Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №716/1361/26 — Заставнівський районний суд Чернівецької області

Справа № 716/1361/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.09.2026 м. Заставна

Заставнівський районний суд Чернівецької області у складі:

головуючої судді – Сірик І.С.

за участю секретаря судових засідань – Барабащук О.А.

представника позивача - Басараб О.Д.

представника відповідача - Данищук В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Басараб О.Д., звернувся до Заставнівського районного суду з позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до судового наказу від 08.12.2022 №716/1361/22 з нього стягуються аліменти на користь відповідачки на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу) але не більше 10 прожиткових мінімумів до досягнення дитиною повноліття.

Позивач зазначає, що після ухвалення вказаного рішення його матеріальний стан істотно змінився. На даний час він одружився, у шлюбі у нього ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дочка ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_5 .

На думку позивача, визначений судовим наказом розмір аліментів перевищує його фактичний дохід та не відповідає його матеріальним можливостям. Оскільки він офіційно не працевлаштований, постійного доходу немає. Позивач вказує, що саме відсутність стабільного доходу стала причиною виникнення заборгованості зі сплати аліментів.

Просить суд зменшити розмір аліментів, визначений судовим наказом за №716/1361/22 у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) на 1/6 частину всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився.

Представник позивача ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити з підстав викладених у заяві.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась.

Представник відповідача ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову. Подав відзив на позовну заяву та з підстав викладених у відзиві, просив відмовити позивачу у зменшенні аліментів .

Суд, заслухавши доводи сторін, з`ясувавши всі обставини справи, перевіривши їх доказами, які містяться у матеріалах справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів задоволенню не підлягають з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони проживали у цивільному шлюбі від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 .

Згідно судового наказу виданого Заставнівським районним судом Чернівецької області 08.12.2022 у справі 716/1361/22 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу) але не більше 10 прожиткових мінімумів до досягнення дитиною повноліття.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач вказує, що на даний час він одружився, у шлюбі у нього ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_5 .

На теперішній час у нього склалися такі обставини, які унеможливлюють сплату аліментів у встановленому судом розмірі, оскільки у шлюбі народилося двоє дітей, що зумовило виникнення обов`язку їх утримання та утримання дружини у зв`язку з її декретною відпусткою. Крім того вказує, що на даний час не працевлаштований, немає постійного доходу, у зв`язку з чим немає реальної можливості сплачувати аліменти у встановленому судовому розмірі.

З огляду на предмет та підстави позовної заяви у даній справі - це можливість зменшення розміру аліментів на утримання малолітньої дитини у зв`язку, зокрема, із зміною матеріального та сімейного стану позивача, зумовленого витратами на забезпечення потреб його дітей, які народились у шлюбі з ОСОБА_8 та відсутність стабільного доходу у зв`язку із тим, що позивач офіційно не працевлаштований.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та враховуючи зміст принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини, суд дійшов висновку, що за обставин цієї справи це неможливо

За змістом статті 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частинами першою та другою статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку, а батьки несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, відповідно до своїх фінансових можливостей.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено право кожної дитини на рівень життя, достатній для її всебічного розвитку.

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Згідно зі статтею 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду аліменти можуть бути присуджені у частці від доходу платника або у твердій грошовій сумі.

Частиною першою статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у нього інших утриманців та інші обставини, які мають істотне значення.

Відповідно до частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням, може бути зменшений або збільшений за рішенням суду у разі зміни матеріального чи сімейного стану сторін, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них або в інших випадках, передбачених законом.

Отже, сама по собі наявність у платника аліментів бажання зменшити розмір аліментних платежів не є достатньою підставою для зміни раніше ухваленого судового рішення. Закон пов`язує можливість зміни розміру аліментів виключно з наявністю доведених істотних обставин, які виникли після ухвалення відповідного рішення та об`єктивно впливають на можливість виконання аліментного обов`язку.

У пункті 23 постанови №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» Пленум Верховного Суду України зазначив, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

У постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Отже, аналіз вищезазначених норм свідчить, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Особа, яка є платником аліментів, може звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину, якщо змінилось матеріальне становище або сімейний стан платника або одержувача аліментів.

Із зазначених норм закону також випливає те, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов`язком та може бути застосовано при наявності відповідних обставин для цього.

Крім цього, суд враховує, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд у свої постановах неодноразово звертав увагу на те, що обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див.: постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Отже, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження погіршення його майнового стану чи зміни сімейного стану, що об`єктивно вказували б на неможливість виконання обов`язку зі сплати аліментів у розмірі, необхідному та достатньому для забезпечення гармонійного розвитку дитини, або свідчили б про покладення на нього надмірного фінансового тягаря, а тому підстави для зменшення розміру аліментів відсутні.

Суд також бере до уваги, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення.

Позивачем не наведено відомостей про відсутність у нього нерухомого майна чи рухомого майна, грошових коштів, майнових прав. Інших джерел доходу, а також не надано доказів того, що його матеріальний стан дійсно істотно погіршився. Також не доведено понесення ним значних та об`єктивно необхідних витрат, які унеможливлюють сплату аліментів у розмірі встановленому судом.

Загалом аналіз наявних в матеріалах справи доказів свідчить про те, що матеріальний стан позивача не зазнав таких істотних змін, які б свідчили про неможливість виконання ним обов`язку з утримання дитини у раніше встановленому розмірі. Позивачем у даній справі не доведено таку ступінь погіршення майнового становища, яка б робила стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки доходу надмірним тягарем.

Конструкція «необхідний та достатній розмір аліментів» передбачає забезпечення не лише базових фізіологічних потреб дитини, а й умов для її всебічного гармонійного розвитку.

За обставин цієї справи, зокрема враховуючи вік дитини, зменшення розміру аліментів у даному випадку, призведе до погіршення становища дитини та порушення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини та зумовлює перекладання на відповідачку надмірного тягаря щодо утримання спільної дитини.

Суд вважає, що такий розмір аліментів визначений з урахуванням вимог сімейного законодавства та відповідає інтересам дитини сторін у справі, є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного їх розвитку та достойного рівня матеріального забезпечення.

Суд звертає увагу на те, що належних та достовірних доказів того, що відповідач не має можливості сплачувати аліменти у визначеному розмірі не надано.

Таким чином, зазначені обставини не можуть вважатися новими обставинами у розумінні статті 192 Сімейного кодексу України, оскільки вони існували на момент ухвалення попередніх судових рішень та були належним чином оцінені судом.

Суд критично оцінює посилання позивача на те, що розмір аліментів перевищує його офіційний дохід, оскільки такі доводи не підтверджені доказами повної або істотної втрати працездатності, неможливості отримання інших доходів чи виникнення нових обставин, які об`єктивно перешкоджають виконанню ним батьківського обов`язку.

При цьому суд враховує, що обов`язок щодо утримання дитини має пріоритетний характер та спрямований насамперед на забезпечення належного рівня життя дитини.

Суд також бере до уваги, що найкращі інтереси дитини мають переважати над майновими інтересами батьків, а тому будь-яке зменшення розміру аліментів можливе лише за наявності беззаперечних та належним чином підтверджених підстав.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позивачем не доведено наявності передбачених статтею 192 Сімейного кодексу України підстав для зміни встановленого рішенням суду розміру аліментів.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 3, 27 Конвенції про права дитини, статтями 12, 81, 141, 259, 263, 265, 280, 282 Цивільного процесуального кодексу України та статтями 180182, 192 Сімейного кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Представник позивача: ОСОБА_6 , адреса АДРЕСА_2 , ордер серії АВ №1324905 від 31.07.2026.

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Представник відповідача: Данищук Василь Вячеславович, адреса АДРЕСА_4 . ордер серії СЕ №1147580 від 10.08.2026.

Суддя Сірик І.С.