Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №587/3732/26 — Сумський районний суд Сумської області

Справа № 587/3732/26

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року суддя Сумського районного суду Сумської області Степаненко О.А. розглянувши матеріали, які надійшли від Головного Управління патрульної поліції в Сумській області про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовець, НОМЕР_1

за ч.5 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення, 14.08.2026 року об 11 годині 50 хвилин на автодорозі Н-12 Суми-Полтава 12км, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 2107, д.н.з. НОМЕР_2 , без посвідчення водія відповідної категорії. Правопорушення вчинено повторно протягом року, що є порушенням п.2.1.а ПДР України, та передбачена адміністративна відповідальність за ст. 126 ч.5 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_1 визнав факт керування транспортним засобом без посвідчення водія, але зазначив, що на момент зупинення автомобіля працівниками поліції він виконував термінове розпорядження командира задля збереження життя побратима, який знаходився у вкрай важкому стані і потребував невідкладної медичної допомоги, у зв`язку з чим був вимушений керувати транспортним засобом не маючи права керувати, це була крайня необхідність.

Заслухавши ОСОБА_1 , дослідивши письмові матеріали і наявні докази у справі, суддя дійшов наступного висновку.

Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, свідків, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису тощо (ч. 1 ст. 251 КУпАП).

Вимогами ст. 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

При цьому, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП, а суд не вправі збирати самостійно докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.

Адміністративна відповідальність за ч. 5 ст. 126 КУпАП настає за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, зокрема керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.

На підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного правопорушення, долучено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №745386 від 14.08.2026 року, довідку СРПП ВП №1 (м. Тростянець) Охтирського РВП ГУНП в Сумській області, згідно якої посвідчення водія ОСОБА_1 не отримував; постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6660773 від 13.02.2026 року за керування транспортним засобом особою, яка не права права керування таким транспортним засобом (ч. 2 ст.126 КУпАП), якою до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу; відеозапис.

Разом з тим, у судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що перебуває на військовій службі, посвідчення водія не отримував, а транспортним засобом вимушений був керувати не маючи права керування у зв`язку із крайньою необхідністю, оскільки виконував термінове завдання за розпорядженням командира, а саме доставити до медичного закладу військовослужбовця, який потребував негайної медичної допомоги, про що поінформував поліцейських на місці зупинки транспортного засобу.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 пояснив, що є командиром роти, де проходить військову службу ОСОБА_1 14.08.2026 року, останній разом з іншими побратимами перебував на позиції поблизу одного з населених пунктів Сумського району. Перебуваючи на позиції одному з військовослужбовців стало погано, схопило серце, тому ОСОБА_1 одразу зателефонував безпосередньо йому і доповів ситуація. Після цього, за його розпорядженням ОСОБА_1 , з метою якнайшвидшого транспортування постраждалого побратима до найближчого медичного закладу для надання невідкладної медичної допомоги, сів за кермо автомобіля, не маючи посвідчення водія. ОСОБА_1 був зупинений на блокпосту поліцейськими. Постраждалому військовослужбовцю встигли надати допомогу.

До матеріалів справи також долучено військовий квиток, Довідку командира військової частини, про те, що ОСОБА_3 .Вперебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації, копія посвідчення про нагородження ОСОБА_1 відзнакою «За оборону рідної землі».

Відповідно до ст. 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Згідно зі ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Крайня необхідність - це випадок зіткнення двох інтересів, які рівною мірою охороняються законом, і при якій заради збереження більш важливого інтересу, заподіюється шкода меншому інтересові.

Крайню необхідність можна визнати правомірною лише при наступних обставинах (ознаках): небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена.

Вчинення протиправного діяння в стані крайньої необхідності представляє собою дії правопорушника спрямовані на усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, встановленому порядку управління, але за умов, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена.

Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

У контексті встановлених у цій справі обставин підлягає врахуванню те, що в умовах дії правового режиму воєнного стану забезпечення обороноздатності держави, належне та своєчасне виконання бойових розпоряджень, підтримання бойової готовності військових підрозділів, збереження особового складу, а також захист життя, здоров`я і безпеки цивільного населення становлять першочерговий та безумовний обов`язок військовослужбовців Збройних Сил України.

Виконання покладених на військовослужбовців завдань у зазначений період має особливе суспільне і державне значення, оскільки безпосередньо спрямоване на забезпечення національної безпеки, територіальної цілісності і суверенітету України, відвернення збройної агресії та мінімізацію загроз життю і безпеці громадян.

Належне виконання військового обов`язку є не лише вимогою законодавства та військової дисципліни, а й необхідною передумовою ефективного функціонування сектору безпеки і оборони держави в період збройної агресії проти України, що кореспондується з положеннями ст. 30, 37 «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України», згідно яких начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою. Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.

При цьому, командира є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою в тому числі за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, характеру, мети та спрямованості дій водія, суд вважає, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, оскільки останній, будучи військовослужбовцем та виконуючи бойове розпорядження, здійснював негайне транспортування постраждалого побратима до найближчого медичного закладу для надання невідкладної медичної допомоги, що беззаперечно підтверджується дослідженими доказами, а погодився особисто керувати транспортним засобом без права керування такими транспортними засобами у зв`язку з тим, що затримка, пов`язана з пошуком водія, могла перешкодити своєчасному наданню невідкладної допомоги постраждалому побратиму і створити реальну загрозу його життю та здоров`ю. Тобто, дії ОСОБА_1 були продиктовані службовим обов`язком та перебували в площині виконання наказу/розпорядження.

Вказана небезпека в конкретних умовах воєнного стану не могла бути усунута іншими способами, а тому дії ОСОБА_1 були зумовлені станом крайньої необхідності. При цьому, потенційна шкода встановленому порядку безпеки дорожнього руху є менш значною порівняно зі шкодою, яку особа намагалася відвернути шляхом невідкладного прибуття до місця виконання поставленого йому завдання згідно розпорядження командира.

Таким чином, суд вважає доведеним факт того, що дії, зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, були вчинені ОСОБА_1 саме в умовах крайньої необхідності, що виключає наявність суб`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Відповідно до п.4 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в тому числі у разі вчинення дії особою в стані крайньої необхідності.

За таких обставин, особа звільняється від адміністративної відповідальності на підставі ст. 17 КУпАП, а провадження по справі про адміністративне правопорушення, вчинене у стані крайньої необхідності, підлягає закриттю відповідно до п.4 ст. 247 КУпАП.

У відповідності до вимог ст. 40-1 КУпАП, судовий збір по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення, а тому в даному випадку не підлягає стягненню.

Керуючись ст.ст. 17, 126, 247, 283 КУпАП, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП – закрити, на підставі п.4 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з вчиненням даного адміністративного правопорушення в стані крайньої необхідності.

На постанову може бути подана апеляційна скарга до Сумського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя О.А. Степаненко