09.2022 по 17.09.2022.

З огляду на те, що позивач вчинив дисциплінарний проступок, який виразився у неприбутті на військову службу без поважних причин у період з 02.09.2022 по 17.09.2022, колегія суддів вважає правомірними дії відповідача як щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, так і стосовно невиплати йому грошового забезпечення за час відсутності за місцем несення служби, що свідчить про правомірність наказів командира ВЧ НОМЕР_2 № 974 від 15.10.2022 та № 267 від 19.09.2022 та відсутність підстав для їх скасування.

Колегією суддів також встановлено, що на підставі рапорту тимчасово виконуючого обов`язки командира механізованої роти ВЧ НОМЕР_2 старшого лейтенанта ОСОБА_4 вх. № 3023 від 23.09.2022, наказом командира ВЧ НОМЕР_2 від 23.09.2022 № 875 призначено службове розслідування за фактом неприбуття до розташування Військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 (том 1, а.с. 129).

Вищезазначеним рапортом було повідомлено про неповернення до розташування ВЧ НОМЕР_2 бойового медика взводу 3 механізованого взводу механізованої роти ВЧ НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 , який 20.09.2022 вибув на консультацію до КНП «Міська лікарня № 6» Запорізької міської ради та станом на 23.09.2022 на телефонні дзвінки не відповідає, місце його знаходження невідомо.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 від 23.09.2022 № 271 солдата ОСОБА_1 , бойового медика 3 взводу механізованої роти визначено вважати таким, що з 23.09.2022 незаконно перебуває за межами військової частини, знято з усіх видів забезпечення з 23.09.2022 (том 1, а. с. 125).

За результатами службового розслідування складено Акт службового розслідування від 16.10.2022, яким встановлено, що «20.09.2022 бойовий медик взводу 3 механізованого взводу механізованої роти солдат ОСОБА_1 , згідно з направленням від 20.09.2022 вих. № 184 вибув для отримання консультації до КНП «Міська лікарня № 6» Запорізької міської ради, однак після вибуття з ВЧ НОМЕР_2 документів про проходження лікування або будь-яких інших, що підтверджують законність його відсутності на службі не надав, на телефонні дзвінки не відповідав, про місце свого перебування безпосереднього та прямих командирів не повідомляв, місце перебування останнього не відомо.

Станом на дату завершення службового розслідування (16.10.2022) солдат ОСОБА_1 до місця служби та військової частини не повернувся, документів, що підтверджують законність його відсутності на службі не надав, про місце свого знаходження безпосереднього та прямих командирів не повідомляв, тобто військовослужбовець з 21.09.2022 незаконно перебуває за межами військової частини, без законних на те підстав».

Вищевказані обставини підтверджуються письмовими поясненнями старшого лейтенанта ОСОБА_4 , старшого лейтенанта ОСОБА_5 та витягом з книги обліку хворих ВЧ НОМЕР_2 , направлених на стаціонарне лікування (том 1, а.с. 129 – 135).

Надаючи оцінку обґрунтованості висновків службового розслідування про незаконне перебування позивача за межами військової частини з 21.09.2022, колегія суддів виходить з наступного.

Так, наявними у матеріалах справи медичними документами підтверджено, що відповідно до виписки стаціонарного хворого, позивач з 22.09.2022 по 27.09.2022 перебував на лікуванні в медичному центрі «Імпульс», що також підтверджується довідкою № 55 від 23.09.2022 (том 1, а. с. 26, 29).

Відповідно до виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого №1067, з 12.10.2022 по 17.10.2022 позивач перебував на лікуванні в КНП СОР «ОКСЛ» (том 1, а. с. 24).

Згідно з випискою з медичної картки стаціонарного хворого № 649, позивач перебував на лікуванні в Комунальному некомерційному підприємстві Сумської обласної ради «Сумський обласний клінічний кардіологічний диспансер» з 15.03.2023 по 22.03.2023 (том 1, а. с. 25).

Про перебування на лікуванні у період з 22.09.2022 по 27.09.2022, з 12.10.2022 по 17.10.2022 та з 15.03.2023 по 22.03.2023 позивач повідомляв відповідача рапортами, які були направлені рекомендованим поштовими відправленнями (том 1, а. с. 43, 44, 45, 48, 49), однак, враховуючи те, що відпустка для лікування із збереженням грошового та матеріального забезпечення позивачу у ці періоди не надавалась, а звернення у медичні заклади було ініційоване ним особисто, в силу приписів частини 11 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, у відповідача були відсутні підстави для виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вказані періоди.

При цьому, доказів перебування позивача на лікуванні у період з 21.09.2022, з 28.09.2022 по 11.10.2022, з 18.10.2022 по 14.03.2023 та з 23.03.2023 по теперішній час матеріали справи не містять.

Посилання позивача на обставини перебування на амбулаторному лікуванні з червня 2022 року по 11.01.2024, не можна вважати поважною причиною відсутності на службі, оскільки амбулаторне лікування підтверджує непрацездатність лише у випадку формування медичного висновку про тимчасову непрацездатність (листок непрацездатності).

Так, відповідно до Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.11.2004 № 532/274/136-ос/1406, листок непрацездатності - це багатофункціональний документ, який є підставою для звільнення від роботи у зв`язку з непрацездатністю та з матеріальним забезпеченням застрахованої особи в разі тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів.

Отже у випадку амбулаторного лікування саме листок непрацездатності є підставою для звільнення від роботи (служби) у зв`язку з непрацездатністю, проте матеріали справи не містять таких листків непрацездатності.

Крім того, слід врахувати, що відповідно до роз`яснення Національної служби здоров`я України від 20.03.2021 амбулаторна спеціалізована медична допомога - це допомога, яку пацієнт отримує без госпіталізації до лікарні. Це консультації від таких лікарів як, наприклад, хірург, офтальмолог, травматолог, ЛОР, а також проведення ними лікувальних процедур, або малих хірургічних втручань, досліджень та обстежень. Всі ці послуги пацієнт отримує або в амбулаторно-поліклінічних умовах, або на умовах денного стаціонару.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 560/3070/19, амбулаторне лікування розуміє під собою лікувально-профілактичні дії, які надаються особі (основні види медичної допомоги), як в самій амбулаторії (без залишення в лікарні на стаціонар), так і вдома.

За приписами статті 254 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, військовослужбовці зобов`язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медичного пункту частини.

Амбулаторний прийом проводиться в медичному пункті військової частини лікарем (фельдшером) у години, встановлені розпорядком дня військової частини.

Відповідно до статті 255 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби.

Статтею 256 Статуту внутрішньої служби ЗСУ визначено, що після огляду лікарем (фельдшером) хворі залежно від характеру хвороби направляються для лікування.

Хворі, яким призначене амбулаторне лікування, для приймання ліків і проведення інших лікувальних процедур, а також ті, що потребують консультації медичних спеціалістів, направляються до медичного пункту військової частини у дні і години, зазначені лікарем у книзі запису хворих.

Після одержання медичної допомоги військовослужбовці повертаються в розташування роти під командуванням інструктора з тактичної медицини або старшого.

Згідно зі статтею 257 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, висновок про часткове або повне звільнення військовослужбовців строкової військової служби від занять, робіт, несення служби у наряді, а офіцерів та військовослужбовців військової служби за контрактом, - від виконання службових обов`язків дається лікарем, а у військових частинах, де лікар за штатом не передбачений, - фельдшером не більше ніж на шість діб. У разі потреби термін звільнення може бути продовжено. Рекомендації лікаря (фельдшера) про часткове або повне звільнення від виконання обов`язків підлягають виконанню посадовими особами.

По закінченні терміну звільнення за висновком лікаря військовослужбовці мають бути направлені у разі потреби на повторний медичний огляд. Про звільнення від виконання службових обов`язків офіцерів і військовослужбовців військової служби за контрактом на підставі довідки лікаря (фельдшера) і про вихід їх на службу після хвороби оголошується в наказі по військовій частині.

Разом з цим, жодних наказів про звільнення ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків у період з 21.09.2022 по теперішній час відповідачем не приймалось, доказів наявності поважних причин неприбуття на службу після отримання консультації у КНП "Міська лікарня № 6" Запорізької міської ради 20.09.2022 матеріали справи не містять, що підтверджує висновки службового розслідування про відсутність позивача на службі без поважних причин з 21.09.2022 по теперішній час.

Доводи ОСОБА_1 про те, що він не повідомлявся про проведення відносно нього дисциплінарних проваджень та не був ознайомлений з їх результатами, що свідчить про порушення його права на надання пояснень, доказів, тощо, не є підставою для визнання службового розслідування протиправним, оскільки як станом на дати призначення службових розслідувань (19.09.2022 та 23.09.2022), так і на дати затвердження відповідних актів (12.10.2022, 16.10.2022) ОСОБА_1 не перебував на місці несення служби, про місце свого знаходження керівництво не повідомляв, на телефонні дзвінки командування не відповідав, тобто саме внаслідок власної пасивної поведінки позбавив себе права користуватись правами, передбаченими Дисциплінарним статутом, під час проведення службових розслідувань.

При цьому, слід врахувати, що позивачем не заперечуються обставини того, що з 23.09.2022 та по дату затвердження акту службового розслідування 16.10.2022 на військову службу він не повертався.

Вищенаведене, на переконання колегії суддів свідчить про доведення відповідачем обставин вчинення позивачем дисциплінарного проступку та є підставою для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та невиплати грошового забезпечення з 23.09.2022.

Колегія суддів зауважує, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність встановленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.

При цьому, колегією суддів взято до уваги правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10.09.2020 у справі № 360/4790/19, відповідно до якого питання обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб`єкта його накладення, але при цьому необхідно враховувати певні обставини. Суд здійснює правову оцінку рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень за критеріями частини другої статті 2 КАС України, які є межею для дискреційних повноважень останніх. Правова оцінка правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинна перевірятися судами насамперед у тому, чи таке рішення прийнято у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України, чи дійсно у діях особи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення, чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим особою діянням.

Оскільки доводи позивача, які покладені в основу позову та апеляційної скарги, визнано безпідставними, а суд апеляційної інстанції не встановив істотних процедурних порушень з боку відповідача під час проведення службових розслідувань та видання наказів про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, при прийнятті яких відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом, добросовісно та розсудливо, з урахуванням всіх обставин справи, колегія суддів вважає співмірним обраний вид дисциплінарного стягнення у вигляді «сувора догана» та погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу № 978 від 16.10.2022 «Про підсумки службового розслідування за фактом неприбуття до розташування Військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 » та наказу № 271 від 23.09.2022 (по стройовій частині).

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 349 від 09.12.2023 та наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 179-РС від 01.12.2023 (щодо увільнення солдата ОСОБА_1 від займаної посади та призупинення військової служби), колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно з частиною другою статті 24 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній на час призупинення служби позивачу 01.12.2023) військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.(…)

Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.

Відповідно до пункту 144-1 Положення № 1153/2008, для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Згідно з пунктом 144–3 Положення № 1153/2008, звільнення з посад військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.

Наказ по особовому складу доводиться до військової частини та інших посадових осіб у порядку, визначеному Міністерством оборони України.

Командир (начальник) військової частини на підставі наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця, військову службу якого призупинено, з посади:

видає наказ по стройовій частині про призупинення виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця та виключення його із списків особового складу військової частини;

організовує внесення запису до примірника контракту, що зберігається в особовій справі військовослужбовця, про призупинення дії контракту;

надсилає витяг із наказу та облікові документи військовослужбовця до органу військового управління, визначеного Міністерством оборони України.

Облік військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється в порядку, визначеному Міністерством оборони України.

Аналіз вищенаведеного дозволяє дійти висновку, що призупинення військової служби військовослужбовців пов`язується безпосередньо з фактом внесення відповідних відомостей в ЄРДР, а початком такого призупинення військової служби є день внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення.

Наявним у матеріалах справи витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань підтверджено обставини внесення 01.11.2023 відносно позивача відомостей за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 ККУ, (самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці), номер кримінального провадження 42023252220000064 (том 1, а. с. 151).

Отже, відповідно до імперативних вимог частини 2 статті 24 Закону № 2232-ХІІ та пунктів 144-1 – 144-3 Положення № 1153/2008, у відповідача виник обов`язок щодо видання наказів по особовому складу про призупинення військової служби ОСОБА_1 з 01.11.2023 та увільнення його від займаної посади, а також про призупинення виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця та виключення його із списків особового складу військової частини.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем, на виконання вищенаведених приписів законодавства, були видані:

- наказ по особовому складу № 179-РС від 01.12.2023, яким позивачу було призупинено військову службу та дію контракту з 01.11.2023 (дня внесення відповідних відомостей в ЄРДР);

- наказ по стройовій частині № 349 від 09.12.202, яким позивача увільнено від займаної посади, призупинено строк військової служби, вислугу років для призначення пенсії та вислугу у військовому званні, виплату грошового та здійснення продовольчого, речового забезпечення, виключено із всіх видів забезпечення.

Тобто, оскаржувані накази були видані відповідачем на виконання та у відповідності до норм Закону № 2232-ХІІ та Положення № 1153/2008, а відтак підстави для їх скасування та задоволення позову відсутні.

Надаючи оцінку позовним вимогам в частині зобов`язання ВЧ НОМЕР_2 поновити позивачу строк військової служби, вислуги років для призначення пенсії та вислуги у військовому званні, виплату грошового та здійснення продовольчого, речового забезпечення з 01 грудня 2023 року, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до абзаців 8-9 частини 2 статті 24 Закону № 2232-ХІІ, для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

Аналогічні норми містить пункт 144-6 Положення № 1153/2008, згідно з яким для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.

Продовження військової служби та дії контракту з військовослужбовцями, зазначеними у цьому пункті, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.

Аналіз вищенаведеного дозволяє дійти висновку, що у разі закриття відносно військовослужбовця кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, командиром військової частини видається наказ про зарахування строку призупинення військової служби до вислуги років, до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, поновлення пільг і соціальних гарантій, виплати недоотриманого грошового та здійснення недоотриманого продовольчого, речового та інших видів забезпечення.

Колегією суддів встановлено, що постановою слідчого Кудрявцева С. О. Слідчого відділу Шосткинського РУП ГУНП в Сумській області від 07.03.2025 кримінальне провадження № 42023252220000064 від 01.11.2023 за частиною 5 статті 407 КК України закрите у зв`язку з встановленням відсутності у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України.

Водночас, з наданих відповідачем до суду апеляційної інстанції доказів вбачається, що ухвалою Шосткинського районного суду Сумської області від 03.08.2026 у справі №589/6210/25 постанову слідчого Шосткинського РУП ГУНП України в Сумській області Кудрявцева С. О. від 07 березня 2025 року про закриття кримінального провадження № 42023252220000064 - скасовано.

Матеріали даного кримінального провадження повернуто до Шосткинського РУП ГУНП України в Сумській області для проведення досудового розслідування.

Відомостей щодо результатів подальшого проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42023252220000064 та закриття кримінального провадження № 42023252220000064 станом на дату ухвалення цієї постанови ані позивачем, ані відповідачем до суду апеляційної інстанції не надано, а колегією суддів не встановлено.

А відтак, з огляду на скасування постанови по закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 , у відповідача не виник обов`язок щодо поновлення позивачу з 01 грудня 2023 року строку військової служби, зарахування позивачу строку призупинення військової служби до вислуги років для призначення пенсії та вислуги у військовому званні, виплати недоотриманого грошового та здійснення недоотриманого продовольчого, речового та інших видів забезпечення, що відповідно свідчить про відсутність підстав для висновку про необґрунтоване призупинення військової служби у спірних правовідносинах.

З огляду на викладене, позовні вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 поновити позивачу строк військової служби, вислуги років для призначення пенсії та вислуги у військовому званні, виплату грошового та здійснення продовольчого, речового забезпечення з 01 грудня 2023 року є передчасними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Зважаючи на результат апеляційного розгляду справи, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.02.2026 по справі № 480/7966/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко