Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №128/4604/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 128/4604/25

Провадження № 22-ц/801/1947/2026

Категорія: 101

Головуючий у суді 1-ї інстанції Саєнко О. Б.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 рокуСправа № 128/4604/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Войтка Ю. Б., Стадника І. М.

Секретар: Закернична А. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області

на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02 червня 2026 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області та Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області,

Рішення ухвалила суддя Саєнко О. Б.

Рішення ухвалено за відсутності сторін у м. Вінниця

Повний текст рішення складено 02 червня 2026 року,

Встановив:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу.

Заява мотивована тим, що 23 жовтня 2025 року він звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України в місті Вінниця із заявою про призначення дострокової пенсії за віком, проте 30 жовтня 2025 року рішенням №024950012058 Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області йому відмовлено у призначенні пенсії, оскільки до страхового стажу не зараховано періоди роботи, зазначені у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 22 червня 1984 року, з тієї підстави, що на титульній сторінці вказана дата народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не відповідає паспортним даним, що, на думку органу, суперечить вимогам п 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, якою передбачено, що відомості про робітника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я, по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) та дата народження зазначається на підставі паспорта або свідоцтва про народження.

До страхового стажу не зарахований стаж роботи з 22 червня 1984 року до 01 січня 1998 року – дати обчислення стажу згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу, у зв`язку з вищевикладеними обставинам він позбавлений можливості реалізувати своє право щодо оформлення пенсії.

На титульній сторінці його трудової книжки замість 09 квітня 1966 року – дата його народження помилково вказана як – ІНФОРМАЦІЯ_1 . Перший запис до трудової книжки зроблений 22 червня 1984 року.

У зв`язку із чим, просив суд встановити факт належності йому правовстановлюючого документу, а саме трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 02 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області та Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, задоволено.

Встановлено факт належності правовстановлюючого документа ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 22 червня 1984 року.

Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області подало апеляційну скаргу на рішення суду, у якій, пославшись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що вимоги заявника ОСОБА_1 пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за ним трудового стажу, не пов`язані з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням і припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. Відтак суд має врахувати правову мету звернення заявника до суду, яка полягає у підтвердженні в пенсійних органах наявності певного трудового стажу, що дає право на отримання пенсії. Тобто вказані обставини мають правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав заявника у сфері пенсійного забезпечення.

Також зазначає, що у разі незгоди з рішенням органу, що призначає пенсію, ОСОБА_1 має звертатися за захистом свого права, але не із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Посилаючись на численну практику Верховного Суду зокрема постанови: від 27 серпня 2021 року у справі № 947/14019/20, від 25 травня 2022 року у справі № 363/1099/21, від 05 липня 2023 року у справі № 336/1272/19 та інші зазначає, що у судовому порядку не може бути встановлений факт наявності трудового стажу, оскільки встановлення такого факту здійснюється органами Пенсійного фонду України в позасудовому порядку, відмова цього органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до адміністративного суду.

Судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам, викладеним у відзиві на заяву, в зв`язку з чим суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заявлених вимог.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надходив.

У судовому засіданні заявник ОСОБА_1 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник заінтересованої особи Головного управління Пенсійного фонду України у Луганській області у судове засідання не з`явився, в апеляційній скарзі просив розглянути справу без його участі.

Представник заінтересованої особи Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у судове засідання не з`явився, надіслав заяву, якою просив розглянути справу без його участі.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення заявника ОСОБА_1 , дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився заявник ОСОБА_1 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 29 квітня 1966 року Вороновицькою селищною Радою депутатів трудящих Вінницького району Вінницької області, актовий запис № 27 (а. с. 11), що також підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_3 , виданого 12 вересня 2023 року (а. с. 12).

З копії трудової крижки колгоспника серії НОМЕР_1 , заповненої 22 червня 1984 року та виданої на ім`я ОСОБА_1 , вбачається, що в ній рік народження заявника зазначено як: « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (а. с. 9-10).

Рішенням про відмову в призначенні пенсії ГУ ПФУ в Луганській області №024950012058 від 30 жовтня 2025 року, заявнику ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки серед іншого, до страхового стажу не зараховані періоди роботи за записами трудової книжки від 22 червня 1984 року серії НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці дата народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не відповідає даті народження згідно з паспортними даними заявника (а. с. 7-8).

Факт, про встановлення якого просить заявник, має для нього юридичне значення, оскільки надає право на подачу відповідних документів для подальшого вирішення питання щодо призначення йому пенсії.

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт належності заявнику ОСОБА_1 трудової книжки серії НОМЕР_1 , встановлення цього факту має юридичне значення для заявника – з метою отримання права на призначення пенсії за віком, тому суд дійшов висновку, що вимоги заявника є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним.

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За змістом норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України)

Cуд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частин першої, другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанова Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21).

Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31 березня 1995 року судам роз`яснено, що при розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 Велика Палата Верховного Суду сформувала такий висновок: «В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 , від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.

Звертаючись до суду із заявою, ОСОБА_1 просив встановити факт належності йому правовстановлюючого документа – трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 22 червня 1984 року.

При цьому підприємство, яким зроблений перший запис до трудової книжки 22 червня 1984 року – Зарічанське ДРСУ-75 не існує, не існує і його правонаступника, а запис створений ще за часів існування Радянського Союзу.

Заявник зазначав, що на титульній сторінці трудової книжки допущено помилку у зазначенні дати його народження: замість правильної дати – ІНФОРМАЦІЯ_1 – зазначено ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлення належності трудової книжки має для ОСОБА_1 юридичне значення, оскільки усуває розбіжність у персональних даних та створює можливість подальшого звернення до органу Пенсійного фонду України для реалізації права на пенсійне забезпечення.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що сама по собі пов`язаність встановлення юридичного факту з майбутньою реалізацією права на пенсію свідчить про наявність публічно-правового спору та виключає розгляд заяви в порядку окремого провадження.

Вирішальним у цьому випадку є предмет звернення до суду. Заявник не оскаржує рішення, дії чи бездіяльність органу Пенсійного фонду України, не ставить питання про призначення або перерахунок пенсії, не просить встановити розмір страхового стажу чи зобов`язати компетентний орган зарахувати певні періоди до страхового стажу. Відповідно, суд не вирішує питання про наявність у ОСОБА_1 права на призначення пенсії та не перебирає на себе повноважень органу Пенсійного фонду України.

Предметом судового розгляду є виключно встановлення факту належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 22 червня 1984 року, у якій допущено розбіжність у зазначенні дати його народження. Отже, суд встановлює лише юридичний факт, необхідний для усунення перешкоди у використанні заявником цього документа, а не вирішує питання про його право на пенсійне забезпечення.

Таким чином, заінтересована особа помилково ототожнює встановлення факту належності правовстановлюючого документа, який може бути використаний заявником у подальшому для звернення до органу Пенсійного фонду України, із вирішенням спору щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності такого органу або з дослідженням питання про наявність у заявника необхідного страхового стажу для призначення пенсії.

Саме по собі те, що встановлений судом юридичний факт може бути використаний заявником у подальшому для реалізації права на пенсійне забезпечення, не свідчить про існування спору про право та не змінює предмета судового розгляду. Юридичне значення встановленого факту полягає у можливості подальшого звернення заявника до компетентного органу з належним правовстановлюючим документом, тоді як питання про наявність підстав для призначення пенсії, достатність страхового стажу та інші умови пенсійного забезпечення вирішуються відповідним органом у межах його компетенції.

При цьому факт відмови заявнику в призначенні пенсії за віком через невідповідності в трудовій книжці не свідчить про наявність спору про право з урахуванням того, що заінтересовані особи не заперечували і не спростовували в суді факт належності вказаної трудової книжки заявнику.

Необхідно врахувати, що під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права ( постанова Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 761/16555/23).

Отже, посилання в апеляційній скарзі на те, що зв`язок встановлення юридичного факту з реалізацією права на пенсію автоматично свідчить про наявність публічно-правового спору, є безпідставним. Наведені заінтересованою особою доводи ґрунтуються на помилковому ототожненні різних за своєю правовою природою вимог та неправильному визначенні предмета цієї справи. З огляду на це посилання на судову практику, яка стосується спорів щодо рішень, дій чи бездіяльності органів Пенсійного фонду України, є нерелевантними до спірних правовідносин.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість заяви ОСОБА_1 та наявність підстав для встановлення факту належності йому трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 22 червня 1984 року. Розгляд цієї справи в порядку окремого провадження цивільного судочинства відповідає предмету заявленої вимоги та характеру правовідносин, що виникли між учасниками справи.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська

СуддіЮ. Б. Войтко

І. М. Стадник

Повний текст судового рішення складено 16 вересня 2026 року