Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №583/1478/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №583/1478/26

Номер провадження 22-ц/816/2530/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Черних О.М. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Замченко А.О.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 28 травня 2026 року ухваленого під головуванням судді Ярошенко Т.О., в цивільній справі № 583/1478/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В :

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позову

В березні 2026 представник ТОВ «ФК Суперіум» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, 02.02.2016 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № L01.193.72910, згідно якого банк надав позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 62594 грн, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язався одержати кредит та повернути його з процентними платежами і комісіями згідно умов цього Договору. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, натомість позичальник свої зобов`язання належним чином не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 15.11.2023 складає 123190,01 грн.

Згідно договору факторингу № 15/11/23 від 15.11.2023 АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «ФК Суперіум» право вимоги до боржників, в тому числі за кредитним договором № L01.193.72910 від 02.02.2016, в якому відповідачка виступає позичальником.

Позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь заборгованість в загальному розмірі 123190,01 грн, яка складається із: заборгованості за основним боргом – 56956,53 грн, заборгованості за відсотками – 66233,48 грн, заборгованості за комісіями - 0 грн та судові витрати у розмірі 2662,40 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 28.05.2026 позовні вимоги ТОВ «ФК Суперіум» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Суперіум» заборгованість за кредитним договором №L01.193.72910 від 02.02.2016 у розмірі 89009,35 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1923,68 грн, в загальній сумі 90933,03 грн. В решті позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «ФК Суперіум» надало до суду підтвердження укладення договірних відносин кредитування та підтвердження отримання відповідачкою кредиту в зазначеній сумі. Сторони досягли згоди з усіх істотних його умов, зокрема, й щодо розміру процентів за користування позикою, їх волевиявлення було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. Позика надана відповідно до вимог чинного законодавства України, відповідачка погодилась на запропонований розмір процентів за користування позикою та зобов`язалась їх сплатити. ТОВ «ФК Суперіум» отримало права вимоги до відповідача за кредитним договором на підставі договору факторингу № 15/11/23 від 15.11.2023. Разом тим суд вважав, що нарахована позивачем комісія в сумі 34180,66 грн не підлягає стягненню, оскільки в кредитному договорі не обумовлено за перелік яких саме послуг позичальник повинен сплачувати комісію, тому таку умову кредитного договору суд визнав нікчемною та такою, яка суперечить Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про захист прав споживачів».

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 28.05.2026 та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК Суперіум» - відмовити за необґрунтованістю вимог.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено довідку про розмір боргу надано банком та витяг з реєстру боржників. Вказала, що позивачем не доведено сам факт надання кредитних коштів, надані розрахунки заборгованості не можуть слугувати доказом, оскільки не відповідають вимогам закону, зокрема Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову діяльність», відсутні первинні документи які фіксували б факт здійснення господарських операцій. Вважає, що ТОВ «ФК Суперіум» є неналежним позивачем, оскільки не має права вимагати від відповідача сплати заборгованості за кредитним договором, оскільки не довело своє право за договором відступлення права вимоги.

Короткий зміст відзиву

30.07.2026 представник ТОВ «ФК Суперіум» через підсистему «Електронний суд» направив відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі а рішення першої інстанції залишити без змін. Вказує, що доводи апеляційної скарги не містять належних аргументів, які б могли спростувати встановлені судом факти чи поставити під сумнів правильність ухваленого рішення. Рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2026 справу передано судді-доповідачеві – Черних О.М.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 09.07.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без руху

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 22.07.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 22.07.2026 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні

Позиція апеляційного суду

У судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду справи представник позивача та відповідачка не з`явились.

Від відповідачки ОСОБА_4 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю на роботі.

Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Верховний Суд вже неодноразово в своїх рішеннях, зокрема в постановах від 16.03.2026 у справі №128/1272/18, від 14.03.2025 у справі №203/3889/23, від 21.12.2023 у справі №686/23143/20, від 27.04.2020 у справі №802/562/18-а, від 21.06.2018 у справі №826/4504/17, звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Колегія суддів враховує, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Враховуючи передбачені чинним процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи в якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності в справі матеріалів для її розгляду, вивчивши матеріали справи, які беруть участь у судовому засіданні, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явились, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п.35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989 вказано, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

З огляду на вказане, враховуючи, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, а також приймаючи до уваги, що правова позиція відповідачки викладена в апеляційній скарзі і про її зміну апелянт будь-яких заяв або клопотань не подавала, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи та відповідно можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача та відповідачки за наявними у справі матеріалами.

2. Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Фактичні обставини справи

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 02.02.2016 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № L01.193.72910 ( а.с. 5-7).

Відповідно до умов п. 1.1 зазначеного договору банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби у сумі 62594,00 грн, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору. Банк надає позичальнику кредит у день підписання даного договору строком на 88 місяців (п. 1.2). Сторони погодили, що за користування кредитом позичальник сплачує проценти за ставкою 15,00 % річних від неповернутої суми кредиту. Процентна ставка є фіксованою і не може збільшуватися без попереднього повідомлення та погодження позичальника (п. 1.3). Згідно з п.1.4 договору, за обслуговування кредитної заборгованості Банком, позичальник сплачує фіксовану щомісячну лату в розмірі 1,3200% від початкової суми кредиту. Відповідно до п.1.5 договору, за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором. Узгоджено графік щомісячних платежів за кредитним договором.

Відповідачкою 02.02.2016 підписано згоду фізичної особи-суб`єкта кредитної історії, заяви та довідку-повідомлення, якою вона підтвердила, що кредитодавець ПАТ «Ідея Банк» до підписання кредитного договору надав їй в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту та графік щомісячних платежів за кредитним договором ( а.с. 9-10).

Своєю заявою № L01.193.72910 від 02.02.2016 ОСОБА_3 приєдналася до договору добровільного страхування життя №НПБ130801 від 23.05.2014, ОСОБА_3 також було укладено договір добровільного страхування життя, на випадок смерті в результаті нещасного випадку ( а.с. 11).

02.02.2016 між ПАТ «Ідея Банк», ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № L01.193.72910 ( а.с. 12).

Згідно з ордером-розпорядженням №1 про видачу кредиту від 02.02.2016 ПАТ «Ідея Банк», на виконання умов договору кредиту, надало відповідачці грошові кошти у сумі 62594,00 грн ( а.с. 8 зворот).

15.11.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ ФК «Суперіум» укладено договір факторингу №15/11/23, згідно з яким АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ ФК «Суперіум» право вимоги до боржників, у тому числі за кредитним договором № L01.193.72910 від 02.02.2016, укладеним з відповідачкою ( а.с. 16-22).

Згідно з витягом з реєстру боржників № 1 до вказаного договору факторингу до ТОВ ФК «СУПЕРІУМ» перейшло право вимоги за кредитним договором № L01.193.72910 від 02.02.2016 у розмірі 123,190,01 грн, яка складається із заборгованості за основним боргом – 56956,33 грн, заборгованості за відсотками – 66233,48 грн ( а.с. 24).

Як вбачається з платіжної інструкції № 889 від 16.11.2023 ТОВ ФК «СУПЕРІУМ» перерахувало на рахунок АТ «Ідея Банк» грошові кошти в розмірі 2 230 617 грн, в графі «призначення платежу» зазначено: «оплата згідно договору факторингу № 15/11/23 від 15.11.2023» ( а.с. 23).

Як вбачається з Акту приймання – передачі Реєстру боржників в електронному вигляді №1 від 15.11.2023 фактор ТОВ ФК «Суперіум» прийняв від клієнта АТ «Ідея Банк» реєстр боржників в електронному вигляді №1 ( а.с. 24 а-24б).

Відповідно до довідки за заборгованістю боржника ОСОБА_3 за кредитним договором №L01.193.72910 від 02.02.2016, відповідачка має заборгованість у розмірі 123190, 01 грн, яка складається із: заборгованості за основним боргом в розмірі 56956, 53 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 66233,48 грн ( а.с. 25).

29.01.2026 ТОВ ФК «Суперіум» на адресу ОСОБА_3 надіслано досудову вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором №L01.193.72910 від 02.02.2016 у розмірі 123190,01 грн ( а.с. 26-27).

Відповідно до наданої АТ «Ідея Банк» виписки по рахунку ОСОБА_3 за період з 02.02.2016 по 15.11.2023 остання сплачувала кошти в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №L01.193.72910 від 02.02.2016 в загальному розмірі 33340,41 грн.

Як вбачається з наданого АТ «Ідея Банк» розрахунку заборгованості по кредиту №L01.193.72910 від 02.02.2016 заборгованість відповідачки перед АТ «Ідея Банк» станом на 15.11.2023 складає 123190,09 грн, в тому числі: прострочений борг – 56956,53 грн, прострочені проценти та комісія – 66223,48 грн (а.с.54-56).

Застосовані норми права

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 02.02.2016 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № L01.193.72910, за умовами якого відповідачка отримала грошові кошти на поточні потреби у сумі 62594,00 грн строком кредитування на 88 місяців. Сторони погодили, що за користування кредитом позичальник сплачує проценти за ставкою 15,00 % річних від неповернутої суми кредиту. Процентна ставка є фіксованою і не може збільшуватися без попереднього повідомлення та погодження позичальника, за обслуговування кредитної заборгованості Банком, позичальник сплачує фіксовану щомісячну плату в розмірі 1,3200% від початкової суми кредиту.

Відповідачка факт укладення даного договору не заперечує а тому апеляційним судом в цій частині рішення суду першої інстанції не переглядається. Колегія суддів доходить висновку, що подані позивачем докази в їх сукупності є достатніми та переконливими для встановлення наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин за кредитним договором № L01.193.72910 від 02.02.2016. Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до заперечення отримання кредитних коштів та законність відступлення права вимоги від первинного кредитора до стягувача.

З приводу фактичного отримання кредитних коштів

Колегія суддів не погоджується з аргументами відповідачки, щодо недоведеності позовних вимог ТОВ ФК «Суперіум», у зв`язку з не наданням первинних бухгалтерських документів щодо видачі кредиту, з огляду на таке.

Згідно з ордером-розпорядженням №1 про видачу кредиту від 02.02.2016 ПАТ «Ідея Банк», на виконання умов договору кредиту, надало ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 62594,00 грн на зазначений нею рахунок.(а.с.8 зв. бік).

Оскільки ТОВ ФК «Суперіум» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий позивачем розрахунок, колегія суддів вважає належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Таким чином, позивачем надані суду належні та допустимі докази отримання таких коштів відповідачкою за кредитним договором.

Доказів протилежного суду надано не було.

Відповідачкою не спростовано, що рахунок з відповідним номером їй не належить.

Відповідачка, зазначаючи про відсутність доказів про отримання нею кредиту, не надала жодних доказів на підтвердження цього, зокрема не зверталась до суду із позовом про визнання цього договору недійсним або до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій, не надала відомостей щодо неналежності їй банківської картки, зазначеної у договорі, або виписки з рахунку, з якого б вбачалось не отримання коштів тощо.

Разом з тим з виписки по рахунку відповідачки вбачається, що ОСОБА_3 сплачувала кошти за кредитним договором. Виписка з банківському рахунку є належним доказом користування кредитними коштами та наявності заборгованості, оскільки відображає рух коштів та доводить активне користування відповідачкою кредитними коштами та неналежне виконання нею своїх обов`язків з погашення кредиту.

В свою чергу, ОСОБА_1 не надала виписки з особового рахунку за вказаним розрахунком на спростування обставин отримання кредиту та користування картковим рахунком за спірним кредитним договором.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 26 жовтня 2022 року у справі №333/5483/20.

У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі №274/7221/19 (провадження №61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Згідно з пунктами 61,62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (яке є чинним на час вирішення справи судом апеляційної інстанції), форма клієнтських рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Клієнтські рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер клієнтського рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код Єдиного ідентифікатора Національного банку України (далі - ID НБУ) банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; сума вхідного залишку за рахунком; код ID НБУ банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); сума оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Відповідно до п. 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.

Відповідно до пункту 2 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду.

Окрім того, відповідно до пункту 5 ч. 1 статті 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.

Таким чином, виписка за рахунком може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 20 жовтня 2020 року у справі №456/3643/17 (провадження №61-9882св20), від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що у цій справі, сукупність наданих позивачем доказів на підтвердження надання/ перерахування відповідачці кредитних коштів на суму 62594,00 грн не викликає сумніву, а тому позивачем надано належні та допустимі докази як укладення кредитного договору, так і отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, отже доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Щодо доводів апелянта про правомірність переходу права вимоги за договором факторингу

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Тобто, підставою для заміни сторони, а саме процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, у наслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом.

Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад у частині кредитора.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 761/33403/17 (провадження № 61-12551св20).

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21).

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17, яка є актуальною, що підтверджено ухвалою Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/33403/17 від 22 квітня 2021 року.

У розрізі викладеного, ураховуючи сталу практику Верховного Суду, яка регулює правовідносини із відступлення права вимоги (цесії) вбачається, що саме на первісного кредитора покладено обов`язок представити новому кредитору всі документі, які слугували підставою виникнення боргового зобов`язання у боржника, оскільки правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.11.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ ФК «Суперіум» укладено договір факторингу №15/11/23, згідно з яким АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ ФК «Суперіум» право вимоги до боржників, у тому числі за кредитним договором № L01.193.72910 від 02.02.2016, укладеним з відповідачкою ( а.с. 16-22).

Колегія суддів зауважує, що позивачем ТОВ ФК «Суперіум» до позовної заяви додало копію витягу з реєстру боржників від 15.11.2023, яка засвідчена належним чином, ТОВ ФК «Суперіум» сплатив АТ «Ідея Банк» суму фінансування за договором факторингу №15/11/23 від 15.11.2023 в розмірі 2230617,00 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції № 889 від 16.11.2023, додано Акт приймання – передачі Реєстру боржників в електронному вигляді №1 від 15.11.2023 за яким вбачається, що фактор ТОВ ФК «Суперіум» прийняв від клієнта АТ «Ідея Банк» реєстр боржників в електронному вигляді №1.

У постановах Верховного Суду, зокрема, від 18 жовтня 2023 року в справі №905/306/17, від 02 листопада 2021 року в справі №905/306/17, від 29 червня 2021 року в справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року в справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року в справі №5026/886/2012 вказано, що «Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є: належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, докази на підтвердження оплати за договором».

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про недоведеність існування у позивача права вимоги до відповідача за кредитним договором, колегія суддів вважає помилковим, оскільки позивач у передбаченому законом порядку відповідно до послідовно укладених договорів факторингу, на виконання яких підписувалися реєстри передачі прав вимог до боржників, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитними договорами укладеними із первісним кредитором АТ «Ідея Банк».

Надані копії договору, витяг з реєстру боржників та акт містять усі необхідні реквізити, зокрема підписи та печатки сторін і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеним кредитним договором.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачка несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором - ТОВ ФК «Суперіум».

Крім того, колегія суддів вважає, що оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитними договорами, а договір факторингу ОСОБА_1 не оспорювався, у цьому випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов`язковості виконання договору.

Таким чином, при ухваленні рішення суд першої інстанції дійшов до вірно висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення в повному обсязі.

Судові витрати

Оскільки за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу — без задоволення, підстави для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення відсутні, у зв`язку з чим відповідно до вимог статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника та перерозподілу не підлягають.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню чи порушення норм процесуального права.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 381-382 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 28.05.2026 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 17.09.2026.

Головуючий - О.М. Черних

Судді: В.І. Криворотенко

А.О. Замченко