Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №520/13094/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 р. Справа № 520/13094/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 по справі № 520/13094/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні;

- стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 126 480,90 грн. (сто двадцять шість тисяч чотириста вісімдесят гривень 90 копійок).

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення її недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 позовну заяву - повернуто позивачу.

Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що у позивача було достатньо часу задля звернення до суду із своїми вимогами по стягненню середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з вересня 2025 року, натомість позивач своїм правом не скористався, поважні причини пропуску строку звернення до суду не повідомив.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просить суд скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 про повернення позову у справі № 520/13094/26 з направленням справи до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду

В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує, що оскільки відповідачем на виконання рішення по справі № 520/29834/25 було перераховано та сплачено позивачу індексацію грошового забезпечення 24.04.2026 на суму 160179,73 грн., однак, відповідна сума повинна була бути сплачена йому при звільненні 10.09.2025, у чому вбачається порушення ст.116 КЗпП, відтак, строк на звернення до суду з цим позовом розпочався з моментом проведення відповідачем з позивачем остаточного розрахунку при звільненні який відбувся 24.04.2026, тобто, з затримкою, а до суду позивач звернувся 21.05.2026, тобто, з дотриманням строку.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право на подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За приписами ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Враховуючи обставини цієї справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, з таких підстав.

За змістом частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частини 1 статті 168 КАС України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Згідно зі статтею 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

За змістом абзацу 1 частини 1 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За змістом частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Предметом спору у цій справі є стягнення на користь позивач середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України викладено у такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».

Указана редакція статті 117 КЗпП України набула чинності з 19 липня 2022 року.

Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду від 09.07.2026 у справі № 440/3553/24.

У постанові від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду констатував, що спір про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні стосується проходження/звільнення з публічної служби, а тому строк звернення до суду із таким позовом регулюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, та складає один місяць.

А тому, в даному випадку на вимоги про зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені розповсюджується строк звернення до суду, визначений частиною 5 ст.122 КАС України, який необхідно обраховувати з дня проведення остаточного розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 у справі № 520/29834/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 31.12.2019 року у належному та повному обсязі.

Зобов`язано Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення: з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року; з 01.03.2018 по 31.12.2019 з застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 за вирахуванням раніше сплачених сум з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 у справі № 520/29834/25 відповідачем було виплачено індексацію грошового забезпечення 24.04.2026.

Таким чином, саме з дати виплати позивачу (24 квітня 2026) позивач був обізнаний про порушення свого права і саме із цією датою пов`язано перебіг строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні .

21.05.2026 позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позовна заява ОСОБА_1 подана в межах місячного строку.

Отже, висновок суду першої інстанції щодо того, що у позивача було достатньо часу задля звернення до суду із своїми вимогами по стягненню середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, натомість позивач своїм правом не скористався, поважні причини пропуску строку звернення до суду не повідомив, є безпідставним.

Відтак, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права знайшли своє підтвердження.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви є помилковим та передчасним. Повертаючи позивачу позовну заяву з підстав пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції не врахував актуальну правову позицію Верховного Суду у спорах зазначеної категорії, не з`ясував суттєві обставини, що мають значення для правильного вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду.

Також, варто зазначити, що при обмеженні, зокрема, права звернення до суду порушується принцип справедливого та публічного суду, що суперечить Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення". У справі Bellet v. Fгапсе Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Підсумовуючи викладене з урахуванням встановлених обставин у справі, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального та матеріального прав, а тому відповідно до вимог ч. 3 ст. 312 КАС України підлягає скасуванню з направленням до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 по справі № 520/13094/26 - скасувати та справу № 520/13094/26 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя С.П. Жигилій

Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова