Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №127/7488/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/7488/26

Провадження № 22-ц/801/1643/2026

Категорія: 44

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 рокуСправа № 127/7488/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С.,

за участі секретаря судового засідання Кулішко Б. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про відшкодування шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , поданою її представником – адвокатом Чернілевською Русланою Віталіївною, апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою її представником – адвокатом Ткачук Вікторією Вікторівною, апеляційною скаргою ОСОБА_5 , поданою її представником – адвокатом Щуренком Анатолієм Олександровичем, апеляційною скаргою ОСОБА_6 , апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області, постановлену цій справі 10 квітня 2026 року суддею Бойком В. М. у м. Вінниця, дата складення повного тексту ухвали невідома,

УСТАНОВИВ:

03 березня 2026 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Стьобу Юрія Миколайовича звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про відшкодування шкоди.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач є власником нежитлового приміщення, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , яке надавав відповідачам з 01 лютого 2020 року по 01 лютого 2022 року в оренду з метою надання перукарських послуг.

Разом із тим, зобов`язання щодо сплати орендної плати відповідачами належним чином не виконувалися протягом 24 місяців, тому утворилася заборгованість у загальному розмірі - 76 200 грн.

Крім того, відповідачі після закінчення оренди повернули орендоване приміщення у непридатному для експлуатації стані.

Відповідно до висновку експерта від 10 лютого 2026 року вартість відновлювального ремонту згаданого вище приміщення становить 292 327 грн.

Унаслідок протиправних дій відповідачів він не міг у подальшому здавати це приміщення у оренду, чим йому завдано збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі - 2 381 400 грн.

З огляду на викладене, позивач просив суд першої інстанції стягнути солідарно з відповідачів заподіяну шкоду і упущену вигоду в розмірі 2 673 637 грн, із яких: 76 200 грн - спільна заборгованість за оренду приміщення ( ОСОБА_7 - 16 800 грн, ОСОБА_6 - 16 200 грн, ОСОБА_5 - 15 000 грн, ОСОБА_4 - 15 000 грн, ОСОБА_3 - 6 600 грн, ОСОБА_2 - 6 600 грн); 292 237 грн - вартість відновлюваного ремонту приміщення; 2 381 400 грн - упущена вигода.

Крім того, позивач просив стягнути понесені судові витрати в розмірі 71 640 грн, які складаються із судового збору в розмірі 16 640 грн, витрат на проведення експертизи в розмірі 15 000 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн.

09 квітня 2026 року представник позивача адвокат Стьоба Ю.М. звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на:

-грошові кошти ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_1 у межах суми позову 474 346.17 грн., що знаходяться на рахунках у всіх банках;

-грошові кошти ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 у межах суми позову 474 146.17 грн., що знаходяться на рахунках у всіх банках;

- грошові кошти ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 у межах суми позову 472 546.17 грн., що знаходяться на рахунках у всіх банках;

-грошові кошти ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 у межах суми позову 472 546.17 грн., що знаходяться на рахунках у всіх банках;

-грошові кошти ОСОБА_8 , РНОКПП НОМЕР_5 у межах суми позову 464 146.17 грн., що знаходяться на рахунках у всіх банках;

-грошові кошти ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 у межах суми позову 464 146.17 грн., що знаходяться на рахунках у всіх банках.

Також просив суд заборонити відповідачам вчиняти будь-які дії щодо розпорядження коштами на рахунках.

Подану заяву обґрунтував тим, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідачі продають майно з метою уникнути стягнення коштів на користь позивача за рахунок його реалізації у випадку задоволення позову.

10 квітня 2026 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області вказану вище заяву про забезпечення позову задоволено.

Не погодившись із такою ухвалою суду, відповідачки ОСОБА_6 та ОСОБА_4 особисто, а ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 через своїх представників – адвокатів Чернілевську Р. В., Ткачук В. В., Щуренка А. О. подали апеляційні скарги.

У апеляційних скаргах відповідачки, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, просять апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційних скарг зазначають про те, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення упущеної вигоди та збитків, заподіяних внаслідок неналежного використання приміщення на умовах оренди, а тому накладення арешту на заробітну плату не допускається.

Також зазначають про те, що судом першої інстанції не дотримано принципу співмірності під час задоволення заяви про забезпечення позову та залишено поза увагою те, що застосування такого виду забезпечення позову, як арешт коштів на рахунках в банку (не депозитних), а будь-яких рахунків, без уточнення їх виду та призначення, може призвести до того, що фізичні особи, всі рахунки яких буде заблоковано, позбавляються можливості оплачувати свої базові та життєво-необхідні потреби упродовж тривалого часу.

Крім цього, посилаються на те, що позов забезпечено не шляхом накладення арешту на майно, а шляхом арешту банківських рахунків, тоді як матеріали справи не містять доказів відсутності у відповідачів майна у розмірі, співмірному ціні позову.

Відзиви на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходили.

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом установлено, що предметом судового розгляду у даній справі є вимога ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на його користь 2 673 637 грн за заподіяну шкоду, заборгованість за орендну плату та упущену вигоду.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову та обґрунтовуючи необхідність накладення арешту на грошові кошти відповідачів, представник позивача зазначав, що останні, отримавши копію позовної заяви, позбулися нерухомого майна.

Таким чином, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що заява про забезпечення позову обґрунтована, підтверджена належними доказами, оскільки існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення суду по справі.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін і інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову, повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Такі висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 565/482/23.

Згідно з роз`ясненнями у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При цьому цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігти ситуації, коли може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог (постанова Верховного Суду від 11.03.2024 у справі № 686/1849/23).

Установивши, що між сторонами у справі дійсно існує спір щодо стягнення грошових коштів за заподіяну шкоду, заборгованість за орендну плату і упущену вигоду, а невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні відповідачам грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках.

Водночас, доводи апеляційних скарг правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Так, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19).

Колегія суддів зазначає, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.11.2021 у справі № 344/14718/20).

Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову.

Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.02.2024 у справі № 916/4159/23.

У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20 міститься висновок, що за змістом п. 1 ч. 1 ст. ГПК України (аналогічний до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України), під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися в справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.

Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).

Аналогічні висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 910/10598/21, від 28.08.2023 у справі № 906/304/23.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, яка заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і ускладненням чи унеможливленням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17.12.2021 у справі № 927/481/21.

Отже, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матимуть відповідачі необхідну суму грошових коштів.

У даному контексті варто зауважити, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов, вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що запропонований позивачем захід забезпечення позову співвідноситься з предметом позову у даній справі.

При цьому посилання апелянтів на те, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення упущеної вигоди та збитків, заподіяних внаслідок неналежного використання приміщення на умовах оренди, а тому накладення арешту на заробітну плату не допускається, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 150 ЦПК України не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку, на майно (активи) або грошові кошти неплатоспроможного банку, банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (крім ліквідації банку за рішенням його власників), а також на майно (активи) або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням.

Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, запаси матеріальних цінностей державних резервів, передбачені Законом України "Про державні резерви", а також вжиття інших заходів забезпечення позову, що перешкоджають використанню матеріальних цінностей державних резервів за призначенням, встановленим законом.

Зі змісту резолютивної частини оскаржуваної ухвали суду першої інстанції вбачається, що суд не накладав арешт на заробітну плату відповідачів.

Питання накладення арешту на грошові кошти відповідачів та цільового призначення таких коштів, що перебувають на їх банківських рахунках, з`ясовуються виконавцем під час виконання ухвали суду щодо забезпечення позову.

У контексті зазначеного необхідно звернути увагу відповідачів на те, що відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Тобто у разі недотримання виконавцем вимог чинного законодавства України і, як наслідок, порушення прав відповідачів є підставою для оскарження відповідних дій виконавця, а не скасування судового рішення, резолютивна частина якого не містить вказівок щодо вчинення виконавцем таких дій.

Також колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційних скарг про те, що судом першої інстанції не дотримано принципу співмірності під час задоволення заяви про забезпечення позову та залишено поза увагою те, що застосування такого виду забезпечення позову, як арешт коштів на рахунках в банку (не депозитних), а будь-яких рахунків, без уточнення їх виду та призначення, може призвести до того, що фізичні особи, всі рахунки яких буде заблоковано, позбавляються можливості оплачувати свої базові та життєво-необхідні потреби упродовж тривалого часу.

Колегія суддів звертає увагу, що забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Арешт коштів на рахунках означає, що грошові кошти залишаються у власності відповідачів і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з рахунків боржника й уникнення виконання судового рішення. Тобто, можливість боржника розпоряджатися грошовими коштами обмежується лише на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір.

Крім того, виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів за заподіяну шкоду і упущену вигоду, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.

Доказів неспівмірності застосування такого заходу забезпечення із розміром позовних вимог стороною відповідачів не надано, а судом не встановлено.

Так, у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі № 915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі № 923/560/17 викладена правова позиція, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат; суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.

Сам лише факт відсутності вказаних позивачем відкритих банківських рахунків, майна боржника не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належить відповідачу, оскільки як передбачено частиною першою статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 14 січня 2021 року в справі № б/н (провадження № 61-16635ав20), від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22, від 28 вересня 2023 року в справі № б/н (провадження № 61-11439ав23) та від 31 травня 2024 року у справі № 753/11003/20 (провадження № 61-6961ск24).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.

Згідно з п.п. 1-3 ч. 2 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є: відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини; фінансово-економічний стан клієнтів.

Тобто, інформація про банківські рахунки, відкриті на ім`я відповідачів, їх реквізити, актуальність та інше - є банківською таємницею, буде з`ясовуватись органом виконавчої служби, на виконання до якого надійде відповідний судовий документ про забезпечення позову.

Таким чином, не зазначення стороною позивача чіткої інформації про конкретні рахунки, що належать відповідачам, у яких саме банківських установах, не може бути підставою для відмови у задоволенні вимоги про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти, оскільки, з врахуванням вимог законодавства про банки та банківську діяльність, така інформація не є у загальному доступі, становить банківську таємницю, відповідно не може бути надана заявником.

Стосовно доводів про забезпечення позову не шляхом накладення арешту на майно, а шляхом арешту банківських рахунків, тоді як матеріали справи не містять доказів відсутності у відповідачів майна у розмірі, співмірному ціні позову, то колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Забезпечувальні заходи скасовуються судом шляхом постановлення процесуального рішення - ухвали. Наслідком скасування заходів забезпечення позову є зняття обмежень, встановлених забезпеченням позову.

Колегія суддів звертає увагу, що у разі, якщо потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпаде або зміняться обставини, що зумовили його застосування, сторони у справі не позбавлені права звернутись до суду першої інстанції з питанням про скасування застосованих заходів забезпечення позову, чого апелянти, будучи наділені таким правом, не зробили.

Відтак, доводи апеляційних скарг спростовуються наведеними вище обставинами та не дають підстав для висновку про незаконність оскаржуваної ухвали суду, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційні скарги належить залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційні скарги залишені без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану її представником – адвокатом Чернілевською Русланою Віталіївною, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником – адвокатом Ткачук Вікторією Вікторівною, апеляційну скаргу ОСОБА_5 , подану її представником – адвокатом Щуренком Анатолієм Олександровичем, апеляційну скаргу ОСОБА_6 , апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 10 квітня 2026 року залишити без змін.

Понесені скаржниками у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ними.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. Б. Сало

О. С. Панасюк