Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №620/2251/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 року Чернігів Справа № 620/2251/26

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Ткаченко О.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому просить:

визнати відмову в призначенні пенсії, оформлену рішенням від 26.01.2026 №254150023326, протиправною та скасувати;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи:

- з 26.08.1985 по 22.10.2001 у приладобудівний завод «Сокіл» і у ВАТ приладобудівний завод «Сокіл»;

- з 28.11.2001 по 17.01.2003 в Новокаховському центрі зайнятості Херсонської області;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з урахуванням стажу роботи на підставі трудової книжки НОМЕР_1 з 30.12.2025 з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області протиправно відмовило у призначенні пенсії за віком за наявності достатніх підстав для її нарахування, не зарахувавши до страхового стажу періоди трудової діяльності згідно із записами в трудовій книжці, посилаючись на недоліки записів у трудовій книжці.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області подало до суду відзив, у якому відповідач вважає позовні вимоги позивача таким, що не гуртуються на вимогах норм чинного законодавства та просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає про правомірність рішення про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. В ході розгляду документів до страхового стажу не враховано періоди здійснення трудової діяльності ОСОБА_1 згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_1 ): з 26.08.1985 по 31.12.1997 - робота у приладобудівному заводі “Сокіл” і у ВАТ приладобудівному заводі “Сокіл”; з 28.11.2001 по 17.01.2003 - отримання допомоги по безробіттю в Новокаховському центрі зайнятості Херсонської області, оскільки титульний аркуш не засвідчено печаткою підприємства, яким внесено запис про початок трудової діяльності особи. Страховий стаж особи обчислено пропорційно сплаченим внескам за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування з 01.01.1998. Крім того, до страхового стажу не враховано періоди здійснення підприємницької діяльності заявниці з 03.02.2003 по 28.02.2008, з 01.04.2008 по 31.03.2009, з 01.05.2009 по 31.01.2010, з 01.03.2010 по 31.03.2017, з 01.03.2022 по 31.12.2025, оскільки відсутні індивідуальні відомості про сплату страхових внесків в Реєстрі. Право на призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону №1058, з урахуванням наявних документів, заявниця набуде після досягнення 65-річного віку, з 30.12.2027, або в разі набуття необхідного страхового стажу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд установив такі обставини.

ОСОБА_1 19.01.2026 звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком.

Вказана заява за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.

За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийнято рішення від 26.01.2026 №254150023326 про відмову у призначення пенсії. У рішенні зазначено: вік заявниці 63 роки, страховий стаж особи становить 16 років 05 місяців 14 днів. В ході розгляду документів до страхового стажу не враховано періоди здійснення трудової діяльності згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_2 ), оскільки титульний аркуш не засвідчено печаткою підприємства, яким внесено запис про початок трудової діяльності особи. Для зарахування зазначених періодів роботи до страхового стажу необхідно долучити належним чином оформлені довідки про періоди роботи, видані за місцем роботи (правонаступником/архівною установою) з посиланням на первинні документи та довідки про реорганізацію установи (за наявності). Стаж враховано згідно даних Індивідуальних відомостей, про застраховану особу Реєстру з 01.01.1998, пропорційно сплаті страхових внесків. Крім того, до страхового стажу не враховано періоди здійснення підприємницької діяльності з 03.02.2003 по 28.02.2008, з 01.04.2008 по 31.03.2009, з 01.05.2009 по 31.01.2010, з 01.03.2010 по 31.03.2017, з 01.03.2022 по 31.12.2025, оскільки відсутні індивідуальні відомості про сплату страхових внесків в Реєстрі. Право на призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону, з урахуванням наявних документів, заявниця набуде після досягнення 65-річного віку, з 30.12.2027, або в разі набуття необхідного страхового стажу (а.с. 19–20).

Не погодившись із вказаною відмовою, позивачка звернулась до суду з відповідним позовом, оскільки вважає рішення відповідача протиправним та таким, що порушує законне право особи на отримання пенсії за віком.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).).

Так, статтею 1 Закону №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до приписів статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-ІV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).

Отже, з вищезазначеного вбачається, що страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону №1058-IV.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Порядок ведення трудових книжок до 29.07.1993 регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.74 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 №252, зі змінами внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412 ) (далі - Інструкція №162). У подальшому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок (далі - Інструкція №58), із прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується.

Згідно з пунктом 1.1 Інструкції №162, що діяла на початок заповнення трудової книжки позивачки, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пунктів 2.10, 2.11 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами), та дата народження зазначаються на підставі паспорта або свідоцтва про народження.

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом засвідчує правильність внесення відомостей.

Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції №162).

Суд зауважує, що положення Інструкції №162 та Інструкції №58 узгоджуються за своєю структурою й змістом, а відтак не потребують повторення.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналогічні вимоги містяться також у постанові Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців», яка була чинною на час початку заповнення трудової книжки позивачки.

Із аналізу вказаних норм права висновується, що всі записи які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено. Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Як встановлено судом позивачкою при зверненні до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком від 19.01.2026 було надано, зокрема трудову книжку серії НОМЕР_1 від 29.08.1985, видану на ім`я ОСОБА_1 , яка містить такі записи трудової діяльності (а.с. 22–23):

1. 26.08.1985 – прийнята на роботу на посаду інженера-хіміка в цех 33 по направленню Міністерства (Приладобудівний завод «Сокіл»);

2. 05.10.1987 – переведена інженером-технологом в цех 35;

3. 27.11.1992 – переведена начальником станції нейтралізації в цех 33;

4. 03.06.1998 – Приладобудівний завод «Сокіл» реорганізовано у ВАТ;

5. 17.04.1995 – у зв`язку з реорганізацією цеха 33 переведена за тією же професії до ц.34;

6. 22.10.2001 – звільнена за власним бажанням.

7. 28.11.2001 – надано одноразову виплату допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності, нарахованої за період з 23.01.2002 по 17.01.2003.

Відповідач не зарахував до страхового стажу позивачки періоди здійснення трудової діяльності згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки титульна сторінка трудової книжки не засвідчена печаткою.

Суд критично оцінює позицію відповідача у даній справі та зазначає, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для незарахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивачка не може нести відповідальність за правильність заповнення її трудової книжки.

Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2018 (справа №677/277/17), від 17.07.2018 (справа №220/989/17).

Більше того, у постанові від 19.12.2019 по справі №307/541/17 Верховний Суд звертав увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Суд наголошує, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Такий недолік оформлення документа, як відсутність відтиску печатки на титульній сторінці, є виключно недоглядом відповідальної особи роботодавця, який вперше заповнював трудову книжку. Працівник не може нести відповідальність за правильність та повноту заповнення кадрових документів роботодавцем. Отже, формальні недоліки у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист та належне пенсійне забезпечення.

Суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто, в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянка України, позивачка наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2018 у справі №175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі №242/65/17, від 27.02.2019 у справі №423/3544/16-а та від 11.07.2019 у справі №242/1484/17 та від 31.03.2020 у справі №446/656/17.

Суд зауважує, що всі записи про роботу містять назви установ, дати та номери наказів про прийняття та звільнення з посади, печатку та підпис уповноважених осіб. Ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивачки.

Відтак, відомостями трудової книжки підтверджується стаж роботи позивачки на приладобудівному заводі «Сокіл» (реорганізовано у ВАТ «Приладобудівний завод «Сокіл») з 26.08.1985 по 22.10.2001.

Водночас суд бере до уваги, що відповідачем частково зарахований вказаний період до страхового стажу позивачки, а саме з 23.03.1986 по 22.03.1989 (догляд за дитиною до 3 років) та з 01.01.1998 по 31.10.2001, що підтверджується формою РС-право (а.с. 21). Отже, права позивачки в цій частині не порушені.

Щодо періоду перебування позивачки на обліку в Новокаховському центрі зайнятості з 28.11.2001 по 17.01.2003 суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу третього частини 1 статті 24 Закону №1058-IV період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Водночас за правилами частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом

Судом встановлено, що 28.11.2001 Новокаховським центром зайнятості надано позивачці одноразову виплату допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності, нарахованої за період з 23.01.2002 по 17.01.2003 (запис №7 в трудовій книжці НОМЕР_1 ).

Згідно із частиною 7 статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 №1533-III (далі - Закон №1533-III в редакції станом на дату призначення одноразової виплати) допомога по безробіттю може виплачуватися одноразово для організації підприємницької діяльності безробітними, які не можуть бути працевлаштовані у зв`язку з відсутністю на ринку праці підходящої роботи. Ця допомога виплачується особам, яким виповнилося 18 років, за їх бажанням.

Водночас частиною 1 статті 21 Закону №1533-III (в редакції, чинній на момент звернення позивачки до органу Пенсійного фонду України за призначенням пенсії) прямо передбачено, що період отримання допомоги по безробіттю включається до страхового стажу. Закон не встановлює жодних винятків щодо способу виплати такої допомоги щомісячно чи одноразово для організації підприємницької діяльності.

Отже, одноразова виплата допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності є лише особливим порядком виплати допомоги по безробіттю, а не окремим видом соціального забезпечення, що виключав би зарахування відповідного періоду до страхового стажу.

Суд зазначає, що одноразова виплата допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності за своєю правовою сутністю є авансовою виплатою суми допомоги по безробіттю, розрахованої за весь майбутній період перебування особи в статусі безробітної. Суми цієї допомоги акумульовані та виплачені за рахунок коштів державного соціального страхування, у зв`язку з чим особа в цей період мала офіційний статус застрахованої особи.

Відтак, отримання позивачкою одноразової виплати допомоги по безробіттю охоплює період, протягом якого особа мала право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття за рахунок коштів державного соціального страхування. Формальний підхід органу Пенсійного фонду України щодо незарахування вказаного періоду обмежує право позивачки на належне пенсійне забезпечення, гарантоване статтею 46 Конституції України.

Водночас, суд зауважує, що дата 28.11.2001 у лівій колонці трудової книжки зазначає день внесення запису (або день прийняття наказу Центру зайнятості) про виплату допомоги, а не період, за який ця допомога нарахована. Вона не визначає тривалість стажу, а вказує на момент здійснення процедурної дії. Період страхового стажу обчислюється виключно за часовим проміжком, за який особа була застрахована або отримувала допомогу.

Оскільки в записі в трудовій книжці чітко вказано, що допомога по безробіттю для організації підприємницької діяльності нарахована за період з 23.01.2002 по 17.01.2003, саме цей часовий проміжок включається до загального страхового стажу, період з 28.11.2001 по 22.01.2002 за цим записом до стажу не зараховується.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що період з 23.01.2002 по 17.01.2003, за який позивачці була нарахована та виплачена одноразова допомога по безробіттю для організації підприємницької діяльності, підлягає включенню до страхового стажу.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина 2 статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

У пункті 54 Рішення у справі Пічкур проти України ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що в даному випадку є порушення конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення.

З урахуванням наведеного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 26.01.2026 №254150023326 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком не відповідає критеріям, визначеним у статті 19 Конституції України та статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку із чим є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо зобов`язальної частини позовних вимог, суд враховує таке.

В частині вимог позивача про зобов`язання територіального органу ПФУ призначити пенсію, суд враховує таке.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Відповідно до наявних у матеріалах справи, доказів, заява позивача про призначення пенсії від 19.01.2026 розглянута за екстериторіальним принципом Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області й рішення про відмову в такому призначенні прийнято саме вказаним територіальним органом Пенсійного фонду України, яким і не враховано періоди трудової діяльності ОСОБА_1 відповідно до записів в трудовій книжці до страхового стажу особи.

Зважаючи на страховий стаж позивачки, обрахований Головним Управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області 16 років 5 місяців 14 днів та страховий стаж, який має бути зарахований відповідачем на виконання рішення суду з 26.08.1985 по 22.03.1986, з 23.03.1989 по 31.12.1997 (період роботи підтверджений записами в трудовій книжці НОМЕР_1 , з вирахуванням періодів зарахованих відповідачем з 23.03.1986 по 22.03.1989, з 01.01.1998 по 31.10.2001) та з 23.01.2002 по 17.01.2003 (нарахована та виплачена одноразова допомога по безробіттю для організації підприємницької діяльності), загальний стаж ОСОБА_1 становить понад 25 років, що є достатнім для призначення їй пенсії за віком відповідно до положень частини 2 статті 26 Закону №1058-IV.

Згідно з вимогами частини 1 статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків:

1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

За наведених обставин суд вважає, що пенсія позивачці повинна бути призначена з 30.12.2026 (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).

Враховуючи викладене з метою ефективного захисту порушених прав позивачки, суд вважає, що позовні вимоги зобов`язального характеру необхідно задовольнити шляхом зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки періодів роботи з 26.08.1985 по 22.03.1986, з 23.03.1989 по 31.12.1997 та періоду виплати допомоги по безробіттю з 23.01.2002 по 17.01.2003 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 та призначити позивачці пенсію за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 30.12.2025, що є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішено.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову частково.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується сплата позивачкою судового збору у розмірі 1331,20 грн (а.с. 26).

Згідно із частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Тому за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь позивачки належить стягнути сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 1000,00 грн відповідно до частини задоволених вимог.

Керуючись статтями 72–77, 241–246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 26.01.2026 №254150023326 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 26.08.1985 по 22.03.1986, з 23.03.1989 по 31.12.1997 та період виплати допомоги по безробіттю з 23.01.2002 по 17.01.2003 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 та призначити позивачці пенсію за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 30.12.2025.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень 00 коп.) відповідно до частини задоволених вимог.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул.Соборна, 7А, м.Кропивницький, Кропивницький р-н, Кіровоградська обл., 25009, код ЄДРПОУ 20632802).

Повний текст рішення суду складено 17 вересня 2026 року.

Суддя Ольга ТКАЧЕНКО