Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №643/11981/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 643/11981/24 Головуючий суддя І інстанції Осадчий О. В.

Провадження № 22-ц/818/4564/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: споживчого кредиту

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Тичкової О.Ю., Маміної О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Лисенка Андрія Олександровича на заочне рішення Салтівського районного суду м.Харкова від 24 вересня 2025 року у справі №643/11981/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №С01.176.75785 від 22.07.2016 у розмірі 40 875,10 грн, з яких 13 290,88 грн – заборгованість за основним боргом, 18 679, 49 грн – заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами, 6 416, 29 грн – інфляційні втрати, 2 488,44 – 3 % річних, а також судових витрат, що складаються з судового збору у розмірі 2 422,40 грн, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 200,00 грн та витрат на оплату послуг поштового зв`язку у сумі, відповідно до розрахункового документа про оплату послуг поштового зв`язку.

Позовна заява мотивована тим, що 22.07.2016 між відповідачкою та ПАТ «Ідея Банк» була укладена Угода №С01.176.75785 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, на підставі якої банк надав відповідачці кредитні кошти.

Як зазначено у позові, 16.11.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «СОНАТІ» було укладено Договір факторингу №16/11-23, відповідно до умов якого АТ «Ідея Банк» відступило на користь ТОВ «ФК «СОНАТІ» права грошової вимоги до боржників за первинними договорами, серед яких і право вимоги до відповідачки за Угодою про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки №С01.176.75785 від 22.07.2016.

У подальшому, ТОВ «ФК «СОНАТІ» відступило право вимоги до боржників за кредитними договорами ТОВ «Санфорд Капітал», відповідно до Договору факторингу №29/12-23 від 29.12.2023, у тому числі до відповідачки за Угодою про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки №С01.176.75785 від 22.07.2016.

Позивач зазначив, що банк належним чином виконав свої зобов`язання, відкривши поточний рахунок у національній валюті – гривні та надавши клієнту можливість користуватися кредитними коштами у сумі 12 400,00 грн у межах кредитного ліміту, визначеного Угодою.

Таким чином, відповідачка має непогашену заборгованість перед ТОВ «Санфорд Капітал» за Угодою про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки №С01.176.75785 від 22.07.2016, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Заочним рішенням Салтівського районного суду м.Харкова від 24 вересня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Санфорд Капітал» заборгованість за Угодою №С01.176.75785 від 22.07.2016 у розмірі 40 875 грн 10 коп., з яких 13 290,88 грн – заборгованість за основним боргом, 18 679, 49 грн – заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами, 6 416, 29 грн – інфляційні втрати, 2 488,44 – 3 % річних.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Санфорд Капітал» витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 грн; витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката у сумі 5 200,00 грн.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 – адвокат Лисенко А.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Санфорд Капітал». Крім того, просить судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції у цій справі підлягає скасуванню, оскільки суд не врахував, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності та розміру заборгованості відповідачки за кредитним договором.

Крім того, звертає увагу, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не містить даних про видачу кредитних коштів.

Вказує, що надана позивачем довідка-розрахунок не містить детального розрахунку заборгованості та не дає можливості перевірити правильність її нарахування, а виписка за рахунком не відповідає вимогам закону.

Зазначає, що вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних нараховані неправомірно, оскільки з укладених договорів факторингу та реєстрів прав вимоги не вбачається передання фактору права вимоги інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих за період за період з 14.02.2021 до 23.02.2022, а також не передбачено право фактора нараховувати відповідальність, передбачену ст.625 ЦК України, за період з 23.07.2019 по 23.02.2022.

Наголошує, що позивач неправомірно нарахував проценти за користування кредитними коштами, оскільки кредитор мав право нараховувати проценти за кредитним договором лише протягом 12 місяців, а саме до 22.07.2017. Зазначає, що сума процентів за вказаний період мала становити 5 208,00 грн. Відтак, додатково нарахована сума процентів за межами строку дії договору у розмірі 13 471,49 грн є незаконною та безпідставною, а тому не підлягала стягненню.

Також зауважує, що витрати на професійну правничу допомогу не підлягають задоволенню, оскільки їх розмір є завищеним та неспівмірним зі складністю справи, а також із часом, витраченим представником позивача на надання правничої допомоги в суді першої інстанції.

Щодо судових витрат апелянт зазначає, що у зв`язку з поданням апеляційної скарги відповідачка понесла витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 906,88 грн. Крім того, повідомляє, що у цій справі відповідачка користується правничою допомогою адвоката Лисенка А.О. Зазначає, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 15 000,00 грн. Докази понесення витрат на професійну правничу допомогу будуть долучені до матеріалів справи до ухвалення рішення судом або протягом п`яти днів з дня його ухвалення.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, поданий представником ТОВ «Санфорд Капітал» – адвокатом Маслюженком М.П., у якому він просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення як безпідставну та необґрунтовану.

Вказує, що доводи апелянта про відсутність заборгованості не підтверджені належними доказами, спростовуються матеріалами справи, наданою банківською випискою та фактом здійснення відповідачкою платежів на виконання умов кредитного договору, а тому не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Зауважує, що право кредитора (у тому числі будь-якого наступного) на отримання від боржника суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних є його безумовним правом, яке виникає у разі прострочення виконання боржником грошового зобов`язання та не залежить від волі первісного (попереднього) кредитора. Робить висновок, що право на стягнення з боржників зазначених сум завжди належить поточному кредитору боржника, нерозривно пов`язане із самим правом грошової вимоги та кореспондує йому.

Крім того, зазначає, що визначений представником позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям реальності наданих адвокатських послуг та розумності їхнього розміру, а також конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності та обсягу необхідних процесуальних дій сторони.

Таким чином, представник позивача вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Крім того, зазначає, що позивач поніс витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 3 000,00 грн, які просить стягнути з відповідачки, надавши відповідні докази їх понесення.

Частинами 1 та 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст.367, 368 ЦПК України, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги і відзиву на неї, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції – без змін.

Згідно з ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам заочне рішення суду першої інстанції відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено факт наявності у відповідачки заборгованості за договором та набуття позивачем права вимоги за відповідною угодою, а відтак, відповідачкою порушено умови договору щодо своєчасного погашення заборгованості та сплати передбачених договором платежів.

Таким чином, суд вказав, що відповідачка має непогашену заборгованість перед ТОВ «Санфорд Капітал» за кредитним договором №С01.176.75785 від 22.07.2016 на суму 40 875,10 грн.

Крім того, суд зазначив, що оскільки позовні вимоги про стягнення заборгованості задоволено, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідачки.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, які є законними та обґрунтованими, відповідають встановленим у справі обставинам і не спростовані доводами апеляційної скарги.

Судом першої інстанції згідно з наявними у справі доказами встановлено, що 22.07.2016 ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 уклали Угоду №С01.176.75785 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, на підставі якої банк надав відповідачці кредитні кошти. Відповідно до преамбули даної Угоди, вона укладається згідно з умовами Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (ДКБО), що затверджений розпорядженням банку і розміщений на інтернет-сторінці банку за адресою: www.ideabank.ua.

Пунктом 5.1 Угоди визначено, що клієнт надав підтвердження про ознайомлення ним з умовами ДКБО та згоду з ними. Крім того, позичальник власним підписом під текстом Угоди підтвердив ознайомлення з Тарифами Банку та згоду з ними. Таким чином, Угода, Тарифи та Договір комплексного банківського обслуговування у сукупності складають договірну основу, яка закріплює домовленості банку і позичальника щодо регулювання правовідносин, які виникли між ними, і відповідно до приписів ст.ст.633, 634 ЦК України є за своєю суттю публічним договором та договором приєднання.

Згідно з пунктом 2 Угоди, банк відкриває клієнту поточний рахунок у валюті – гривні, операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу, та випускає клієнту платіжну картку.

Пунктом 3 Угоди визначено, що банк надає кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії за рахунком на наступних умовах: максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200000,00 грн; ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення Угоди, становить 12400,00 грн; процентна ставка за користування коштами кредитної лінії становить 42,00 % річних, розмір обов`язкового мінімального платежу (ОМП) встановлюється згідно з Тарифами банку; дата сплати ОМП за попередній розрахунковий період – до останнього операційного дня платіжного періоду, який починається з дня, наступного за днем попереднього розрахункового періоду, і закінчується на 30 день з моменту закінчення попереднього розрахункового періоду.

У пункті 4 Угоди сторонами погоджено, що повернення заборгованості та сплата відсотків за користування кредитною лінією та/або інших платежів за Угодою та ДКБО, здійснюватимуться згідно з умовами ДКБО, Типовим графіком та Розрахунком сукупної вартості кредиту, а також Тарифів, які розміщені на сайті банку за адресою: www.ideabаnk.ua.

Підписанням Угоди клієнт підтвердив, що він ознайомлений з Типовим графіком та розрахунком сукупної вартості кредиту. Крім того, клієнт в день укладення Угоди особисто підписав довідку-повідомлення про ознайомлення з детальним розписом сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки.

У пункті 7 сторони погодили, що ця Угода є укладеною з дня підписання сторонами та діє протягом строку кредитування, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами свої зобов`язань за Угодою.

Таким чином, банк свої зобов`язання перед клієнтом за Угодою та ДКБО виконав у повному обсязі, відкривши поточний рахунок у валюті – гривні та надавши клієнту можливість користуватися кредитними коштами у сумі 12 400,00 грн у межах кредитного ліміту, визначеного Угодою. Клієнт здійснював користування грошовими коштами кредитного ліміту, що підтверджується випискою з рахунку.

Відповідачка свої зобов`язання за Угодою щодо повернення заборгованості та сплати відсотків за користування кредитною лінією в повному обсязі не виконала, останній платіж здійснено 27.06.2019.

Згідно з довідкою-розрахунком, станом на 16.11.2023 заборгованість відповідачки становить 31 970,37 грн, яка складається із заборгованості за основним боргом у сумі 13 290,88 грн, заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками у сумі 18 679,49 грн.

16.11.2023 між АТ «Ідея Банк» (клієнт) та ТОВ «ФК «СОНАТІ» (фактор) укладено Договір факторингу №16/11-23. Також клієнт і фактор підписали всі додатки до Договору факторингу, зокрема і друкований Реєстр боржників. Таким чином, фактор набув право вимоги до боржників за первинними договорами, серед яких і право вимоги до ОСОБА_1 за Угодою про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки №С01.176.75785 від 22.07.2016.

У подальшому, 29.12.2023 між ТОВ «ФК «СОНАТІ» (клієнт) та ТОВ «Санфорд Капітал» (фактор) укладено Договір факторингу №29/12-23, відповідно до умов якого ТОВ «Санфорд Капітал» набуло право вимоги і є поточним кредитором щодо заборгованості боржників за первинними договорами.

Відповідно до Додатку №2 «Друкований Реєстр Боржників» до вказаного Договору факторингу, до ТОВ «Санфорд Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Угодою про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки №С01.176.75785 від 22.07.2016.

Крім того, позивачем нараховано на суму заборгованості суму індексу інфляції та трьох процентів річних; інфляційні втрати у сумі 6 416,29 гривень та три проценти річних у сумі 2 488,44 грн.

Відповідно до частин 1 і 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно зі ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Представник відповідачки в апеляційній скарзі не оспорює факт укладення вищевказаного кредитного договору, однак послідовно оспорює факт отримання відповідачкою кредитних коштів і обґрунтованість розміру заявленої заборгованості.

Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18) про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк зобов`язаний довести отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, установлених договором, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до зазначеної норми Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п.62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або надсилання клієнту.

Відтак виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом і який суд має оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів щодо реального виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі №175/35/16-ц, від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19.

Факт отримання відповідачкою коштів та наявності заборгованості за кредитом підтверджується наявними у справі доказами.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що після укладення кредитного договору банк виконав свої зобов`язання, відкривши поточний рахунок у валюті – гривні та надавши ОСОБА_1 можливість користуватися кредитними коштами у сумі 12 400,00 грн у межах кредитного ліміту, визначеного Угодою. Відповідачка здійснювала користування грошовими коштами кредитного ліміту, що підтверджується випискою з банківського рахунку відповідачки.

Надана виписка у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним документом, який підтверджує наявність заборгованості та її розмір, а також спростовує доводи представника відповідачки про відсутність належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт отримання відповідачкою кредитних коштів та наявність заборгованості за кредитним договором.

Банківська виписка за рахунком підтверджує користування відповідачкою кредитними коштами (кредитним лімітом) протягом визначеного періоду, а саме з 15.08.2016 по 27.06.2019. Зазначена виписка також містить відомості про здійснення відповідачкою платежів на погашення заборгованості, при цьому останній платіж здійснено 27.06.2019 у розмірі 4 644,75 грн.

Водночас із кредитного договору та додатків до нього вбачається, що відповідачка взяла на себе обов`язок здійснювати щомісячне погашення заборгованості за кредитом із нарахуванням процентів за ставкою 42 % річних. Щомісячний платіж становив 1 035,00 грнта мав бути внесений до останнього операційного дня відповідного платіжного періоду. При цьому платіжний період починався з дня, наступного за днем закінчення попереднього розрахункового періоду, та закінчувався на 30-й день з моменту закінчення попереднього розрахункового періоду.

Таким чином, умовами кредитного договору було встановлено конкретний порядок та строки виконання відповідачкою зобов`язань щодо погашення кредитної заборгованості. Разом із тим із банківської виписки вбачається, що відповідачка не здійснювала належного та повного погашення заборгованості відповідно до встановленого договором порядку платежів. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою взятих на себе договірних зобов`язань виникла заборгованість за кредитним договором, яка станом на 16.10.2023, тобто на дату відступлення права вимоги щодо відповідачки від АТ «Ідея Банк» до ТОВ «ФК «СОНАТІ», залишалася непогашеною.

Зазначення у розрахунку та виписці дати 16.10.2023 саме по собі не свідчить про те, що до цієї дати здійснювалося нарахування процентів чи інших платежів. Як вбачається з наданих матеріалів, 16.10.2023 є датою укладення Договору №16/11-23про відступлення права вимоги від АТ «Ідея Банк» до ТОВ «ФК «СОНАТІ», тобто датою переходу права вимоги до нового кредитора. Відтак вказана дата характеризує момент переходу права вимоги, а не встановлює період, за який здійснювалося нарахування заборгованості.

Для встановлення обґрунтованості заявленої до стягнення суми необхідно виходити з умов кредитного договору, фактично отриманих відповідачкою кредитних коштів, здійснених нею платежів, строків виконання грошових зобов`язань та порядку нарахування передбачених договором платежів.

Таким чином, надані банківська виписка, кредитний договір, додатки до нього та розрахунок заборгованості у їх сукупності підтверджують як факт користування відповідачкою кредитними коштами, так і факт неналежного виконання нею договірних зобов`язань щодо своєчасного та повного погашення заборгованості.

Як вбачається з витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу від 29.12.2023 №29/12-23, відповідачка здійснювала платежі на погашення кредитної заборгованості, останній з яких внесено 27.06.2019 у сумі 4 644,75 грн. Загалом відповідачкою внесено на погашення кредиту 41 855,22 грн; розмір заборгованості становить: за основним боргом – 13 290,88 грн, за нарахованими та несплаченими відсотками – 18 679,49 грн.

Оскільки фактично отримані та використані відповідачкою кредитні кошти на час звернення до суду не повернуті, а відповідачка не спростувала наданих позивачем доказів та не надала платіжних документів на підтвердження погашення повної суми заборгованості, колегія суддів вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості у загальному розмірі 31 970,37 грн, яка згідно з наданим розрахунком заборгованості складається із заборгованості за основним боргом у сумі 13 290,88 грн та за нарахованими та несплаченими відсотками у сумі 18 679,49 грн.

Крім того, представник відповідачки у своїй апеляційній скарзі заперечує проти стягення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Санфорд Капітал» заборгованості за 3 % річних та інфляційними втратами, нарахованими за період з 23.07.2019 до 23.02.2022, посилаючись на те, що з укладених договорів факторингу та реєстрів прав вимоги не вбачається передання фактору права вимоги інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих за період за період з 14.02.2021 до 23.02.2022, а також не передбачено право фактора нараховувати відповідальність, передбачену ст.625 ЦК України, за період з 23.07.2019 по 23.02.2022. Проте зазначені доводи є безпідставними з огляду на таке.

За змістом положень ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст.ст.611, 625 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, у якому нарахування процентів тісно пов`язане із застосуванням індексу інфляції, свідчить про компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Суд першої інстанції зазначив, що наведений відповідачем розрахунок не спростовано, а також послався на правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, в якому зазначено, що кредитор має право вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання; інфляційні втрати та 3 % річних є способом захисту майнового права кредитора та компенсацією за неналежне виконання зобов`язання. З урахуванням п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд зазначив, що поточний кредитор правомірно нарахував інфляційні втрати та 3 % річних за період з 24.07.2019 по 23.02.2022.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками, адже відповідно до положень ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вже було зазначено, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Таким чином, право на нарахування за ст.625 ЦК України переходить до фактора, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема наданих позивачем доказів на підтвердження права вимоги до відповідачки, умови Договорів факторингу, укладених 16 листопада 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «СОНАТІ» №16/11-23, 29 грудня 2023 року між ТОВ «ФК «СОНАТІ» та ТОВ «Санфорд Капітал» №29/12-23 про відступлення права вимоги до відповідачки за кредитним договором №С01.176.75785 від 22.07.2016, не містять будь-яких обмежень чи застережень щодо обсягу прав нового кредитора в частині нарахування процентів та інфляційних втрат на суму заборгованості.

Велика Палата ВС у справі № 903/602/24 підтвердила, що визначені законом 3 % річних є законодавчим мінімумом, який суд не має права зменшувати (на відміну від неустойки/пені). Договором факторингу або основним договором може бути передбачений і вищий розмір процентів за прострочення.

З огляду на те, що відповідачка порушила грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення, відповідно до положень ст.625 ЦК України.

Враховуючи зазначене, доводи апеляційної скарги у цій частині також є необґрунтованими та не заслуговують на увагу, оскільки у даному випадку є підстави для стягнення з відповідачки інфляційних втрат за період з 23.07.2019 до 23.02.2022у розмірі 6 416,29 грнта 3 % річних за період з 23.07.2019 до 23.02.2022у розмірі 2 488,44 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що витрати на професійну правничу допомогу не підлягають задоволенню, оскільки їх розмір є завищеним та неспівмірним зі складністю справи, судова колегія зазначає таке.

Матеріали справи свідчать, що між ТОВ «Санфорд Капітал» та Адвокатським об`єднанням «Альянс ДЛС» був укладений Договір про надання правничої допомоги №1/04 від 01 квітня 2024 року.

Згідно із п.1.1 Договору, клієнт доручає, а адвокатське об`єднання зобов`язується надавати йому на довгостроковій основі, відповідно до умов даного Договору, правничу допомогу, у відповідності до завдання клієнта, а клієнт зі свого боку зобов`язується прийняти зазначені послуги і сплатити винагороду.

Відповідно до п.3.2 Договору, сума гонорару за надання послуг визначається, виходячи із фактичного обсягу наданих послуг та вартості послуг (прейскуранту), зазначеного в Додатку №2 до цього Договору, та зазначається об`єднанням в Акті приймання-передачі наданих послуг.

Пунктом 3.4.3 Договору передбачено, що підписані сторонами Акти приймання передачі наданих послуг є підставою для проведення розрахунків за надану правничу допомогу.

Враховуючи норми чинного законодавства, умови Договору про надання правничої допомоги №1/04 від 01 квітня 2024 року, ТОВ «Санфорд Капітал» на підтвердження фактично понесених витрат на правничу допомогу разом із позовною заявою було подано до суду: копію Договору про надання правничої допомоги №01/04 від 01.04.2024, копію додатка до Договору про надання правничої допомоги №01/04 від 01.04.2024 «Реєстр боржників» від 15.07.2024, копію Акта приймання-передачі послуг з правничої допомоги №4 від 12.08.2024, копію ордера на надання правничої допомоги, копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю.

З додатка до Договору про надання правничої допомоги №01/04 від 01.04.2024 «Реєстр боржників» від 15.07.2024 слідує, що на виконання умов п.2.1 Договору, клієнт передав, а об`єднання отримало в роботу даний Реєстр прав вимог щодо боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №С01.176.75785 від 22.07.2016 на загальну суму 31 970,37 грн.

Як вбачається з Акта приймання-передачі наданих послуг з правничої допомоги №4 від 12.08.2024, адвокатським об`єднанням надано ТОВ «Санфорд Капітал» такі послуги: проведення юридичного та фінансового аналізу боржника ОСОБА_1 вартістю 1 200,00 грн; складання, підписання та подання до суду позовної заяви щодо стягнення заборгованості із боржника ОСОБА_1 вартістю 4 000,00 грн, загалом на суму 5 200,00 грн.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року (справа №362/3912/18, провадження №61-15005св19).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі №301/2534/16-ц (провадження №61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц (провадження №61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі №724/318/21 (провадження №61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження №12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 (провадження №12-14гс22)).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Так, позивач просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції, у розмірі 5 200,00 грн.

Вирішуючи питання щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд врахував обсяг та характер виконаних адвокатом робіт, час, необхідний для підготовки та подання позовної заяви й інших процесуальних документів, складність справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також те, що клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу від відповідачки до суду не надходило.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим та співмірним стягнення з відповідачки на користь ТОВ «Санфорд Капітал» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 200,00 грн. Такий розмір відповідає обсягу та характеру виконаної адвокатом роботи, складності справи та є пропорційним із фактично наданою правничою допомогою.

Інші, наведені у апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновки суду першої інстанції, є безпідставними та необґрунтованими.

Наведені у відзиві на скаргу аргументи знайшли підтвердження у матеріалах справи та спростовують доводи скарги.

Таким чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржуване рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги є недоведеними та висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

У зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судова колегія доходить висновку, що сплачені апелянтом судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на неї.

Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що позивач поніс витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 3 000,00 грн, які просить стягнути з відповідачки, надавши відповідні докази їх понесення.

Частиною 1 ст.133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з положенням ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Зі змісту ст.58 ЦПК України вбачається, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно зі ст.15 ЦПК України, представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст.62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Представником ТОВ «Санфорд Капітал» – адвокатом Маслюженком М.П. на підтвердження понесених витрат надано: копію Договору про надання правничої допомоги №01/04 від 01.04.2024, копію Акта приймання-передачі послуг з правничої допомоги №7 від 22.07.2026, копію ордера на надання правничої допомоги, копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю.

Як вбачається з Акта приймання-передачі послуг з правничої допомоги №7 від 22.07.2026, адвокатським об`єднанням надано ТОВ «Санфорд Капітал» такі послуги: складання, підписання та подання відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду у справі №643/11981/24 стосовно боржника ОСОБА_1 вартістю 3 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати до суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, згідно з якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Водночас у цій справі наявні підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі в повному обсязі, оскільки такі витрати є співмірними зі складністю справи, обсягом та характером наданої правничої допомоги, а також відповідають критеріям розумності та пропорційності

Зокрема, представником позивача було підготовлено та подано до суду обґрунтований відзив на апеляційну скаргу, у якому наведено заперечення щодо доводів апеляційної скарги, здійснено аналіз норм матеріального та процесуального права, надано правову оцінку обставинам справи та доказам, а також обґрунтовано законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим, розумним та пропорційним обсягу фактично наданих послуг, а відповідачкою не заявлено належних і достатніх доводів щодо його неспівмірності чи необґрунтованості. Відтак відсутні підстави для зменшення заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим такі витрати підлягають стягненню з відповідачки у повному обсязі – у розмірі 3 000,00 грн.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Лисенка Андрія Олександровича залишити без задоволення.

Заочне рішення Салтівського районного суду м.Харкова від 24 вересня 2025 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» витрати на правову допомогу, понесені позивачем під час розгляду справи у апеляційному суді, у розмірі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 17 вересня 2026 року.

Головуючий – В.Б. Яцина

Судді - О.Ю. Тичкова

О.В. Маміна.