Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №484/2239/26 — Миколаївський апеляційний суд

15.09.26

22-ц/812/1901/26

Провадження №22-ц/812/1901/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 вересня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Повертайленко Ю.В.,

за участю: позивачки ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_1 , його представника – адвоката Бєлоущенка А.Ж.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу № 484/2239/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення, яке ухвалив Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області під головуванням судді Панькова Дениса Анатолійовича у приміщенні цього суду 24 червня 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

у с т а н о в и в :

У квітні 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Позов мотивовано тим, що 02 серпня 2023 року між сторонами було зареєстровано шлюб. Від шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спору з відповідачем про місце проживання дитини немає. Позивачка раніше у 2024 та у 2025 роках вже подавала позовні заяви про розірвання шлюбу, але відповідач просив про примирення, тому сторони подавали до суду відповідні заяви про примирення і продовжували далі сімейне життя. Відповідач не згоден на розірвання шлюбу, натомість намір зберегти сім`ю не підкріплює реальними діями, влаштовує сварки, зловживає спиртними напоями. Подружнє життя з відповідачем наразі не склалося. Сімейні стосунки між сторонами як подружжям, припинені, позивачка не згодна на примирення та збереження шлюбу.

Посилаючись на викладене, позивачка просить розірвати шлюб між нею та відповідачем.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, але подав письмове клопотання про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що ОСОБА_2 вже подавала аналогічний позов.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 червня 2026 року у задоволенні клопотання відмовлено.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 червня 2026 року позов задоволено.

Шлюб, який зареєстрований 02 серпня 2023 року у Первомайському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис за №165, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 прізвище не змінено. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 1331 грн 20 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що сім`я сторін розпалась остаточно, підстав для досягнення примирення між сторонами немає, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам подружжя, тому суд прийшов до висновку про розірвання шлюбу між сторонами.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та закрити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2025 року, ухваленим в цивільній справі №484/1689/25, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено, шлюб зареєстрований 02 серпня 2023 р. у Первомайському відділі ДРАЦС у Первомайському районі Миколаївської області, актовий запис № 165, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишено прізвище « ОСОБА_4 ». Постановою Миколаївського апеляційного суду від 16 березня 2026 р. прийнято відмову ОСОБА_2 від позову до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Визнано нечинним рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2025 року та провадження у справі закрито. Відповідач наголошує, що позивачка пред`явила повторно позов про розірвання шлюбу до суду, не змінюючи при цьому фактичних обставин та підстав звернення, що є неприпустимим. У зв`язку з чим ним було подано до суду першої інстанції клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою позивачки від позову та закриття провадження у цивільній справі №484/1689/25, у задоволенні якого суд першої інстанції відмовив та ухвалив рішення про розірвання шлюбу. ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції не роз`яснив сторонам право на укладення мирової угоди та надав строку для цього. Також судом не враховано, що після звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу подружжя примирилося, однак не встигло довести це до відома суду, тому відповідач не погоджується з судовим рішенням та має намір зберегти сім`ю. ОСОБА_1 зауважує, що суд зробив передчасний висновок, що сім 'я сторін розпалась остаточно, підстав для досягнення примирення між сторонами немає, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам подружжя, оскільки відповідач не мав об`єктивної можливості з`явитися в судове засідання 24 червня 2026 року, так як перебував на лікарняному, про що завчасно, 22 квітня 2026 року належним чином проінформував суд першої інстанції та подав клопотання про відкладення судового розгляду вказаної справи. Однак, суд першої інстанції не взяв до уваги вказане клопотання та ухвалив судове рішення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідача, його представника, позивачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає наведеним вимогам закону.

Як установив суд першої інстанції і таке убачається з матеріалів справи, 02 серпня 2023 року у Первомайському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) сторони зареєстрували шлюб (актовий запис за № 165), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і них народився син ОСОБА_3 .

Позивачка у 2024 та у 2025 роках вже подавала позовні заяви про розірвання шлюбу.

Згідно частині 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, ухвал господарського суду про надання дозволу органам Антимонопольного комітету України на проведення перевірки суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю та/або вчинення передбачених законодавством про захист економічної конкуренції процесуальних дій у вигляді проведення огляду, накладення арешту, опломбовування (опечатування), вилучення, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Відповідно до статті 3 цього ж закону для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У частинах 1, 3, 5 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Реєстру, в тому числі до інформації, визначеної статтею 7 цього Закону. Доступ суддів до державної таємниці, що міститься в судових рішеннях, забезпечується відповідно до Закону України «Про державну таємницю».

Згідно із частинами 1, 3 статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у медіа, створення електронних баз даних судових рішень.

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Так, згідно відомостей із сайту «Судова влада» та Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 484/674/24 ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 березня 2023 року позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу залишена без розгляду за заявою позивачки.

У справі № 484/1689/25 постановою Миколаївського апеляційного суду від 16 березня 2026 року прийнято відмову ОСОБА_2 від позову до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, визнано нечинним рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2025 року та закрито провадження у справі.

Натомість вже у квітні 2026 року ОСОБА_2 звернулася із позовом, який розглядається у цій справі, посилаючись на те, що примирення між сторонами не відбулося, зберегти сім`ю не вдалося і сімейні стосунки припинені остаточно.

За такого суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що шлюбні стосунки між сторонами припинені остаточно і збереження сім`ї сторін не є можливим.

Частина 1 статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.

Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Частина 3 статті 105 СК України визначає, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Відповідно до статті 113 СК України особа має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Згідно із роз`ясненнями, наданими постановою Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в частині 1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання».

Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Оскільки позивачка ОСОБА_2 , яка до цього двічі вже зверталася із позовом про розірвання шлюбу, намагалась його зберегти, але тепер наполягає на розірванні шлюбу, посилається на те, що їх з ОСОБА_1 примирення більше не можливе, подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає, а збереження шлюбу суперечить її особистим інтересам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про розірвання шлюбу підлягають задоволенню.

Такий висновок суду ґрунтується на повно та всебічно встановлених обставинах справи та належним чином оцінених доказах, з урахуванням добровільності шлюбних відносин.

Аргументи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє як безпідставні.

Так, доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду про неможливість зберегти шлюб сторін є передбаченим, оскільки сторони примирилися, але не встигли повідомити про це суд, не приймаються з огляду на позицію позивачки в суді апеляційної інстанції, яка наполягала на розірванні шлюбу.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не роз`яснив сторонам права просити про надання строку на примирення строку для примирення відхиляються з таких підстав.

Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що розумність строків розгляду справи судом є однією з основних засад цивільного судочинства.

Частиною сьомою статті 240 ЦПК України визначена можливість суду у справі про розірвання шлюбу суд зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців.

Водночас, у пункті 4 частини першої статті 251 ЦПК України встановлено обов`язок суду зупинити провадження у справі у разі надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення.

Системний аналіз наведених положень матеріального та процесуального права дає підстави для висновку, що заходи для примирення подружжя вживаються судом за таких умов: це не суперечить моральним засадам суспільства; існують об`єктивні обставини, які свідчать, що такі заходи можуть бути дієвими, тобто такими, що можуть призвести до примирення сторін; застосовані заходи для примирення подружжя, якщо вони мають наслідком зупинення провадження у справі, не повинні суперечити загальним засадам цивільного судочинства та не порушувати розумність строків розгляду справ.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок по застосуванню статті 111 СК України та вказано, що «примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

У справі, що переглядається, позивачка наполягала на неможливості збереження сім`ї, відповідач, який був повідомлений про наявність у суді відповідного позову за правилами, визначеними статтями 128, 130 ЦПК України – за адресою зареєстрованого місця проживання, відзиву на позовну заяву не подав, клопотання про надання строку для примирення не заявив.

Тому суд не мав в обов`язковому порядку з урахуванням дискреційних повноважень щодо надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення, надавати такий строк ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Щодо вимоги відповідача про закриття провадження у справі через те, що аналогічний спір за позовом ОСОБА_2 було розглянуто та закрито провадження у зв`язку із відмовою від позову.

Як вже було встановлено, постановою Миколаївського апеляційного суду від 16 березня 2026 року у справі № 484/1689/25 прийнято відмову ОСОБА_2 від позову до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, визнано нечинним рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2025 року та закрито провадження у справі.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 223 ЦПК України після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що рішення, яке набрало законної сили, ухвалено за позовом, що є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав закривати провадження у справі.

Підстава позову - це фактичні обставини (юридичні факти), на яких ґрунтується вимога позивача, та з наявністю або відсутністю яких закон пов`язує виникнення чи припинення матеріально-правових відносин між сторонами.

Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення.

У справі, яка переглядається, позивачкою ОСОБА_2 зазначені інші підстави ніж ті, що зазначались у позові, що розглядався у справі № 484/1689/25, оскільки у позові у справі № 484/2239/26 вона вказала в обґрунтування доводів про остаточне припинення сімейних відносин і неможливість збереження сім`ї вже на нові обставини, які є відмінними від позову у справі № 484/1689/25, а саме – на те, що після попередніх звернень до суду відповідач своєї поведінки у сім`ї не змінив і вона після цього не вбачає можливості примирення.

Тому позов, що розглядається у цій справі, не є тотожнім позову, що розглядався у справі № 484/1689/25, тому відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Ураховуючи наведене та вимоги статті 375 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, яке постановлено відповідно до положень матеріального права та з дотриманням вимог процесуального закону.

Щодо аргументу ОСОБА_1 про те, що справу суд розглянув за його відсутності, коли він був тимчасово непрацездатним та проходив лікування.

Питання розгляду цивільної справи за відсутності учасників врегульовано статтею 223 ЦПК України.

Так, відповідно до частини 1 цієї статті неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини 2 статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Згідно із частиною 4 статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Як убачається з матеріалів справи, яка розглядається, ухвалою суду від 30 квітня 2026 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та призначено цивільну справу до розгляду на 29 травня 2026 року.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідач в судове засідання не з`явився, 27 травня 2026 року особисто, через канцелярію суду, подав заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням на лікуванні.

На підставі вказаної заяви справу було відкладено судом на 24 червня 2026 року.

Відповідач, який був повідомлений про день, час та місце судового засідання відповідно до вимог ЦПК України в судове засідання повторно не з`явився, 22 червня 2024 року особисто, через канцелярію суду, подав заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням на лікуванні, долучивши також результати огляду лікаря та медичний висновок 111-ТНВ2-84НН-Т99К від 22 червня 2026 року..

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 , який був повідомлений про день, час та місце судового засідання, 24 червня 2026 року в судове засідання не з`явився повторно у суду першої інстанції були передбачені законом підстави для розгляду справи за його відсутності.

Щодо розподілу судових витрат.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що апеляційним судом рішення суду першої інстанції про задоволення позову залишено без змін, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про надання строку для примирення та зупинення провадженні у справі відмовити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Первомайського міськрайонний суду Миколаївської області від 24 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

________________________________________

Повна постанова складена 17 вересня 2026 року