Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №751/1403/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

17 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/1403/26

Головуючий у першій інстанції – Ченцова С. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1778/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Мамонової О.Є., Стельмаха А.П.,

учасники справи:

позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»

відповідач ОСОБА_1

особа, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22 травня 2026 року (суддя – Ченцова С.М., місце ухвалення – м. Чернігів) у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути на їх користь з відповідача заборгованість за кредитним договором №б/н від 10.02.2011 у розмірі 51294,22 грн, що складається з: 16340,00 грн – борг за тілом кредиту, 34954,22 грн – борг за простроченими процентами, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 , звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Анкету-заяву №б/н від 10.02.2011 і приєдналась до Умов та правил надання банківських послуг у тій редакції, що розміщена на сайті банку, що свідчить про укладення між сторонами в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України договору приєднання. На підставі даної Анкети-заяви відповідачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку встановлено початковий кредитний ліміт, який у подальшому збільшено до 16000,00 грн. Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, отримував кредитні кошти з власної ініціативи, чим визнав укладення кредитного договору. Після спливу строку дії першої картки відповідачем були додатково отримані кредитні картки «Універсальна» (строк дії 07/16), та «Універсальна GOLD» (строк дії 01/17). Однак відповідач свої кредитні зобов`язання за даним договором належним чином та своєчасно не виконав, у зв`язку з чим допустив прострочену заборгованість, яка станом на 03.02.2026 складає 51294,22 грн, з яких: 16340,00 грн борг – за тілом кредиту, 34954,22 грн – борг за простроченими відсотками. Вказану позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22 травня 2026 року позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 10.02.2011 у розмірі 51294,22 грн та судовий збір у сумі 2662,40 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати дане рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, котрим у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги відповідача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушенням норм матеріального права та процесуального права.

Апелянт, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №342/180/17 від 03.07.2019, вказує, що судом не було взято до уваги її доводи про відсутність у матеріалах позовної заяви документів (крім анкети), які містять її підпис та підтверджують, що їй було доведено, вона розуміла, погодилася із тим, що тіло кредиту складатиме 16340,00 грн, та з розміром відсотків.

Скаржник також стверджує, що позивач пропустив позовну давність, оскільки з моменту направлення їй банком 13.04.2017 письмової вимоги про усунення порушень за кредитним договором б/н від 10.02.2011 до 02.04.2020 (початок зупинки перебігу строку позовної давності через карантин) пройшло майже 3 роки, з 04.09.2025 (поновлення перебігу позовної давності) до дати звернення з позовом 12.02.2026 пройшло ще 5 місяців.

Позивач у встановлений строк подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення через її необгрунтованість, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки воно є законним та ухваленим з урахуванням всіх наданих сторонами доказів по справі.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач вказує, що відповідач не спростував жодними належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору та ознайомлення з його умовами, а також факт наявності та суму заборгованості.

Позивач наголошує, що суми, які він просить стягнути, належним чином обґрунтовані та підтверджені. Зокрема, із розрахунку заборгованості та виписки за картрахунками відповідача чітко вбачаються всі операції про зняттю (використанню) кредитних коштів, а також всі операції з часткового погашення заборгованості.

Вказує на помилковість доводів відповідача про початок строку позовної давності з 13.04.2017 оскільки судом у справі №751/3443/20, на яку посилається відповідач не було встановлено факт отримання боржником вимоги кредитора, що унеможливлює встановлення нового строку виконання зобов`язання.

За доводами АТ КБ «ПриватБанк», поведінка ОСОБА_1 є суперечливою та є проявом зловживання правом.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч.1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

10 лютого 2011 року ОСОБА_1 підписала Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, у якій окрім персональних даних зазначила, що згодна з тим, що дана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між нею і банком договір про надання банківських послуг, з яким вона ознайомилась до його укладення і згодна з його умовами (а.с. 36).

Довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 05.02.2026 підтверджено, що ОСОБА_1 надано наступні картки: № НОМЕР_1 (дата відкриття 10.02.2011 з терміном дії до 09/12, карта «Універсальна»); № НОМЕР_2 (дата відкриття 28.09.2012 з терміном дії до 07/16, карта «Універсальна»); № НОМЕР_3 (дата відкриття 03.04.2013 з терміном дії до 01/17, карта «Універсальна GOLD») ( а.с. 35).

У довідці АТ КБ «ПриватБанк» від 05.02.2026 про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки № НОМЕР_1 , оформленої на ОСОБА_1 , зазначено відомості про розміри кредитного ліміту по картковому рахунку: 03.04.2013 встановлено кредитний ліміт у розмірі 16000,00 грн, а 10.01.2020 зменшено ліміт до 0,00 грн ( а.с. 34).

У матеріалах справи містяться витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 37) та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010р №СП-2010-256 (а.с. 38-62), які не підписані відповідачем.

Банком надано виписку за договором б/н за період 10.02.2011-05.02.2026 стосовно клієнта ОСОБА_1 (а.с. 45-65).

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №б/н від 10.02.2011, станом на 30.09.2020р загальна сума заборгованості за наданим кредитом ОСОБА_1 складає 1507168,63 грн з яких: 16340 грн – борг за тілом кредиту, 1484639,46 грн – борг за відсотками, 6189,17 грн – борг по пені (а.с. 18-21).

Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 27.07.2020 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 22.05.2017, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем та зареєстрований в реєстрі №3263, про стягнення заборгованості на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» з ОСОБА_2 у сумі 145560,70 грн (а.с. 86-92).

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованість відповідача за укладеним договором б/н від 10.02.2011 станом на 03.02.2026р складає 51294,22 грн, з яких: 16340 грн – борг за простроченим тілом кредиту, 34954,22 грн – борг за простроченими відсотками (а.с. 22-25).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом положень статей 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором (договором позики) банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із обгрунтованості та доведеності банком позовних вимог, а відповідачем не надано доказів, які б спростовували надані позивачем докази щодо розміру заборгованості по кредитному договору.

Також суд констатував, що укладений між сторонами кредитний договір від 10.02.2011 у вигляді підписаної сторонами анкети-заяви не містить строку повернення кредиту (користування ним), а винесення нотаріусом виконавчого напису №3263 від 22.05.2017, який судом 27.07.2020 визнано таким, що не підлягає виконанню, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання. У зв`язку з цим та з огляду на законодавче зупинення перебігу позовної давності під час дії карантину та воєнного стану, станом на момент подання банком позову, позовна давність не спливла.

Однак, апеляційний суд не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Звертаючись до суду з даним позовом, АТ КБ «ПриватБанк» послалось на укладеність із ОСОБА_1 кредитного договору в порядку ст. 634 ЦК України шляхом підписання відповідачем анкети-заяви №б/н від 10.02.2011 та користування позичальником коштами кредитного ліміту, порушення відповідачем своїх зобов`язань, внаслідок чого утворилась кредитна заборгованість.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В анкеті-заяві позичальника про приєднання до Умов та Правил банківських послуг у ПриватБанку від 10.02.2011, підписаній сторонами, процентна ставка не зазначена, як і відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 10.02.2011, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, повний текст яких розміщений на офіційному сайті: https://privatbank.ua/terms, як невід`ємні частини спірного договору.

Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Тому в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (10 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (12 лютого 2026 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Зазначений правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), який у силу положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України підлягає застосуванню в спірних правовідносинах.

Належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обґрунтованості нарахування відповідачу процентів за користування кредитними коштами, які позивач вказав у розрахунку заборгованості за договором, банком до суду не надано.

Таким чином, оскільки відповідач як у запереченнях на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі, не визнає не підписані нею Тарифи й Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, а підписана сторонами анкета-заява не містить погодження умов щодо розміру процентів за користування кредитом та порядку їх нарахування, то позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» у частині стягнення прострочених відсотків у розмірі 34954,22 грн як складової заборгованості за кредитним договором №б/н від 10.02.2011 є необгрунтованими й не підлягають задоволенню.

Водночас висновок суду першої інстанції, який погодився із банком та задовольнив вказану вимогу позивача, є помилковим, не грунтується на фактичних обставинах справи, зроблений з неправильним застосуванням норми ст. 634 ЦК України та без урахування зазначеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду.

Натомість апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо незгоди з визначеним банком тілом кредиту в сумі 16340,00 грн.

Так, хоча в анкеті-заяві від 11.02.2011 у відповідній графі й не проставлена сума бажаного ліміту за платіжною кредитною карткою, проте довідкою від 05.02.2026 позивач підтвердив видачу ОСОБА_1 платіжних карт: №5577213000413717, дата відкриття 10.02.2011, термін дії 09/12, карта «Універсальна»; № НОМЕР_2 , дата відкриття 28.09.2012, термін дії 07/16, карта «Універсальна»; № НОМЕР_3 , дата відкриття 03.04.2013, термін дії 01/17, карта «Універсальна GOLD». При цьому, саме такі номери карток зазначені у банківській виписці за договором період 10.02.2011 – 05.02.2026.

Також у іншій довідці від 05.02.2026 банк повідомив про розмір встановленого ОСОБА_1 кредитного ліміту в 16000 грн.

З наявної в матеріалах справи виписки за договором за період з 10.02.2011 по 05.02.206 слідує, що ОСОБА_1 отримувала від АТ КБ «ПриватБанк» кредитні кошти та активно користуваласи ними, витрачаючи їх на різні покупки, зняття готівки, перекази на інші картки тощо.

За таких обставин, банк має право вимагати від відповідача повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, сума яких у вигляді простроченого тіла кредиту становить 16340,00 грн, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19).

Разом з тим, у запереченнях на позовну заяву відповідач посилалась на сплив позовної давності до вищезазначених вимог АТ КБ «ПриватБанк» і з цих підстав також просила відмовити у задоволенні позову. На такій своїй позиції відповідач наполягає і в апеляційній скарзі.

Водночас, задовольняючи позовні вимоги банку, суд першої інстанції вказав, що на момент подання позову позовна давність не спливла і банк скористався своїм правом вимагати виконання зобов`язання в будь-який час.

Даючи оцінку доводам скаржника щодо позовної давності та застосування наслідків її спливу до вимог банку про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, колегія суддів виходить із наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2).

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Згідно зі ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан (ч. 1). У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин (ч. 2). Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення (ч. 3).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ст. 264 ЦК України).

Відповідно до ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (ч. 1). Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності (ч. 2). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Строк карантину неодноразово продовжувався.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Тобто карантин в Україні безперервно діяв у період з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Крім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

У подальшому Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», які були затверджені Законами України «Про затвердження Указу Президента України» «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався і триває дотепер.

Законом України від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Законом України від 14 травня 2025 року «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено й дана норма набрала чинності 04 вересня 2025 року.

Таким чином, перебіг позовної давності в період з 12.03.2020 по 01.07.2023 продовжувався у зв`язку з карантином, а з 24.02.2022 по 04.09.2025 – зупинявся у зв`язку з воєнним станом.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), укладений між сторонами кредитний договір №б/н від 10.02.2011 у вигляді підписаної сторонами анкети-заяви не містить строку повернення кредиту (користування ним), тому з огляду на вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України кредитор має право вимагати виконання боржником обов`язку в будь-який час.

Як вбачається зі змісту рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27.07.2020 у справі №751/3443/20, указаним судовим рішенням виконавчий напис нотаріуса від 22.05.2017 про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором №б/н від 10.02.2011 у сумі 147360,55 грн, до складу якої входить і борг за тілом кредиту в розмірі 16340,00 грн, визнано таким, що не підлягає виконанню.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13.03.2023 у справі №554/9126/20 (провадження №61-13760сво21) виснував, що вчинення нотаріусом виконавчого напису не впливає на перебіг позовної давності, а саме, не перериває та не зупиняє її перебіг. Визнання судом виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності. Визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме по собі не є поважною причиною пропуску позовної давності.

Отже, звернення 20.04.2017 АТ КБ «ПриватБанк» до нотаріуса за видачею виконавчого напису про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №б/н від 10.02.2011, вчинення 22.05.2017 нотаріусом такого виконавчого напису та його подальше визнання судом (27.07.2020) таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності.

Водночас судом у рішенні було встановлено, що перед зверненням до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису АТ КБ «ПриватБанк» 13 квітня 2017 року направило ОСОБА_2 письмову вимогу про усунення порушень за кредитним договором №б/н від 10.02.2011 у сумі 147360,55 грн.

Направлення такої вимоги відповідачу позивачем не заперечується.

Оскільки кредитним договором №б/н від 10.02.2011 не було встановлено строку повернення кредиту, то в силу приписів ч. 1 ст. 1049 ЦК України ОСОБА_1 повинна була повернути АТ КБ «ПриватБанк» кредитні кошти протягом 30 днів від дня пред`явлення банком відповідної вимоги, тобто до 13 травня 2017 року.

У зв`язку з цим, відлік позовної давності розпочався з 14 травня 2017 року й мав сплинути 14 травня 2020 року, проте припав на час дії карантину та воєнного стану, у зв`язку з чим продовжувався і зупинявся до 04 вересня 2025 року.

Проте у відповідності до ч. 3 ст. 263 ЦК України, з 04 вересня 2025 року перебіг позовної давності продовжився з урахуванням часу, що минув до його зупинення (2 роки й майже 10 місяців).

Даний позов АТ КБ «ПриватБанк» поданий 12 лютого 2026 року, тобто більш ніж після 5 місяців з дати припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності.

Отже, з часу закінчення строку на виконання позичальником пред`явленої банком вимоги про усунення порушення за кредитним договором до дня звернення до суду з даним позовом пройшло 3 роки 3 місяці, що свідчить про сплив позовної давності та вказує на обгрунтованість аргументів апелянта у цій частині.

Відповідач наполягає на застосуванні наслідків спливу позовної давності.

Натомість суд першої інстанції належним чином не перевірив зазначені доводи відповідача про пропуск позивачем позовної давності, цим самим неправильно застосував норми матеріального права, які регламентують інститут позовної давності, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що на момент подання банком позову позовна давність не спливла.

Не є слушними доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про не встановлення дати отримання боржником вимоги кредитора від 13.04.2017, оскільки виходячи із тлумачення положень ч. 5 ст. 263, ч. 2 ст. 530, ч. 1 ст. 1049 ЦК України перебіг позовної давності для банку розпочався після спливу 30-денного строку з моменту пред`явлення ним відповідачу вказаної вимоги про усунення порушень за кредитним договором №б/н від 10.02.2011, яка позичальником залишилась невиконаною.

Крім того, позивач не наводить поважності причин пропущення позовної давності, вважаючи, що заявлені ним вимоги знаходяться в її межах.

Апеляційний суд не вбачає в поведінці відповідача ознак суперечливості та зловживання процесуальними правами, як то акцентує увагу позивач. Адже правова позиція відповідача, викладена в заперечені на позовну заяву та в апеляційній скарзі, є тотожною.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 виснувала, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51).

Таким чином, у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у частині простроченого тіла кредиту слід відмовити за спливом позовної давності, про застосування якої відповідач заявляла у суді першої інстанції.

Отже, надавши оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, враховуючи означене, на основі всебічно, повно й об`єктивно з`ясованих обставин, що мають значення для справи і на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, визначивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та норми права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів констатує невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права.

У зв`язку з цим, у відповідності до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд висновлює про необхідність скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову з вищенаведених підстав.

Відтак, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22.05.2026 – скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 10.02.2011.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга відповідача задовольняється, а судове рішення скасовується, то з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3993,60 грн, оплата якого підтверджена відповідним платіжним документом (а.с. 116),

Керуючись ст. 141, 367-369, 374, 376 ч. 1 п. 3, 4, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22 травня 2026 року – скасувати.

У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3993,60 грн судового збору, понесеного у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.А. Луговець

Судді О.Є. Мамонова

А.П. Стельмах