Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №953/5765/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 953/5765/25 Головуючий суддя І інстанції Мельникова І. Д.

Провадження № 22-ц/818/1052/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: споживчого кредиту

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду м.Харкова від 25 вересня 2025 року у справі № 953/5765/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №Z06.191.72843 від 06.03.2017 у розмірі 37 105,04 грн.

Було зазначено, що вона складається із основного боргу у сумі 21 203,60 грн та заборгованості за відсотками у сумі 15 901,44 грн, а також позивач просив відшкодувати судові витрати, що складаються з судового збору у розмірі 2422,40 грн, витрат на оплату послуг поштового зв`язку у сумі, відповідно до розрахункового документа про оплату послуг поштового зв`язку, та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7200,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 06.03.2017 ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №Z06.191.72843, який був підписаний позичальницею власноручно. Від імені банку Договір був підписний з використанням аналогу власноручного підпису уповноваженої особи банку та відтиску печатки банку, відтворених за допомогою технічного пристрою відповідно до публічної оферти АТ «Ідея Банк» від 16 вересня 2015 року. Позичальниця надала письмову заяву про акцепт вказаної публічної оферти. Одночасно з укладенням кредитного договору позичальниця уклала Договір добровільного страхування життя від 06.03.2017.

Як зазначено у позові, після укладення кредитного договору банк свої зобов`язання виконав і перерахував на банківський поточний рахунок позичальниці грошові кошти у сумі 29503,00 грн. У подальшому позичальниця виконала свої зобов`язання з повернення суми кредиту разом з процентними платежами лише частково, 48 049,09 грн. Останній платіж проведено 13.08.2019. Строк, на який було надано кредит за Договором, сплив 06.03.2022.

У зв`язку із зазначеним, станом на 06.03.2022 сформувалася наступна заборгованість позичальниці за Договором: заборгованість за основним боргом у сумі 21 203,60 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками у сумі 15 901,44 грн, що разом становить 37 105,04 грн та стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Санфорд Капітал» заборгованість у розмірі 37 105,04 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Санфорд Капітал» витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 грн; витрати на оплату послуг поштового зв`язку у сумі 57,38 грн; витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката у сумі 7 200,00 грн.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Санфорд Капітал». Крім того, просить судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси відповідачки, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню з огляду на таке.

Вказує, що позивач не надав належного та деталізованого розрахунку заборгованості із зазначенням усіх здійснених платежів, їх дат, порядку зарахування, періодів прострочення та застосованої процентної ставки. Наданий розрахунок, на думку відповідачки, не є належним доказом заборгованості та не належить до первинних бухгалтерських документів у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». При цьому суд першої інстанції не перевірив розмір залишку заборгованості з урахуванням часткового погашення відповідачкою кредиту.

Зазначає про непослідовність заявлених позивачем сум заборгованості. Так, у позовній заяві зазначено одну суму основного боргу, у відповіді на відзив – іншу, а в матеріалах справи містяться декілька розрахунків із різними сумами заборгованості (37 105,04 грн; 50 538,23 грн; 61 959,32 грн). Позивач не надав належного акту звірки чи іншого документа, який би підтверджував кінцевий розмір боргу. На думку відповідачки, це не дає можливості встановити суму, яка підлягає стягненню.

Крім того, відповідачка посилається на необґрунтованість нарахованих відсотків. Зокрема, відповідно до п.1.3 кредитного договору процентна ставка становить 21,99 % річних, тоді як на дату укладення Договору облікова ставка Національного банку України становила 18 % річних (рішення Правління НБУ №711-рш від 13.12.2018). При цьому позивач заявив до стягнення 15 901,44 грн відсотків, що, на думку відповідачки, є неспівмірним із сумою основного боргу. Також не надано належного графіка платежів та доказів правильності нарахування відсотків саме за договірною ставкою.

Також зазначає, що суд першої інстанції не встановив належним чином підстав переходу права вимоги до ТОВ «Санфорд Капітал». Зокрема, кредитний договір укладено 06.03.2017 строком на 60 місяців, у зв`язку з чим строк його дії закінчився у березні 2022 року, тоді як Договір факторингу, на який посилається позивач, укладено лише 29.12.2023, тобто більш ніж через півтора року після закінчення строку дії кредитного договору. Суд не перевірив наявність та зміст документів, які підтверджують перехід права вимоги до позивача.

Посилається на те, що суд першої інстанції не встановив належним чином обставин укладення кредитного договору та погодження його умов відповідачкою. Зокрема, частина документів не була долучена до позовної заяви, окремі документи не містять підписів сторін, а матеріали справи не підтверджують, що відповідачка була ознайомлена та погодилася з усіма умовами Договору, змінами, додатками та додатковими угодами до нього.

Звертає увагу, що наданий позивачем паспорт споживчого кредиту не містить підпису уповноваженого представника банку, а тому, на думку відповідачки, не підтверджує належного виконання кредитодавцем переддоговірного обов`язку щодо ознайомлення відповідачки з умовами кредитування.

Також зазначає, що надана позивачем виписка з особового рахунку за кредитним договором сама по собі не підтверджує наявності у позивача права вимоги до відповідачки. Наданий витяг з реєстру фінансових установ також, на думку відповідачки, не підтверджує наявності у позивача відповідної ліцензії, оскільки самої ліцензії матеріали справи не містять.

Крім того, позивачем не доведено факт вручення відповідачці досудової вимоги.

Зазначає, що «Реєстр боржників» до договору про надання правничої допомоги не є належним доказом наявності заборгованості, оскільки не підтверджує ні факту виникнення боргу, ні його розміру.

Також посилається на розбіжності у відбитках печаток на копії кредитного договору та ордері-розпорядженні, вважаючи, що це ставить під сумнів походження зазначених документів від одного суб`єкта – ПАТ «Ідея Банк».

Таким чином, вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт виникнення та розмір кредитної заборгованості, а також наявність у нього права вимоги до відповідачки, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Щодо судових витрат апелянт зазначає, що у зв`язку з поданням апеляційної скарги понесла витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 633,00 грн.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, поданий представником ТОВ «Санфорд Капітал» – адвокатом Маслюженком М.П., у якому він просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення як безпідставну та необґрунтовану.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечує доводи відповідачки та вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

Щодо «Реєстру боржників» до договору про надання правничої допомоги зазначає, що цей документ не подавався як доказ наявності чи розміру заборгованості, а лише підтверджує обсяг доручення, наданого адвокатському об`єднанню. Наявність та розмір заборгованості підтверджуються кредитним договором, випискою з рахунку, ордерами-розпорядженнями та довідкою-розрахунком банку.

Заперечує доводи щодо суперечностей у розмірі заборгованості, зазначаючи, що різниця у сумах зумовлена виправленням арифметичної помилки у первісному розрахунку банку, виявленої під час аналізу виписки. Відповідно до ст.49 ЦПК України позивач мав право уточнити розмір позовних вимог. При цьому відповідачка, за даними виписки, не здійснила жодного платежу за кредитом. Відсутність акта звірки не спростовує заборгованості, оскільки його складення не є обов`язковим у кредитних правовідносинах.

Доводи щодо завищення процентної ставки також вважає безпідставними. Зазначає, що облікова ставка НБУ не обмежує розмір договірної процентної ставки за кредитом, а ставка 21,99 % річних була погоджена сторонами при укладенні кредитного договору. Нараховані проценти розраховані відповідно до умов Договору за період користування кредитними коштами. Їх розмір не свідчить про нарахування штрафних санкцій. Відсутність графіка платежів, на думку представника позивача, не спростовує факту видачі кредиту, умов Договору та розміру заборгованості.

Щодо переходу права вимоги зазначає, що матеріали справи містять документи, які підтверджують безперервний ланцюг відступлення права вимоги. Закінчення строку дії кредитного договору саме по собі не припиняє невиконаного зобов`язання та не перешкоджає подальшому відступленню права вимоги. При цьому позивач звернувся з вимогою про стягнення вже існуючої заборгованості після закінчення строку кредитування, а не з вимогою про дострокове повернення кредиту.

Доводи щодо ненадання досудової вимоги вважає необґрунтованими, оскільки предметом спору є стягнення заборгованості після настання строку виконання зобов`язання, а тому направлення такої вимоги не є необхідною передумовою звернення до суду.

Щодо розбіжностей у відбитках печаток та ненадання оригіналів документів зазначає, що закон не встановлює обов`язку доводити порядок використання печаток банку.

Факт видачі кредиту та виникнення заборгованості підтверджується кредитним договором, випискою з рахунку, меморіальними ордерами та іншими банківськими документами, автентичність яких відповідачкою не спростована. Тому зазначені документи є належними та допустимими доказами відповідно до статей 76–80 ЦПК України.

Таким чином, представник позивача вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Крім того, зазначає, що позивач поніс витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 3 000,00 грн, які просить стягнути з відповідачки, надавши відповідні докази їх понесення.

Частинами 1 та 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст.367, 368 ЦПК України, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги і відзиву на неї, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Згідно з ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено укладення між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 кредитного договору №Z06.191.72843 від 06.03.2017.

Суд дійшов висновку, що відповідачка не виконала своїх зобов`язань після відступлення позивачу права грошової вимоги до нього, а тому має непогашену заборгованість перед ТОВ «Санфорд Капітал» за кредитним договором №Z06.191.72843 від 06.03.2017 на суму 37 105,04 грн.

Крім того, суд зазначив, що оскільки позовні вимоги про стягнення заборгованості задоволено, судовий збір, витрати на професійну правничу допомогу та на оплату послуг поштового зв`язку підлягають стягненню з відповідачки.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, які є законними та обґрунтованими, відповідають встановленим у справі обставинам і не спростовані доводами апеляційної скарги.

Судом першої інстанції згідно з наявними у справі доказами встановлено, що 06.03.2017 ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №Z06.191.72843.

Відповідно до п.1.1 Договору, банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби у сумі 29 503,00 грн, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору. Відповідно до умов Договору кредит надається шляхом перерахування банком коштів на банківський поточний рахунок позичальника, що відкривається банком позичальнику.

У п.1.2 Договору сторони погодили, що строк кредитування становить 60 місяців з дня підписання Договору, тобто до 06.03.2022 включно.

Згідно з п.1.3 Договору, позичальник за користування кредитом сплачує банку проценти у розмірі 21,99 % річних від залишкової суми кредиту.

Відповідно до п.2.1 Договору, позичальник повертає кредит разом з процентами в 60 щомісячних внесках згідно з Графіком щомісячних платежів.

Одночасно з укладенням кредитного договору позичальниця уклала Договір добровільного страхування життя від 06.03.2017. Розмір страхового внеску за цим Договором страхування становить 2 559, 62 грн.

Позичальниця сплатила банку лише 48 049,09 грн. Останній платіж проведено 13.08.2019. Строк, на який було надано кредит за Договором, сплив 06.03.2022. У зв`язку із зазначеним, станом на 06.03.2022 сформувалася наступна заборгованість позичальниці за Договором: заборгованість за основним боргом у сумі 21 203,60 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками у сумі 15 901,44 грн, що разом становить 37 105,04 грн.

16.11.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «СОНАТІ» був укладений Договір факторингу №16/11-23.

Відповідно до п.2.1 зазначеного Договору, клієнт відступає фактору, а фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.

Пунктом 2.2 Договору факторингу №16/11-23 передбачено, що права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим Договором, відступаються (передаються) у розмірі заборгованості боржників перед клієнтом, та визначені в друкованому Реєстрі боржників (Додаток №2), що підписується сторонами в день укладення цього Договору та в Реєстрі боржників в електронному вигляді (Додаток №1), що надсилається разом з Актом приймання-передачі Реєстру боржників в електронному вигляді (Додаток №3) клієнтом фактору засобами корпоративного зв`язку в день укладення цього Договору. Друкований Реєстр боржників після належного його підписання вважається невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно п.5.1 Договору факторингу №16/11-23, права вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до фактора саме в день підписання сторонами друкованого Реєстру боржників та Договору за допомогою сервісу електронного документообігу «Вчасно», за умови виконання фактором зобов`язань, передбачених п.4.1 цього Договору (здійснення оплати за Договором).

Пункт 5.2 Договору факторингу №16/11-23 визначає, що в день підписання сторонами друкованого Реєстру боржників за допомогою сервісу електронного документообігу «Вчасно», за умови виконання фактором зобов`язань, передбачених п.4.1 цього Договору, клієнт втрачає права на будь-які платежі боржників в оплату їх заборгованостей за первинними договорами.

Відповідно до п.4.1 Договору факторингу №16/11-23, фактор виконав свої зобов`язання перед клієнтом, що підтверджується відповідними платіжними документами:

- платіжна інструкція №566 від 17.10.2023 на суму 200 000,00 грн;

- платіжна інструкція №608 від 17.11.2023 на суму 2 795 777,00 грн.

29.12.2023 ТОВ «ФК «СОНАТІ» уклало з ТОВ «Санфорд Капітал» Договір факторингу №29/12-23.

Згідно з пп.2.1 п.2 Договору факторингу від 29.12.2023, за цим Договором клієнт відступає фактору, а фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п.п.3.1 п.3 цього Договору, сума фінансування складає 2 933 447,18 грн, які були сплачені, що підтверджується платіжними інструкціями №13, №1, №3, №4, №5.

Відповідно до п.п.5.1 п.5 цього Договору, права вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до фактора з моменту підписання сторонами цього Договору.

До ТОВ «Санфорд Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №Z06.191.72843 від 06.03.2017.

Відповідно до частин 1 і 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно зі ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Факт укладення кредитного договору, отримання відповідачкою коштів та наявності заборгованості за кредитом підтверджується наявними у справі доказами.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що 06.03.2017 ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №Z06.191.72843, який був підписаний відповідачкою власноручно. Від імені банку Договір був підписний з використанням аналогу власноручного підпису уповноваженої особи банку та відтиску печатки банку, відтворених за допомогою технічного пристрою відповідно до публічної оферти АТ «Ідея Банк» від 16 вересня 2015 року. Відповідачка надала письмову заяву про акцепт вказаної публічної оферти.

Відповідно до п.1.1 Договору, банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби у сумі 29 503,00 грн, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору. Відповідно до умов Договору кредит надається шляхом перерахування банком коштів на банківський поточний рахунок позичальника, що відкривається банком позичальнику.

У п.1.2 Договору сторони погодили, що строк кредитування становить 60 місяців з дня підписання Договору, тобто до 06.03.2022 включно.

Згідно з п.1.3 Договору, позичальник за користування кредитом сплачує банку проценти у розмірі 21,99 % річних від залишкової суми кредиту.

Відповідно до п.2.1 Договору, позичальник повертає кредит разом з процентами в 60 щомісячних внесках згідно з Графіком щомісячних платежів.

Одночасно з укладенням кредитного договору відповідачка уклала Договір добровільного страхування життя від 06.03.2017. Розмір страхового внеску за цим Договором страхування становить 2 559, 62 грн. Вигодонабувачем за цим Договором страхування є банк.

Відповідно до приписів Закону України «Про споживче кредитування» при укладенні кредитного договору банком була доведена до відома ОСОБА_1 інформація про умови кредитування, розмір реальної річної процентної ставки, орієнтовну загальну вартість кредиту, що підтверджується власноручним підписом відповідачки під текстом Договору, а також під текстом Паспорту споживчого кредиту, який містить підпис уповноваженої особи та відтиск печатки банку. Разом із цим до відома відповідачки було доведено Графік щомісячних платежів, який міститься як у Паспорті споживчого кредиту, так і безпосередньо у кредитному договорі №Z06.191.72843 від 06.03.2017, що був погоджений та підписаний відповідачкою. Зазначене спростовує доводи відповідачки про те, що матеріали справи не містять Графіка платежів та доказів її ознайомлення з умовами кредитування.

Посилання відповідачки на те, що встановлена п.1.3 кредитного договору процентна ставка у розмірі 21,99 % річних перевищує облікову ставку НБУ, яка на дату укладення кредитного договору становила 18 % річних, не свідчить про неправомірність встановленого сторонами розміру процентної ставки, оскільки розмір облікової ставки НБУ сам по собі не встановлює заборони для сторін погоджувати інший розмір процентів за користування кредитними коштами. Відповідно до ст.1054 ЦК України, розмір та умови надання кредиту визначаються кредитним договором, а отже, за умови належного погодження відповідачкою відповідної умови Договору, встановлення процентної ставки у розмірі 21,99 % річних саме по собі не суперечить вимогам цивільного законодавства.

Після укладення кредитного договору банк виконав свої зобов`язання та перерахував на поточний банківський рахунок відповідачки грошові кошти в сумі 29503,00 грн, з яких від її імені було сплачено страховий платіж у сумі 2559,62 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку відповідачки, а також відповідними ордерами-розпорядженнями на перерахування коштів. Надані докази у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, а також спростовують доводи відповідачки про відсутність належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт отримання нею кредитних коштів та наявність заборгованості за кредитним договором.

Посилання відповідачки на те, що «Реєстр боржників» до договору про надання правничої допомоги не є належним доказом наявності заборгованості, оскільки не підтверджує факту виникнення боргу та його розміру, є безпідставними. Зазначений документ має інше призначення та наданий позивачем на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, які відповідачкою у цьому випадку не оскаржуються, а не на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором.

Як вбачається з витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу від 29.12.2023 №29/12-23, відповідачка здійснювала платежі на погашення кредитної заборгованості, останній з яких внесено 13.08.2019 у сумі 700,00 грн. Загалом відповідачкою внесено на погашення кредиту 48049,09 грн; розмір заборгованості становить: за основним боргом – 21 203,60 грн, за нарахованими та несплаченими відсотками – 15 901,44 грн.

Оскільки фактично отримані та використані відповідачкою кредитні кошти на час звернення до суду не повернуті, колегія суддів вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості у загальному розмірі 37 105,04 грн, яка згідно з наданим розрахунком заборгованості складається із заборгованості за основним боргом у сумі 21 203,60 грн та за нарахованими та несплаченими відсотками у сумі 15 901,44 грн.

Щодо посилання відповідачки на непослідовність заявлених позивачем сум заборгованості слід зазначити таке. У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість у сумі 37 105,04 грн. У подальшому позивач просив стягнути заборгованість у розмірі 61959,32 грн, зазначивши відповідну суму у відповіді на відзив. Проте суд першої інстанції не прийняв відповідь на відзив у частині збільшення позовних вимог, оскільки позивач не вправі збільшувати розмір позовних вимог або пред`являти нові позовні вимоги у відповіді на відзив, що суперечить вимогам п.2 ч.2 ст.49 ЦПК України. Таким чином, питання щодо розміру заявленої до стягнення заборгованості було належним чином вирішено судом першої інстанції та відображено у судовому рішенні. Предметом розгляду була заборгованість у розмірі, первісно заявленому позивачем у позовній заяві, а саме 37 105,04 грн.

Крім того, відповідачка стверджує, що матеріали справи не містять належних доказів переходу права вимоги до ТОВ «Санфорд Капітал», проте колегія суддів відхиляє зазначені доводи з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення відповідних договорів факторингу), за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі статтею 1078 ЦК України (у відповідній редакції), предметом договору факторингу може бути як право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), так і право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

З матеріалів справи вбачається, що 16.11.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «СОНАТІ» був укладений Договір факторингу №16/11-23.

Відповідно до п.2.1 зазначеного Договору, клієнт відступає фактору, а фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.

Пунктом 2.2 Договору факторингу №16/11-23 передбачено, що права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим Договором, відступаються (передаються) у розмірі заборгованості боржників перед клієнтом, та визначені в друкованому Реєстрі боржників (Додаток №2), що підписується сторонами в день укладення цього Договору та в Реєстрі боржників в електронному вигляді (Додаток №1), що надсилається разом з Актом приймання-передачі Реєстру боржників в електронному вигляді (Додаток №3) клієнтом фактору засобами корпоративного зв`язку в день укладення цього Договору. Друкований Реєстр боржників після належного його підписання вважається невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно п.5.1 Договору факторингу №16/11-23, права вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до фактора саме в день підписання сторонами друкованого Реєстру боржників та Договору за допомогою сервісу електронного документообігу «Вчасно», за умови виконання фактором зобов`язань, передбачених п.4.1 цього Договору (здійснення оплати за Договором).

Пункт 5.2 Договору факторингу №16/11-23 визначає, що в день підписання сторонами друкованого Реєстру боржників за допомогою сервісу електронного документообігу «Вчасно», за умови виконання фактором зобов`язань, передбачених п.4.1 цього Договору, клієнт втрачає права на будь-які платежі боржників в оплату їх заборгованостей за первинними договорами.

Відповідно до п.4.1 Договору факторингу №16/11-23, фактор виконав свої зобов`язання перед клієнтом, що підтверджується відповідними платіжними документами:

- платіжна інструкція №566 від 17.10.2023 на суму 200 000,00 грн;

- платіжна інструкція №608 від 17.11.2023 на суму 2 795 777,00 грн.

29.12.2023 між ТОВ «ФК «СОНАТІ» та ТОВ «Санфорд Капітал» був укладений Договір факторингу №29/12-23.

Згідно з пп.2.1 п.2 Договору факторингу від 29.12.2023, за цим Договором клієнт відступає фактору, а фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п.п.3.1 п.3 цього Договору, сума фінансування складає 2 933 447,18 грн, які були сплачені, що підтверджується платіжними інструкціями №13, №1, №3, №4, №5.

Відповідно до п.п.5.1 п.5 цього Договору, права вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до фактора з моменту підписання сторонами цього Договору.

Крім того, відповідачка зазначила, що кредитний договір укладено 06.03.2017 строком на 60 місяців, у зв`язку з чим строк його дії закінчився у березні 2022 року, тоді як Договір факторингу, на який посилається позивач, укладено лише 29.12.2023, тобто більш ніж через півтора року після закінчення строку дії кредитного договору.

Проте такі доводи є безпідставними, оскільки закінчення строку дії кредитного договору не припиняє невиконаного зобов`язання позичальника та не позбавляє кредитора права на відступлення права вимоги за таким зобов`язанням. Відповідно до ст.512 ЦК України, право вимоги може бути передано іншій особі, а згідно зі ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Отже, укладення договору факторингу після закінчення строку дії кредитного договору саме по собі не перешкоджає відступленню права вимоги за невиконаним відповідачкою зобов`язанням.

Таким чином, до ТОВ «Санфорд Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №Z06.191.72843 від 06.03.2017.

Відповідачка на вищевказані обставини помилково не звернула уваги, внаслідок чого безпідставно вважала, що у позивача відсутнє право вимоги.

Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі вбачається, що відбулася заміна кредитодавця на підставі укладених договорів, а тому до ТОВ «Санфорд Капітал» перейшло право вимоги за кредитним договором №Z06.191.72843 від 06.03.2017, укладеним між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 .

Посилання відповідачки на те, що позивачем не доведено факт вручення їй досудової вимоги, не спростовує наявності заборгованості та не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. З матеріалів справи вбачається, що відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором не виконала ні перед первісним кредитором, ні перед позивачем як новим кредитором. Відтак невручення чи недоведення факту вручення досудової вимоги не звільняє відповідачку від обов`язку виконати грошове зобов`язання, у зв`язку з чим з неї підлягає стягненню на користь позивача заборгованість у розмірі 37 105,04 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність у позивача права на здійснення діяльності з надання фінансових послуг колегія суддів зазначає таке.

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Санфорд Капітал» є фінансовою установою та має чинну ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на надання послуг з факторингу, видану відповідно до рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових послуг Національного банку України №21/1311 від 11.09.2020. Отже, відступлення права вимоги відбулося законно, з урахуванням ч.2 ст.18 Закону України «Про споживче кредитування».

Інші, наведені у апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновки суду першої інстанції, є безпідставними та необґрунтованими.

Наведені у відзиві на скаргу аргументи знайшли підтвердження у матеріалах справи та спростовують доводи скарги.

Таким чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржуване рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги є недоведеними та висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

У зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судова колегія доходить висновку, що сплачені апелянтом судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на неї.

Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що позивач поніс витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 3 000,00 грн, які просить стягнути з відповідачки, надавши відповідні докази їх понесення.

Частиною 1 ст.133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з положенням ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Зі змісту ст.58 ЦПК України вбачається, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно зі ст.15 ЦПК України, представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст.62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Представником ТОВ «Санфорд Капітал» – адвокатом Маслюженком М.П. на підтвердження понесених витрат надано: копію Договору про надання правничої допомоги №01/04 від 01.04.2024, копію Акта приймання-передачі послуг з правничої допомоги №7 від 20.11.2025, копію ордера на надання правничої допомоги від 19.08.2024, копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю.

Як вбачається з Акта приймання-передачі послуг з правничої допомоги №7 від 20.11.2025, адвокатським об`єднанням надано ТОВ «Санфорд Капітал» такі послуги: складання, підписання та подання відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду у справі №953/5765/25 стосовно боржника Тишевської-Шапошник О.В. вартістю 3 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати до суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, згідно з якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Водночас у цій справі наявні підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі в повному обсязі, оскільки такі витрати є співмірними зі складністю справи, обсягом та характером наданої правничої допомоги, а також відповідають критеріям розумності та пропорційності

Зокрема, представником позивача було підготовлено та подано до суду обґрунтований відзив на апеляційну скаргу обсягом 10 (десять) сторінок, у якому наведено заперечення щодо доводів апеляційної скарги, здійснено аналіз норм матеріального та процесуального права, надано правову оцінку обставинам справи та доказам, а також обґрунтовано законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим, розумним та пропорційним обсягу фактично наданих послуг, а відповідачкою не заявлено належних і достатніх доводів щодо його неспівмірності чи необґрунтованості. Відтак відсутні підстави для зменшення заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим такі витрати підлягають стягненню з відповідачки у повному обсязі – у розмірі 3 000,00 грн.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Салтівського районного суду м.Харкова від 25 вересня 2025 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» витрати на правову допомогу, понесені позивачем під час розгляду справи у апеляційному суді, у розмірі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 17 вересня 2026 року.

Головуючий – В.Б. Яцина

Судді -

Ю.М. Мальований

О.Ю. Тичкова.