Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №127/23446/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/23446/26

Провадження № 33/801/940/2026

Категорія: 307

Головуючий у суді 1-ї інстанції Курбатова І. Л.

Доповідач: Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 вересня 2026 рокум. Вінниця

Суддя Вінницького апеляційного суду Стадник І.М., розглянувши апеляційну скаргу захисника, адвоката Чернілевської Руслани Віталіївни, подану в інтересах ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 10 серпня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2 КпАП України,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

встановив:

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 10 серпня 2026 року визнано ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, що передбачене ч. 1 статті 173-2 КпАП України та накладено на неї адміністративне стягнення у розмірі 340 грн, а також стягнуто в дохід держави судовий збір в сумі 665,60 грн.

Суд першої інстанції визнав встановленим, що ОСОБА_1 27 червня 2026 року о 16 год. 40 хв. за адресою: АДРЕСА_2 , вчинила відносно свого колишнього співмешканця ОСОБА_3 домашнє насильство психологічного характеру, а саме: ображала нецензурною лайкою, принижувала, чим завдала шкоду психологічному здоров`ю.

Не погодившись із судовим рішенням, захисник ОСОБА_1 - адвокат Чернілевська Р.В. подала апеляційну скаргу, якій просить скасувати вказану постанову та закрити провадження в справі в зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції в порушення вимог статті 268 КпАП України розглянуто справу у відсутність ОСОБА_1 та її представника адвоката Чернілевської Р.В., яких не було повідомлено про судове засідання, а тому при розгляді справи не було встановлено всі обставини справи й безпідставно притягнуто до адміністративної відповідальності за домашнє насильство ОСОБА_1 .

Щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на те, що такі не свідчать про вчинення нею домашнього насильства. Так, між нею та біологічним батьком її дитини ОСОБА_3 дійсно виник словесний конфлікт на дитячому майданчику в м. Вінниці, де в цей час гралася їхня донька та інші діти. Проте цей конфлікт не вийшов за межі взаємної сварки, в ході якого обидві сторони ображали одне одного. Конфлікт не носив ознак домашнього насильства, при якому є чітко виражені ролі учасників, а саме кривдник і жертва. Принаймні ОСОБА_3 однозначно не є такою жертвою, так як у відповідь на її слова він відповідав тим же, а після події не виглядав як такий, що йому заподіяна психологічна шкода.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її захисник адвокат Чернілевська Р.В. вимоги апеляційної скарги підтримали на умовах, викладених у ній, і просили задовольнити. ОСОБА_1 суду пояснила, що конфліктні ситуації між нею та ОСОБА_3 виникають близько року, так як ОСОБА_3 вирішив відновити побачення з донькою, якою до того не цікавився. Вона шкодує про ті формулювання, які вжила під час сварки з ОСОБА_3 , вважає, що «перегнула палку», була на емоціях. Проте стверджує про те, що ОСОБА_3 відповідав тим же, і це був обопільний конфлікт, а не відносини кривдника і жертви.

Потерпілий ОСОБА_3 в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги не визнав, просив залишити її без задоволення. Суду пояснив, що між ними існують неприязні відносини з приводу його зустрічей з дитиною. Того разу ОСОБА_1 не хотіла вірити, що куплений ним доньці велосипед є новим, ображала його словесно, в тому числі із застосуванням нецензурної лексики, висловлювала побажання щодо погіршення його стану здоров`я, інвалідності, тощо, що призвело до погіршення його стану здоров`я (підняття артеріального тиску).

Представники потерпілого, адвокати Пустовіт А.С., Пудкалюк К.О. проти вимог апеляційної скарги заперечували, просить залишити в силі постанову суду першої інстанції як законну і обґрунтовану, так як наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, що передбачене ч. 1 ст. 172-2 КпАП України підтверджується матеріалами справи.

Апеляційний суд, згідно з вимогами статті 294 КпАП України, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, що досліджувалися судом першої інстанції, а також додатково подані до апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 245 КпАП України, завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи.

Згідно з статтею 268 КпАП України справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

При цьому повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи (стаття 277-2 КпАП України).

Перевіркою апеляційним судом матеріалів справи встановлено, що розгляд справи призначався на 20 липня 2026 року, однак за заявою захисника Чернілевської Р.В. був відкладений на 10 серпня 2026 року, про що ОСОБА_1 та її захисник адвокат Чернілевська Р.В. були повідомлені шляхом направлення смс-повідомлення на мобільний номер телефону.

Разом із цим, заяви особи щодо якої вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 про намір отримати судову повістку в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення в матеріалах провадження немає, така заява надійшла від потерпілого ОСОБА_3 .

Також відсутня інформація, яка підтверджує належне повідомлення ОСОБА_1 та її захисника про проведення розгляду справи в зазначену дату іншими засобами, передбаченими КпАП України.

Отже із матеріалів справи встановлено, що суд розглянув справу без участі ОСОБА_1 та її захисника, а в справі немає жодних відомостей про вручення судової повістки з повідомленням про час та місце розгляду справи, або даних щодо небажання її отримати.

З урахуванням цього слід визнати, що ОСОБА_1 була позбавлена можливості реалізувати в суді свої права, передбачені статтею 268 КУпАП, якими наділена особа, що притягається до адміністративної відповідальності, зокрема, права давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою тощо, тобто, фактично був позбавлений права на захист, а зрештою-решт і на справедливий суд, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже постанову суду першої інстанції слід скасувати з ухваленням апеляційним судом нового судового рішення.

Відповідно до вимог статті 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КпАП України встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення, визначеного приписами ч. 1 ст. 9 КпАП України.

Складом правопорушення є наявність об`єктивних та суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.

Визначаючись щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого їй правопорушення, апеляційний суд виходить з такого.

Відповідно до протоколу серії ВАД № 669417 від 27.06.2026 року ОСОБА_1 того ж дня - 27.06.2026 року о 16:40 год, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , вчинила відносно свого колишнього співмешканця ОСОБА_3 домашнє насильство психологічного характеру, а саме: ображала нецензурною лайкою, принижувала, чим завдала шкоду психологічному здоров`ю, що передбачене ч. 1 статт1 173-2 КпАП України.

Частиною 1 статті 173-2 КпАП України встановлена відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства визначаються Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" за N 2229-VIII.

Стаття 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі – Закон) визначає, що домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Між тим, приймаючи рішення про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні насильства в сім`ї психологічного характеру, суд у своєму рішенні не навів доказів, якими підтверджується вина останньої у вчиненні адміністративного правопорушення, не зазначив чи могла та чи була такими діями правопорушника завдана шкода фізичному або психологічному здоров`ю потерпілого, що призвело до неповноти з`ясування фактичних обставин справи, і як наслідок прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.

Як вбачається з постанови, яка оскаржується, суд першої інстанції поклав в основу висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за частиною 1 статті 173-2 КпАП України протокол про адміністративне правопорушення, протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію, заяву та письмові пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 27.06.2026 року. Проте місцевим судом не розкрито зміст вказаних доказів та вони не оцінені з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку, що свідчить про те, що судом не в повній мірі виконані вимоги статті 245 КпАП України.

Із протоколу убачається лише загальне формулювання про те, що ОСОБА_1 висловлювалася нецензурною лайкою на адресу колишнього співмешканця ОСОБА_3 . Водночас у протоколах не конкретизовано, які саме дії були вчинені, у чому полягала їх насильницька спрямованість, якими словами чи діями вони виражалися, якою була їх тривалість, інтенсивність, повторюваність, чи містили вони погрози, залякування, приниження, переслідування або інші ознаки психологічного насильства в розумінні закону.

Так само у матеріалах справи відсутні належні докази того, що внаслідок поведінки ОСОБА_1 . ОСОБА_3 зазнав шкоди психічному здоров`ю, чи перебував у стані побоювання за свою безпеку, чи мав відчуття невпевненості та безпорадності, чи був позбавлений можливості захистити себе або, що його емоційний стан зазнав такого негативного впливу, який виходить за межі звичайного побутового конфлікту.

Посилання у протоколах на те, що потерпілому було завдано шкоди психологічному здоров`ю, є оціночним висновком особи, яка склала протокол, але не підтверджується жодними об`єктивними доказами: висновком психолога, медичними документами, показаннями незалежних свідків, належно дослідженим відеозаписом, іншими документами чи даними, які б дозволяли встановити відповідні наслідки поза розумним сумнівом.

Натомість як вбачається із переглянутих судом відеозаписів, долучених до матеріалів справи між цими особами виник взаємний (обопільний) конфлікт під час якого кожен із них ображав іншого, й в тому числі висловлювався нецензурно. ОСОБА_1 дійсно використала образливі, нецензурні вислови, які за своєю суттю є такими, що здатні принизити людину, викликати у неї психологічний дискомфорт, а відтак і заподіяти психологічну шкоду. Проте ОСОБА_3 при цьому не виглядає приниженим чи ображеним, а навпаки, свариться із ОСОБА_1 взаємно ображаючи й принижуючи її. В умовах цього конфлікту неможливо встановити ролі осіб, характерні для домашнього насильства (кривдник – жертва), так як обидві сторони вчиняють відповідні дії, проте не виявляють ознак віктимізації, так само як не встановлено, що одна з осіб внаслідок застосування домашнього насильства щодо іншої отримує контроль над постраждалою особою.

При цьому суд звертає увагу, що законодавець визнав адміністративним правопорушенням не будь-яке домашнє насильство, а лише те, внаслідок якого завдано шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Статтею 21 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачено, що постраждала особа має право, зокрема, на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства.

Однак важливо розрізняти поняття "сварка", "конфлікт", "насильство".

Особливостями ознак домашнього насильства є: наявність патерну (повторювані в часі інциденти множинних видів насильства); системна основа; повна влада та контроль над постраждалою особою; насильницькі дії у відносинах між близькими людьми; якщо вже є одна з форм домашнього насильства, висока ймовірність того, що й інші форми насильства можуть розвиватися.

Натомість конфлікт (лат. conflictus - зіткнення, сутичка) - зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.

Переглядаючи справу про адміністративне правопорушення в межах поданої апеляційної скарги вважаю, що матеріали справи не містять доказів, які б вказували, що ОСОБА_1 вчинила саме домашнє насильство психологічного характеру по відношенню ОСОБА_3 .

Отже як на час складання протоколу про адміністративне правопорушення, так і на час розгляду справи судом першої інстанції між колишніми співмешканцями виник словесний конфлікт на ґрунті особистих неприязних відносиш, що склалися в зв`язку з зустрічами батька і його участю у вихованні спільної дитини.

За таких підставі складений відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення від 27.06.2026 року в даному випадку не можна вважати належним доказом вчинення останньою адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КпАП України.

Апеляційний суд не вбачає також будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували обставини викладені в протоколі щодо вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.

Отже апеляційним судом встановлено, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суддею не було дотримано вимог, передбачених статтями 245, 251, 252, 268, 280 КпАП України, а тому, враховуючи відсутність в матеріалах справи належних доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства психологічного характеру щодо біологічного батька її дитини, вважаю, що постанова Вінницького міського суду Вінницької області від 10 серпня 2026 року підлягає скасуванню із закриттям провадження в справі на підставі п. 1 ст. 247 КпАП України за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КпАП України.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 247, 294 КпАП України, Суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу захисника - адвоката Чернілевської Руслани Віталіївни, подану в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 10 серпня 2026 року скасувати, а провадження в адміністративній справі № 127/23446/26 щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 статті 247 КпАП України.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І.М. Стадник