Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №587/4715/24 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м.Суми

Справа №587/4715/24

Номер провадження 22-ц/816/428/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Щербаченко М. В. , Нестеренка М. В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 квітня 2025 року у складі судді Косолап М.М., ухвалене у м. Суми Сумської області, повне судове рішення складено 02 травня 2025 року,

в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В :

У грудні 2024 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»)пред`явив до суду указаний позов, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідачка звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву № б/н від 11 жовтня 2013 року, чим підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, саме у тій редакції, що діяла на час підписання на сайті банку складає між нею та банком договір про надання банківських послуг.

Внаслідок неналежного виконання позичальницею своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 16 жовтня 2024 року утворилась заборгованість у розмірі 51435,85 грн, яка складається із: 41342,21 грн – заборгованості за тілом кредиту; 10093,64 грн – заборгованості за простроченими відсотками.

Посилаючись на вказані обставини, АТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 51435,85 грн та судові витрати.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 квітня 2025 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволений частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за договором № б/н від 11 жовтня 2013 року у розмірі 44346,35 грн, з яких: 34252,71 грн заборгованості за тілом кредиту, 10093,64 грн – заборгованості за простроченими відсотками та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2088,52 грн.

Не погоджуючись з указаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову в частині стягнення з неї на користь банку заборгованості у розмірі 34507,15 грн з розстрочкою та відстроченням виконання рішення суду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що із наданих позивачем документів не зрозуміло, чи підписані Умови і правила надання банківських послуг відповідачкою в повному обсязі, оскільки на сторінках з умовами кредитування відсутні підписи сторін, а також не зрозуміло чи діяли ці умови у період з 27 листопада 2021 року по теперішній час. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови і правила розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг ПриватБанку.

Зауважує, що роздруківка із сайту належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни до умов і правил споживчого кредитування.

Вважає, що частина стягнення з неї заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом в сумі 10093,64 грн є неправомірною у даній справі.

Також звернула увагу на ту обставину, що суд першої інстанції безпідставно включив в суму заборгованості тіло кредиту у розмірі 6935,06 грн, яке сформувалося до 30 березня 2020 року, тобто поза межами строку позовної давності.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» зазначив, що рішення суду першої інстанції вважає законним і обґрунтованим, а подану відповідачкою апеляційну скаргу безпідставною, тому просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи:

11 жовтня 2013 року відповідачкою ОСОБА_2 підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку у якій зазначені її персональні дані, будь-яких інших відомостей анкета-заява не містить. Зокрема, не містить умов щодо видачі кредитної карти (не зазначено номер кредитної карти), умов щодо сплати процентів за користування кредитними коштами (а.с. 72).

До кредитного договору банк додав витяг з тарифів обслуговування кредитних карт, який відповідачкою не підписаний (а.с. 82-142).

01 вересня 2020 року ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до Умов та правил надання послуг та погоджено наступні умови: тип кредиту та розмір кредитного ліміту - відновлювальна кредитна лінія до 75000 грн.; строк кредитування – 12 місяців з пролонгацією; процентна ставка, відсотків річних – 42,0 %; кількість та розмір платежів, періодичність – сплати мінімального обов`язкового платежу на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту; розмір мінімального обов`язкового платежу – 5 % від заборгованості, але не менше ніж 100 грн, щомісячно, або 10 % від заборгованості, але не менше 100 грн, щомісячно – у разі прострочки, починаючи з другого місяця прострочення; проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості у розмірі 60 % (а.с. 73-79).

Відповідно до Довідки АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 було надано наступні кредитні картки:

№ НОМЕР_1 , дата відкриття 11.10.2013, термін дії 09/16;

№ НОМЕР_2 , дата відкриття 21.05.2016, термін дії 05/20;

№ НОМЕР_3 , дата відкриття 05.10.2016, термін дії 05/20;

№ НОМЕР_4 , дата відкриття 01.09.2020, термін дії 07/24 (а.с. 71).

З Довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що 11 жовтня 2013 року відбувся старт карткового рахунку № НОМЕР_1 ; цього ж дня змінено кредитний ліміт до 2500 грн; 27.10.2016, 19.04.2017, 20.08.2019, 01.09.2020, 18.06.2021, 23.09.2021, 29.12.2021, 14.11.2022 збільшено кредитний ліміт до 41000 грн; 01.06.2023 зменшено кредитний ліміт до 0,00 грн (а.с. 71 на звороті).

На підтвердження своїх позовних вимог позивач надав розрахунок заборгованості за договором № б/н від 11 жовтня 2013 року, згідно якого станом на 16 жовтня 2024 року розмір заборгованості ОСОБА_1 перед банком становить 51435,85 грн, яка складається з наступного: 41342,21 грн – заборгованість за тілом кредиту; 10093,64 грн – заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 23-51).

В період з 01 червня 2015 року до 01 вересня 2020 року банком проводилось погашення відсотків за рахунок кредиту на загальну суму 7089,50 грн, що встановлено з четвертої колонки розрахунку заборгованості.

Крім того, з розрахунку заборгованості встановлено, що починаючи з 11 жовтня 2013 року нарахування відсотків за користування кредиту банком проводилось за відсотковою ставкою у розмірі 30%, з 01 вересня 2014 року у розмірі 34,8%, з 01 квітня 2015 року у розмірі 43,2%, з 01 серпня 2020 року у розмірі 42%, з 01 березня 2022 року у розмірі 0 %, з 01 квітня 2022 року у розмірі 20,4%, з 01 червня 2022 року у розмірі 42% річних.

Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту та відсотків за період з 01 вересня 2020 року по 16 жовтня 2024 року, суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані позичальницею кошти в добровільному порядку не повернені, а тому підлягають стягненню з відповідачки за вирахуванням відсотків зарахованих у тіло кредиту у період з 01 червня 2015 року до 01 вересня 2020 року, розмір яких не був погоджений сторонами.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 3 ст. 207 ЦК України передбачено, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В даній справі банк на підтвердження своїх позовних вимог надав, зокрема, Анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 11 жовтня 2013 року підписану ОСОБА_3 (а.с. 72), яка не містить умов договору щодо розміру відсоткової ставки за користування кредитними коштами, а також Заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, яку ОСОБА_1 підписала 01 вересня 2020 року особисто стилусом на планшеті у відділенні ПриватБанку.

Заява про приєднання до умов і правил надання банківських послуг від 01 вересня 2020 року містить усі істотні умови договору кредитування, зокрема і розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами, порядок погашення заборгованості та визначає можливість повернення кредиту, окрім іншого, шляхом договірного списання з рахунку клієнта, у тому числі за рахунок кредитного ліміту.

Підпунтом 5 п. 3 Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України, затв. постановою Правління Національного Банку України 13 грудня 2019 року № 151 (яке діяло на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що цифровий власноручний підпис - власноручний підпис фізичної особи, створений на екрані електронного сенсорного пристрою та нерозривно пов`язаний з електронним документом, підписаним цим підписом.

З наведеного вбачається, що заява від 01 вересня 2020 року була підписана відповідачкою цифровим власноручним підписом у відповідності до приписів Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України, затв. постановою Правління Національного Банку України 13 грудня 2019 року № 151.

Таким чином, позивач довів факт зміни сторонами умов договору відповідно до заяви від 01 вересня 2020 року, згідно з якими визначена оплата за користування кредитними коштами становить 42% річних для карт Універсальна.

З довідки банку про видані картки вбачається, що разом з підписанням заяви на приєднання до умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанк 01 вересня 2020 року ОСОБА_1 отримала картку «Універсальна» і цього ж дня позичальниці був збільшений кредитний ліміт з до 21000 грн.

Вказана обставина у сукупності із підписаною відповідачкою заявою від 01 вересня 2020 року свідчать про те, що сторонами на момент узгодження змін до договору про надання банківських послуг було визначено отримання кредиту на умовах для карт «Універсальна» з розміром процентної ставки 42% річних, а у разі прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором, - 84 % річних.

Отже твердження апеляційної скарги щодо непідписання відповідачкою кредитного договору та неузгодженості сторонами його істотних умов спростовуються матеріалами справи.

Посилання відповідачки на неспівмірність розміру заборгованості за простроченими відсотками апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки узгоджений сторонами розмір процентної ставки за користування кредитними коштами не перевищує максимального розміру денної відсоткової ставки, визначеної положеннями статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Доводи відповідачки про те, що суд першої інстанції безпідставно включив в суму заборгованості тіло кредиту у розмірі 6935,06 грн, яке сформувалося до 30 березня 2020 року, тобто поза межами строку позовної давності, також не є підставою для зміни або скасування оскаржуваного рішення.

Суд першої інстанції також належним чином розглянув клопотання відповідачки щодо застосування строків позовної давності, урахував положення пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо перебігу строку позовної давності, на період дії карантину та у період дії воєнного стану, урахував систематичні внесення відповідачкою коштів на погашення заборгованості протягом строку користування кредитним лімітом, що мали наслідком переривання перебігу строку позовної давності. Відтак місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що станом на дату звернення банку з позовом строк позовної за вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором у цій справі не закінчився.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не належать до тих підстав з якими чинний процесуальний закон пов`язує можливість зміни або скасування оскаржуваного рішення.

За встановлених обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту та узгодженими сторонами відсотками, за виключенням суми відсотків, безпідставно зарахованих до тіла кредиту у період з 01 червня 2015 року по 01 вересня 2020 року.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційнийсуд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367; 374; 375; 381-382 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: М. В. Щербаченко

М. В. Нестеренко