Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №473/5047/25 — Миколаївський апеляційний суд

17.09.26

22-ц/812/1653/26

Справа № 473/5047/25 Головуючий у 1-й інстанції Вуїв О. В.

Провадження № 22ц/812/1653/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 вересня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої-судді: Ямкової О. О.,

суддів: Коломієць В. В., Крамаренко Т. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 , яка подана від її імені

адвокатом Орлом Володимиром Васильовичем,

на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 травня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Вуїва О. В. у місті Вознесенську Миколаївської області об 11год 05хв зі складенням повного судового рішення у справі

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Діджи Фінанс»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за електронним кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А:

26 вересня 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 22 825 грн заборгованості за електронним кредитним договором.

В обґрунтування вимог зазначило, що 3 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Мілоан» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №3174189, за умовами якого позичальниці надано кредитні кошти на суму 5 000 грн строком на 15 днів до 18 червня 2021 року, зі сплатою одноразової комісії у розмірі 19% від суми кредиту за надання кредиту в сумі 950 грн, процентної ставки 2,5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування в межах строку кредиту, а також із застосуванням стандартної (базової) ставки у 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, що перевищує строк кредитування, визначений у пункті 1.3 договору, але не більше 60 днів, та з можливістю пролонгації договору на пільгових умовах.

Договір ОСОБА_1 не виконано, гроші кредитору не повернуто.

Тому за укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 договором, первісним кредитором на підставі укладеного 13 вересня 2021 року договору про відступлення прав вимоги № 07Т, право вимоги до позичальниці передано позивачу.

На момент звернення до суду, внаслідок невиконання зобов`язань позичальницею, як боржницею, до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право вимоги про стягнення з неї заборгованості на загальну суму 22 825 грн, в тому числі, за тілом кредиту в розмірі 5 000 грн, процентами за користування кредитом в сумі 16 875 грн та 950 грн комісії.

Відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 не подано, натомість направлено через свого представника Орла В. В., письмові пояснення по суті позовних вимог, в яких вона вважала позовну заяву не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з огляду на те, що позивачем не доведено факту укладення договору, не надано доказів на підтвердження факту надання кредитних коштів відповідачу, а також неправомірно нараховано комісію та проценти за користування кредитом, які були нараховані поза межами строку кредитування.

Зазначала про те, що позивачем не надано доказів підписання договору електронним цифровим підписом нею, як позичальницею, або іншого підтвердження такого підписання, а також не підтверджено направлення на її телефонний номер одноразового ідентифікатора з доказами належності цього телефонного номеру саме позичальниці.

Вважала надану копію електронного договору такою, що не відповідає вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оскільки вона не дає можливості встановити чи було його підписано сторонами, а тому не може вважатись належним доказом укладення кредитного договору.

Крім того надання копії платіжної інструкції не є підтвердженням отримання відповідачкою на її платіжну картку суми кредиту, так як частина цифр, які складають номер картки закрита, а надані позивачем копії договору та анкети-заяви не містять номеру електронного платіжного інструменту, належного позичальниці.

Вказувала, що проценти за користування кредитом нараховані поза межами строку дії кредитного договору, оскільки докази пролонгації кредиту матеріали справи не містять, а положення договору щодо нарахування комісії за надання кредиту є нікчемними.

Заперечувала щодо стягнення витрат позивача на правову допомогу, оскільки вони є завищеними та не співмірними зі складністю справи, а також їх понесення не підтверджено належними доказами їх понесення.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 травня 2026 року позов ТОВ «Діджи Фінанс» задоволено, ухвалено про стягнення на користь товариства зі ОСОБА_1 заборгованість за договором про споживчий кредит № 3174189 від 3 червня 2021 року в загальній сумі 22 825 грн, яка складається з 5 000 грн заборгованості за тілом кредиту, 16 875 грн заборгованості за процентами та 950 грн комісії за надання кредиту. Розподілено судові витрати.

При ухваленні рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем вимог за підтвердженням підписання договору, нарахування процентів відповідно до строку кредитування та автопролонгації в період фактичного користування позичальницею кредитними коштами без їх погашення, та відповідно із встановленням у договорі одноразової комісії, яка узгоджена сторонами відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».

В апеляційній скарзі відповідачка, діючи через свого представника, посилаючись на те, що рішення суду прийнято на підставі неповно з`ясованих обставин, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи та не відповідністю висновків суду обставинам справи, просить його скасувати з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що суд безпідставно погодився з доводами позивача щодо укладення договору саме зі ОСОБА_1 , в той час, як матеріали справи не містять достатніх доказів його підписання позичальницею електронним цифровим підписом із застосуванням одноразового ідентифікатора. Вважала, що сам факт направлення смс на певний номер телефону не є доказом укладення договору з конкретною особою.

Також вказувала, що в матеріалах справи відсутні належні докази фактичної видачі кредитних коштів відповідачці, оскільки надана копія платіжного доручення не містить відомостей про фактичне проведення платежу банківською установою та у зв`язку з приховуванням частини цифр номеру банківської картки, неможливо ідентифікувати як конкретну картку так і встановити її власника, а наданий позивачем розрахунок заборгованості не є первинним бухгалтерським документом, та не може підтверджувати факт надання кредиту.

Заперечувала щодо нарахування процентів за користування кредитом поза межами 15 денного строку кредитування та вважала положення договору щодо сплати комісії нікчемними, оскільки надання кредиту є дією, яку кредитор вчиняє на власну користь, а тому вона порушує публічний порядок.

Посилалася на відповідну судову практику.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач спростував доводи позичальниці щодо не підписання кредитного договору, зазначивши детальний алгоритм дій з перевірки накладення підпису позичальниці та наявності одноразового ідентифікатора із застосуванням програми Adobe Acrobate Reader, надавши скріншот частини договору, який містить відомості про підписання договору позичальницею.

Також наполягав на здійсненні перерахування коштів позичальниці, на виконання умов договору, зазначивши, що при заповненні позичальницею реквізитів своєї банківської картки платіжний сервіс автоматично зашифровує їх з метою збереження конфіденційності даних банківської картки позичальника із застосуванням міжнародного стандарту безпеки даних індустрії платіжних карток - Payment Card Industry Standart та такі умови перерахування коштів було погоджено сторонами при укладенні кредитного договору. Додатково зазначав, що лише відповідачка може надати виписку за картковим рахунком для підтвердження або спростування обставин зарахування суми кредиту.

Наполягав на правильності проведеного розрахунку кредитної заборгованості та його відповідності умовам укладеного договору, зазначивши про пролонгацію терміну його дії та наявність підстав для стягнення комісії.

Ухвалами колегії суддів Миколаївського апеляційного суду з розгляду цивільних справ від 14 та 16 липня 2026 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи у письмовому провадженні, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень статей 1046, 1049 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Споживчим кредитуванням, у відповідності до пункту 10 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», є правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту, організаційно-правові засади якого, у випадку укладення електронного договору споживчого кредитування, визначаються в межах Закону України «Про електронну комерцію».

Отже, у статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронним договором, який в цьому розумінні, може бути електронним договором про споживче кредитування, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За приписами статті 11 зазначеного Закону електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми)про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України та іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до статті 12 вказаного Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

При вирішенні справи судом встановлено, що 3 червня 2021 року, після заповнення анкети-заяви на кредит №3174189 між ТОВ «Мілоан» та позичальницею ОСОБА_1 укладено кредитний договір №3174189 на суму 5 000 грн строком на 15 днів, тобто до 18 червня 2021 року зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 2,5% на день від фактичного залишку кредиту в сумі 1875 грн, одноразової комісії за надання кредиту у розмірі 19% від суми кредиту на суму 950 грн відповідно до пункту 1.5.1. цього договору. Із встановленням стандартної (базової) процентної ставкої за договором в розмірі 5% на день від фактичного залишку кредиту за кожен день користування, яким відповідно до пункту 2.3.1.2 є пролонгація на стандартних умовах, у випадку фактичного продовження позичальником користування кредитними коштами на один день, після завершення строку кредитування, визначеного у пункті 1.3, але не більше як на 60 днів поспіль (а.с.9, 10-15).

На підтвердження укладення електронного споживчого кредитного договору позивачем надані письмові докази, в тому числі файл електронного кредитну договору, що направлений позивачем через підсистеми Електронний суд до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, який під час перевірки та відкриття за допомогою програми Adobe Acrobate Reader, підтверджує підписання позичальницею договору за допомогою одноразового ідентифікатора J83712 (а.с.133).

За наведеного доводи апеляційної скарги щодо ненадання позивачем доказів підписання позичальницею кредитного договору є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи, а висновки суду в цій частині законними та обґрунтованими, а також такими, що ґрунтуються на матеріалах справи.

Отже, місцевим судом правильно встановлено, що наведені умови договору узгоджені відповідачкою під час його підписання за допомогою одноразового ідентифікатора J83712 (а.с.133).

Після чого та на виконання умов цього договору, відповідно до наданої копії платіжного доручення ТОВ «Мілоан» від 3 червня 2021 року на платіжну картку 516875*04 отримувачу ОСОБА_1 перераховано 5 000 грн, яка за умовами укладеного електронного договору є сумою кредиту (а.с.16).

За наведеного доводи відповідачки про відсутність у матеріалах, наданих позивачем, первинних документів на перерахування на її користь кредитних коштів, спростовуються наявною копію платіжного доручення, за змістом якого сума кредиту у розмірі 5 000 грн перерахована безпосередньо позичальниці без використання додаткових платіжних сервісів або сервісів юридичних осіб, які здійснюють спеціалізовану діяльність та містить посилання на укладений сторонами договір (а.с.16).

Крім того, колегія суддів враховує ту обставину, що позивачкою на підтвердження доводів апеляційної скарги не надано доказів у вигляді виписки за належним їй картковим рахунком, зміст якого міг би спростувати отримання відповідачкою коштів на належну їй платіжну картку.

В той же час з детального розрахунку кредитної заборгованості, наданого первісним кредитором, вбачається, що відповідачем після отримання кредитних коштів, за умовами погодженого договору одноразова комісія в розмірі 950 грн не сплачена, а також не здійснена сплата жодного платежу за період використання кредитних коштів, як до спливу строку кредитування на 15 днів, так і до 17 серпня 2021 року, строку пролонгації договору позичальницею на стандартних умовах протягом 60ти днів, у зв`язку з відсутністю погашення у цей період боргу за отриманими кредитними коштами (а.с.32).

Ці обставини правильно встановлені судом, ним надана змістовна оцінка, з огляду на отримання відповідачкою 5 000 грн кредитних коштів, без належного їх повернення, як в період строку кредитування, визначеного пунктом 1.3, так і в період його пролонгації відповідно до пункту 2.3.1.2, у зв`язку з фактичним продовженням позичальницею користуватися сумою кредиту, та не сплатою нею одноразової комісії, узгодженої сторонами за умовами договору в розмірі 950грн, та без погашення процентів, як в період строку, визначеного пунктом 1.3, так і в період строку, визначеного в пункті 2.3.1.2 та пункті 1.6.

Крім того висновки суду про стягнення з відповідачки на користь товариства комісії у розмірі 950 грн, узгоджуються не лише зі змістом договору, а і відповідають положенням Закону України «Про споживче кредитування».

Так, у відповідності до статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції чинній станом на день укладення кредитного договору, встановлено, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Тому ці витрати (комісія) повинні бути сплачені позичальником у разі визначення їх у змісті договору та за відсутністю обов`язку кредитора згідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» надати їх споживачу безкоштовно, а саме коли кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Між тим, в укладеному сторонами договорі зазначено та погоджено сплату позичальницею одноразової комісії за надання кредиту в сумі 950 грн, тобто такі умови договору узгоджені між кредитором та позичальницею, які є вільними в укладенні договору під час визначення його умов, та відповідають положенням Закону України «Про споживче кредитування», оскільки не стосуються надання послуг, що у розумінні статті 11 цього Закону надаються кредитором безкоштовно і тому до нарахування та стягнення цієї комісії, визначеної у договорі, не можуть бути застосовані положення частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», за якими умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, визнаються нікчемними.

За такого не є слушними доводи відповідачки та її представника, яким наведена судова практика Верховного Суду за наслідками розгляду справ, відкритих у 2015 році, які є не релевантними до встановлених судами правовідносин у цій справі.

Такими же є доводи відповідачки про сумнів щодо чинності договору про відступлення права вимоги за укладеним з нею кредитним договором та не доведення позивачем наявності у нього права вимоги є такими, що суперечить правовим висновкам ВП ВС, викладеним у постанові від 10 вересня 2025 року під час розгляду справи № 369/13444/20.

За наведеного та на переконання колегії суддів, місцевий суд обґрунтовано задовольнив позов правонаступника первісного кредитора та навів належні обґрунтування про відхилення арґументів відповідачки та її представника.

Отже, рішення суду, зміст якого відповідає статтям 263-265 ЦПК України, та яке ухвалене судом першої інстанції з правильним встановленням обставин справи та відповідно до норм матеріального і процесуального права, не підлягає скасуванню, як просить апелянтка.

За наведеного, колегія суддів не вбачає і підстав для зміни чи скасування рішення суду в частині розподілу судових витрат та витрат за правничу допомогу, які розподілені судом та стягнуті з відповідачки відповідно до статті 137, 141 ЦПК України з ретельно наведеним місцевим судом обґрунтуванням.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена з цього дня в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді В. В. Коломієць

Т. В. Крамаренко