Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №717/66/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року м. Чернівці справа № 717/66/26

провадження №22-ц/822/1183/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Перепелюк І. Б.

суддів: Височанської Н.К., Кулянди М.І.

секретар Ярема А.С.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 29 квітня 2026 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди та шкоди здоров`ю,

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди та шкоди здоров`ю.

Позов обґрунтовано наступним. Позивач був клієнтом «Ощадбанку» ще до того, як відповідачка стала керуючою відділенням в Кельменцях. Він мав депозити в даному банку і вирішив його закрити. Він прибув у відділення і на касі йому повернули 14000 гривень з депозиту, з яких 5000 гривень він передав касиру та пояснив, щоб вона погасила даними коштами його кредит. Проте виявилося, що касир не зробила цього, а потім він звернувся до відповідачки, як керуючої відділенням щоб вона вжила заходів до касира, яка заволоділа його коштами. Проте, відповідачка через свою некомпетентність, не вирішила це питання, не надала на його прохання дані про касира, яка вже десь зникла та не звернулася в поліцію через крадіжку його коштів. Тому він самостійно звернувся в поліцію з даного приводу, а в поліції йому письмово повідомили, що йому необхідно звертатися до суду для вирішення даного питання. Це відбулося восени 2025 року. До нього почали телефонувати колектори, яких найняла відповідачка та вимагають в нього 4100 гривень боргу. Через це в нього погіршився психологічний стан. Він звертався до вищого керівництва банку щоб розібралися в даній ситуації, проте на його звернення банк відповів формально. Так як відповідачка не виконувала належно свої службові обов`язки, саме вона має вирішити питання з погашенням його боргу, так як касир зникла з його грошима, а йому такою бездіяльністю відповідачки була спричинена моральна шкода.

Зазначає, що він хворіє, лікарі призначили психотропні ліки, він вимушений приймати після цих обставин в більших дозах, що впливає на його пам`ять та розум.

Просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду здоров`ю, в розмірі 7 750 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на його користь 5 500 грн. та судовий збір в розмірі 2000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 29 квітня 2026 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 29 квітня 2026 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що він був клієнтом АТ «Ощадбанк» та мав договір банківського вкладу (депозиту) та обслуговувався у Кельменецькому відділенні 10025/0197 АТ «Державний ощадний банк України». При знятті коштів з депозиту в розмірі 14000 гривень він передав касиру даного відділення 5000 гривень для погашення кредитного договору, проте касир не виконала дану операцію, в подальшому зникла з банку та він має на даний час непогашену суму заборгованості в розмірі 4100 гривень.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 29 квітня 2026 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 працює на посаді керуючої Кельменецького відділення 10025/0197 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» ( далі АТ «Ощадбанк») з 27.02.2023 року, що визнається відповідачкою.

Позивач ОСОБА_1 стверджував, що він був клієнтом АТ «Ощадбанк» та мав договір банківського вкладу (депозиту) та обслуговувався у Кельменецькому відділенні 10025/0197 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». При знятті коштів з депозиту в розмірі 14000 гривень він передав касиру даного відділення 5000 гривень для погашення кредитного договору, проте касир не виконала дану операцію, в подальшому зникла з банку та він має на даний час непогашену суму заборгованості в розмірі 4100 гривень.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.

З`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували, що відповідачка ОСОБА_2 вчинила умисні або з необережності протиправні дії(бездіяльність), внаслідок чого спричинила йому моральну шкоду та шкоду його здоров`ю своїми діями чи бездіяльністю.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. За приписами ст. 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною першою статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частина четверта статті 23 ЦК України).

Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з посяганням на її права та інтереси.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Установлено, що позивач обґрунтовує вимоги про стягнення моральної шкоди тим, що відповідачка ОСОБА_2 спричинила йому моральну шкоду та шкоду його здоров`ю внаслідок неналежного виконання нею службових обов`язків, як керуючою Кельменецького відділення 10025/0197 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

ЄСПЛ указує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» від 12 липня 2007 року).

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Thoma v. Luxembourg», «Caloc v. France» та «Niedbala v. Poland» ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Разом з цим позивач не довів заподіяння йому моральних страждань діяннями/бездіяльністю відповідача, а саме не надав доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок поведінки відповідача, які б надавали змогу встановити причинний зв`язок між такими діями та завданою моральною шкодою.

Суд першої інстанції дійшов висновку в даному випадку відповідачка ОСОБА_2 є неналежним відповідачем, оскільки з тверджень позивача вбачається, що, якщо певні події і мали місце, то вони відбувалися на час виконання відповідачкою своїх трудових (службових) обов`язків, а відповідно до ч.1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 14 березня 2024 року у справі №522/11722/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову ( постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі №457/726/17).

Таким чином, апеляційний суд вважає, що належним відповідачем у цій справі відповідно до положень статті 1172 ЦК України за заподіяння моральної шкоди під час виконання зазначених службових обов`язків є відповідна юридична особа, а отже ОСОБА_2 як фізична особа не є належним відповідачем у цих правовідносинах, тому наявні правові підстави для відмови у задоволенні позову з підстав незалучення належного відповідача.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи апелянта є аналогічними тим доводам, які були викладені в позові та перевірялися судом першої інстанції під час розгляду цього спору, однак висновків суду першої інстанції не спростовують і зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та не можуть бути підставами для скасування судового рішення.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційних скарг

Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 29 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Судді І.Б. Перепелюк

Н.К. Височанська

М.І. Кулянда