Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №383/570/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 серпня 2026 року м. Кропивницький

справа № 383/570/25

провадження № 22-ц/4809/1205/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С. І., Чельник О. І.,

за участю секретаря судового засідання Гончар О. В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Фермерське господарство «Еталон-2014»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області (суддя Адаменко І. М.) від 30.03.2026,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року ОСОБА_1 , від імені якої діяв представник - адвокат Усатенко Юрій Юрійович, звернулася до Бобринецького районного суду Кіровоградської області з позовом до ОСОБА_2 та Фермерського господарства «Еталон-2014» про визнання недійсними договорів оренди, а саме:

1)договору оренди земельної ділянки від 15.03.2021 № б/н, укладений між ОСОБА_2 та Фермерським господарством «Еталон-2014», щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 3520884200:02:000:4510 площею 4,00 га;

2)договору оренди земельної ділянки від 15.03.2021 № б/н, укладений між ОСОБА_2 та Фермерським господарством «Еталон-2014», щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 3520884200:02:000:4512 площею 3,41 га.

Як підстави свого позову, позивачка вказала таке. Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 24.04.2016 у справі № 383/1146/15, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 14.09.2016 та постановою Верховного Суду від 10.05.2018, задоволено позов ОСОБА_1 та визнано недійсним договір міни від 19.12.2014, укладений між ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , а також скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 7,4202 га, кадастровий номер 3520884200:02:000:0327, за ОСОБА_2 .

Відповідач ухилився від виконання рішення суду у справі № 383/1146/15 та 25.05.2016 поділив спірну земельну ділянку на три нові земельні ділянки: з кадастровим номером 3520884200:02:000:4510, площею 4 га, з кадастровим номером 3520884200:02:000:4511, площею 0,102 га, з кадастровим номером 3520884200:02:000:4511, площею 3,41 га, що призвело до порушення права позивачки на володіння належним їй об`єктом нерухомого майна.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 12.10.2021 у справі № 383/66/21, яке залишене без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 01.11.2022, задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та скасовано державну реєстрацію права власності на вказані три земельні ділянки та витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 7,4202 га, кадастровий номер 3520884200:02:000:0327.

Проте після відкриття провадження у справі № 383/66/21 ОСОБА_2 , з метою ухилення від виконання рішення суду, 15.03.2021 уклав з ФГ «Еталон-2014» договори оренди на земельні ділянки з кадастровими номерами 3520884200:02:000:4510, площею 4 га та 3520884200:02:000:4512, площею 3,41 га, а також вчинив правочин щодо їх продажу.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 08.09.2023 у справі № 383/851/23, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 26.06.2024, задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу землі.

Позивачка вважає, що, уклавши спірні договори оренди від 15.03.2021 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3520884200:02:000:4510 та 3520884200:02:000:4512, ОСОБА_2 вчергове вчинив фраундаторні правочини з метою ухилення від виконання рішення суду у справі № 383/66/21 про витребування у нього на користь ОСОБА_1 земельної ділянки, тому позивачка звернулася до суду за захистом свого порушеного права та просить визнати недійсними вказані договори оренди.

2.Короткий зміст рішення суду

30.03.2026 Бобринецький районний суд Кіровоградської області ухвалив рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Фермерського господарства «Еталон-2014» про визнання недійсними договорів оренди відмовив повністю.

Суд дійшов висновку про те, що у справі доведено порушення відповідачем ОСОБА_2 права власності позивачки на земельну ділянку, що було неодноразово підтверджено рішеннями судів в інших справах, які набрали законної сили. Також суд погодився з доводами позивачки, що і в ситуації з укладенням відповідачами спірних договорів оренди земельних ділянок було порушено її право.

Проте суд вважав, що позивачка неправильно обрала спосіб захисту порушеного права.

У ситуації, за якої власниця ОСОБА_1 втратила володіння майном, а інші особи - відповідачі у справі - вчиняли стосовно цього майна правочини (договори оренди майна), і власник не є особою, чиє волевиявлення на укладення таких договорів втілене у відповідних правочинах, а також не є зобов`язаною стороною за цими правочинами, він не має вимагати визнання їх недійсними та не може втручатись у відповідне договірне зобов`язання, а натомість має лише витребовувати у володільця належне йому майно.

Отже, за висновком суду у спірних правовідносинах визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок не є ефективним способом захисту порушеного права, натомість дійсно ефективним було б пред`явлення віндикаційного позову.

3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Кропивницького апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 30.03.2026 у справі № 383/570/25 та просить скасувати його й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, визнати недійсними два договори оренди земельних ділянок від 15.03.2021 № б/н, укладені між ОСОБА_2 та Фермерським господарством «Еталон-2014», щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 3520884200:02:000:4510, площею 4,00 га, та 3520884200:02:000:4512, площею 3,41 га.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Так, на думку апелянта, суд не врахував, що з метою уникнення виконання рішень судів у справах № 383/1146/15 та № 383/6621 боржник ОСОБА_2 , порушуючи ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 1212 ЦК України, не виконав свій обов`язок щодо повернення позивачці земельної ділянки, площею 7,4202 га з кадастровим номером 3520884200:02:000:0327, натомість здійснив її поділ та вчинив низку правочинів, зокрема уклав із ФГ «Еталон-2014», засновником якого є його син ОСОБА_2 , оспорювані два договори оренди земельних ділянок. Позивачка вважає, що ці договори мають ознаки фраудаторних, а відтак підлягають визнанню судом недійсними.

Місцевий суд в оскаржуваному рішенні не застосував висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 26.06.2024 у справі № 383/851/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, а саме: «Позивачка з 2015 року здійснює у суді захист свого права власності на земельну ділянку площею 7,4202 га, кадастровий номер 3520884200:02:000:0327, розташовану на території Куйбишевської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області. Водночас ОСОБА_2 вчиняє дії, спрямовані на створення умов, в яких виконання судових рішень у справах № 383/1146/15-ц та № 383/66/21 стає неможливим».

Як у справі № 383/851/23 ОСОБА_2 не мав права продавати земельні ділянки ОСОБА_4 , так і в справі № 383/570/25 з цієї ж причини він не міг передавати їх в оренду ФГ «Еталон-2014».

Визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок відновить умови для виконання судового рішення про витребування земельної ділянки на користь позивачки, а також захистить її порушенні права, оскільки позивачка реалізувала своє право в порядку статті 388 ЦК України, і суд витребував на її користь належну їй земельну ділянку площею 7,4202 га, кадастровий номер 3520884200:02:000:0327.

4.Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

25.05.2026 Кропивницький апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у справі № 383/570/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє представник – адвокат Усатенко В. Ю., на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 30.03.2026. У цій же ухвалі апеляційний суд роз`яснив відповідачам ОСОБА_2 та ФГ «Еталон-2014» передбачене ст. 360 ЦПК України право подати до Кропивницького апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу та встановив для цього строк - десять днів із дня отримання кожним з відповідачів цієї ухвали.

До Кропивницького апеляційного суду від відповідачів у справі відзиви на апеляційну скаргу не надійшли.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

5.Позиції учасників справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

У судові засідання 02.07.2026 та 03.08.2026 позивачка ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції особисто не з`явилася, а її представник – адвокат Усатенко В. Ю. підтримав апеляційну скаргу, акцентувавши увагу суду на тому, що задоволення позовних вимог у цій справі забезпечить остаточне вирішення спору та захист прав позивачки на земельну ділянку, яка неправомірно вибула з її володіння на підставі недійсного правочину міни. Це було підтверджено рішеннями судів в інших пов`язаних справах, виконання яких стало неможливим через ухилення відповідача ОСОБА_2 , зокрема шляхом поділу ним земельної ділянки та укладення договорів оренди щодо них.

У судові засідання 02.07.2026 та 03.08.2026 ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції особисто не з`явився, а його представник – адвокат Голованов О. П. заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги. При цьому він відмовився висловлюватися щодо висновку суду про неефективність обраного позивачкою способу захисту порушеного права, натомість зазначив, що, на його думку, наведена підстава позову (фраудаторність правочинів), не відповідає змісту спірних правовідносин сторін. Крім того, він просив колегію суддів апеляційного суду надати йому строк для детального ознайомлення із заявою представника позивачки від 02.07.2026 та можливої подання заперечень на неї. Після закінчення оголошеної судом до 03.08.2026 перерви у судовому засіданні адвокат Голованов О. П. у судове засідання не з`явився.

Відповідач ФГ «Еталон-2014» явку свого представника у судове засідання не забезпечив.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин суд на місці постановив ухвалу про розгляд справи за відсутності учасників справи, які в судове засідання не з`явилися.

6.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скаргиза наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним нормам закону, а томувимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню.

7.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 7,4202 га з кадастровим номером 3520884200:02:000:0327, що розташована на території Кетрисанівської ОТГ Кропивницького району Кіровоградської області (колишня територія Куйбишевської (Благодатненської) сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області).

19.12.2014 ОСОБА_1 , в інтересах якої за довіреністю діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 уклали договір міни, за яким відбувся обмін земельної ділянки площею 7,4202 га, що належала ОСОБА_1 , на земельну ділянку ОСОБА_2 площею 0,01 га без доплати.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 25.04.2016 у справі № 383/1146/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 14.09.2016 та постановою Верховного Суду від 10.05.2018, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнано недійсним договір міни від 19.12.2014, укладений між ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Задніпряним О. А. за реєстровим № 1730, про обмін земельної ділянки, площею 7,4202 га, розташованої за адресою: Бобринецький район, Куйбишевська сільська рада Кіровоградської області, вартістю 113 275,00 грн, на земельну ділянку, площею 0,01 га, розташовану за адресою: Бобринецький район, Новоградівська сільська рада Кіровоградської області, вартістю 153,00 грн. Крім того, цим рішенням скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 7,4202 га, розташовану за адресою: Бобринецький район, Куйбишевська сільська рада Кіровоградської області, за ОСОБА_2

29.05.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3520884200:02:000:0327, площею 7,4202 га, здійснено поділ об`єкта нерухомого майна державним реєстратором Бобринецької районної державної адміністрації Кіровоградської області Демецькою Т. М. та погашено право власності на неї за ОСОБА_2 .

Також державний реєстратор Бобринецької районної державної адміністрації Кіровоградської області Демецькою Т. М. провела державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 :

- на земельну ділянку з кадастровим номером 3520884200:02:000:4510, площею 4 га, номер запису про право власності 14712102, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 29802493 від 29.05.2016;

- на земельну ділянку з кадастровим номером 3520884200:02:000:4511, площею 0,102 га, номер запису про право власності 14712067, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 29802464 від 29.05.2016;

- на земельну ділянку з кадастровим номером 3520884200:02:000:4512, площею 3,41 га, номер запису про право власності 14712083, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 29802469 від 29.05.2016.

Поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3520884200:02:000:0327, площею 7,4202 га, відбувся на підставі нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 та технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, розробленої ДП «Кіровоградський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».

24.04.2017 державний реєстратор Бобринецької районної державної адміністрації Кіровоградської області Демецькою Т. М.відмовила ОСОБА_1 у державній реєстрації її права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3520884200:02:000:0327, площею 7,4202 га, у зв`язку з тим, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 3520882400:02:000:0327, погашено.

15.03.2021 ОСОБА_2 (оредодавець за договором) та ФГ «Еталон-2014» (орендар за договором), в особі його голови Піньковського Андрія Віталійовича, уклали договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3520884200:02:000:4512, яка розташована на території Благодатненської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, загальною площею 3,41 га, яку за актом про передачу та прийом земельної ділянки в натурі від 15.03.2021 передано орендарю.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 248687505 від 18.03.2021, виникле на підставі договору оренди від 15.03.2021 у ФГ «Еталон-2014» право оренди вказаної земельної ділянки зареєстроване 16.03.2021 державним реєстратором Бобринецької міської ради Висоцькою Н. М. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також 15.03.2021 ОСОБА_2 (орендодавець за договором) та ФГ «Еталон-2014» (орендар за договором), в особі його голови Піньковського Андрія Віталійовича, уклали договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3520884200:02:000:4510, яка розташована на території Благодатненської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, загальною площею 4,00 га, яку та актом про передачу та прийом земельної ділянки в натурі від 15.03.2021 передано орендарю.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 248691469 від 18.03.2021, право оренди вказаної земельної ділянки, що виникло на підставі договору оренди від 15.03.2021 у ФГ «Еталон-2014», зареєстроване 16.03.2021 державним реєстратором Бобринецької міської ради Висоцькою Н. М. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 12.10.2021 у справі № 383/66/21, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 01.11.2022 та постановою Верховного Суду від 02.05.2023, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації земельних ділянок та витребування земельної ділянки встановлено, що після ухвалення рішення Бобринецьким районним судом Кіровоградської області від 25.04.2016 у справі № 383/1146/15-цпро визнання недійсним договору міни спірної земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 , той умисно здійснив поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3520884200:02:000:0327, площею 7,4202 га на три нові земельні ділянки з кадастровими номерами: 3520884200:02:000:4510, 3520884200:02:000:4511, 3520884200:02:000:4512.

Цим же рішенням суду скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3520884200:02:000:4510, площею 4 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3520884200:02:000:4511, площею 0,102 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3520884200:02:000:4512, площею 3,41 га, та витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 7,4202 га з кадастровим номером 3520884200:02:000:0327.

16.09.2022 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу (земельної ділянки), посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Кіріченко Г. М., зареєстрований у реєстрі за № 370, за умовами якого ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3520884200:02:000:4512, площею 3,41 га. Право власності за ОСОБА_4 на підставі вказаного договору купівлі-продажу зареєстроване у Державному реєстрі речових прав 16.09.2022.

Крім того, 16.09.2022 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу (земельної ділянки), посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Кіріченко Г. М., зареєстрований в реєстрі за № 369, за умовами якого ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3520884200:02:000:4510, площею 4,0 га. Право власності за ОСОБА_4 на підставі вказаного договору купівлі-продажу зареєстроване у Державному реєстрі речових прав 16.09.2022.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 08.09.2023 у справі № 383/851/23, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 26.06.2024, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 визнано недійсним договір купівлі-продажу від 16.09.2022, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3520884200:02:000:4512, площею 3,41 га, та договір купівлі-продажу від 16.09.2022 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3520884200:02:000:4510, площею 4 га.

8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 тощо.

Зокрема, у пунктах 6.6. – 6.7. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 вказано: «6.6. Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

6.7. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом».

У справі № 383/570/25 суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ФГ «Еталон-2014» про визнання недійсними двох договорів оренди земельних ділянок, укладених між відповідачами. При цьому суд мотивував своє рішення тим, що у ситуації, за якої власник земельної ділянки ОСОБА_1 втратила володіння своїм майном, а відповідачі уклали стосовно цього майна договори оренди, стороною яких позивачка не є, власник майна не може втручатися у відповідне договірне зобов`язання та вимагати визнання договорів недійсними. Натомість власник може захистити своє порушене право шляхом витребування свого майна у його володільця, тобто може пред`явити віндикаційний позов.

Колегія суддів апеляційного суду з таким висновком місцевого суду не погоджується, адже суд дійшов його з порушенням норм матеріального права.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння (див. п. 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № N 653/1096/16-ц).

У разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (ст. 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника (жив. п. п. 85, 114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, п. 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18).

Віндикаційний позов – це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником у випадках порушення його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: а) фізично – фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; б) юридично – юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 752/13695/18).

Таким чином, позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий (фактично або юридично) істинний власник майна або титульний володілець, а відповідачем – володіючий невласник. При цьому віндикаційний позов є способом захисту права власності в цілому, коли одночасно порушуються правомочності власника на володіння, користування та розпорядження його майном.

Згідно з ч. 1 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України (ч. 1 ст. 153 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом; є) примусове вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності.

Натомість відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (ч. 4 ст. 124 ЗК України).

Аналіз вказаних норм законодавчих актів дає підстави для таких висновків:

- право оренди земельної ділянки є самостійним речовим правом на чуже майно, похідним від права власності;

- укладаючи договір оренди земельної ділянки, її власник не втрачає своїх правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном, але на період дії договору (тимчасово) правомочностями володіння і користування земельною ділянкою наділяється орендар;

- право оренди земельної ділянки є обтяженням частини правомочностей власника, оскільки у цей період власник обмежується у можливості самостійно володіти й користуватися нею, а також, в обумовлених в окремих договорах випадках, розпоряджатися нею. При цьому зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника його правомочності володіння цією ділянкою,така правомочність власника не припиняється з укладенням договору оренди, але тимчасово нею наділяється орендар.

Укладення договору оренди земельної ділянки між її власником і орендарем є правомірною дією учасників такого договору. Натомість укладення договору оренди земельної ділянки, яка належить громадянину, учасником якого власник не виступає, є порушенням права останнього.

Як вже було зазначено, рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 25.04.2016 у справі № 383/1146/15-ц, яке набрало законної сили 14.09.2016, визнано недійсним договір міни від 19.12.2014, укладений між ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Задніпряним О. А. за реєстровим № 1730, про обмін земельної ділянки, площею 7,4202 га, розташованої за адресою: Бобринецький район, Куйбишевська сільська рада Кіровоградської області, вартістю 113 275,00 грн, на земельну ділянку, площею 0,01 га, розташовану за адресою: Бобринецький район, Новоградівська сільська рада Кіровоградської області, вартістю 153,00 грн. Крім того, цим рішенням скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 7,4202 га, розташовану за адресою: Бобринецький район, Куйбишевська сільська рада Кіровоградської області, за ОСОБА_2 .

Також рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 12.10.2021 у справі № 383/66/21, яке набрало законної сили 01.11.2022, встановлено, що після ухвалення рішення Бобринецьким районним судом Кіровоградської області від 25.04.2016 у справі № 383/1146/15-цпро визнання недійсним договору міни спірної земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 , той умисно здійснив поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3520884200:02:000:0327, площею 7,4202 га на три нові земельні ділянки з кадастровими номерами: 3520884200:02:000:4510, 3520884200:02:000:4511, 3520884200:02:000:4512.

Цим же рішенням суду скасовано державну реєстрацію права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3520884200:02:000:4510, площею 4 га, 3520884200:02:000:4511, площею 0,102 га, 3520884200:02:000:4512, площею 3,41 га, та витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 7,4202 га з кадастровим номером 3520884200:02:000:0327.

Таким чином, спір про захист права власності на землю між істинним власником - ОСОБА_1 і її незаконним володільцем - ОСОБА_2 вирішено у справі № 383/66/21 шляхом витребування у відповідача спірного майна (віндикація).

Наразі між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а також між ОСОБА_1 та ФГ «Еталон-2014» не існує спору про право власності на земельні ділянки – об`єкти оренди за оспорюваними договорами.

Натомість у цій справі, яка переглядається в апеляційному порядку, позивачка як власниця захищає свої правомочності самостійно володіти та користуватися своїм майном – земельною ділянкою площею 7,4202 газ якої шляхом поділу утворилися, зокрема, ті земельні ділянки, які об`єктами оспорюваних договорів оренди, та які поза його волею передані невласником ОСОБА_2 в оренду ФГ «Еталон-2014».

Крім того, метою звернення до суду з позовом про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними позивачка зазначає повернення сторін договору (відповідачів у справі) у такий правовий стан, який дасть їй можливість виконати рішення суду в іншій справі № 383/66/21 про витребування у ОСОБА_2 її землі.

Відповідно до ч. 8 ст. 93, ч. 4 ст. 124 ЗК України, ст. 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок, які є у власності громадян, є їх власники або уповноважені ними особи.

Оскільки орендодавцем за оспорюваними договорами оренди від 15.03.2021 виступав від свого імені ОСОБА_2 , який внаслідок встановленої рішенням суду у справі № 383/1146/15-ц недійсності договору міни земельних ділянок не мав права вчиняти будь-які юридично значимі дії щодо належної ОСОБА_1 земельної ділянки, то слід погодитися з доводами позивачки, що внаслідок укладення оспорюваних договорів її право як власника майна було порушене.

Беручи до уваги, що позивачка раніше в іншій справі реалізувала своє право в порядку ст. 388 ЦК України та суд витребував на її користь належну їй земельну ділянку, а в цій справі, яка переглядається в апеляційному порядку, вона захищає не право власності загалом, а лише правомочності самостійно (незалежно від інших осіб, зокрема ФГ «Еталон-2014») володіти та користуватися своїм майном, то до правовідносин сторін норми ст. ст. 387, 388 ЦК України не застосовуються, відтак висновок суду про те, що права позивачки можуть бути захищені шляхом задоволення віндикаційного позову, є помилковим.

Спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсовано витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівельовано негативні наслідки порушення його прав.

За повно і правильно встановлених місцевим судом обставин справи, на думку колегії суддів апеляційного суду, позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, укладених відповідачами щодо майна, яке належить позивачці, забезпечить досягнення мети, яку вона ставить перед собою у цій справі.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Формування змісту й обсягу позовних вимог, підстав позову є диспозитивним правом позивача.

Позивачка, висунувши вимоги про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, обґрунтувала їх фраудаторністю оспорюваних правочинів.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України та п. «в» ч. 3 ст. 152 ЗК України одним із способів захисту цивільних прав, зокрема прав громадян на земельні ділянки, є визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а згідно із частиною 3 цієї ж статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За положеннями ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.

Отже, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, які не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи».

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення.

Оспорюваними договорами від 15.03.2021, укладеними між ОСОБА_2 та ФГ «Еталон-2014» щодо оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3520884200:02:000:4510, площею 4 га та щодо оренди земельної ділянки кадастровий номер 3520884200:02:000:4512, площею 3,41 га, порушуються права ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки, про що вказано вище за текстом цієї постанови.

При цьому потрібно мати на увазі, що на оспорювані договори поширюється встановлена ст. 204 ЦК України спростовна презумпція правомірності правочину, оскільки на час їх укладення право власності ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Крім того, у зв`язку з тим, що на підставі вказаних договорів 16.03.2021 було зареєстровано право оренди земельних ділянок за ФГ «Еталон-2014», а відтак, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з цього часу виникло відповідне право орендаря.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 759/24061/19).

Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є, по своїй суті, «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

На час укладення цих договорів вже набрало чинності рішення суду у справі № 383/1146/15-ц, яким визнано недійсним договір міни земельних ділянок від 19.12.2014, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також було відкрите провадження у справі № 383/66/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації земельних ділянок та витребування земельної ділянки, за наслідками розгляду якої суд ухвалив рішення від 12.10.2021 про задоволення позову.

Ці обставини достатньо підтверджують, що ОСОБА_2 діяв вочевидь недобросовісно, з порушенням встановленого ч. 1 ст. 319 ЦК України права ОСОБА_1 , як власника землі, адже з укладенням між ним та ФГ «Еталон-2014» оспорюваних договорів оренди та державної реєстрації права оренди земельних ділянок за останнім, володіння та користування ОСОБА_1 її майном було строково обмежено.

Позивачка вважає, що обставини, за яких були укладені спірні договори оренди землі, дають підстави вважати їх фраудаторними.

Fraus creditorum (з лат. — на шкоду кредиторам) — це вчинення боржником правочинів, спрямованих на зменшення його майна з метою приховати його від звернення стягнення кредиторів.

Фраудаторний договір вчиняється його стороною для уникнення відповідальності, зокрема уникнення безоплатної втрати права алсності на майно, яке набуте з порушенням закону.

Фраудаторним правочином, може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

Законодавство України не містить визначення фраудаторного правочину, проте судова практика, зокрема практика Верховного Суду, виробила відповідні підходи.

Договір, як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (див. постанову Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 569/6427/16).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц зроблено висновок: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (ст. 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (ст. ст. 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (ч. ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України).

У постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

Досліджуючи питання правової природи фраудаторного правочину Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24 дійшла таких висновків:

-Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці допускає кваліфікацію правочину як фраудаторного, зокрема, як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та зловживаючи правом (статті 3, 13 ЦК України) і така практика є усталеною;

-зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використала / використали право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах із цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин);

-правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним;

-правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір:

-такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним;

-проте у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній;

-як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України);

-спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відносяться: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див. постанову Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18).

За відсутності вичерпного переліку правочинів, які можуть бути визнані фраудаторними, слід дійти висновку, що такими можуть бути різні види правочинів, зокрема договори, залежно від їх змісту, сторін та обставин укладення.

Відтак договір оренди, який передбачає передачу боржником майна в оренду третім особам, щоб уникнути його вилучення на виконання зобов`язання за договором або рішенням суду, може бути визнаний судом фраудаторним.

При цьому слід мати на увазі, що не кожен фраудаторний правочин є таким, що порушує публічний порядок або є фіктивним, як і не кожен правочин, що порушує публічний порядок або є фіктивним, водночас є фраудаторним.

Колегія апеляційного суду вважає, що позивачкою не наведено підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів, які передбачені ст. ст. 228, 234 ЦК України.

Проте, беручи до уваги те, що в момент укладення оспорюваних договорів ОСОБА_2 діяв недобросовісно, оскільки уклав договори оренди, знаючи, що рішенням суду у справі № 383/1146/15-ц визнано недійсною правову підставу набуття ним права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , яку він надалі поділив, а також уклав ці договори через 21 день після відкриття провадження у справі № 383/66/21 за позовом ОСОБА_1 до нього про скасування державної реєстрації земельних ділянок, утворених внаслідок поділу, та витребування земельної ділянки. Тобто, ОСОБА_2 знав про відсутність у нього прав на землю, яка належить ОСОБА_1 , але всіляко ухилявся від свого обов`язку повернути отримане ним за недійсним правочином. Очевидно передбачаючи негативний для себе результат вирішення справи № 383/66/21, він вирішив передати земельні ділянки в оренду для ускладнення виконання можливого рішення суду. При цьому строк оренди становить 40 років. Крім того, він уклав договори оренди з ФГ «Еталон-2014», головою якого є його син – ОСОБА_5 , чого не заперечувала жодна зі сторін у справі, а тому орендар мав знати про існування спору щодо земельних ділянок, які ОСОБА_2 запропонував в оренду, та права ОСОБА_1 на них.

Таким чином, при укладенні оспорюваних договорів, їх сторони використали право на шкоду правам ОСОБА_1 .

Встановлені судом першої інстанції обставини виконання орендарем ФГ «Еталон-2014» упродовж 2022 – 2024 років умов договорів оренди (внесення орендної плати на підставі оспорюваних договорів ОСОБА_2 (а. с. 152 – 157)) підтверджують висновок про те, що ці договори не були фіктивними, проте не спростовують того, що вони були укладені всупереч принципу добросовісності та із зловживанням правом (ст. ст. 3, 13 ЦК України), спрямовані на уникнення виконання ОСОБА_2 судових рішень у справах № 383/1146/15-ц та № 383/66/21, а відтак підлягають визнанню недійсними з підстав, визначених ст. ст. 3, 13, 203, 215 ЦК України.

Суд першої інстанції повно і правильно встановив обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, що право позивачки є порушеним внаслідок вчинення оспорюваних правочинів, проте не до кінця правильно визначився з характером правовідносин сторін, неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого помилково відмовив у задоволенні позову.

9.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права (п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України).

З огляду на викладене у мотивувальній частині цієї постанови, вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі, а рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 30.03.2026 скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

10.Про судові витрати

Одним із принципів цивільного судочинства, закріплених у п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до положень ст. ст. 3, 4 Закону України «Про судовий збір», звертаючись до суду з позовною заявою, позивачка сплатила судовий збір за дві вимоги немайнового характеру в сумі 2422,40 грн (т. 1, а. с. 1). Крім того, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, вона сплатила судовий збір у сумі 2906,88 грн (т. 1, а. с. 18).

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції задовольнив вимоги апелянта, сплачений ним судовий збір у загальній сумі 5329,28 грн підлягає компенсації коштом відповідачів у рівних частинах – по 3875,86 грн з кожного.

Крім того, у зв`язку з розглядом цієї справи в суді першої інстанції позивачка понесла витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн (т. 1, а. с. 2019 – 2011), про що нею подано до суду заяву про розподіл судових витрат.

У зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції позивачка понесла витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн (т. 2, а. с. 44 – 46), які вона просила розподілити за наслідками перегляду.

За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в ч. 4 ст. 62 ЦПК України.

Згідно з положеннями п. 4 ст. 1, ч. ч. 3, 5 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові – на позивача, у разі часткового задоволення – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137, ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 тощо.

У справі № 383/570/25, яка переглядається в апеляційному порядку, представник позивачки у встановлений законом строк у суді першої та апеляційної інстанцій подав заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та надав письмові докази таких витрат.

Надані представником позивачки докази відповідають вимогам належності, допустимості, достатності та достовірності.

Від відповідачів до суду не надійшло клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Відтак витрати позивачки на професійну правничу допомогу, яку у справі, що розглядається, їй надавав адвокат, у загальній сумі 25000,00 грн підлягають компенсації коштом відповідачів у рівних частинах – по 12500,00 грн з кожного.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 30.03.2026 скасувати й ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Еталон-2014» задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 15.03.2021, укладений між ОСОБА_2 та Ферменським господарством «Еталон-2014», щодо земельної ділянки за кадастровим номером: 3520884200:02:000:4510, загальною площею 4,00 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Благодатненської сільської ради.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 15.03.2021, укладений між ОСОБА_2 та Ферменським господарством «Еталон-2014», щодо земельної ділянки за кадастровим номером: 3520884200:02:000:4512, загальною площею 3,41 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Благодатненської сільської ради.

Стягнути з ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Еталон-2014» у рівних частинах на користь ОСОБА_1 судовий збір по 3875,86 грн з кожного.

Стягнути з ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Еталон-2014» у рівних частинах на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу по 12500,00 грн з кожного.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст цієї постанови складено 16.09.2026.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: С. І. Мурашко

О. І. Чельник