Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №347/1347/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 347/1347/26

Провадження № 33/4808/479/26

Категорія ч. 1 ст. 173-2 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції ДРАЧ Д. С.

Суддя-доповідач Васильєв

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,

за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,

розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

звільнено від адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.173-2 КУпАП та оголошено зауваження, провадження по справі закрито у зв`язку із звільненням від адміністративної відповідальності на підставі ст. 22 КУпАП за малозначністю правопорушення, -

в с т а н о в и в :

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 23.02.2026 року в період часу з 10:30 год. по 13:35 год., перебуваючи в будинку колишнього чоловіка ОСОБА_2 , намагалася спричинити фізичний біль та висловлювалася нецензурною лайкою.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2026 року у справі №347/1347/26 та прийняти нову, якою закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з постановою суду першої інстанції, вважає її незаконною та необґрунтованою, посилаючись на неправильну оцінку судом доказів, неврахування її пояснень та стверджує про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Зазначає, що вона не визнавала вини у вчиненні адміністративного правопорушення, заперечувала застосування фізичного чи психологічного насильства щодо ОСОБА_2 та наголошувала на відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених у протоколі. Вважає, що її доводи та письмові заперечення судом належним чином не оцінені.

Також апелянт посилається на неналежність аудіозапису, оскільки його здійснено у грудні 2025 року, тоді як предметом розгляду є подія від 23 лютого 2026 року. Крім того, зазначає, що до матеріалів справи долучено лише фрагмент запису, без початку розмови, у зв`язку з чим неможливо встановити її повний контекст, причини виникнення конфлікту та послідовність висловлювань його учасників.

Крім того, ОСОБА_1 вказує на неналежну оцінку судом обвинувального акта у кримінальному провадженні №347/781/26, яке стосується тієї самої події від 23 лютого 2026 року. На її думку, з обвинувального акта вбачається, що ОСОБА_2 обвинувачується у заподіянні їй легких тілесних ушкоджень під час зазначеного конфлікту, однак суд першої інстанції, лише зазначивши цей документ серед досліджених доказів, не навів мотивів щодо його значення для оцінки обставин адміністративної справи.

Посилаючись на наведене, апелянт вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи та не надав належної оцінки доказам і доводам сторони захисту.

В судове засідання апеляційної інстанції ОСОБА_2 не з`явився, однак на адресу суду надійшло клопотання в якому останній зазначає, що просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, розгляд справи проводити без його участі.

Апеляційний суд враховує, що учасники самостійно, відповідно до принципу диспозитивності, вирішують питання щодо участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважав за можливе провести розгляд провадження за відсутності потерпілого ОСОБА_2 , участь якого в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою.

В судовому засіданні апеляційної інстанції особа,. яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши доводи апеляційної скарги та заслухавши доводи сторони захисту в судовому засіданні апеляційної інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне постанову судді скасувати з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.

Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.

Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду.

Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 29.05.2026 року вбачається, що 20.05.2026 року згідно постанови про закриття кримінального провадження за ч.1 ст. 125 КК України ОСОБА_3 перебуваючи в будинку колишнього чоловіка ОСОБА_2 23.02.2026 року в період часу з 10 год. 30 хв. по 13 год. 35 хв. намагалася спричинити фізичний біль та виражалася нецензурною лексикою, чим вчинила правопорушення, передбачене ч.1 ст. 173-2 КУпАП.

В протоколі зазначено, що потерпілим від вказаного правопорушення є ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 було роз`яснено його права та обов`язки відповідно до ст. 63 Конституції України та ст.268 КУпАП, а також повідомлено про розгляд справи в Косівському районному суді, що остання засвідчила власним підписом.

У графі пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, по смут порушення ОСОБА_1 зазначила «з протоколом не згідна, письмове пояснення додається. Психологічного характеру і фізичного характеру домашнього насильства щодо ОСОБА_2 не вчиняла. Нецензурну лайку не використовувала.»

Протокол складено поліцейським офіцером громади Косівського РВП ГУНП капітаном поліції Шатруком І.П. та підписаний ним та ОСОБА_1 .

Відповідно до виписаних у статтях 254, 255, 256 КУпАП положень, протокол про адміністративне правопорушення – це офіційний документ, відповідним чином оформлений уповноваженою особою про вчинення діяння, яке містить ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого КУпАП, у якому крім іншого, зазначаються відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії» Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

Так, відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП адміністративна відповідальність за домашнє насильство настає за вчинення насильства в сім`ї, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачає, що психологічне насильство є формою домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

В силу ст. 1 Закону України «Про попередження насильства в сім`ї» насильство в сім`ї - це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім`ї стосовно іншого члена сім`ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім`ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров`ю.

Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 звинувачується у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а саме в тому, що намагалась спричинити фізичний біль та висловлювалась нецензурною лайкою.

Так, ч.1 ст.173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Разом з тим, у протоколі про адміністративне правопорушення дії ОСОБА_1 не конкретизовані як вчинення домашнього насильства та не зазначено, які саме наслідки настали внаслідок її дій.

Зміст висунутого обвинувачення не містить даних про те, які саме дії були вчинені ОСОБА_1 з метою намагання спричинити фізичний біль, стосовно кого вони були спрямовані та чому не досягли відповідного результату.

Так, в протоколі тільки зазначено про те, що ОСОБА_1 висловлювалась нецензурною лайкою в будинку колишнього чоловіка ОСОБА_2 , що явно не достатньо для розуміння висунутого обвинувачення у вчиненні правопорушення яке передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Відтак, протокол не містить усіх обставин, необхідних для встановлення наявності у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що обов`язок довести вчинення незаконних дій та завдання такими діями шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого покладається на посадову особу, яка складає протокол про адміністративне правопорушення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до п.17 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» фізичне насильство, є формою домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Разом з тим, встановлення обставин, які зазначені у вищевказаному законі повинно бути здійснено у встановленому законом порядку та узгоджуватись із правовою кваліфікацією відповідного правопорушення.

Таким чином, висунуте обвинувачення не можна визнати конкретним, оскільки в ньому не зазначено в чому саме полягає шкода, яку було завдано психічному здоров`ю потерпілої .

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

Зокрема, в рішенні у справі «Ващенко проти України» Європейський суд вказав, що «"обвинувачення" для цілей пункту 1 статті 6 може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру».

В рішенні у справі «Абрамян проти Росії» Європейський Суд зробив висновок про те, що «деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення».

В цьому ж рішенні Суд нагадав, що надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що сутність пред`явленого обвинувачення повинна відповідати диспозиції статті закону, яким встановлено відповідальність за вчиненням правопорушення. При цьому суд, відповідно до вимог ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і змінювати формулювання висунутого обвинувачення та відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Так, відповідно до рішення колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 липня 2023 року (справа № 127/12269/20, провадження № 51-1602км23) під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактично моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому. Наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності повинні давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу злочину, що у свою чергу дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою, у зв`язку з чим конкретність викладення фактичних обставин у кримінальному провадженні, а отже, і обвинувачення особи, не повинно викликати сумнівів.

Крім того, Суд нагадує, що положення пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду ( «Пелісьє та Сассі проти Франції», «Матточіа проти Італії», «І.Н. та інші проти Автсрії», №42780/98, п. 34).

До того ж право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого пп. «b» п. 3 ст. 6 Конвенції («Пелісьє та Сассі проти Франції» «Даллос проти Угорщини»).

Такий недолік висунутого обвинувачення як неконкретність обвинувачення виключає можливість прийняття матеріалів провадження до судового розгляду і має своїм правовим наслідком повернення матеріалів провадження з метою усунення такого недоліку до органу, який висунув відповідне обвинувачення.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відсутність у протоколі про адміністративне правопорушення даних, які конкретизують обвинувачення, не дозволяє особі, яка звинувачується у вчиненні правопорушення організувати ефективний захист своїх інтересів та позбавляє суд перевірити обґрунтованість висунутого обвинувачення, встановити фактичні обставини правопорушення та прийти до переконання про доведеність вини у вчиненні правопорушення.

У судовому засіданні особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 заперечила факт вчинення домашнього насильства щодо свого колишнього чоловіка та зазначила, що жодних протиправних дій не вчиняла, не висловлювала образ у нецензурній формі і обставини, викладені у матеріалах справи, не відповідають дійсності. Наголошувала на тому, що на даний час в провадженні суду перебуває на розгляді справа про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.125 КУпАП, який звинувачується в тому, що умисно заподіяв їй легке тілесне ушкодження.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнім насильством визнаються умисні дії фізичного, психологічного, економічного або сексуального характеру, внаслідок яких могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілої особи. Разом з тим, сам по собі факт словесних конфліктів чи побутових непорозумінь, що виникають у зв`язку зі спільним проживанням та майновими спорами, за відсутності доказів заподіяння шкоди або реальної загрози її заподіяння, не утворює складу домашнього насильства.

Апеляційний суд звертає увагу, що суд першої інстанції, визнаючи доведеним факт вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства, належним чином не оцінив її пояснення та обставини, на які вона посилалася на спростування пред`явленого їй обвинувачення.

ОСОБА_1 заперечувала застосування до ОСОБА_2 фізичного чи психологічного насильства та зазначала, що під час конфлікту 23.02.2026 року саме вона отримала тілесні ушкодження, щодо чого здійснюється кримінальне провадження №347/781/26. Зміст обвинувального акта у цьому провадженні стосується тієї самої події, однак суд першої інстанції не надав належної оцінки його змісту та не навів мотивів, з яких не врахував зазначені обставини.

Крім того, відповідно до протоколу ОСОБА_1 інкримінується те, що вона «намагалася спричинити фізичний біль» та висловлювалася нецензурною лайкою. Водночас протокол не містить конкретних відомостей про те, яка саме шкода фізичному чи психічному здоров`ю була завдана потерпілому та якими доказами це підтверджується. Самі по собі пояснення потерпілого про заподіяння йому фізичного болю та психологічної шкоди за відсутності належного підтвердження не є достатніми для встановлення відповідних наслідків.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції безпідставно послався на відеозаписи та аудіо записи, які були долучені до матеріалів провадження за клопотанням потерпілого ОСОБА_2 , оскільки з їх змісту неможливо встановити, що вони дійсно стосуються обставин висунутого обвинувачення.

Таким чином, за наявності суперечливих пояснень сторін та відсутності належних доказів заподіяння потерпілому шкоди фізичному або психічному здоров`ю суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про доведеність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.

В той час, як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.

Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин але й від суб`єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.

Апеляційний суд вважає, що відсутнє домашнє насильство в діях особи, яка притягується до адміністративної відповідальності у тому випадку, коли сукупність досліджених судом доказів свідчить про те, що дії правопорушника не виходили за межі звичайних конфліктних відносин між колишнім подружжям, не містять відповідних ознак домашнього насильства та не вказують на їх навмисний характер, наявність наміру спрямованого на заподіяння шкоди фізичному або психологічному здоров`ю, не свідчать про порушення прав і свобод потерпілої особи з використанням значної переваги в силі та своїх можливостях, що дозволяє досягти бажаного результату.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що сукупність досліджених судом доказів не доводить винуватість ОСОБА_1 у вчиненні домашнього насильства і в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які доводять застосування до потерпілого ОСОБА_2 домашнього насильства психологічного характеру, яке завдало шкоду фізичному або психічному здоров`ю потерпілої.

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні по справі «Кобець проти України» зазначено, що Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

Згідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що досліджена судом сукупність доказів не дозволяє прийти до висновку поза розумним сумнівом про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що діючий закон про притягнення особи до адміністративної відповідальності, містить тільки одну правову підставу для визнання особи невинуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, постанову судді скасувати та прийняти нову, якою закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суд –

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2026 року щодо ОСОБА_1 скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.173-2 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.

Суддя Івано-Франківського

апеляційного суду О.П. Васильєв