Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №520/5784/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 р. Справа № 520/5784/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Фоміної Л.О.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Пасечнік О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/5784/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач, апелянт), в якому просив суд, з урахуванням уточнених позовних вимог:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області, які полягають у зарахуванні до стажу ОСОБА_1 , який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 35 років 6 днів та обчислення відсоткового значення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 80% суддівської винагороди судді;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області з 17.09.2025 зарахувати до стажу ОСОБА_1 , який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 43 роки 2 місяці 5 днів;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області з 17.09.2025 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 100 % суддівської винагороди судді.

В обґрунтування позову позивачем вказано, що дії ГУ ПФУ в Харківській області є протиправними, оскільки не зарахована робота на посадах слідчого та старшого слідчого відділу внутрішніх справ Золочівського райвиконкому Харківської області - 2 роки 1 місяць 11 днів, період проходження строкової військової служби - 2 роки 1 місяць 6 днів, половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 1 рік 11 місяців та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд.5, Держпром, під.3, пов.2, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл.,61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зарахуванні до стажу ОСОБА_1 , який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 35 років 6 днів та обчислення відсоткового значення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 80% суддівської винагороди судді.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області з 17.09.2025 зарахувати до стажу ОСОБА_1 , який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 43 роки 2 місяці 5 днів.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області з 17.09.2025 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 100 % суддівської винагороди судді, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у розмірі 2129,92 грн (дві тисячі сто двадцять дев`ять гривень 92 коп.).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 у справі № 520/5784/26 та ухвалити нове рішення у цій справі, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовної заяви до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що з аналізу частин 1, 2 статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VII вбачається, що до стажу роботи, який дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, не зараховується робота на посадах слідчого та старшого слідчого, період проходження строкової військової служби та половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі.

Також апелянт вказує, що суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення жодним чином не обґрунтував висновок про здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 100 % суддівської винагороди судді, з урахуванням раніше виплачених сум.

Крім того, апелянт посилається на те, що у цьому спорі задоволення позовної вимоги про зобов`язання Головного управління зарахувати до стажу ОСОБА_1 , який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, 43 роки 2 місяці 5 днів, та зобов`язання здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці в розмірі 100 % суддівської винагороди судді, є втручанням в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У період з 27.07.2026 по 21.08.2026 головуючий суддя Фоміна Л.О. перебувала у щорічній відпустці відповідно до наказу Другого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2026 № 2.2-06/269.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено, що рішенням Вищої ради правосуддя від 01.07.2025 року № 1382/0/15-25 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Дергачівського районного суду Харківської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до зазначеного рішення загальний стаж роботи судді Дергачівського районного суду Харківської області ОСОБА_1 , що дає йому право на відставку, станом на дату ухвалення Вищою радою правосуддя цього рішення становить 43 роки 2 місяці 5 днів.

Згідно з протоколом перерахунку від 08.09.2025, наданого позивачем, загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить 47 років 5 місяців 26 днів, в тому числі судді – 35 років 0 місяців 6 днів. Розмір довічного грошового утримання судді розрахований як 80 % суддівської винагороди судді і становить 95 851,20 грн.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо зарахування до стажу, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, лише 35 років 6 днів та обчислення відсоткового значення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 80% суддівської винагороди судді, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає йому право на відставку, підлягають зарахуванню строк роботи на посаді судді - 35 років 18 днів, робота на посадах слідчого та старшого слідчого відділу внутрішніх справ Золочівського райвиконкому Харківської області - 2 роки 1 місяць 11 днів, період проходження строкової військової служби - 2 роки 1 місяць 6 днів, половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 1 рік 11 місяців та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, - 2 роки. Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції вважав за необхідне визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області, які полягають у зарахуванні до стажу ОСОБА_1 , який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 35 років 6 днів та обчислення відсоткового значення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 80% суддівської винагороди судді; зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області з 17.09.2025 зарахувати до стажу ОСОБА_1 , який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 43 роки 2 місяці 5 днів; зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області з 17.09.2025 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 100 % суддівської винагороди судді, з урахуванням раніше виплачених сум.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам колегія суддів виходить з такого.

За змістом ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з ч. 1 ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

За змістом ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечення права кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі – Закон № 1402-VIII).

Положеннями ч. 1 ст. 142 Закону № 1402-VIII передбачено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;

2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Відповідно до ст. 137 Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:

1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;

2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Водночас абзацом четвертим п. 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

На день обрання ОСОБА_1 народним суддею Золочівського районного суду Харківської області (13 червня 1990 року) законодавство не встановлювало права судді на відставку та, відповідно, не регламентувало питання обчислення стажу, який дає право на відставку, тому під час визначення стажу роботи на посаді судді підлягає застосуванню законодавство, яке діяло на день обрання ОСОБА_1 суддею безстроково.

Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі № 9901/382/18.

Судом встановлено, що позивач був призначений на посаду судді безстроково постановою Верховної Ради України від 19.06.2003 № 1016-VІ.

Станом на зазначену вище дату був чинним Закон України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-XII (далі – Закон № 2862-XII).

Відповідно до абзацу другого ч. 4 ст. 43 Закону № 2862-XII до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Також, станом на дату призначення позивача на посаду судді безстроково діяв Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10.07.1995 № 584/95.

Згідно з абзацом другим ст. 1 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10.07.1995 № 584/95 до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Після втрати чинності ст. 1 вищевказаного Указу Президента України питання зарахування в стаж роботи судді інших періодів діяльності було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 № 545, згідно з якою Кабінет Міністрів України постановив доповнити п. 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» абзацом такого змісту: «До стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби».

Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратила чинність 01.01.2012.

Згідно із п. 2 розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VI визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (далі – Закон № 2453-VI), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Відповідно до п. 11 «Перехідних положень» Закону № 2453-VI, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Отже, законодавством, чинним на час призначення позивача суддею безстроково, передбачалося безумовне зарахування до стажу, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності в особи стажу роботи на посаді судді не менше 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах та календарного періоду проходження строкової військової служби, у випадку роботи особи на посаді судді не менш як 10 років. Невключення цього стажу до відповідного стажу роботи на посаді судді і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.

Вказані висновки узгоджуються із позицією, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 9901/382/18, в постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 607/8578/17, від 28.08.2023 у справі № 360/6255/21, від 30.03.2023 у справі № 280/2167/21.

Судом встановлено, що згідно з копією військового квитка ОСОБА_1 із 07.05.1979 по 13.06.1981 проходив службу в Збройних Силах Союзу РСР. Таким чином, до стажу роботи, що дає ОСОБА_1 право на відставку, зараховується цей період – 2 роки 1 місяць 6 днів.

Відповідно до копії трудової книжки та рішення Вищої ради правосуддя від 01.07.2025 № 1382/0/15-25 ОСОБА_1 у період з 01.09.1981 до 01.07.1985 навчався за денною формою у Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста. Отже, до стажу роботи позивача на посаді судді підлягає зарахуванню половина строку навчання за денною формою – 1 рік 11 місяців.

Також відповідно до копій трудової книжки ОСОБА_1 та рішення Вищої ради правосуддя від 01.07.2025 № 1382/0/15-25 до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж роботи позивача на посадах слідчого відділу внутрішніх справ Золочівського райвиконкому Харківської області з 1 серпня 1985 року до 1 вересня 1986 року, старшого слідчого відділу внутрішніх справ Золочівського райвиконкому Харківської області з 1 червня 1989 року до 12 червня 1990 року (13 червня 1990 року обраний народним суддею) – 2 роки 1 місяць 11 днів.

З огляду на зазначене вище, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що до стажу роботи, який дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, не зараховується робота на посадах слідчого та старшого слідчого, період проходження строкової військової служби та половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі.

Щодо посилання апелянта на те, що суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення жодним чином не обґрунтував висновок про здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 100 % суддівської винагороди судді, з урахуванням раніше виплачених сум, колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається зі змісту рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 суд першої інстанції зазначив, що загальний стаж роботи судді Дергачівського районного суду Харківської області ОСОБА_1 , що дає йому право на відставку, станом на дату ухвалення Вищою радою правосуддя цього рішення становить 43 роки 2 місяці 5 днів.

При цьому обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважав за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зарахуванні до стажу ОСОБА_1 , який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 35 років 6 днів та обчислення відсоткового значення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 80% суддівської винагороди судді; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області з 17.09.2025 зарахувати до стажу ОСОБА_1 , який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 43 роки 2 місяці 5 днів; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області з 17.09.2025 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 100 % суддівської винагороди судді, з урахуванням раніше виплачених сум.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що для розрахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача підлягає врахуванню стаж 43 роки 2 місяці 5 днів.

Водночас висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для виплати позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 100 % суддівської винагороди судді суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 142 Закону України № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

З огляду на те, що стаж роботи позивача на посаді судді в загальному розмірі складає 43 роки 2 місяці 5 днів, це дає позивачу право на обрахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 96% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (50 відсотків за 20 років + (2%*23 роки, оскільки за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді), а не в розмірі 100% суддівської винагороди як зазначив суд першої інстанції.

Отже, відповідні доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.

Щодо доводів ГУ ПФУ в Харківській області про те, що у цьому спорі задоволення позовної вимоги про зобов`язання Головного управління зарахувати до стажу ОСОБА_1 , який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, 43 роки 2 місяці 5 днів, та зобов`язання здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці в розмірі 100 % суддівської винагороди судді, є втручанням в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає таке.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, застосування такого способу захисту у справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії

Відповідно до п. 2, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на те, що до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає йому право на відставку, підлягають зарахуванню строк роботи на посаді судді - 35 років 18 днів, робота на посадах слідчого та старшого слідчого відділу внутрішніх справ Золочівського райвиконкому Харківської області - 2 роки 1 місяць 11 днів, період проходження строкової військової служби - 2 роки 1 місяць 6 днів, половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 1 рік 11 місяців та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, - 2 роки, що загалом становить 43 роки 2 місяці 5 днів і дає позивачу право на обрахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 96% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, колегія суддів дійшла висновку, що у цьому випадку у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Згідно з частинами 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно з ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ГУ ПФУ в Харківській області підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року по справі № 520/5784/26 - змінити, виклавши абзац четвертий резолютивної частини рішення у такій редакції:

«Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області з 17.09.2025 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 96 % суддівської винагороди судді, з урахуванням раніше виплачених сум».

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року по справі № 520/5784/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.О. Фоміна

Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко