Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №131/317/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 131/317/26

Провадження № 22-ц/801/1827/2026

Категорія: 42

Головуючий у суді 1-ї інстанції Олексієнко О. Ю.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 рокуСправа № 131/317/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Войтка Ю. Б., Стадника І. М.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 11 травня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

Рішення ухвалив суддя Олесієнко О. Ю.,

Рішення ухвалено у м. Іллінці Вінницької області,

Повний текст рішення складено 11 травня 2026 року,

Встановив:

У лютому 2026 року ТОВ «ФК «Кредит-капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит № 1211861 від 27 серпня 2019 року в розмірі 31 635,50 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 27 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» був укладений кредитний договір № 1211861, згідно з умовами якого відповідач отримала 10 000,00 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, що передбачені кредитним договором.

Укладаючи кредитний договір, відповідач та ТОВ «Авентус Україна» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписала кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Після чого, укладений кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті відповідача, якому в свою чергу були перераховані кошти, відповідно до умов п. 1.5 кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника.

ТОВ «Авентус Україна» умови кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит на потрібну йому суму, а відповідач, зі свого боку, - не виконала умов кредитного договору.

11 вересня 2020 року ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», уклали договір відступлення прав вимоги № ККАУ-11092020.

ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Авентус Україна», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №1211861 від 27 серпня 2019 року.

Оскільки відповідач в добровільному порядку не виконала своїх зобов`язань, тому ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», яке набуло права вимоги за кредитним договором № 1211861 від 27 серпня 2019 року, просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за даним кредитним договором в розмірі 31 635,50 грн., а також суму сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн. та 8000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 11 травня 2026 року позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 1211861 від 27 серпня 2019 року на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» в загальному розмірі 31 035,50 грн., що складається з суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 9992,00 грн. та суми заборгованості по відсотках у розмірі 21 043,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплачений судовий збір в сумі 2611,81 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7848,00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що пунктом 1.2. договору визначено, що позика видається строком на 30 днів. Договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим договором. Навіть якщо припустити, що договір було укладено між сторонами, то позивач неправильно нарахував відсотки, на що суд не звернув уваги. Так, позивач почав нараховувати відсотки з 27 серпня 2019 року по 02 червня 2020 року, тобто відсотки позивач нарахував за 281 день, що явно перевищує як 30 днів (п. 1.2. договору), так і 90 днів (п. 3.6.2. договору). З розрахунку вбачається факт сплати 27 265,00 грн., при тому, відповідно до пунктом 1.2. договору визначено, що загальна вартість позики за зниженою ставкою складає 151,30% від суми позики (у процентному виразі) або 15 130,00 грн. (у грошовому виразі) та включає в себе проценти (відсотки) за користування позикою - 51,30% від суми позики (у процентному виразі) або 5130,00 грн. (у грошовому виразі). Водночас позивач нарахував 48 300,69 грн. нібито несплачених відсотків та 600 грн. штрафу.

Відповідач зазначає, що у позикодавця виникло право нарахування процентів за договором тільки у межах строку його дії 30 днів. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Крім того звертає увагу, що позивачем на надано жодного доказу на підтвердження підписання договору відповідачем, при тому, саме тільки зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідача не підтверджує проходження нею верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача.

Відповідач вважає недоведеним факт отримання грошових коштів відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Заперечує і щодо розміру витрат на правничу допомогу, стягнутих на користь позивача, вважає їх недоведеними та неспівмірними, прийнятими від імені позивача особою, яка не мала права діяти від імені позивача.

14 липня 2026 року до Вінницького апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, поданий позивачем – ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», у якому, позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 27 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» був укладений договір № 1211861 про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту.

Відповідно до п. 1.1 договору про споживчий кредит товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в загальній сумі 10 000,00 (десять тисяч) грн. 00 коп. (далі - «позика»), на умовах строковості, зворотності, платності, з метою покриття побутових витрат клієнта, а клієнт зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою.

У п.1.2. договору кредит надається строком на 30 днів. Договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим договором.

У пункті 1.3. договору сторони погодили наступну фіксовану процентну ставку за користування позикою: 1.3.1. знижена процентна ставка становить 1,71 % від суми позики за кожен день користування позикою (624,15 % річних) у межах строку надання позики, зазначеного в пункті 1.2 цього договору. 1.3.2. стандартна процента ставка становить 1,80% від суми позики за кожний день користування позикою (657,00 % річних). 1.3.3. стандартна процентна ставка застосовується згідно з пунктами 1.7., 3.4., 3.6.2. цього договору. 15 1.4. загальна вартість позики за зниженою ставкою складає 151,30% від суми позики (у процентному виразі) або 130,00 грн. (у грошовому виразі) та включає в себе проценти (відсотки) за користування позикою - 51,30% від суми позики (у процентному виразі) або 5130,00 грн. (у грошовому виразі).

Відповідно до п. 1.6. у випадку неможливості виконання зобов`язань за договором у повному обсязі та у встановлений строк, клієнт має право ініціювати продовження строку користування позикою та зміну дати погашення позики, шляхом здійснення платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів. Після отримання товариством коштів у розмірі нарахованих та несплачених процентів, заява клієнта про продовження строку користування позикою вважається поданою.

У п. 1.5 договору визначено, що кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Відповідно до п. 6.1. договору кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Відповідно до довідки ТОВ «Авентус Україна» вбачається, що договір про надання споживчого кредиту зі сторони відповідача було підписано електронним підписом, створеним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який сформовано автоматично на Веб сайті товариства та направлено ОСОБА_1 на її номер мобільного телефону, який повідомлений нею в ІКС товариства та вказаний в договорі.

Згідно Графіку платежів за договором про споживчий кредит № 1211861 від 27 серпня 2019 року, загальна вартість кредиту складає 15 130,00 грн., з яких: 10 000,00 грн. – сума кредиту, 5130,00 грн. – проценти за користування кредитом.

Встановлено, що договір про споживчий кредит № 1211861 від 27 серпня 2019 року підписаний ОСОБА_1 , електронним підписом створеним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який сформовано автоматично на Веб сайті товариства та направлено ОСОБА_1 на її номер мобільного телефону, який повідомлений нею в ІКС товариства та вказаний в договорі. Згідно довідки про ідентифікацію, час відправки ідентифікатора позичальнику ОСОБА_1 2019-08-27 09:32:13, номер телефону, на який було відправлено ідентифікатор - НОМЕР_1 .

Як вбачається зі змісту договору про споживчий кредит № 1211861 від 27 серпня 2019 року, він підписаний електронним підписом позичальника, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора із зазначенням адреси проживання відповідача, її паспортних даних, РНОКПП. Крім того за умовами договору його невід`ємною частиною є публічна пропозиція (оферта) товариства на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті товариства.

Із довідки директора ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» про здійснені за дорученням ТОВ «Авентус Україна» платежі, вбачається перерахування коштів на суму 10 000,00 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача НОМЕР_2 , код авторизації 388147, номер транзакції в системі WayForPay - creditplus-3108914, яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», а відтак - належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено нею у кредитному договорі (заявці).

Відповідач свої зобов`язання за договором не виконала та не повернула отримані в борг грошові кошти, внаслідок чого у неї виникла заборгованість за кредитним договором, яка станом на дату подання позову становить 31 635,50 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту – 9992,00 грн.; заборгованість за процентами – 21 043,50 грн.; заборгованість за пенею – 600,00 грн.

11 вересня 2020 року ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», уклали договір відступлення прав вимоги № ККАУ-11092020.

ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1211861 від 27 серпня 2019 року.

Відповідно до Витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № ККАУ-11092020 від 11 вересня 2020 року, ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 49 100,20 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 31 635,50 грн.

13 лютого 2026 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надіслало ОСОБА_1 повідомлення-претензію по кредитному договору № 1211861 від 27 серпня 2019 року про погашення кредитної заборгованості.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції вважав доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним кредитним договором і взяті на себе зобов`язання останньою не виконано, у передбачені в договорі строки грошові кошти та нараховані відсотки не повернула, у зв`язку з чим виникла заборгованість. За відсутності будь-яких інших доказів у справі щодо розміру заборгованості за кредитним договором, суд вважав доведеним факт наявності заборгованості відповідача за Кредитним договором № 1211816 від 27 серпня 2019 року, а саме суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 9992,00 грн. та суми заборгованості по відсотках у розмірі 21 043,50 грн. При цьому суд відмовив у стягнені з відповідача заборгованості за пенею в сумі 600,00 грн.

Апеляційний суд вважає такі висновки суду першої інстанції правильним.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із положень частини першої статті 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Судом встановлено, що 27 серпня 2019 року договір про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту № 1211861 та усі додатки до нього, були підписані ОСОБА_1 електронним підписом.

А кошти згідно умов договору надійшли (зараховані) на банківську платіжну картку № НОМЕР_2 , зазначену відповідачем при укладенні договору.

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року в справі № 524/5556/19 дійшов висновку про те, що одноразовим ідентифікатором є комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Відповідно, використання для підписання договорів позики електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який містить тільки комбінацію цифр, узгоджується із вимогами законодавства».

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2023 року у справі № 757/22453/20-ц, від 26 лютого 2024 року у справі № 752/6020/21.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, встановивши, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка відповідачу не належить, дійшов обґрунтованого висновку про факт укладення 27серпня 2019 року кредитного договору № 1211861.

Подібні правові за змістом висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20, від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту укладення кредитного договору, а доводи апеляційної скарги у цій частині є неспроможними.

Доводи апеляційної скарги щодо ненадання доказів отримання відповідачем кредитних коштів, а також про необґрунтованість розміру заборгованості у зв`язку з відсутністю первинних бухгалтерських документів, оформлених відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відхиляються апеляційним судом як безпідставні та такі, що не спростовують установлених судом першої інстанції обставин справи.

Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 129/1033/13-ц).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Схоже визначення первинних документів міститься також і в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88.

Первісний кредитор є небанківською фінансовою установою, діяльність якого регулюється Законом України «Про фінансові послуги та фінансові компанії». Тому такий доказ, як виписку з рахунку позичальника на підтвердження отримання нею кредитних коштів, позивач об`єктивно позбавлений можливості надати, оскільки не є емітентом банківських послуг в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» з урахуванням перерахування первісним кредитором ТОВ «Авентус Україна» коштів на банківську карту номер НОМЕР_2 , не володіє та не може володіти первинними бухгалтерськими документами, оскільки не є банком.

На підтвердження факту перерахування коштів позивач надав усі можливі за таких обставин докази перерахування коштів, а саме: довідку ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» № 6521-ВП від 16 грудня 2025 року про успішне перерахування коштів 27 серпня 2019 року у сумі 10 000,00 грн. на картку НОМЕР_2 .

Натомість саме відповідач ОСОБА_1 , як власник платіжної картки № НОМЕР_2 та клієнт банку-емітента, має доступ до свого банківського рахунку і виписок за ним, а тому не була позбавлена можливості надати суду відповідні докази на підтвердження своїх доводів про неотримання кредитних коштів.

Отже, заперечення відповідача щодо факту отримання грошових коштів за кредитним договором № 1211861 від 27 серпня 2019 року є необґрунтованими, оскільки не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

За таких обставин процесуальна поведінка відповідача не відповідає принципам добросовісності та змагальності цивільного судочинства, не сприяє всебічному, повному й об`єктивному з`ясуванню обставин справи, а свідчить про намагання уникнути виконання взятих на себе договірних зобов`язань перед позивачем.

Доводи апеляційної скарги, котрі спрямовані на твердження про те, що позивачем нараховані відсотки поза межами погодженого строку кредитування апеляційний суд відхиляє у зв`язку з наступним.

Як уже зазначалось раніше відповідно до пункту 1.2 договору позика видається строком на 30 днів. Договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим договором.

При цьому пунктом 1.6. договору передбачено, що у випадку неможливості виконання зобов`язань за договором у повному обсязі та у встановлений строк, клієнт має право ініціювати продовження строку користування позикою та зміну дати погашення позики, шляхом здійснення платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів. Після отримання товариством коштів у розмірі нарахованих та несплачених процентів, заява клієнта про продовження строку користування позикою вважається поданою.

Відповідно до 1.7. після вчинення клієнтом дій згідно з пунктом 1.6. цього Договору, та у разі якщо залишок суми позики складає не менше ніж 400,00 грн., товариство має право, але не обов`язок, продовжити строк користування позикою. Новий строк користування позикою обчислюється з дня, наступного за днем вчинення клієнтом дій згідно з пунктом 1.6. цього договору та дорівнює 30 днів. Нова дата повернення позики відображається у особистому кабінеті клієнта. Протягом нового строку користування позикою проценти (відсотки) нараховуються за стандартною процентною ставкою.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач ОСОБА_1 неодноразово скористалася передбаченим договором правом на пролонгацію строку користування позикою шляхом сплати нарахованих процентів. Зокрема, відповідні платежі були здійснені: 24 вересня 2019 року – 4955,03 грн, 23 жовтня 2019 року – 5215,82 грн, 24 листопада 2019 року – 5395,68 грн, 30 грудня 2019 року – 5935,26 грн та 03 лютого 2020 року – 5755,40 грн.

Отже, відповідач п`ять разів ініціювала продовження строку користування кредитом відповідно до умов договору. Саме тому щоденне нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, передбачене пунктом 3.6.2 договору на випадок прострочення, розпочалося лише з 08 березня 2020 року та здійснювалося не більше ніж до 90 днів прострочення.

Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2020 року в справі № 559/1605/18 зазначив, що тлумачення статті 627 ЦК України свідчить, що за загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в ЦК України нормами, які мають диспозитивний характер. Тобто, сторони при укладенні конкретного виду договору можуть регулювати їх самостійно.

Відтак, з огляду на свободу договору, яка передбачена статтями 6, 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили саме такі умови кредитного договору, підтвердивши свою згоду на такі умови своїми підписами.

При цьому договір та його умови в судовому порядку не оскаржувались, у тому числі їх не оскаржила позичальник – відповідач у справі, вони не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню обох сторін.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне. Так само відповідачем не надано і жодних доказів на підтвердження повного виконання нею умов кредитного договору та погашення заборгованості.

За таких обставин доводи відповідача про те, що позивач безпідставно нарахував проценти за 281 день, що нібито перевищує як 30-денний строк користування позикою, визначений пунктом 1.2 договору, так і 90-денний строк, передбачений пунктом 3.6.2 договору, є необґрунтованими. Такі доводи не враховують, що відповідач добровільно п`ять разів скористалася передбаченим договором механізмом пролонгації строку користування кредитом, у зв`язку з чим кінцева дата повернення позики була змінена за взаємно погодженими сторонами умовами, а нарахування процентів здійснювалося відповідно до умов укладеного договору.

При цьому заперечення відповідача ОСОБА_1 щодо недоведеності та неспівмірності витрат на правничу допомогу позивача апеляційний суд відхиляє у зв`язку з наступним.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3).

Частинами першою та другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною шостою цієї статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивачем надано суду документальне підтвердження надання правової допомоги, а саме: договір про надання правової допомоги від 01 липня 2025 року № 0107 укладений між ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» та АО «Апологет», акт наданих послуг, детальний опис наданих послуг за договором.

Відповідно до висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Відтак у контексті цієї справи суд першої інстанції вірно врахувавши складність справи, тривалість затраченого представником позивача часу, пропорційність витрат до предмета спору та обсягу фактично наданих послуг, дійшов висновку, що заявлені витрати є співмірними і пропорційними обсягу здійсненої роботи та наданої послуги.

Інші доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до припущень, переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування чи зміни, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відповідно до положень пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 11 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. В. Матківська

СуддіЮ. Б. Войтко

І. М. Стадник