Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №2а/0570/1542/2012 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року справа №2а/0570/1542/2012

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гаврищук Т.Г., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2012 р. у справі № 2а/0570/1542/2012 (головуючий І інстанції Крилова М.М.) за позовом Повного товариства “Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА (Семушина О.В., ОСОБА_2 )” до Комунального комерційного підприємства "Міське бюро технічної інвентаризації - Маріупольська нерухомість" про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Повне товариство «Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА (Семушина О.В., ОСОБА_2 )» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольського бюро технічної інвентаризації про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2012 року у справі №2а/0570/1542/2012 було задоволено позовну заяву Повного товариства «Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА (Семушина О.В., ОСОБА_2 )», зокрема, зобов`язано Маріупольське бюро технічної інвентаризації здійснити державну реєстрацію права власності Повного товариства «Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 )» на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 , не погоджуючись з постановою суду першої інстанції від 01 березня 2012 року, подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування зазначено, зокрема, що під час подачі відповідного позову та розгляду судом справи ОСОБА_1 був власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а отже суд вирішив питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 як власника відповідної квартири.

Під час повномасштабного вторгнення РФ до України, на початку 2022 року, квартира в якій мешкав ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) була зруйнована в наслідок бойових дій. Одночасно були знищені та втрачені всі правовстановлюючі документи на спірну квартиру. Таким чином, скаржник не має можливості надати будь-яких документів на спірну квартиру. Проте, факт належності спірної квартири скаржнику не заперечується та підтверджується відповідним рішенням суду першої інстанції.

Скаржник вважає, що Рішення реєстратора Маріупольського бюро технічної інвентаризації від 21.12.2011 року є законним та обґрунтованим.

Право власності на об`єкти нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації.

Вичерпний перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації визначений у частині 1 статті 24 Закону України №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частиною 2 статті 24 Закону №1952-IV визначено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Повне Товариство "ЛОМБАРД ОФТЕХ-ЗАСТАВА ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 )" зазначає що ОСОБА_1 не виконав ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 31.05.2010, проте, не надає доказів такого невиконання, а саме належного розрахунку боргу, акту звірки розрахунків, повідомлення про отримання ОСОБА_1 вимоги (претензії) про невиконання ухвали суду та відповідного розрахунку боргу.

Таким чином Повне Товариство "ЛОМБАРД ОФТЕХ-ЗАСТАВА ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 )" не мало права звертатися до відповідача із заявою про реєстрацію права власності на предмет іпотеки на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 31.05.2010.

При цьому, скаржник зазначає, що питання примусового виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 31.05.2010 належить до Державної виконавчої служби.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Між Повним товариством «Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА (Семушина О.В., ОСОБА_2 )» (Позикодавець) та ОСОБА_1 ((Позикоотримувач) укладений договір позики №2787 від 25.04.2008 р. на суму 10000,00 грн.

На забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним договором позики №2787 від 25.04.2008 р., укладений договір іпотеки від 25.04.2008 р., відповідно до якого для повернення зайнятих грошей ОСОБА_1 заставив квартиру АДРЕСА_3 , яка йому належить на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 договірні зобов`язання щодо повернення позики не виконувались, Повне товариство «Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА (Семушина О.В., ОСОБА_2 )» звернулось до Жовтневого районного суду м. Маріуполя за захистом порушеного права.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 31.05.2010 року затверджена мирова угода, відповідно до умов якої, зокрема, ОСОБА_1 не заперечує проти того, що у разі невиконання ним до 31.03.2011 року зобов`язань, Повне товариство «Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА (Семушина О.В., ОСОБА_2 )» …отримує задоволення своїх збільшених вимог шляхом визнання права власності Повного товариства «Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА ( ОСОБА_5 , ОСОБА_2 )» на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_3 . Також, відповідно до положень мирової угоди, ОСОБА_1 у разі невиконання ним зобов`язань визнає з 01.04.2011 року право власності Повного товариства «Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА ( ОСОБА_5 , ОСОБА_2 )» на предмет іпотеки та погоджується з тим, що дана мирова угода є підставою для реєстрації права власності на квартиру.

Повне товариство «Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА ( ОСОБА_5 , ОСОБА_2 )», у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за мировою угодою, що затверджена ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 31.05.2010, звернулось 31.10.2011 до Маріупольського бюро технічної інвентаризації із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 .

Рішенням реєстратора Маріупольського бюро технічної інвентаризації від 21.12.2011 відмовлено у здійсненні реєстрації права власності. Підставою відмови визначений п. 3.5.4 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445, у зв`язку з тим, що надані документи не дають змогу встановити відповідність заявлених прав та поданих документів вимогам законодавства.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Щодо можливості суду апеляційної інстанції здійснювати апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції, враховуючи відсутність матеріалів справи, у зв`язку із втратою матеріалів справи, колегія суддів зазначає наступне.

До Першого апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2012 р. у справі № 2а/0570/1542/2012.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року апеляційна скарга залишена без руху, з наданням десятиденного строку з дня вручення ухвали для усунення недоліків, шляхом подання до суду клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження вказавши інші підстави для поновлення строку та доказами в їх підтвердження.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження, розпочато підготовку справи до апеляційного розгляду.

Крім того, витребувано матеріали справи з Донецького окружного адміністративного суду.

На адресу суду апеляційної інстанції надійшов лист Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року, в якому зазначено, зокрема, що адміністративна справа № 2а/0570/1542/2012 перебуває в будівлі Донецького окружного адміністративного суду у м. Донецьку. У зв`язку з незаконним захопленням невідомими будівлі суду у м. Донецьку доступ до справи № 2а/0570/1542/2012 відсутній. Вона вважається втраченою, надіслання її до ПААС неможливе.

Також, суд зазначив про неможливість отримати матеріали електронної справи № 2а/0570/1542/2012 за функціоналом КП «ДСС». Розглянути справу через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему "Підсистема електронний суд" не вбачається можливим.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2026 року покладено на Донецький окружний адміністративний суд вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження в адміністративній справі № 2а/0570/1542/2012 за позовом Повного товариства «Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА (Семушина О.В., ОСОБА_2 )» до Комунального комерційного підприємства "Міське бюро технічної інвентаризації - Маріупольська нерухомість" про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року відкрито провадження з відновлення втраченого провадження в адміністративній справі № 2а/0570/1542/2012 з власної ініціативи. Розгляд питання щодо відновлення втраченого провадження в адміністративній справі з власної ініціативи здійснювати в порядку письмового провадження. Зобов`язано сторін надати у строк до 23.03.2026 наступні документи: копію адміністративного позову, з яким позивач звертався до суду, та всіх доданих до нього документів, копію заперечень проти позову; копії документів, які надавались з метою обґрунтування позовних вимог; копії постанови та ухвал у справі і супровідних листів до них; копії заяв, клопотань, якщо такі подавались; копію виконавчого листа, тощо. Роз`яснено сторонам, що заяви з процесуальних питань, докази можуть бути подані до суду в електронному вигляді на електронну пошту суду (inbox@adm.dn.court.gov.ua) або через особистий кабінет в системі «Електронний суд».

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року відновлено втрачене судове провадження по адміністративній справі 2а2а/0570/1542/2012 за Повного товариства «Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА (Семушина О.В., Мартинюк П.О.)» до Маріупольського бюро технічної інвентаризації про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії в частині: копії ухвали Донецького окружного адміністративного суду про відкриття провадження в адміністративній справі від 03 лютого 2012 року; копії постанови Донецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2012 року.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року повторно покладено на Донецький окружний адміністративний суд вирішення питання про відновлення повністю втраченого судового провадження в адміністративній справі № 2а/0570/1542/2012 за позовом Повного товариства “Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА (Семушина О.В., ОСОБА_2 )” до Комунального комерційного підприємства "Міське бюро технічної інвентаризації - Маріупольська нерухомість" про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року відмовлено у відновленні втраченого судового провадження в адміністративній справі № 2а/0570/1542/2012 за позовом Повного товариства «Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА (Семушина О.В., ОСОБА_2 )» до Маріупольського бюро технічної інвентаризації про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії. Роз`яснено учасникам справи, що відмова у відновленні втраченого провадження не позбавляє учасників справи права повторно звернутись до суду з цим питанням у разі наявності необхідних документів.

В ухвалі зазначено, зокрема, що у програмному забезпеченні Діловодство спеціалізованого суду відсутні електроні копії матеріалів справи, за виключенням процесуальних документів суду. З метою зібрання матеріалів, судом ухвалою від 11.05.2026 зобов`язано сторін надати документи, що долучались до адміністративної справи № 2а/0570/1542/2012. Станом на 25.05.2026 учасниками справи жодних матеріалів, які досліджувались Донецьким окружним адміністративним судом під час розгляду і вирішення справи по суті по зазначеній справі не надано. Докази стосовно справи № 2а/0570/1542/2012 не були надані до суду, тобто відсутні всі матеріали на які суд посилався при винесенні рішення по даній адміністративній справі.

Колегія суддів зазначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, далі - Конвенція).

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Європейський суд з прав людини зауважував, що «відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06.12.2007).

У частині 1 статті 2 КАС України закріплено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 385 КАС України втрачене судове провадження в адміністративній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду.

У частинах 1, 2 статті 390 КАС України визначено, що на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого судового провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. В ухвалі суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих до суду і досліджених у судовому засіданні, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з втраченого провадження.

У разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз`яснює учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів (частина 3 статті 390 КАС України).

Тлумачення статті 390 КАС України свідчить, що обсяг документів втраченого судового провадження, які підлягають відновленню, віднесено на розсуд суду та залежить від мети такого відновлення.

Частиною 4 статті 390 КАС України передбачено, що після набрання законної сили ухвалою суду, визначеною частиною третьою цієї статті, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження за касаційною скаргою у справі, провадження у якій втрачено.

У статті 298 КАС України визначено повноваження апеляційного суду щодо повернення апеляційної скарги.

Статтею 299 КАС України передбачено підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначено статтею308 КАС України.

Зокрема, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша-четверта статті 308 КАС України).

Відповідно до частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

У постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) полягає в тому, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли, на переконання суду, певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні. Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Відсутність у процесуальних кодексах положень про аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12.06.2023 у справі № 2-7985/2003 (провадження № 61-9312сво22) вказано, що: «застосування судом аналогії закону можливе виключно у тому разі, якщо є прогалина у законі у регулюванні певних відносин, тобто існують суспільні відносини, що відносяться, зокрема до сфери регулювання процесуального права, проте ці відносини не врегульовані жодними нормами процесуального права, втім за своїм змістом, значущістю та актуальністю вимагають такого правового врегулювання у процесуальному законі. Оцінюючи спірні цивільні процесуальні відносини, Верховний Суд виснував, що перелік підстав для закриття апеляційного провадження чітко та вичерпно визначений у статті 362 ЦПК України, розширеному тлумаченню цей перелік не підлягає, інші підстави закриття апеляційного провадження не можуть бути застосовані судом. Апеляційний суд, будучи судом встановлення, дослідження та з`ясування питань про факти, може встановлювати обставини справи, приймати, досліджувати та надавати оцінку доказам. На відміну від суду апеляційної інстанції, Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення фактів, тому не має можливості приймати та оцінювати докази. А тому цілком логічно законодавець передбачив у частині четвертій статті 494 ЦПК України виключно для суду касаційної інстанції право на закриття касаційного провадження, якщо втрачене судове провадження не відновлено або відновлено неповністю. Застосування судом апеляційної інстанції за аналогією закону частини четвертої статті 494 ЦПК України є недопустимим, оскільки процесуальне законодавство не містить такої підстави для закриття апеляційного провадження, як неповне відновлення судового провадження, й зазначене «мовчання законодавця» не є прогалиною у законі, враховуючи відмінності у призначенні та повноваженнях суду апеляційної інстанції та суду касаційної інстанції».

Велика Палата Верховного Суду (ухвала від 22.02.2024 у справі № 2-о-29/11, провадження № 14-147цс23) вказала, що суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження або у разі перегляду судового рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у відновленні втраченого судового провадження чи відновлено його частково, зобов`язаний ухвалити відповідне судове рішення у межах своєї компетенції та повноважень, у переліку яких закриття апеляційного провадження не передбачено.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що той факт, що у КАС України не визначено повноважень для суду апеляційної інстанції щодо повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження та закриття апеляційного провадження у разі втрати судового провадження та неможливості його відновити повністю або в необхідній частині, не є прогалиною у законодавстві, яка підлягає довільному усуненню.

Отже, застосування судом апеляційної інстанції аналогії права і вчинення зазначених вище процесуальних дій є недопустимим, оскільки процесуальний закон не визначає такої підстави для повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження та закриття апеляційного провадження, як неможливість відновити втрачене провадження або неповне відновлення судового провадження, і це не є прогалиною у законодавчому регулюванні.

Суд зазначає, що перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції відповідає принципу інстанційності судової системи та забезпечує виконання головного завдання «арреllatio» - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є наданням новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Отже, враховуючи те, що судове провадження у даній справі втрачено та окружним судом відмовлено у відновленні втраченого провадження, суд апеляційної інстанції, як суд, який наділений повноваженнями встановлення, дослідження та з`ясування питань про факти, на які учасники справи посилались в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, повинен здійснити розгляд справи, встановивши обставини справи на підставі наявних у матеріалах справи доказів, а також враховуючи додатково подані докази.

Таким чином, колегія суддів вважає, що у суду наявна можливість розгляду справи на підставі наявних у матеріалах справи доказів, враховуючи неможливість відновлення судового провадження у справі.

Аналогічний висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 21 травня 2025 року справа №381/2544/15-а

Щодо вирішення справи по суті позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу).

Іпотекодавець має право одержувати від предмета іпотеки продукцію, плоди і доходи, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Іпотекодавець має право заповідати передане в іпотеку нерухоме майно. Правочин, який обмежує право іпотекодавця заповідати передане в іпотеку нерухоме майно, є нікчемним.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і належить державному чи комунальному підприємству або підприємству, більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває у державній власності, здійснюється на підставі рішення суду.

Якщо предметом іпотеки є два або більше об`єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є об`єкти, які належать різним особам, та задоволення отримується за рахунок частини переданого в іпотеку майна, ті іпотекодавці, на майно яких було звернено стягнення, мають право на пропорційне відшкодування від іпотекодавців, на майно яких не зверталось стягнення, і набувають прав іпотекодержателя на частину майна, на яку не було звернено стягнення, для забезпечення такого відшкодування.

Відповідно до статей 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав;

Нерухоме майно - земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення;

Обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів.

Відповідно до частини 1-3, 5-7 статей 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» №1952-IV державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов`язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв.

Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) укладаються, якщо право власності на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону.

Державна реєстрація прав проводиться за місцем розташування об`єкта нерухомого майна в межах території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації прав.

Відповідно до частини 1, 2 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Речові права на нерухоме майно, зазначені в пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно.

Згідно з положеннями частини 1 статті 5 Закону №1952-IV у Державному реєстрі прав реєструються права на такі об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення: 1) житлові будинки; 2) квартири; 3) будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо; 4) споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій; 5) приміщення - частини внутрішнього об`єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами.

За правилами, встановленими частиною 1 статті 15 Закону № 1952- IV, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Відповідно до частини 1, 3, 7 статті 16 Закону № 1952-IV заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав, на території якого розміщений об`єкт нерухомого майна або більша за площею його частина.

Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подаються документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення відповідних прав, та документ, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви правонабувача, сторін (сторони) правочину, за яким виникло право, або уповноважених ними (нею) осіб.

Відповідно до частини 3 статті 17 Закону №1952-IV документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами..

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 9 Закону №1952-IV Державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію, та сторін (сторони) правочину, згідно з яким відбувається державна реєстрація виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; відповідність даних про наявність (або відсутність) інформації та/або відповідних документів, що свідчать про накладення (зняття) заборони (арешту) або інших обтяжень, що перешкоджають державній реєстрації прав, у тому числі відсутність встановлених законом заборон на відчуження нерухомого майна; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Вичерпний перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації визначений у частині 1 статті 24 Закону №1952-IV.

Так, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об`єкт нерухомого майна або більша його частина розміщені на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев`ятою статті 15 цього Закону; 6) заявлене право вже зареєстровано.

Частиною 3 статті 24 Закону №1952-IV визначено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Отже, право власності на об`єкти нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації. Державна реєстрація здійснюється за заявою власника майна та доданими до неї правовстановлюючими документами, що підтверджують набуття права власності на відповідні об`єкти. При цьому, державний реєстратор, приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, зобов`язаний перевірити відповідність поданих документів вимогам законів та інших нормативно-правових актів, перевірити відсутність суперечностей між наявною в Державному реєстрі інформацією та поданими документами, встановити відсутність заборон та обмежень щодо об`єктів нерухомого майна.

Висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №804/7973/17, від 18.10.2018 у справі №638/643/17, від 06.05.2020 у справі №370/2050/16-а, від 12.05.2020 року у справі № 815/5474/16.

Згідно з пунктом 5 розділу V «Прикінцеві положення» Закону до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об`єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

БТІ на основі законодавства делеговані владні повноваження у сфері суспільних правовідносин, пов`язаних зі здійсненням від імені держави дій щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Пунктом 1.12 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445, передбачено, що рішення про реєстрацію прав приймає реєстратор прав власності на нерухоме майно (далі - реєстратор), що є працівником БТІ, який безпосередньо здійснює реєстрацію прав власності на нерухоме майно. Реєстрація прав включає в себе, зокрема: прийняття рішення про реєстрацію прав власності або про відмову в реєстрації прав; унесення записів до Реєстру прав; видачу витягів із Реєстру прав про реєстрацію прав (пункт 1.13 Тимчасового положення).

Згідно п. 3.6 Тимчасового положення, рішення реєстратора про відмову в реєстрації прав власності на нерухоме майно потребує письмового оформлення та повинно містити: дату й місце прийняття рішення; найменування БТІ та прізвище, ім`я, по батькові реєстратора БТІ; дату прийняття заяви про державну реєстрацію прав та її порядковий номер; прізвище, ім`я, по батькові заявника (заявників); стислий опис об`єкта, щодо якого приймається рішення; реєстраційний номер об`єкта, щодо якого приймається рішення (за наявності); підстави винесення рішення (у разі прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав). Рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в ній оформлюється на бланку БТІ за формою, визначеною у додатку 7, посвідчується підписом реєстратора БТІ та скріплюється печаткою БТІ.

Як зазначалось, ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 31.05.2010 року затверджена мирова угода, відповідно до умов якої, зокрема, ОСОБА_1 не заперечує проти того, що у разі невиконання ним до 31.03.2011 року зобов`язань, Повне товариство «Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА ( ОСОБА_5 , ОСОБА_2 )» …отримує задоволення своїх збільшених вимог шляхом визнання права власності Повного товариства «Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА ( ОСОБА_5 , ОСОБА_2 )» на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_3 . Також, відповідно до положень мирової угоди, ОСОБА_1 у разі невиконання ним зобов`язань визнає з 01.04.2011 року право власності Повного товариства «Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА ( ОСОБА_5 , ОСОБА_2 )» на предмет іпотеки та погоджується з тим, що дана мирова угода є підставою для реєстрації права власності на квартиру.

Повне товариство «Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА ( ОСОБА_5 , ОСОБА_2 )», у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за мировою угодою, що затверджена ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 31.05.2010, звернулось 31.10.2011 до Маріупольського бюро технічної інвентаризації із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 .

Рішенням реєстратора Маріупольського бюро технічної інвентаризації від 21.12.2011 відмовлено у здійсненні реєстрації права власності. Підставою відмови визначений п. 3.5.4 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445, у зв`язку з тим, що надані документи не дають змогу встановити відповідність заявлених прав та поданих документів вимогам законодавства.

Повне Товариство "ЛОМБАРД ОФТЕХ-ЗАСТАВА ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 )" зазначає що ОСОБА_1 не виконав ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 31.05.2010, якою затверджена мирова угода, проте позивач не надає доказів такого невиконання, а саме належного розрахунку боргу, акту звірки розрахунків, повідомлення про отримання ОСОБА_1 вимоги (претензії) про невиконання ухвали суду та відповідного розрахунку боргу.

Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проаналізувавши обставини справи, досліджені судом першої інстанції матеріали (докази) при ухваленні рішення суду, колегія суддів вважає, що позивачем не надано переконливих доказів на підтвердження вказаних обставин у тому числі при розгляді справи в суді першої інстанції, а також не здобуто судом під час судового розгляду.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що рішення відповідача щодо відмови у реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 31.05.2010, відповідає приписам законодавства.

З огляду на встановлені обставини у справі, наявні докази та зазначені норми права, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального права та невірно надав оцінку обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду – скасуванню.

Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2012 р. у справі № 2а/0570/1542/2012 - задовольнити.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2012 р. у справі № 2а/0570/1542/2012 - скасувати.

Відмовити у задоволені позову Повного товариства “Ломбард ОФТЕХ-ЗАСТАВА (Семушина О.В., ОСОБА_2 )” до Комунального комерційного підприємства "Міське бюро технічної інвентаризації - Маріупольська нерухомість" про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст складений та підписаний колегією суддів 17 вересня 2026 року.

Головуючий - суддя Е.Г. Казначеєв

суддя А.А. Блохін

суддя Т.Г. Гаврищук