Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №344/14650/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/14650/26

Провадження № 33/4808/560/26

Категорія ст.130 ч.1 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції Хоростіль Р. В.

Суддя-доповідач Васильєв

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,

за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та її захисника адвоката Абрам`юка А.І.,

розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Абрам`юка А.І. на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 серпня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючу по АДРЕСА_1 ,

визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, призначено стягнення у вигляді штрафу у розмірі тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір у розмірі 665,60 гривень, -

в с т а н о в и в :

Судом першої інстанції встановлено, що 27 липня 2026 року о 03 год. 05 хв. по вул. Р. Левицького, 9 в м. Івано-Франківськ водій ОСОБА_1 керувала транспортним засобом марки «Mersedes-Benz ML 350» номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки та у медичному закладі відмовилась. Своїми діями ОСОБА_1 порушила п. 2.5 ПДР України.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, захисник адвокат Абрам`юк А.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського міського суду Івано-франківської області від 13 серпня 2026 року у справі №344/14650/26 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідаотності за ч.1 ст. 130 КУпАП та закрити провадження у справі на підставі п.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Захисник вважає постанову суду першої інстанції необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з істотним порушенням права на захист, неповним урахуванням обставин справи та недоведеністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 , не врахувавши подані нею 07.08.2026 клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення розгляду у зв`язку з необхідністю залучення адвоката.

На думку апелянта, таким чином було порушено гарантоване ст. 268 КУпАП та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на захист та правничу допомогу.

Крім того, апелянт заперечує наявність у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння, зазначених поліцейськими як підстава для проведення огляду, посилаючись на результати медичного та лабораторного дослідження крові, проведеного 27.07.2026. Вказує, що зазначені результати, на його думку, не підтверджують стан сп`яніння, а відеозаписи з місця події не містять однозначної та узгодженої фіксації конкретних ознак сп`яніння. При цьому, зазначає, що між працівниками поліції були певні розбіжності щодо наявності ознак сп`яніння ознак у ОСОБА_1 .

У зв`язку з цим апелянт вважає, що у працівників поліції не було належних правових підстав для висунення вимоги про проходження огляду, а тому відмова від його проходження не може утворювати склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В судовому засіданні апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та її захисник адвокат Абрам`юк А.І. підтримали вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просили скасувати постанову суду та закрити провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши сторону захисту апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.

Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов`язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.

Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.

В апеляційній скарзі зазначається про те, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу без участі ОСОБА_1 , оскільки остання стверджує, що суд не врахував подані нею клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із залученням захисника.

Перевіряючи вищевказані доводи апеляційної скарги, апеляційний суд звертає увагу на те, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у розгляді справи є беззаперечним і випливає з вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що право на участь в судовому засіданні суду першої інстанції особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, встановлено ст.268 КУпАП, відповідно до якої, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

За відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Враховуючи наведене, перевіряючи вищевказані доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із сукупності обставин, які свідчать про наявність у особи, яка притягається до адміністративної відповідальності об`єктивної реальної можливості бути присутнім у суді під час розгляду справи та організувати ефективний захист своїх інтересів, які свідчать про прийняття судом першої інстанції необхідних заходів щодо повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності про розгляд справи та враховує характер процесуальної поведінки вищевказаної особи протягом розгляду справи у суді.

Апеляційний суд вважає, що саме такий підхід зможе забезпечити рівновагу між інтересами особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та необхідністю підтримання ефективності системи судочинства.

Зокрема, з змісту мотивувальної частини судового рішення вбачається, що суд першої інстанції приймав заходи щодо забезпечення участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та її захисника у судовому засіданні суду першої інстанції, однак вони про причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не подали.

Апеляційний суд вважає, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності та її захисник повинні добросовісно використовувати надані процесуальні права, не зловживати ними та зобов`язані демонструвати готовність брати участь у судовому розгляді і утримуватися від використання методів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби, передбачені законом для прискорення процедури слухання.

Як убачається з матеріалів провадження, клопотання ОСОБА_1 про ознайомлення з матеріалами справи та про відкладення розгляду справи у зв`язку із залученням захисника надійшли до Івано-Франківського міського суду 07 серпня 2026 року, тоді як розгляд справи був призначений на 13 серпня 2026 року, що дозволяло особі, яка притягається до адміністративної відповідальності вирішити питання про залучення до участі у розгляді провадження відповідного захисника. Так, зі змісту ордеру захисника вбачається, що він уклав договір про надання правничу допомогу 11.08.2026 року. Разом з тим, ОСОБА_1 та її захисник за відсутності поважних причин не з`явились до суду першої інстанції та не повідомили про поважність причин, які не дозволили їм приймати участь у розгляді провадження.

Таким чином, судом першої інстанції було забезпечено можливість ОСОБА_1 та її захиснику реалізувати процесуальні права, у тому числі право на ознайомлення з матеріалами справи та підготовку до її розгляду. Саме по собі подання клопотання про відкладення розгляду справи не свідчить про необхідність його безумовного задоволення, якщо судом не встановлено об`єктивних перешкод для розгляду справи та забезпечено особі можливість належним чином скористатися наданими їй правами.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції судом було забезпечена можливість ОСОБА_1 та її захиснику скористалися наданими їм процесуальними правами, ознайомитися з матеріалами провадження, висловити свою правову позицію щодо висунутого обвинувачення та довести наявність обставин, які свідчать про невинуватість у вчиненні правопорушення, навести свої доводи та заперечення стосовно ухваленого судом рішення, заявляти клопотання та надавати докази. Таким чином, ОСОБА_1 та її захисник мали реальну можливість в повному обсязі реалізувати надані їм права та здійснити ефективний захист своїх інтересів в суді.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.

Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.

Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.

Так, враховуючи, що в своїх доводах особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини останньої у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи.

Зокрема, зі змісту доводів ОСОБА_1 та її захисника адвоката Абрам`юк А.І. вбачається, що вони вважають, що в матеріалах провадження відсутні належні докази, які підтверджують винуватість у вчиненні правопорушення. Зокрема, ОСОБА_1 не заперечує факт керування транспортним засобом під час дії комендантської години та наявність правових підстав у працівників поліції для зупинки транспортного засобу, однак вважає, що були відсутні належні підстави підозрювати її в тому, що вона керує транспортним засобом у стані сп`яніння та вимагати від неї пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Зазначає, що на місці події вона погодилась пройти огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціального технічного засобу поліцейським, однак з невідомих причин цей огляд не було проведено. Допускає, що вона не змогла належним чином виконати вказівки працівника поліції щодо використання спеціального технічного засобу для визначення стану сп`яніння у зв`язку з наявністю хронічного захворювання та проходженням відповідного лікування. Крім того, зазначає, що вона перебувала у вразливому психічному становище внаслідок того, що її зупинили працівники поліції. Визнає, що вона дійсно відмовилась від проходження огляду на стан сп`яніння у медичному закладі, оскільки вважала, що проходження такого огляду зможе завадити їй пройти належне обстеження для отримання висновку МСЕК про її непрацездатність.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.

Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №729970 від 27.07.2026 року, ОСОБА_1 27.07.2026 року о 03 год. 05 хв. в м. Івано-Франківськ, вул. Романа Левицького, 9 керувала ТЗ Мерседес Бенз д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнин рота, виражене тремтіння пальців рук, від проходження огляду у встановленому законодавством порядку на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки ТЗ за допомогою газоаналізатора Алкотест Драгер 6810 та проведення такого огляду у медичному закладі – відмовилася, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1).

Протокол складений уповноваженою особою – інспектором 2 взводу 1 роти 1 УПП БУПП в Івано-Франківській області старшим лейтенантом поліції Бойко Н.І., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним та особою, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 .

Разом з тим, зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_1 ознайомлена з його змістом, їй були роз`яснені права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, повідомлено про те, що розгляд справи відбудеться в Івано-Франківському міському суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції.

Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено (дослівно): «не була у стані алкогольного сп`яніння».

Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.

Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов`язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи»

Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»)

Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що твердження особи, яка керує транспортним засобом про те, що вона перебуває у тверезому стані не свідчить про наявність належних правових підстав для невиконання водієм транспортного засобу вимог п.2.5 ПДР України.

Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.

Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан сп`яніння та порушенні вимог ст.2.5 Правил дорожнього руху України.

При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням, з правами та обов`язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи.

До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано акт огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, з якого вбачається, що огляд проведений у зв`язку з виявленими ознаками: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук. Огляд не проводився, оскільки ОСОБА_1 відмовилася. (а.с. 2)

До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР», складене 27.07.2026 року о 03 год. 20 хв. (а.с. 3), у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук. На огляд у заклад охорони здоров`я особу не доставляли, у зв`язку з її відмовою.

До матеріалів справи також долучено: зобов`язання до протоколу про адміністративне правопорушення щодо відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом протягом 24 годин (а.с. 4), розписка до протоколу про адміністративне правопорушення щодо відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом протягом 24 годин та передання для керування ТЗ іншому водію (а.с. 5), ксерокопія постанови про накладення адміністративного стягнення за ч.1 ст. 126 КУпАП, складеного щодо ОСОБА_1 (а.с. 6), інформація щодо посвідчення водія ОСОБА_1 (а.с. 7).

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.

Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.

Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об`єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. (а.с. 8).

Відеозаписом із відеореєстратора зафіксовано зупинку транспортного засобу «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_2 .

Відеозаписами з нагрудних бодікамер працівників поліції зафіксовано обставини зупинки зазначеного транспортного засобу у зв`язку з порушенням комендантської години. Працівники поліції повідомили водія про безперервну відеофіксацію розмови та попросили пред`явити посвідчення водія і свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. ОСОБА_1 пред`явила документи через застосунок «Дія».

У подальшому працівником поліції розглянуто питання щодо відсутності у водія полісу обов`язкового страхування, у зв`язку з чим ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП.

Після цього працівники поліції запитали водія, чи вживала вона алкогольні напої, та запропонували пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, роз`яснивши наслідки відмови від його проходження. ОСОБА_1 погодилася на проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального приладу.

Перед проведенням огляду водієві надали можливість перевірити цілісність упаковки мундштука, роз`яснили порядок проведення огляду та здійснили налаштування спеціального технічного засобу. Контрольний забір повітря підтвердив відсутність алкоголю у приладі. Під час проведення огляду ОСОБА_1 не виконувала належним чином вимоги працівника поліції щодо видиху повітря в прилад, ігнорувала вказівки поліцейського та намагалась таким чином уникнути від проходження огляду на стан сп`яніння.

У зв`язку з вищевказаною поведінкою водія транспортного засобу, працівник поліції повідомив водія ОСОБА_1 , що такі дії можуть бути розцінені як відмова від проходження огляду та запропонував пройти огляд у медичному закладі КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР». Водій відмовилася від проходження огляду в медичному закладі, незважаючи на те, що працівник поліції повідомив її про правові наслідки такої відмови.

Працівник поліції роз`яснив ОСОБА_1 , що її дії розцінюються як порушення вимог п. 2.5 ПДР, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, та повідомив про складення відповідного протоколу.

Надалі працівником поліції оформлено адміністративні матеріали. ОСОБА_1 вручено копію постанови за ч. 1 ст. 126 КУпАП, ознайомлено з актом огляду на стан сп`яніння та протоколом про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, роз`яснено права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України. Водій надала письмові пояснення про те, що стані сп`яніння не перебувала, та отримала копію протоколу.

Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , яка відмовилася виконувати законну вимогу патрульних поліцейських пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, що у сукупності з іншими доказами по справі повністю доводить вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Зокрема, зі змісту вищевказаних відеозаписів вбачається, що саме ОСОБА_1 була водієм транспортного засобу та мала ознаки алкогольного сп`яніння, які були встановлені працівником поліції, однак безпідставно відмовилася від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на неї, як на правопорушницю, яка керувала транспортним засобом з ознаками сп`яніння та відмовилась від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Доводи апелянта про відсутність у працівників поліції підстав для проведення огляду є необґрунтованими. Як убачається з відеозаписів, працівники поліції повідомили ОСОБА_1 про наявність ознак алкогольного сп`яніння та запропонували пройти огляд, на що вона погодилася.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння.

Посилання апелянта на результати медичного та лабораторного дослідження крові від 27.07.2026 не спростовує факту відмови від огляду на стан сп`яніння та не свідчить про відсутність підстав для його проведення на момент зупинки. Так само наведені апелянтом розбіжності між працівниками поліції щодо наявності конкретних ознак сп`яніння у водія транспортного засобу не свідчать про незаконність вимог щодо проходження огляду на стан сп`яніння.

Апеляційний суд вважає, що посилання на відсутність ознак сп`яніння спростовуються змістом відеозапису, з якого вбачається, що працівники поліції під час безпосереднього спілкування з водієм виявили та озвучили наявність певних ознак алкогольного сп`яніння у вигляді запаху алкоголю та вираженого тремтіння пальців рук. Саме наявність зазначених ознак стала підставою для пропозиції пройти огляд на стан сп`яніння, а тому суб`єктивне заперечення апелянтом факту наявності таких ознак не спростовує зафіксованих на відеозаписі обставин.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 фактично визнає об`єктивність висновків працівників поліції щодо наявності запаху алкоголю, оскільки зазначає про те, що в транспортному засобі на передньому сидінні автомобіля перебував пасажир, який дійсно перебував у стані сп`яніння.

Крім того, відповідно до вимог національного законодавства, наявність ознак сп`яніння визначається працівником поліції самостійно за результатами особистого сприйняття поведінки, стану та зовнішнього вигляду особи. Посилання на відсутність видимих ознак сп`яніння на відеозаписі не спростовує правильність висновків працівників поліції, оскільки окремі ознаки сп`яніння можуть не мати явного зовнішнього прояву, який може бути зафіксований відеозаписом та оцінюються працівником поліції безпосередньо під час спілкування.

Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що згідно диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП, для настання адміністративної відповідальності, не має значення причина відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції за виключенням обставин, які встановлені ст. 17 КУпАП.

Апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 не діяла у стані крайньої необхідності, не знаходилась у стані необхідної оборони і не перебувала у стані неосудності.

Апеляційний суд приймає до уваги, що стороною захисту надані медичні документи, які підтверджують те, що ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи за загальним захворюванням та 27.07.2026 року пройшла ультразвукове дослідження.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що наявність вищевказаного захворювання та необхідність проходження медичного обстеження, з врахуванням обставин вчиненого правопорушення, не свідчить про перебування водія транспортного засобу у стані крайньої необхідності і не можуть бути визнані належною правової підставою для відмови від виконання вимог п.2.5 ПДР України.

Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов`язки, які пов`язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.

Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.

Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв`язку з обов`язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння.

Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов`язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння.

Апеляційний суд приймає до уваги, що у даному випадку особливе значення має встановлення суб`єктивного ставлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності до своїх дії та їх спрямованість на невиконання ним вимог п.2.5 ПДР України щодо проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп`яніння.

Зокрема, законодавець передбачив, що за своїми правовими наслідками та рівнем відповідальності, відмова від проходження огляду на стан сп`яніння та порушення вимог п.2.5 ПДР України прирівнюється до правопорушення, яке стосується керування транспортним засобом у стані сп`яніння.

Відповідно до волевиявлення законодавця вбачається, що останній виходив з того, що водій транспортного засобу, який підозрюється в тому, що керував транспортним засобом у стані сп`яніння може відмовитись від виконання вимог п.2.5 ПДПР України тільки за умови, що він дійсно перебуває у стані сп`яніння та повністю розуміє, що проведення такого огляду зможе довести, що він керував транспортним засобом у стані сп`яніння.

Апеляційний суд вважає безпідставними посилання на неповноту судового розгляду, оскільки сукупність досліджених судом доказів дозволяла повно та всебічно встановити обставини вчиненого правопорушення та прийти до висновку про доведеність винуватості у вчиненні правопорушення.

Апеляційний суд вважає, що сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки вона відмовилася від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп`яніння пов`язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров`я громадян.

Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення.

При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.

Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.

Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особам

З огляду на наведене підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст. 294 КУпАП,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника адвоката Абрам`юка А.І. залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 серпня 2026 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.

Суддя Івано-Франківського

апеляційного суду О.П. Васильєв