Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №646/8142/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 646/8142/25 Головуючий суддя І інстанції Барабанова В. В.

Провадження № 22-ц/818/1368/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: споживчого кредиту

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Підодвірного Тараса Івановича на рішення Основ`янського районного суду м.Харкова від 13 жовтня 2025 року у справі №646/8142/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №996810922 від 22.08.2023 у сумі 77 932,80 грн та судових витрат: судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 22.08.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №996810922 на суму 16 500,00 грн у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора XBVN-2687.

Перед укладенням кредитного договору відповідачка з метою отримання кредиту самостійно за допомогою мережі Інтернет: перейшла на офіційний сайт первісного кредитора – www.moneyveo.ua, зареєструвалася на даному сайті, створивши особистий кабінет позичальника, за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора заповнила та подала заявку на отримання грошових коштів у кредит, в якій вказала свої персональні дані; пройшла належну перевірку (верифікацію), ознайомилася та підтвердила згоду з офертою, індивідуальною частиною кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід`ємною частиною кредитного договору. Правила надання грошових коштів у кредит первісного кредитора перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті – www.moneyveo.ua. Отже, саме відповідачка ініціювала укладення кредитного договору, оформивши заявку на сайті первісного кредитора, підписавши кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора. Одночасно з підписанням кредитного договору, первісний кредитор відправив на електронну адресу, вказану відповідачкою у заявці, електронного листа з повідомленням про успішне підписання кредитного договору та вкладеним у нього примірником електронного кредитного договору у формі, що унеможливлює зміну його змісту.

Як зазначив позивач, кредитний договір укладено відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», а тому він вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Отже, у кредитному договорі сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, зокрема щодо розміру кредиту, грошової одиниці, в якій надано кредит, строку та умов користування коштами, сплати відсотків за користування кредитними коштами, а також розміру і типу процентної ставки.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу №28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу №28/1118-01 укладалися Додаткові угоди, зокрема щодо продовження терміну дії Договору факторингу №28/1118-01.

10.10.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №10/1024-01.

04.06.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу №04/06/25-Ю, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором.

Відповідно до Реєстру боржників №б/н від 04.06.2025 за Договором факторингу №04/06/25-Ю, від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 77 932,80 грн.

Позивач наголосив, що ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач не здійснювали жодних нарахувань за кредитним договором. У період перебування права вимоги у ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» зі сторони відповідачки не здійснювалося погашення заборгованості за кредитним договором. Станом на дату подання позовної заяви на рахунки позивача не надходило жодного платежу на погашення заборгованості відповідачки за кредитним договором.

Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості відповідачки перед позивачем за кредитним договором на момент подання позовної заяви становить 77 932,80 грн та складається з такого: 16 500,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 61 432,80 грн – заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом; 0,00 грн – заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи), що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Основ`янського районного суду м.Харкова від 13 жовтня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором №996810922 від 22.08.2023 у розмірі 77 932,80 грн та складається з такого: 16 500,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 61 432,80 грн – заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» понесені витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7 000,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 – адвокат Підодвірний Т.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал». Крім того, просить стягнути з позивача на користь відповідачки понесені судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом порушено норми матеріального та процесуального права, а також оскаржуване рішення не відповідає фактичним обставинам справи.

Заперечує факт укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою кредитного договору №996810922 від 22.08.2023, оскільки він не містить підписів сторін, а його копія не може вважатися електронним документом. Крім того, відсутні докази проведення ідентифікації відповідачки.

Вказує, що матеріали справи не підтверджують факт надання відповідачці кредитних коштів. Подане платіжне доручення без відміток банку та без зазначення повного номера картки одержувача не підтверджує здійснення платіжної операції. Розрахунок заборгованості не узгоджений із відповідачкою та не підтверджений належними первинними бухгалтерськими документами, у зв`язку з чим його достовірність та обґрунтованість не підтверджені.

Зауважує, що кредитний договір укладено між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою 22.08.2023, а Договір факторингу №28/1118-01 укладено раніше, 28.11.2018, а тому на момент укладення зазначеного Договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником, а тому передати права вимоги за зобов`язанням, яке не існувало на момент укладення Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, неможливо.

Виходячи з наведеного, вважає, що позивач не надав належних та допустимих доказів набуття ним права вимоги до відповідачки, що, у свою чергу, свідчить про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення заборгованості.

Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, зазначає, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Робить висновок, що матеріали справи містять лише самостійно виготовлені позивачем витяги з реєстрів боржників. Зазначає, що відсутність у матеріалах справи реєстрів боржників у повному обсязі унеможливлює достовірне встановлення факту відступлення права вимоги.

Зазначає, що відповідачкою сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 542,00 грн відповідно до Закону України «Про судовий збір», який у разі задоволення апеляційної скарги підлягає стягненню з позивача. Крім того, представник відповідачки зробив заяву на підставі ч.8 ст.141 ЦПК України про орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 700,00 грн, понесених відповідачкою у зв`язку з розглядом справи в апеляційному суді.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, поданий представником ТОВ «Юніт Капітал» Хлопковою М.С., у якому вона просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення як безпідставну.

Вказує, що 22.08.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №996810922 на суму 16 500,00 грн у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора XBVN-2687.

Наголошує, що позивач довів укладення відповідачкою кредитного договору шляхом використання електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, що підтверджує ознайомлення відповідачки з умовами договору, їх прийняття та добровільне взяття на себе відповідних зобов`язань.

Зазначає, що Договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 встановлено, що предметом відступлення є право вимоги до ОСОБА_1 .

Наголошує, що реєстр не є разовим документом, оскільки умовами договору факторингу передбачено можливість його формування (укладення) неодноразово за ініціативою та за потреби сторін.

Таким чином, Договір №28/1118-01 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме з 28.11.2018 по 31.12.2024.

Зазначає, що право вимоги за кредитним договором №996810922 від 22.08.2023 перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» 24.10.2023, відповідно до підписання сторонами Реєстру прав вимоги №255 за Договором факторингу №28/1118-01, який був підписаний вже після укладення кредитного договору.

Вказує, що Реєстр прав вимог №2 від 10.10.2024 за Договором факторингу №10/1024-01 також був від підписаний вже після укладення кредитного договору між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою.

Пояснює, що ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач на виконання Договору факторингу №04/06/25-Ю підписали Реєстр прав вимоги від 04.06.2025 до Договору факторингу №04/06/25-Ю, за яким від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором у розмірі, зазначеному у Реєстрі прав вимоги.

Таким чином, позивач є належним кредитором та отримав дійсне право вимоги за кредитним договором №996810922 від 22.08.2023.

Наголошує, що укладені договори недійсними не визнані, тому відповідно до ст.204 ЦК України діє презумпція їх правомірності.

У зв`язку з викладеним представник позивача вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що спрямовані на уникнення виконання грошового зобов`язання, і просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

У додаткових поясненнях представник ТОВ «Юніт Капітал» Хлопкова М.С. також просить врахувати правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 07.01.2026 у справі №727/2790/25.

Звертає увагу, що у цій постанові було зроблено висновок щодо правомірності переходу права вимоги на підставі Договору факторингу №28/1118-0128 від 28.11.2018 між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс», та вказано, що до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів у межах, визначених ст.367 ЦПК України, дослідила матеріали справи, обговорила доводи апеляційної скарги та відзиву, і дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Згідно з п.п.1-4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем належним чином доведено факт отримання кредитних коштів відповідачкою, зокрема, попереднє підписання кредитного договору та ознайомлення з його умовами, в результаті чого вона взяла на себе зобов`язання повернення кредиту, які вона не виконала у повному обсязі, тобто не здійснювала часткові та своєчасні погашення.

Суд зазначив, що внаслідок передачі прав вимоги за договорами факторингу право вимоги за кредитним договором №996810922 від 22.08.2023 перейшло до позивача, що свідчить про набуття ним права грошової вимоги до відповідачки.

Крім того, суд вказав, що загальна сума заборгованості відповідачки перед позивачем за кредитним договором на момент подання позовної заяви становить 77 932,80 грн та складається з такого: 16 500,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 61 432,80 грн – заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом. Зазначена сума підтверджується випискою з особового рахунку за період з 04.06.2025 по 25.06.2025.

За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та задовольнив позов у повному обсязі.

Колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції щодо наявності у позивача права вимоги, з таких підстав.

Суд першої інстанції вважав встановленим, що 22.08.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №996810922 на суму 16 500,00 грн у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора XBVN-2687.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Зокрема, у ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Згідно із п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, який надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону).

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).

Згідно із ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч.12 ст.11 Закону).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, яким чином підписуються угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що укладення договорів в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи (ч.13 ст.11 Закону).

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.265 ЦПК України, у мотивувальній частині рішення зазначаються: мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Суд першої інстанції, всупереч вимогам ст.ст.89, 265 ЦПК України, в оскаржуваному рішенні не надав відповіді на аргументи відповідачки, викладені у відзиві на позов, та не мотивував свої висновки щодо того, чому він вважав, що саме цей одноразовий ідентифікатор «XBVN-2687» був направлений відповідачці під час укладення відповідного кредитного договору, проти чого вона заперечувала як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді.

Зазначені доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції вважав, що кредитний договір №996810922 від 22.08.2023 був підписаний електронним підписом ОСОБА_1 шляхом використання одноразового ідентифікатора «XBVN-2687».

На спростування доводів відповідачки в матеріалах справи міститься лише Довідка щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від 15.10.2024, складена самим первісним кредитором та не погоджена з відповідачкою.

Проте зазначена довідка є одностороннім документом, а тому сама по собі не є належним та достовірним доказом того, що одноразовий ідентифікатор, зазначений у цій довідці, належить саме відповідачці (позичальнику).

Пунктом 14.2 Договору №996810922 від 22.08.2023, який позивач надав суду, встановлено наступне: сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підписів сторін використовується електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Обов`язок щодо ідентифікації користувача та підтвердження того, що конкретний одноразовий ідентифікатор належить саме позичальнику, а також алгоритм перевірки цього факту, визначені Законом України «Про електронну комерцію». Зазначені вимоги отримали детальне роз`яснення у судовій практиці Верховного Суду, зокрема у ключовій постанові КЦС ВС від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, а також у постановах від 20 лютого 2026 року у справі № 545/1750/21 та від 03 лютого 2023 року у справі № 757/22453/20-ц.

Як було зазначено вище, відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, який надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону).

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Відповідно до наведеного, саме на позивача покладається обов`язок довести, що відповідачка отримала зазначений одноразовий ідентифікатор та використала його під час укладення кредитного договору.

Належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.76, 100 ЦПК України, які б підтверджували, що зазначений одноразовий ідентифікатор, вказаний у кредитному договорі та паспорті споживчого кредиту, належить саме відповідачці, матеріали справи не містять.

Відповідачка як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді не визнавала факту укладення та підписання зазначеного кредитного договору. Водночас позивач не довів ні факту підписання відповідачкою кредитного договору та його укладення, ні факту отримання нею кредитних коштів, про що буде зазначено нижче в мотивувальній частині.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 639 ЦК України, договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження його згоди з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Без отримання листа на адресу електронної пошти чи SMS-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна та пароля особистого кабінету, або без обміну електронними документами (офертою та акцептом) договір між позичальником та кредитором у електронній формі укласти неможливо. У цьому полягає особливість укладення договору в електронній формі.

Відповідно до принципу змагальності, саме позивач має довести, що зазначені події (обставини) дійсно мали місце у відповідній послідовності та порядку, як це зазначено ним у позовній заяві. Лише після доведення факту укладення договору у відповідача виникає обов`язок спростування цих обставин.

Так, відповідно до ст.100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Однак позивач, всупереч покладеному на нього процесуальному обов`язку доказування, не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують, що кредитний договір було підписано позичальником одноразовим ідентифікатором як його підписом, у порядку та формі, передбачених Законом України. Отже, у справі відсутні належні та допустимі докази щодо порядку накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідачкою. Без цього сама по собі Довідка щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» – не є належним і достатнім доказом того, що Договір був укладений відповідачкою з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, надісланого їй на мобільний телефон/електронну адресу.

Крім того, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про недоведеність належними та достатніми доказами факту перерахування первісним кредитором відповідачці кредитних коштів на виконання умов кредитного договору, і ці доводи скарги знайшли підтвердження у матеріалах справи, що свідчить про безпредметність договору факторингу.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції вважав встановленим, що 22.08.2023 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» шляхом ініціювання платіжної операції через банк-провайдер перерахувало грошові кошти у сумі 16 500,00 грн на банківську картку відповідачки №4149-49XX-XXXX-5737, що, на думку суду, свідчить про прийняття відповідачкою пропозиції кредитодавця – ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Розмір заборгованості підтверджується випискою з особового рахунку за період з 04.06.2025 по 25.06.2025.

Разом з тим, всупереч вимогам ст.89 ЦПК України суд першої інстанції не з`ясував, що матеріали справи не містять належних та достатніх доказів видачі та отримання кредитних коштів відповідачкою.

Відповідно до положень Закону України «Про платіжні послуги» та Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року №163, безготівковий переказ коштів здійснюється на підставі платіжної інструкції та передбачає зарахування відповідної суми на рахунок отримувача.

Отже, сам факт формування чи подання платіжного документа не підтверджує фактичного здійснення платіжної операції та зарахування коштів отримувачу. Така обставина має підтверджуватися належними доказами виконання платіжної операції.

На підтвердження надання 22.08.2023 відповідачці кредитних коштів у розмірі 16 500,00 грн позивачем надано суду платіжне доручення від 22.08.2023, складене ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», та виписку з особового рахунку за кредитним договором №996810922 від 22.08.2023, підготовлену ТОВ «Юніт Капітал», які не відповідають вимогам, які законодавство передбачає для первинних бухгалтерських документів, які підтверджують перерахування первинним кредитором своїх грошових коштів позичальнику. Таким документом є виписка з банківського рахунку первинного кредитора про здійснення відповідної грошової операції на користь позичальника, або платіжна інструкція з відміткою банку про здійснення операції та іншою інформацією, яка передбачена згаданою Інструкцією №163.

Такий висновок ґрунтується на особливостях бухгалтерського оформлення безготівкових грошових операцій первинним кредитором у даній справі, який не є банківською фінустановою, та на правових висновках, які були висловлені у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18) про стягнення заборгованості за кредитним договором, згідно з якими позичальник-банк зобов`язаний довести отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, установлених договором, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до зазначеної норми Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п.62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або надсилання клієнту.

Відтак виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом і який суд має оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів щодо реального виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі №175/35/16-ц, від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19.

Проте, ані з наданого позивачем платіжного доручення, ані з виписки з особового рахунку, чи з інших наявних у матеріалах справи доказів, відповідно до обов`язкових у таких випадках стандартів бухгалтерського обліку, неможливо встановити, що даний переказ фактично був здійснений у безготівковій формі за рахунок грошових коштів первинного кредитора на користь відповідачки на підставі вищевказаного кредитного договору. Надані позивачем на підтвердження виконання первинним кредитором обов`язків за кредитним договором документи не містять відповідної інформації, а тому за відсутності на них відмітки банку про здійснення грошової операції у безготівковій формі вони не є належними доказами реального виконання умов кредитного договору щодо надання кредитних коштів первинним кредитором (ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та їх отримання позичальником ( ОСОБА_1 ), що є необхідною умовою виникнення зобов`язань у позичальника за цим договором.

Крім того, неможливо встановити, чи належить зазначена картка відповідачці, а також чи зазначала вона цей номер картки під час оформлення заявки або укладення кредитного договору, оскільки матеріали справи містять лише неповний (маскований) номер картки – №4149-49XX-XXXX-5737.

Платіжне доручення, яке фактично є розпорядженням ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь надавача платіжних послуг для здійснення переказу коштів, не є належним і достатнім доказом на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів ОСОБА_1 , а зазначена в ньому інформація не відповідає вимогам бухгалтерського обліку до таких документів. Надане позивачем платіжне доручення за відсутності в ньому відповідної відмітки банку про проведення зазначеної грошової операції не є первинним бухгалтерським документом, який фіксує здійснення платежу та є необхідним для підтвердження таких юридичних фактів. Сам по собі факт складання або подання платіжного доручення (інструкції), без підтвердження реального проведення такої операції у безготівковій формі через банківську установу, – не є належним підтвердженням зарахування коштів кредитора на рахунок їх отримувача.

Зазначене відповідає змісту пункту 37 розділу ІІ Інструкції №163 (зі змінами) про те, що платіжна інструкція, оформлена платником в електронній або паперовій формі, повинна містити такі обов`язкові реквізити: 1) дату складання і номер; 2) унікальний ідентифікатор платника або найменування/прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку; 3) найменування надавача платіжних послуг платника; 4) суму цифрами та словами; 5) призначення платежу; 6) підпис(и) платника; 7) унікальний ідентифікатор отримувача або найменування/прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку; 8) найменування надавача платіжних послуг отримувача.

Вказівки щодо особливостей заповнення реквізитів платіжної інструкції, оформленої в паперовій або електронній формі (додаток до Інструкції №163 (пункт 10 розділу I)), передбачають наявність такої інформації у платіжних інструкціях, зокрема: платіжна інструкція засвідчується підписами [власноручним(ими)/електронним(ими)] уповноваженого працівника надавача платіжних послуг, який оформив платіжну інструкцію, та працівника, на якого покладено функції контролера. У разі перерахування коштів на рахунки отримувачів (фізичних та юридичних осіб), які відкриті в іншого надавача платіжних послуг, платіжна інструкція засвідчується підписом(ами) [власноручним(ими)/електронним(ими)] уповноваженого(их) працівника(ів) надавача платіжних послуг, визначеного(их) внутрішніми документами надавача платіжних послуг (п.19 Інструкції №163).

Аналогічні недоліки є у виписці з особового рахунку за кредитним договором №996810922 від 22.08.2023, поданої ТОВ «Юніт Капітал», оскільки вона створена самим позивачем, є похідним, аналітичним документом, складеним на підставі первинних даних, а не первинним документом бухгалтерського обліку у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак не може вважатися належним та достовірним доказом наявності та розміру заборгованості.

За відсутності таких первинних документів суд позбавлений можливості перевірити реальність господарських операцій, у тому числі факт отримання відповідачкою кредитних коштів, у зв`язку з чим доводи представника позивача щодо наявності заборгованості є недоведеними.

Додатки до позовної заяви без банківської виписки з особового рахунку ОСОБА_1 не підтверджують факту отримання відповідачкою кредитних коштів.

Колегія суддів повторює, що відповідно до ст.81 ЦПК України обов`язок доказування факту перерахування та отримання кредитних коштів покладається на позивача.

Водночас позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт перерахування кредитних коштів на рахунок відповідачки та їх фактичне отримання останньою. Таким чином, позивач не довів належними та допустимими доказами обставини, на які посилався як на підставу своїх позовних вимог.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами щодо доведеності позовних вимог і, відповідно до ст.12 ЦПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням ним процесуальних дій. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №755/18920/18.

За відсутності таких доказів суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

З огляду на недоведеність факту укладення кредитного договору та його реального характеру, у позивача дійсно відсутнє належним чином підтверджене право вимоги, наведені з цього приводу доводи скарги знайшли своє підтвердження у матеріалах справи. Відповідно до статей 512, 514, 1077 ЦК України (у відповідній редакції), відступлення права вимоги (факторинг) є похідним від основного зобов`язання, а відтак відсутність належно підтвердженого первісного зобов`язання виключає виникнення у фактора права вимоги до боржника.

Наведені у відзиві аргументи щодо належного оформлення відповідних реєстрів прав вимоги за відсутності належних та допустимих доказів виконання первинним кредитором обов`язку за договором кредиту, що входить до предмету договору факторингу, є недостатніми для підтвердження передачі права вимоги, і тому колегія суддів з цих підстав їх відхиляє.

У зв`язку з вищевикладеним колегія суддів не вбачає правових підстав для дослідження інших доводів апеляційної скарги.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції слід скасувати відповідно до п.п.2-4 ч.1 ст.376 ЦПК України та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, згідно зі ст.141 ЦПК України з ТОВ «Юніт Капітал» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 542,00 грн, сплачений за подання апеляційної скарги (а.с.169).

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Підодвірного Тараса Івановича задовольнити.

Рішення Основ`янського районного суду м.Харкова від 13 жовтня 2025 року скасувати.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №996810922 від 22.08.2023 у сумі 77 932,80 грн – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (м.Київ, вул.Рогнідинська, буд.4, літера А, офіс 10, ЄДРПОУ: 43541163) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збір у розмірі 4 542,00 грн, сплачений за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 17 вересня 2026 року.

Головуючий – В.Б. Яцина

Судді - Ю.М. Мальований

О.В. Маміна.