Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №360/2247/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року справа №360/2247/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гаврищук Т.Г., Гайдара А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 р. у справі № 360/2247/25 (головуючий І інстанції С.В. Борзаниця) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач, ГУПФУ), в якій просила:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо перебування громадянки ОСОБА_1 - представниці дискримінованої групи громадян України, євреїв та неєвреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю - у ситуації забороненой дискримінації порівняно з іншими пенсіонерами;

- зобов`язати відповідача вжити позитивні дії:

1) негайно припинити дискримінацію та утриматися від порушення принципу недискримінації;

2) вважати відповідно до постанови Верховного Суду від 09 грудня 2024 року у справі № 360/777/23, що "Виплату пенсії особам, які виїхали на постійне проживання за кордон, можливо здійснювати шляхом перерахування коштів на діючі карткові рахунки, відкриті в українських банках. Відповідну заяву із зазначенням банківських реквізитів має право подати представник пенсіонера на підставі довіреності. Особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не передбачена";

3) здійснювати виплату поточної пенсії позивача на визначений ним банківський рахунок IBAN НОМЕР_1 відкритий у АТ "Акцент-Банк";

4) здійснювати виплату недоотриманої пенсії з 17 серпня 2017 року з компенсацією втрати частини доходів, на визначений нею банківський рахунок IBAN НОМЕР_1 відкритий у АТ "Акцент-Банк", з урахуванням компенсації втрати частини доходів;

5) розробити та впровадити заходи щодо недопущення подальшої дискримінації громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон, зокрема позивачки, у тому числі шляхом аналізу внутрішніх практик, співпраці з профільними громадськими організаціями, проведення просвітницької роботи серед працівників територіальних органів Пенсійного фонду України;

6) встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати відповідача подати звіт про його виконання у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року відмовлено у задоволені позову.

Позивач, не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначає, зокрема, що існує правове визначення ситуації, коли суд, маючи всі підстави для захисту прав особи, свідомо обирає процесуальний підхід на користь порушника - суб`єкта дискримінації. Це - пособництво у дискримінації, яке відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (Далі - "Закон 5207-VI" ) визначається як будь-яка свідома допомога у вчиненні дій або бездіяльності, спрямованих на виникнення дискримінації. Йдеться про систематичну дискримінацію, з боку органів Пенсійного фонду України, по відношенню до осіб єврейської національності або асоційованих з ними, які в зв`язку з їх виїздом на постійне місце проживання в Ізраїль, були незаконно позбавлені їх майна, їх державного депозиту - пенсії і які, після рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, борються за відновлення свого порушеного майнового права.

21.06.2024 представник позивачки звернувся до відповідача із заявою про виплату пенсії на рахунок Позивачки, додавши до заяви довіреність та апостильовану заяву Позивачки про знаходження особи в живих від 21.03.2024.

Отримано лист відповідача № 4888-4360/Ж-02/8-1200/24, яким відповідач відмовив у виплаті пенсії на банківський рахунок позивачки. Відповідач мотивував відмову тим, що для виплати пенсії через поточні рахунки в банках позивачка має особисто подати заяву про виплату пенсії, та зазначив, що виплату пенсії з 01.07.2023 призупинено.

Позивачка відкрила рахунок у АТ "Акцент банк", поточний рахунок IBAN НОМЕР_1 .

14.11.2025 представник Позивачки звернувся до Відповідача із заявою про виплату пенсії на вказаний рахунок, додавши до заяви довіреність та реквізити.

Відповідач не здійснив жодних дій щодо виплати пенсії позивача на вказаний банківський рахунок. Відповідач мотивував бездіяльність тим, що для виплати пенсії через поточні рахунки в банках Позивач має особисто подати заяву про виплату пенсії відповідно до Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 .

Застосування Порядку № 1596 призвело до непрямої дискримінації, оскільки його положення є загальними, розробленими лише для громадян, які проживають в Україні, без врахування особливостей вразливої дискримінованої групи громадян, що проживають за кордоном.

Протиправна бездіяльність органів Пенсійного Фонду України щодо запобігання та протидії дискримінації та незастосування відповідачем позитивних дій.

Дії відповідача призводять до порушення конституційного права позивачки, як представника дискримінованої групи, на отримання пенсії. У результаті, Позивачка, громадянка України, знаходиться в значно гіршому становищі, змушений витрачати значні зусилля, час і кошти для отримання пенсії, що є порушенням її прав через дискримінацію на підставі зазначених ознак.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

ОСОБА_1 станом на час розгляду справи перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області як отримувач пенсії за віком.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 05.06.2018 у справі №812/374/18, яке набрало законної сили 14.11.2018, позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про зобов`язання провести поновлення та виплату пенсії шляхом призначення її знову з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів задоволено частково, а саме судом:

Зобов`язано управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення/перерахунок пенсії від 11.05.2017.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 у справі №360/2115/19, яке набрало законної сили 16.07.2019, позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 13 грудня 2018 року № 2171/07/2018 про відмову в поновлені пенсії ОСОБА_1 за заявою від 11 травня 2017 року.

Зобов`язано управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 17 серпня 2017 року відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08.10.2020 у справі №360/2115/19, яке набрало законної сили 16.02.2021, зобов`язано управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 16 серпня 2017 року відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 14.11.2025 у справі №360/2115/19 відмовлено у задоволенні заяви адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Змінено спосіб і порядок виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року у справі № 360/2115/19 шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 заборгованості з виплати донарахованої за період з 07 жовтня 2009 року по 16 серпня 2017 року пенсії в сумі 13540,71 грн.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі №360/1565/24, яке набрало законної сили 09.10.2025, відмовлено повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 , поданого в її інтересах адвокатом ОСОБА_2, до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання здійснювати виплату поточної пенсії ОСОБА_1 , в тому числі суму недоотриманої пенсії з 01 липня 2023 року, з урахуванням масових перерахунків та з компенсацією втрати частини доходів, на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у АТ "Ощадбанк".

Матеріали справи свідчать, що у період з 07.10.2009 по 30.06.2023 ОСОБА_1 отримувала пенсію за віком, призначену на підставі судових рішень Луганського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року у справі № 360/2115/19 та від 08 жовтня 2020 року у справі № 360/2115/19.

На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05.06.2018 у справі № 812/374/18 у грудні 2018 року управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області повторно розглянуто заяву позивача про призначення/перерахунок пенсії від 11.05.2017 та прийнято рішення № 2171/07/2018 від 13.12.2018, яким відмовлено позивачу у поновлені пенсії за віком за її заявою від 17.08.2017.

На виконання рішень Луганського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 у справі № 360/2115/19 та від 08.10.2020 у справі № 360/2115/19 управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області позивачу поновлено нарахування пенсії з 07.10.2009 по 16.08.2017 з урахуванням норм статті 46 Закону № 1058.

У червні 2020 року позивачу виплачена заборгованість з пенсії, нарахованої на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 у справі № 360/2115/19, за період з 17.08.2017 по 28.02.2020 в сумі 50224,40 грн.

Заборгованість з нарахованої пенсії за період з 07.10.2009 по 31.01.2021 в сумі 178158,01 грн, з урахуванням виплаченої в червні 2020 року пенсії за період з 17.08.2017 по 31.05.2020 в сумі 50224,40 грн, 11.11.2021 включено до Реєстру судових рішень за реєстраційним номером С1933579.

У квітні 2021 року позивачу виплачена заборгованість з пенсії, нараховану на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08.10.2020 у справі № 360/2115/19, в сумі 37265,72 грн та поточну пенсію за квітень 2021 року в розмірі 2966,43 грн.

Отже, з квітня 2021 року позивачу нараховувалась поточна пенсія.

У період з травня 2021 року по червень 2023 року позивачу щомісяця разом із поточною пенсією за відповідний місяць виплачувалась заборгованість, нарахована на виконання рішення у справі № 360/2115/19, в сумі 2966,43 грн.

Пенсію у період з квітня 2021 року по червень 2023 року позивач отримувала на банківський рахунок НОМЕР_3 .

Листом від 13.07.2023 № 110.14-20/35380/2023/БТ Філія - Луганське обласне управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" направило на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області інформацію щодо одержання пенсії та/або грошової допомоги з поточного рахунку за довіреністю більше як один рік або не одержання з поточного рахунку більше як один рік по Головному управлінню Пенсійного фонду України в Луганській області за період з 01 липня 2022 року по 30 червня 2023 року (соціальна пенсія). Під номером 114 у вказаному списку значиться ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , відділення банку - 304665/000007/060007, номер поточного рахунку - НОМЕР_3 .

На підставі отриманої інформації про вищевказані обставини відповідачем припинено нарахування та виплату пенсії позивачу з 01.07.2023, про що свідчить інформація з ІКІС ПФУ.

Рішення про припинення виплати пенсії відповідачем не приймалось.

Листом від 12.09.2023 № 1200-0202-8/18011 відповідачем у відповідь на запит ОСОБА_2 від 05.09.2023 № 7683 повідомлено, що відповідно до норм Порядку № 1596 позивачу з 01.07.2023 призупинено виплату пенсії у зв`язку з тим, що за даними АТ "Ощадбанк" кошти з її поточного рахунку не знімалися більше року (останній розмір пенсії станом на 01.06.2023 складав 3166,43 гривень) та роз`яснено порядок поновлення виплати пенсії.

21.06.2024 ОСОБА_2 через особистий кабінет на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України подав заяву ВЕБ-12001-Ф-С-24-105906 із зазначенням реквізитів банківського рахунку позивача для зарахування пенсії. До заяви доданий протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису (Дата та час: 14:13:29 21.06.2024, Підписувач: ОСОБА_2).

Листом від 18.07.2024 № 4888-4360/Ж-02/8-1200/24 відповідач, зокрема, повідомив адвокату ОСОБА_2 , що відповідно до норм Порядку № 1596, позивачу з 01.07.2023 призупинено виплату пенсії у зв`язку з тим, що за даними АТ "Ощадбанк" кошти з її поточного рахунку не знімалися більше року та роз`яснено порядок звернення за поновленням виплати пенсії.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 20.12.2024 № 2600-1101-9/243260 відповідачу за належністю направлено свідоцтво на гр. ОСОБА_3 від 02.12.2024 про посвідчення факту, що ОСОБА_1 є живою та проживає в Державі Ізраїль. Зазначене свідоцтво долучено до матеріалів електронної пенсійної справи позивача.

Листом від 20.01.2025 № 1200-0202-8/1858 відповідачем, зокрема, роз`яснено позивачу порядок поновлення виплати пенсії та надіслано бланк заяви про поновлення пенсії. Лист від 20.01.2025 № 1200-0202-8/1858 направлено 21.01.2025 на адресу проживання позивача: АДРЕСА_1 , тип відправлення - міжнародні відправлення.

11.03.2025 за вхід. № 1115/8 до відповідача надійшла заява про поновлення виплати пенсії за віком від 02.03.2025.

Листом від 14.03.2025 № 1200-0210-8/6473 відповідач повідомив позивачу, що для поновлення виплати пенсії необхідно надати документи, перелік яких надано у листі від 20.01.2025 № 1200-0202-8/1858 згідно Порядку № 22-1. Зазначений лист також направлено на адресу проживання позивача.

12.05.2025 за вхід. № 2322/8 з електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 , логін відправника - ОСОБА_4 , відповідачу надійшло звернення до якого було додано фото конверту з датою на штемпелі 02.03.2025 (конверт, в якому до Головного управління надійшла заява про поновлення виплати пенсії за віком від 02.03.2025) та зазначено, що всі документи, які були перелічено в листі № 1200-02-02-8/1858 від 02.03.2025, надіслані до Головного управління Пенсійного Фонду України за адресою: вул. В`ячеслава Чорновола, 157, м. Черкаси, Україна, 18003 (скан підтвердження додаю до цього листа). Серед надісланих документів були: довідка з Посольства України в Ізраїлю про те, що ОСОБА_1 жива, переведена на українську мову і нотаріально засвідчена копія ізраїльського посвідчення особи, заява про поновлення виплати пенсії на загальних умовах, копія закордонного паспорта громадянина України.

Листом від 26.05.2025 № 1200-0202-8/13094 відповідач повідомив позивачу, що до поштового відправлення, яке надійшло 11.03.2025 та зареєстровано за № 1115/8, долучено заяву від 02.03.2025 про поновлення виплати пенсії, інших документів немає. Роз`яснено перелік документів, які необхідно долучити до заяви та необхідність направлення заяви про поновлення пенсії та долучених до неї документи рекомендованим поштовим відправленням або поштовим відправленням з оголошеною цінністю.

Лист від 26.05.2025 № 1200-0202-8/13094 направлено на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1.

01.08.2025 за вхід. № 7840/Ж-1200-25 надійшло звернення з електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 , логін відправника - ОСОБА_4.

Листом від 29.08.2025 № 7962-7840/Ж-02/8-1200/25 повідомлено, що листом Головного управління від 26.05.2025 за № 1200-0202-8/13094 надано роз`яснення стосовно порядку поновлення виплати пенсії, надіслано бланки заяви про поновлення виплати пенсії та заяви про виплату пенсії. Звернуто увагу заявниці, що додані до заяви про поновлення копії документів повинні бути засвідчені дипломатичним представництвом, консульською установою України або нотаріально.

14.10.2025 за вхід. № 11159/Ж-1200-25 зареєстровано звернення, що надійшло з електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 , логін відправника - ОСОБА_4.

Листом від 04.11.2025 № 10929-11159/Ж-02/8-1200/25, зокрема, повідомлено, що надіслане засобами поштового зв`язку свідоцтво про посвідчення факту, що фізична особа є живою від 02.12.2024, яке надійшло за територіальною належністю від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, долучено до матеріалів електронної пенсійної справи, інші документи до Головного управління не надходили.

Електронна пенсійна справа позивача містить три файли, з яких тип файлу - інший документ - свідоцтво, розмір файлу 3 сторінки, 1 аркуш - свідоцтво та 2-3 аркуш - фото конверту з обох боків, що підтверджується скріншотом з ІКС ПФУ ЕПС позивача.

10.11.2025 за вхід. № 13303/Ж-1200- зареєстровано звернення, що надійшло з електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1, логін відправника - ОСОБА_4, яким повідомлено, що позивач пройшла дистанційну відеоідентификацію, сесія відеозв`язку відбулась 30.10.2025.

25.11.2025 ОСОБА_2 через особистий кабінет на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України подав заяву ВЕБ-12001-Ф-С-25-298733, в інтересах ОСОБА_1 щодо проведення макетної обробки пенсійної справи та витребування документів. Заяву від 21.06.2024 з документами представник позивача подав через особистий кабінет на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України з протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису (Дата та час: 21:06:11 25.11.2025, Підписувач: ОСОБА_2).

28.11.2025 за вхід. № 10428/9 відповідачем зареєстровано лист Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 27.11.2025 № 1300-5309-9/16054, яким повідомлено, що за результатами відеоконференції особу ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 (НОМЕР_4 № пенсійної справи 909190854975) не встановлено у зв`язку з тим, що наданий документ не пройшов візуальну перевірку захисних елементів, які повинен мати документ такого типу, та для подальшого опрацювання надіслано рішення про невстановлення особи

Листом від 17.12.2025 № 1200-0201-8/38811 відповідач, зокрема, повідомив позивачу, що за підсумками ідентифікації, проведеної засобами відеоконференцзв`язку за заявкою від 16.10.2025, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області винесено рішення від 26.11.2025 № 878645, яким особу заявника не встановлено у зв`язку з тим, що наданий документ не пройшов візуальну перевірку захисних елементів та, що рішення про невстановлення особи може бути оскаржене в порядку адміністративного оскарження відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" та/або в судовому порядку

Листом від 24.12.2025 № 14681-14758/М-02/8-1200/25 відповідачем надано відповідь на заяву адвоката ОСОБА_2 від 25.11.2025.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача відповідають приписам законодавства.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема,:1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлений обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-VI).

Частиною 3 статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини 2 статті 45 зазначеного Закону пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

За приписами статті 47 Закону № 1058-VI, пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.

Стаття 46 Закону № 1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час: нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрат.

Виключно цим Законом № 1058-IV визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування (стаття 5 Закону № 1058-IV).

Підстави припинення та поновлення виплати пенсії врегульовано статтею 49 Закону № 1058-IV.

Відповідно до частини 1 зазначеної статті, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Аналіз вищенаведеної норми свідчить, що виплата пенсії припиняється лише на підставі відповідного рішення територіальних органів Пенсійного фонду або суду.

При цьому, перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду України, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії лише у випадках, прямо передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 49 Закону №1058-ІV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Таким чином, пенсіонер, виплата пенсії якому була припинена, а потім поновлена, має право на виплату нарахованих, але не отриманих своєчасно з власної вини сум пенсій за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечував.

Так, як свідчать матеріали справи відповідачем припинено нарахування та виплату пенсії у зв`язку з не одержанням позивачем з поточного рахунку більше як один рік пенсії за період з 01 липня 2022 року по 30 червня 2023 року (соціальна пенсія)

Також зазначено, виплату пенсії позивачу призупинено відповідно до Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в установах банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1998 року №1596 (далі- Порядок №1596), у зв`язку з неподанням нової заяви про виплату пенсії, що зумовлено неотриманням суми пенсії з його поточного рахунку більше як один рік, або одержанням за довіреністю більш як один рік.

Пунктом 16 Порядку №1596 передбачено, що якщо суми пенсії та грошової допомоги одержуються за довіреністю більш як один рік або не одержуються з поточного рахунка більш як один рік, уповноважений банк зобов`язаний повідомити про це відповідному органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення не пізніше 28 числа місяця, у якому виникли такі обставини, а одержувач - подати нову заяву до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення згідно з вимогами, визначеними в пункті 10 цього Порядку.

У разі невиконання одержувачем цієї умови орган Пенсійного фонду України або орган соціального захисту населення припиняє перерахування пенсії та грошової допомоги на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку та проводить виплату через призначеного оператора поштового зв`язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України в установленому порядку.

Колегія суддів КАС ВС у постанові від 30 січня 2024 року справа № 380/2444/22 звернула увагу, що вказана правова норма передбачає припинення перерахування пенсії на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку, а не зупинення нарахування пенсії взагалі.

У постанові від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок згідно з яким пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни. В той же час якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон №1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

У пунктах 52, 56 рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Матеріали справи не містять рішення пенсійного органу про припинення виплати пенсії позивачу з підстав передбачених Законом № 1058-VI.

Можливість припинення територіальними органами Пенсійного фонду виплати пенсії без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення чинним законодавством не передбачена.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що приписи пункту 4 частини 1 статті 49 Закону № 1058 передбачають припинення саме виплати, а не нарахування пенсії у разі неотримання пенсіонером призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.

Суд зазначає, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом № 1058-VI.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсійної виплати, суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах Закону.

Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

У преамбулі до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Також, позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України з заявами про поновлення виплати пенсії та виплату пенсії на поточний банківський рахунок.

З матеріалів адміністративної справи суд встановив, що заява про виплату пенсії на банківський рахунок подавалась позивачем до органу Пенсійного фонду України.

Так, з матеріалів адміністративної справи суд встановив, що заява про виплату пенсії на банківський рахунок також подавалась позивачем до органу Пенсійного фонду України в електронній формі через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням засобів кваліфікованого електронного підпису.

Стосовно відсутності особистого звернення позивача з заявою про поновлення виплати пенсії до органу Пенсійного фонду України, суд ставиться критично, тому що відповідно до висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 20.01.2022 року №280/4551/21, необхідність приїзду людей похилого віку, які виїхали на постійне проживання за межі України, виключно з метою особистого звернення до Пенсійного органу задля виправлення помилки, допущеної державою, є додатковим тягарем для таких осіб і не сприяє відновленню їх порушеного права. Такий підхід суперечить тезам, покладеним Конституційним судом України в основу рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009.

Суд зазначає, що під особистим зверненням пенсіонера, слід розуміти особисте підписання пенсіонером заяви про виплату пенсії, а не фізичне переміщення цієї особистої заяви пенсіонера до приймальні відповідача. Суд зазначає, що у такому разі зазначені тлумачення норм права звужують право позивача на пенсію у порівнянні з нормами, викладеними у спеціальному Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що має вищу юридичну силу.

Отже, передбачено можливість подачі заяви як особисто особою, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а тощо.

У силу положень частини першої статті 46 Закону №1058-IV позивач має право на виплату пенсії за минулий період, у даному випадку, з часу її призупинення.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та надав не вірну оцінку обставинам справи при ухваленні судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому, фактично позивачем заявлені вимоги про зобов`язання відповідача здійснювати виплату недоотриманої пенсії з 17.08.2017 на визначений банківський рахунок IBAN НОМЕР_1 відкритий у АТ "Акцент-Банк".

Проте, виплату пенсії позивачу припинено з 01.07.2023. За період з 07.10.2009 по 30.06.2023 пенсія позивачу нараховувалась відповідачем на виконання рішень Луганського окружного адміністративного суду.

Відтак позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом:

-визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо непроведення з 01.07.2023 поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити виплату ОСОБА_1 пенсії за період з 01.07.2023.

Щодо позовних вимог в частині виплати компенсацією втрати частини доходів, колегія суддів зазначає наступне.

При нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати слід керуватися Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат», Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001.

Стаття 1 Закону № 2050-III визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

У відповідності до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 даного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно з пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Тобто, з аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку №159 вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) наявні порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) відбулася затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Таким чином, за змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив раніше у постановах від 19 грудня 2011 року (справа №6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа №21-2003а16). Такий підхід підтримано і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 3 липня 2017 року (справа №521/940/17).

Також колегія суддів враховує, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року справа №560/8194/20 вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, 17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20, відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулювати такі висновки:

а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;

б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов`язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;

в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини 1 статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду;

г) отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.

Таким чином, за змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Як встановлено судами, відповідачем сума пенсії не нарахована або не виплачена.

Колегія суддів наголошує, що виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу (заборгованості з пенсії), отже, до виплати належних особі сум пенсії за рішенням суду, відсутня протиправність в діях відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсаційних виплат.

З огляду на викладене, ці вимоги є передчасними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2020 у справі №200/10820/19-а, від 18.09.2018 у справі № 522/535/17, №818/1429/17 від 25.04.2019 та у справі №818/1393/17 від 12.11.2019, від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19, від 16.04.2020 року у справі № 220/11292/19-а, від 21 січня 2021 року у справі №160/35/20; від 21 грудня 2020 року у справі №520/2226/19; від 11 грудня 2020 року у справі № 200/10820/19-а, від 18 травня 2023 року у справі № 200/14129/19-а, від 20 квітня 2023 року у справі № 200/11746/19-а, від 24 січня 2023 року у справі № 200/10176/19-а, від 02 квітня 2024 року справа №560/8194/20, від 27 червня 2024 року у справі № 520/17342/18, від 31 липня 2024 року у справі №480/1704/19, від 14 травня 2025 року у справі № 160/672/24, від 19 червня 2025 року у справі №580/11000/23 та від 03 грудня 2025 року у справі №520/25464/23, від 03 грудня 2025 року у справі № 520/25464/23, від 08 грудня 2025 року у справі №420/13975/24.

Щодо вимог в частині встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та зобов`язати відповідача подати звіт про його виконання у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили, колегія суддів зазначає, що вказані вимог є передчасними.

Стосовно позовних вимого щодо дискримінаційних дій відповідача у сфері пенсійного забезпечення відносно позивача колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог діючого законодавства України громадяни та органи державної влади повинні добросовісно користуватись наданими правами визначеними положеннями Конституції України та КАС України.

За визначенням пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Слід відмітити, що згідно із усталеною практикою ЄСПЛ дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» від 11.06.2002). Відмінність у ставленні також є дискримінаційною, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21.02.1997; рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. В іншому разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 № 14-рп/2004).

Відповідно до статті 24 Конституції України, ст.ст. 2, 7 Загальної декларації прав людини, ст.ст. 2, 26 Міжнародного пакту про громадські та політичні права, статті 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 1, ст. 14 Протокол № 12 до Конвенції) необхідною підставою для встановлення факту дискримінації є обумовленість відмінного ставлення за певними ознаками.

Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.

У даному випадку судом встановлено, що позивач не отримував пенсію більше ніж рік, що призвело до припинення виплати пенсії, відповідач користувався нормами права у сфері пенсійного забезпечення та в наслідок не вірного їх застосування допустив бездіяльність.

Повертаючись до матеріалів справи і доводів скарги, жодних обставин на підтвердження проявів дискримінації у ставленні до позивача, не встановлено.

З урахуванням цих обставин суд не вбачає будь яких дискримінаційних дій або бездіяльності по відношенню до позивача.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 р. у справі № 360/2247/25 - задовольнити частково.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 р. у справі № 360/2247/25 - скасувати.

Прийняти нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо непроведення з 01.07.2023 поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 ;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити виплату ОСОБА_1 пенсії за період з 01.07.2023.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 17 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач: Е.Г. Казначеєв

Судді: А.В. Гайдар

Т.Г. Гаврищук