Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №404/319/25 — Кропивницький апеляційний суд

Кропивницький апеляційний суд

№ провадження 33/4809/360/26 Головуючий у суді І-ї інстанції Антипова І. Л.

Справа № 404/319/25 Доповідач в колегії апеляційного суду Іванов Д. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2026 року м. Кропивницький

Суддя Кропивницького апеляційного суду Іванов Д.Л., за участю захисника-адвоката Кулик П.Л., представника Кропивницької митниці Бабіни В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку апеляційного перегляду адміністративну справу за апеляційною скаргою адвоката Кулик П.Л. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2025 року в справі про притягнення:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кропивницький, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

до адміністративної відповідальності за ст.485 Митного кодексу України, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 18 березня 2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 485 Митного кодексу України, за те, що він 28.08.2024 року керував транспортним засобом «MAZDA 3», VIN: НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який ввезений на митну територію України іншою особою в митному режимі «тимчасове ввезення» стосовно якого були надані пільги зі сплати митних платежів.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 - адвокат Кулик П.Л. просить скасувати постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрити, у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 485 МК України.

Свої вимоги адвокат в основному обґрунтовує відсутністю у діях ОСОБА_1 об`єктивних та суб`єктивних ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України, оскільки автомобілем «MAZDA 3» користується вітчим ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , який є військовослужбовцем ЗСУ, учасником бойових дій, який використовував автомобіль під час проходження військової служби та виконання завдань військового характеру, що підтверджується поясненнями ОСОБА_2 , який підтвердив, що автомобіль у керування ОСОБА_1 ніколи не передавав.

Окрім того вказує, що протокол складений 31 жовтня 2024 року без участі ОСОБА_1 , без його пояснень, без захисника, без свідків, без понятих та без вилучення будь-яких документів, а рапорт інспектора поліції, на який фактично спирається твердження про перебування ОСОБА_1 за кермом транспортного засобу, датований лише 03 січня 2025 року. А тому, на думку адвоката, на момент складання протоколу митний орган не мав належного первинного доказу того, що ОСОБА_1 керував вищезазначеним автомобілем.

Відсутність у матеріалах справи об`єктивних даних та достовірних доказів про користування та керування ОСОБА_1 автомобілем «MAZDA 3», який тимчасово ввезений на митну територію України і використовується військовослужбовцем для потреб ЗСУ, на думку захисника є підставою для закриття провадження.

Підсумовуючи доводи апеляційної скарги захисник стверджує, що протокол стосовно ОСОБА_1 за ст. 485 МК України складений з формальних підстав, за відсутності належних та допустимих доказів, що вплинуло на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, що в призвело до порушення вимог ч.1 ст.6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також, у своїй апеляційній скарзі адвокат Кулик П.Л. просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови, оскільки під час винесення постанови ні ОСОБА_1 , ні адвокат присутні не були, копію не отримували, про існування постанови дізналися 30 червня 2026 року, після того як банк заблокував банківські рахунки на підставі постанови виконавчої служби.

У запереченнях представник Кропивницької митниці Бабіна В.О. просить відмовити адвокату Кулику П.Л. у задоволенні апеляційної скарги, вказуючи на безпідставність та необґрунтованість доводів сторони захисту, які на думку представника спростовуються наявними у справі доказами, яким суд першої інстанції дав належну та об`єктивну оцінку, про що змістовно зазначив в оскаржуваному рішенні, дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у використанні автомобіля, який тимчасово ввезений на територію України у спрощеному режимі без сплати митних платежів, під гарантією обов`язкового зворотнього вивезення.

Окремо представник митниці у своїх запереченнях акцентує увагу на тому, що використання транспортного засобу особистого користування (який є товаром у розумінні пункту 57 частини першої статті 4 Митного кодексу України), іншою особою, крім тієї, яка здійснила ввезення такого транспортного засобу (тобто здійснила поміщення його у митний режим «тимчасового ввезення» і є відповідальною за його дотримання), становить порушення режиму тимчасового ввезення, яке, зокрема виявляється у використанні відповідного товару в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими надано пільги щодо оподаткування.

Заслухавши пояснення захисника Кулик П.Л., який повністю підтримав апеляційну скаргу, представника митниці Бабіни В.О., яка заперечувала проти її задоволення, дослідивши матеріали адміністративної справи та зваживши доводи сторін, вважаю, що апеляційна скарга адвоката Кулик П.Л. в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню, за таких підстав.

Відповідно до ст.289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Виходячи з положень ч.5 ст. 529 МК України постанова суду (судді) у справі про порушення митних правил може бути оскаржена особою, стосовно якої вона винесена, представником такої особи або органом доходів і зборів, який здійснював провадження у цій справі. Порядок оскарження постанови суду (судді) у справі про порушення митних правил визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України.

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд виходить з того, що як вбачається з матеріалів справи, постанова винесена 18 березня 2025 року, без участі ОСОБА_1 та адвоката Кулика П.Л., а про існування постанови ОСОБА_1 дізнався 30 червня 2026 року після того як банк заблокував банківські рахунки на підставі постанови виконавчої служби, а апеляційна скарга подана адвокатом Кулик П.Л. з використанням системи «Електронний суд» 09.07.2026 року.

В контексті застосування на практиці ст. 55 Конституції України про вільний доступ кожного до правосуддя для захисту своїх прав і свобод, а також положень ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про право кожного на справедливий, публічний судовий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, строк на апеляційне оскарження вищевказаної постанови адвокату Кулик П.Л. слід поновити.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановленому законом.

Зі змісту ст. 283 КУпАП вбачається, що постанова суду у справі про адміністративне правопорушення має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою.

Згідно зі ст. 487 МК України провадження у справі про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно ст. 489 МК та ст. 280 КУпАП посадова особа (суддя) при розгляді справи про порушення митних правил зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Однак, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.485 МК України вказаних норм не дотримався.

Так, частиною 1 ст. 458 МК України встановлено, що порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Відповідальність за ст. 485 МК України настає, у тому числі у разі використання особою транспортного засобу, ввезеного у пільговому порядку з порушенням митного законодавства.

Тобто, використання транспортного засобу іншою особою, ніж тою якою транспортний засіб ввезено на митну територію України, являє собою використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги.

Об`єктивна сторона цього правопорушення характеризується дією, тобто активною поведінкою (вчинком) особи, в якій виражена зовні її воля, що спрямована на порушення встановленого законодавством України порядку використання товарів у цілях, стосовно яких надано пільги щодо сплати податків і зборів, обманні маніпуляції з податковими пільгами.

Суб`єктивна сторона характеризується умисною або необережною (самовпевненість чи недбалість) формами вини. Ставлення винного до наслідків у вигляді недоборів митних платежів, за відсутності ознак злочину, може характеризуватися непрямим умислом або необережністю.

Наявність об`єкту, об`єктивної сторони, суб`єкту та суб`єктивної сторони адміністративного правопорушення є обов`язковим для кваліфікації конкретного діяння, як адміністративного проступку. Якщо хоча б один з них відсутній або не відповідає вимогам, що передбачені відповідною статтею глави 68 МК України, вказане діяння не є порушенням митних правил.

Використання транспортного засобу особистого користування, який у розумінні пункту 57 частини першої статті 4 МК України - є товаром, іншою особою, крім тієї, яка здійснила ввезення такого транспортного засобу (тобто здійснила поміщення його у митний режим «тимчасового ввезення» і є відповідальною за його дотримання), становить порушення режиму тимчасового ввезення, яке, зокрема виявляється у використанні відповідного товару в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими надано пільги щодо оподаткування.

Така правова позиція про відповідальність особи за користування автомобілем, ввезеного в Україну в митному режимі тимчасового ввезення іншою особою, висловлена Верховним Судом у постановах від 18.12.2018 у справі №295/16296/16-а, №29.08.2019 у справі №697/12/17 у аналогічних випадках.

Згідно з положеннями ч.5 ст. 380 Митного кодексу України, тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб.

Такі транспортні засоби не можуть використовуватися для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, бути розкомплектовані чи передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам.

Згідно частини шостої цієї ж статті - тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування повинні бути вивезені за межі митної території України з дотриманням строків, установлених відповідно до вимог МК України, або поміщені у митні режими відмови на користь держави, знищення або руйнування чи можуть бути оформлені для вільного обігу на митній території України за умови сплати митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті така транспортних засобів.

Відповідно до статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору у меншому розмірі. Податкова пільга надається, зокрема, щодо звільнення від сплати податку та збору.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 276 МК України платником мита є особа, яка використовує товари, митне оформлення яких було здійснено з умовним звільненням від оподаткування, не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям такого звільнення згідно з Митним кодексом України, іншими законами України, а також будь-які інші особи, які безпідставно використовують звільнення від оподаткування митом (податкову пільгу).

За правилами ст.ст. 486, 489 МК України суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дослідити в судовому засіданні наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Згідно ч. 1 ст. 495 МК України доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Такі дані встановлюються: протоколом про порушення митних правил, протоколами процесуальних дій, додатками до зазначених протоколів; поясненнями свідків; поясненнями особи, яка притягується до відповідальності; висновком експерта; іншими документами (належним чином завіреними їх копіями або витягами з них) та інформацією, у тому числі тими, що перебувають в електронному вигляді, а також товарами - безпосередніми предметами порушення митних правил, товарами із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортними засобами, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України.

З матеріалів справи вбачається і сторонами не оспорюється, що автомобіль марки «MAZDA 3», VIN: НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 06.06.2018 року у зоні діяльності Волинської митниці був ввезений ОСОБА_3 на митну територію України в митному режимі «тимчасове ввезення» до 1 року.

Згідно письмових пояснень ОСОБА_2 , даний автомобіль фактично перебував у його користуванні, як військовослужбовця ЗСУ, а саме у зв`язку з проходженням військової служби та виконання службових завдань, орієнтовно з квітня 2023 року по квітень 2026 року. При цьому ОСОБА_2 зазначає, що ніколи не передавав ОСОБА_1 право керування транспортним засобом. ( а.с.113)

Тобто, апеляційний суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 використовував автомобіль марки «MAZDA 3», VIN: НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , керував ним, отримав його у володіння чи користування, а тому у його діях відсутній склад правопорушення передбаченого ст.485 МК України.

Частина 2 ст. 251 КУпАП встановлює, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.98, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.

У пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з урахуванням первісного визначення принципу «поза розумним сумнівом» у справі «Авшар проти Туреччини») визначено, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

У своєму рішенні у справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10 лютого 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов`язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.

У рішенні «Маліж проти Франції» від 23 вересня 1998 року, Європейський суд з прав людини визнав кримінально-правовий зміст адміністративного правопорушення. Європейський суд з прав людини підкреслює, що обов`язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.

У рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».

Отже, апеляційний суд за результатами перегляду цієї справи дійшов однозначного висновку про те, що автомобіль марки ««MAZDA 3», VIN: НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , ввезений на митну територію України 06.06.2018 року, був переданий ОСОБА_2 для потреб Збройний Сил України для використання у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Також, як встановлено в судовому засіданні, згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув під час виконання бойового завдання.

Досліджені апеляційним судом матеріали справи, зміст та якість протоколу про адміністративне правопорушення, який оформлений стосовно ОСОБА_1 з формальних підстав, а також аргументована та не спростована позиція сторони захисту, на думку апеляційного суду свідчать про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України.

Окрім того, апеляційний суд відмічає, що в матеріалах справи відсутній акт огляду автомобіля, не вказаний його технічний стан, який підлягав затримці працівниками поліції при оформленні документів, а довідка митного органу про вартість несплачених митних платежів складена без експертного дослідження.

Замість того щоб розібратися у деталях, дати елементарну об`єктивну оцінку представленим сторонами доказів, формальне, неконкретизоване у протоколі формулювання обвинувачення стосовно ОСОБА_1 , суддя місцевого перебрав на себе не притаманну незалежному органу правосуддя функцію обвинувачення, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. ст. 8, 62 Конституції України дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на його користь.

Не може і не повинен суд здійснювати функції сторони обвинувачення, як в даному випадку, а наведені апеляційним судом обставини потребували детального з`ясування, об`єктивної та належної оцінки, не дотримання цього принципу та формальний підхід і призвело до помилкового та передчасного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України, а тому постанова судді місцевого суду підлягає безумовному скасуванню.

Керуючись ст.ст. 245, 251, 252, 280, 283, 284, 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-

ПОСТАНОВИВ:

Поновити адвокату Кулику П.Л. строк на апеляційне оскарження постанови Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2026 року.

Апеляційну скаргу адвоката Кулик П.Л. в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.485 МК України – скасувати, а провадження у справі закрити, у зв`язку з відсутності у діях ОСОБА_1 складу даного адміністративного правопорушення .

Постанова набирає законної сили негайно є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Кропивницького

апеляційного суду Д.Л. Іванов