Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №611/1061/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 611/1061/24

провадження № 22-ц/818/2298/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Тичкової О.Ю., Мальованого Ю.М.

за участі секретаря Шнайдер Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЛАН» про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ЛАН» на рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 04 грудня 2025 року, постановлене суддею Коптєвим Ю.А.

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому з урахуванням уточнень просив стягнути з ТОВ «Агрофірма «Лан» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 166 180,06 грн. (за період роботи з 07.12.2011 по 11.09.2024) та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 272 221,95 грн. (за період 12.09.2024 по 20.08.2025).

Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 04 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Лан» на користь ОСОБА_1 , компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 161 397 гривень 90 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 145 555 гривень 41 копійка, а всього – 306 953 гривні 31 копійка. В іншій частині в задоволенні позовних вимог, - відмовлено. Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Лан» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 10 210 гривень 46 копійок. Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Лан» на користь держави судові витрати у розмірі 848 08 копійок.

В апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Лан» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку та постановити в цій частині нове, яким зменшити розмір компенсації до 85013,17 грн.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, суд першої інстанції не звернув увагу, що позивач особисто та за власним підписом неодноразово отримував готівкові грошові кошти від товариства з обмеженою відповідальністю АГРОФІРМИ «ЛАН», підтвердженням чого є касові ордери, а саме: згідно видаткового касового ордеру позивачем отримано відпускні за 2013 рік у сумі 1574, 23 гривні; згідно видаткового касового ордеру позивачем отримано відпускні за 2018 рік у сумі 19281, 5 гривень; згідно видаткового касового ордеру позивачем отримано відпускні за 2020 рік у сумі 23245, 00 гривень; згідно видаткового касового ордеру позивачем отримано відпускні у сумі 32284, 00 гривень, а всього на суму 76 384, 73 гривні.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Лук`янець Л.О. просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку. В іншій частині рішення суду не оскаржується і не переглядається.

Задовольняючи позовні вимоги в оскаржуваній частині, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки встановлено факт перебування позивача у щорічних відпустках за період роботи з 07.12.2011 по 07.12.2012, а також з 07.12.2021 по 07.12.2022, а також виплату роботодавцем компенсації за невикористану відпустку з 01.09.2023 по 31.08.2024 на користь ОСОБА_1 слід стягнути з відповідача невиплачену при звільненні компенсацію за невикористану відпуску за період роботи з 07.12.2012 по 07.12.2021 в розмірі 161397, 90 грн. ( із розрахунку середньоденна заробітна плата 597,77 грн. х 270 днів невикористаної відпустки (30 днів за кожен рік).

Такий висновок суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 07.12.2011 по 11.09.2024 працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Лан» (відповідач у справі) на посаді лікаря ветеринарної медицини, що підтверджено копією трудової книжки, серії НОМЕР_1 (а.с.10-11).

Згідно наказу №51, виданий 11.09.2024 директором ТОВ АФ «Лан», позивача звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с.12).

Звертаючись із позовом до суду, позивач просить стягнути з ТОВ АФ «Лан» компенсацію за невикористані відпустки в розмірі 166 180,06 грн. за період роботи з 07.12.2011 по 11.09.2024.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відпустки» державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Згідно зі ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Відповідно до ст. 74 КЗпП громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство). Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону. (ст. 2 Закону України «Про відпустки»).

Статтею 24 Закону України «Про відпустки» передбачено можливість грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки. Так, частиною 1 передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про відпустки» особи, винні в порушенні законодавства про відпустки, несуть відповідальність згідно з законодавством.

Тягар доказування відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц (провадження №61-23170сво18).

Згідно ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

У постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 207/1385/16-ц, від 19 листопада 2024 року в справі № 759/17721/21, зазначено про те, що в справах, що випливають з трудових відносин тягар доказування правомірності прийнятих рішень, вчинених дій покладається, як правило, на роботодавця.

Відповідно до КЗпП України та Закону України «Про оплату праці» обов`язок доказування відсутності заборгованості перед позивачем, зокрема щодо виплати належних працівникові сум, покладається на роботодавця, а не на позивача (робітника) (постанова Верховного Суду від 15 липня 2024 року в справі № 758/9515/23).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, сума остаточного розрахунку, тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_1 отримував грошові кошти «відпускні» на загальну суму 76384,73 грн, що підтверджується наступним:

-згідно видаткового касового ордеру позивачем отримано відпускні за 2013 рік у сумі 1574, 23 гривні;

-згідно видаткового касового ордеру позивачем отримано відпускні за 2018 рік у сумі 19281, 50 гривень ;

-згідно видаткового касового ордеру позивачем отримано відпускні за 2020 рік у сумі 23245, 00 гривень ;

-згідно видаткового касового ордеру позивачем отримано відпускні у сумі 32284, 00 гривень

Вказані ордери містять підписи позивача. Доказів, що зазначені документи підписані не позивачем, а іншою особою, матеріали справи не містять і позивачем не надані. Тому зазначені кошти слід врахувати при визначенні розміру суми, що підлягає стягненню.

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем по неотриманій та невиплаченій відпустці становить 161 397, 9 (сума компенсації згідно рішення) - 76 384, 73 (сума згідно наданих касових ордерів, неврахованих оскаржуваним рішенням) = 85 013, 17 грн

Відповідно до частин 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

В даному випадку, позивачем не доведено, факту неотримання коштів за вказаними касовими ордерами або, що підпис у вказаних ордерах належить не позивачу.

Суд на зазначені касові ордери уваги не звернув та не надав оцінки щодо неврахування наданих відповідачем касових ордерів на суму 76384,73 грн.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.

Рішення суду в оскаржуваній частині підлягає зміні, а позовні вимоги частковому задоволенню.

Рішення суду в іншій частині не оскаржувалось.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 2 частини 1статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до положень статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Керуючись положеннями ст. 141ЦПК України за подання позовної заяви підлягає стягненню судовий збір у сумі

Керуючись ст.ст.367,368, 374, 376,381,382-384,389,390 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Лан» задовольнити.

Рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 04 грудня 2025 року змінити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Лан» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 85013, 17 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 145555, 41 копійка, а всього – 230568,58 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: О.Ю. Тичкова

Ю.М. Мальований