Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №644/215/26 — Індустріальний районний суд міста Харкова

Суддя Попова В. О.

Справа № 644/215/26

Провадження № 2/644/2050/26

16.09.2026

РІШЕННЯ

іменем України

16 вересня 2026 року Індустріальний районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді - Попової В.О.,

за участю секретаря судового засідання - Плаксій К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Індустріального районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором

у с т а н о в и в:

Позивач в особі директора Романенка М.Є. звернувся до Індустріального районного суду міста Харкова через підсистему «Електронний суд» з позовною заявою, в якій просить поновити строк позовної давності для подання позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором L5223898 від 23.11.2023, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Він Фінанс» заборгованість за договором кредитної лінії L5223898 від 23.11.2018 у розмірі 25 362 грн 19 коп. та судові витрати.

На обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що 01.02.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» укладено договір кредитної лінії №L5223898 з ОСОБА_1 . В інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ФК «Довіра» присвоєно номер договору №L5223898, паралельно з номером договору AG6564495, який зазначено в документах кредитора. Первісний кредитор виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідачки безготівковим шляхом кошти, в свою чергу позичальник не виконала умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, в наслідок чого виникла заборгованість. 01 липня 2019 між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення права вимоги №01072019, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги в тому числі за договором кредитної лінії №L5223898, за яким ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» набуло прав кредитора відносно відповідачки. 25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ін Фінанс». Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання Протоколу № 1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства. Станом на дату укладення договору №01072019 від 01 липня 2019 відступлення права вимоги, сума заборгованості відповідачки перед новим кредитором ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» за кредитним договором становила 19 378 грн 99 коп. Згідно реєстру боржників, загальний розмір заборгованості становить 19 378 грн 99 коп., яка складається з тілу кредиту в розмірі 8 900 грн, заборгованість за відсотками в розмірі 1 579 грн, заборгованість по штрафах/по пені в розмірі 8 899 грн 99 коп. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою своїх зобов`язань, позивачем нараховано 3% річних - 1 745 грн 70 коп. та суми інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань 4 237 грн 50 коп.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Харкова від 29 січня 2026 року позовну заяву прийнято, провадження у справі відкрито та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Харкова від 11 червня 2026 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів. Витребувано у АТ КБ «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570) наступну інформацію: чи є номер телефону НОМЕР_1 фінансовим номером телефону за рахунком що належить ОСОБА_2 (серія і номер паспорта: НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ); інформацію про перерахування на картковий рахунок що належить гр. ОСОБА_3 номер маски-картки НОМЕР_4 через транзакції 23.11.2018 - 5000.00 грн, 21.02.2019 - 2100,00 грн, 03.01.2019 - 1800.00 грн.

10 липня 2026 року через канцелярію суду засобами поштового зв`язку до суду надійшли з АТ КБ «Приватбанк» витребувані докази.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином та своєчасно. 14 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача - Романенка М.Е. надійшла заява про розгляд справи за його відсутність; проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином та своєчасно шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Заяв, клопотань тощо до суду від відповідачки не надходило.

На момент розгляду справи суду не було надано відповідачкою жодних відомостей щодо зміни її місця проживання/перебування.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідачка не скористалась процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

За таких обставин, з письмової згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, встановив наступні факти та відповідні правовідносини.

23.11.2018 між ТОВ «ФК «Дінеро» та відповідачкою укладено кредитний договір, шляхом підписання Спеціальних умови для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії №AG6564495, за умовами якого: сума кредиту - 5 000 грн, відсоткова ставка - 0,65% в день;, загальна вартість кредиту - 5 975 грн; реальна річна відсоткова ставка - 234.00%; дата повного погашення - 23.12.2018; штраф, якщо є - 50% (а.с. 15-16).

Окрім того, 03.01.2019 міжТОВ «ФК «Дінеро» та відповідачкою було укладено Додаткову угоду № АМ0495563 до Спеціальних умов для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії AG65644495, за умовами якої: сума кредиту - 1 800 грн, відсоткова ставка - 0,57% в день;, загальна вартість кредиту - 7 969 грн; реальна річна відсоткова ставка - 204,25%; дата повного погашення - 22.01.2019; штраф, якщо є - 50% (а.с. 17-18).

Окрім того, 21.02.2019 міжТОВ «ФК «Дінеро» та відповідачкою було укладено Додаткову угоду № АМ6959054 до Спеціальних умов для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії AG65644495, за умовами якої: сума кредиту - 2 100 грн, відсоткова ставка - 0,65% в день;, загальна вартість кредиту - 10 479 грн; реальна річна відсоткова ставка - 234,00%; дата повного погашення - 23.03.2019; штраф, якщо є - 50% (а.с. 13-14).

З вказаних договорів та матеріалів справи вбачається, що договори укладені в електронній формі та підписані відповідачкою з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

До матеріалів справи долучено паспорти споживчого кредиту (Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма), в яких зазначені умови кредитування аналогічно викладені у Спеціальних умови для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії №AG6564495, Додатковій угоді № АМ0495563 до Спеціальних умов для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії AG65644495, Додатковій угоді № АМ6959054 до Спеціальних умов для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії AG65644495 (а.с. 27-32).

До матеріалів справи долучено загальні умови договору кредитної лінії, в яких зазначалася загальна інформація про умови кредитування в залежності від виду кредиту (а.с.23-26).

Товариством було ідентифіковано особу за її фінансовим номером та наданими ОСОБА_1 персональними даними, про що свідчить Довідка про ідентифікацію. Також в цій довідці зазначено, що на картку № НОМЕР_4 23.11.2018 перераховано грошові кошти у розмірі 5 000 грн, 21.02.2019 у розмірі 2 100 грн, 01.03.2019 у розмірі 1 800 грн (а.с. 12).

На виконання ухвали суду про витребування доказів, АТ КБ «ПриватБанк» надано інформацію про те, що на ім`я ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 , було емітовано кредитну картку № НОМЕР_5 ( НОМЕР_6 ). Повідомляють, що на вказану вище картку 23.11.2018 зараховано грошові кошти в сумі 5000 грн, 03.01.2019 в сумі 1 800 грн, 21.02.2019 в сумі 2 100 грн (а.с. 103).

Таким чином, ТОВ «Дінеро» у повному обсязі виконало свої зобов`язання за кредитним договором та додатковими угодами, здійснивши переказ коштів відповідачці на її картковий рахунок.

Розрахунок суми заборгованості до позовної заяви стороною позивача не додано.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов`язків.

Статтею 634 ЦК України передбачена можливість укладення договору приєднання, тобто договору, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно із ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

У справі № 561/77/19 від 16.12.2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.) Абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».

Таким чином, електронна форма договору прирівнюється до письмової, проте з певними особливостями щодо укладення таких договорів. Сторони вільні обрати форму правочину, в т.ч. електронну.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 1 ст. 3 вказаного Закону визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до п. 90 ч.1 ст.1 Закону України «Про платіжні послуги» унікальний ідентифікатор - комбінація літер, цифр, символів або знаків, що надається користувачу надавачем платіжних послуг та дає змогу однозначно ідентифікувати користувача та/або його рахунок для цілей виконання платіжної операції.

Згідно з п. 6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ст. 8 вказаного Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документу не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, якщо при цьому були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що передбачено статтею 526 Цивільного кодексу України.

За приписами частин першої, другої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідаючи перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Щодо укладення договору відступлення прав вимоги судом встановлено.

01 липня 2019 року між ТОВ «ФК «Дінеро» (Кредитор) та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення прав вимоги №01072019 згідно з яким кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрах боржників, укладеними між кредитором і боржниками (портфель заборгованості) (а.с. 33-44).

Згідно із п. 6.2.3 вказаного договору права вимоги переходять до нового кредитора з моменту підписання акту прийому-передачі.

01 липня 2019 року між ТОВ «ФК «Дінеро» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» складено та підписано акт прийому-передачі Реєстру боржників від 01 липня 2019 року до Договору відступлення прав вимоги №01072019 від 01 липня 2019 року про те, що згідно з вимогами п.8.3 Договору відступлення прав вимоги № 01072019 від 01 липня 2019 року кредитор передав, а новий кредитор прийняв Реєстр боржників кредитора в електронній формі від 01 липня 2019 року, складений за формою згідно із Додатком № 1-1 до Договору (а.с. 46).

28 травня 2021 року між ТОВ «ФК «Дінеро» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» уклали додаткову угоду № БН від 28 травня 2021 року до Договору відступлення прав вимоги №01072019 від 01 липня 2019 року про внесення наступних змін та доповнень до Договору: сторони, у зв`язку з вичвленням помилок в наступних Актах прийому- передачі реєстрів боржників: від 01 липня 2019, від 15.07.2019 року, від 30 жовтня 2019, дійшли згоди про внесення змін до зазначених Актів шляхом викладення правильних відомостей у Додатку до цієї Додаткової угоди (а.с. 47).

Також між ТОВ «ФК «Дінеро» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» складено та підписано: 28 травня 2021 року акт прийому-передачі Реєстру боржників від 01 липня 2019 до Договору відступлення прав вимоги №01072019 від 01 липня 2019 року (а.с. 48), 28 травня 2021 року акт прийому-передачі Реєстру боржників від 15 липня 2019 до Договору відступлення прав вимоги №01072019 від 01 липня 2019 року (а.с. 49), 28 травня 2021 року акт прийому-передачі Реєстру боржників від 30 жовтня 2019 до Договору відступлення прав вимоги №01072019 від 01 липня 2019 року (а.с. 50).

Відповідно до реєстру боржників від 30 жовтня 2019 року до договору про відступлення прав вимоги №01072019 від 01 липня 2019 року до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 на загальну суму 19 378 грн 99 коп., що складається із: заборгованості за кредитом 8 900 грн, заборгованості за відсотками 1 579 грн 00 коп., заборгованості по штрафам (пені) 8 899 грн 99 коп. (а.с. 57).

Згідно з розрахунком заборгованості здійсненого позивачем, заборгованість за кредитним договором L5223898 від 23.11.2018 становить 25 362 грн 19 коп., яка складається з: 19 378 грн 99 коп. - заборгованість за кредитним договором, інфляційні втрати за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань - 4 237 грн 50 коп. та 3 % річних 1 745 грн 70 коп.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

З огляду на наведені обставини та докази у справі підтверджено факт відступлення права грошової вимоги за кредитним договором № L5223898 від 23.11.2018 від ТОВ «ФК «Дінеро» до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» до боржниці ОСОБА_1

25.07.2024 відповідно до протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ «ФК Довіра і Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс» (а.с. 59).

На даний час відповідачка продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за кредитним договором № L5223898 від 23.11.2018, що є порушенням законних прав та інтересів позивача.

На час розгляду справи судом відповідачка не надала даних, що свідчать про добровільне погашення заборгованості первісному кредитору або позивачу та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.

Крім того, суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідачки від відповідальності за порушення зобов`язань, відповідно до ст. 617 ЦК України.

У відповідності до положень ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання є неприпустимою.

Згідно зі ст. 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлені фактичні обставини у справі, які підтверджені дослідженими в судовому засіданні доказами, підтверджують, що ОСОБА_1 отримувала кредитні кошти, при цьому матеріали справи не містять доказів про їх повернення ані первісному кредитору, ані позивачу, тому суд доходить висновку про обґрунтованість задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за вказаним договором в розмірі 8 900 грн 00 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту.

Щодо вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по нарахованим відсоткам за користування кредитними коштами в розмірі 1 579 грн та штрафом/пені в розмірі 8 899 грн 99 коп., суд зазначає наступне.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою; правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (частина перша статті 547 ЦК України); різновидом неустойки є пеня, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, друга статті 549 ЦК України).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі № 201/6750/16 наголосив, що при визначенні розміру заборгованості відповідача суд зобов`язаний належним чином дослідити подані сторонами докази, зокрема розрахунок заборгованості та правильність його здійснення, перевірити їх, оцінити у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково навести у рішенні відповідні мотиви та власний розрахунок.

Водночас у даній справі суд позбавлений можливості виконати зазначений процесуальний обов`язок, оскільки позивачем не надано належного та деталізованого розрахунку заборгованості, який би давав можливість перевірити правильність нарахування заявлених до стягнення сум, зокрема відсотків, штрафу/пені, періоду нарахування.

Як вбачається з Спеціальних умови для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії №AG6564495 від 23.11.2018: сума кредиту - 5 000 грн, відсоткова ставка визначена в розмірі -0,65%, дата повного погашення - 23.12.2018. Згідно умов Додаткової угоди № АМ0495563 до Спеціальних умов для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії AG65644495: сума кредиту - 1 800 грн, відсоткова ставка - 0,57% в день, дата повного погашення - 22.01.2019. Відповідно до умов Додаткової угоди № АМ6959054 до Спеціальних умов для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії AG65644495: сума кредиту - 2 100 грн, відсоткова ставка - 0,65% в день, дата повного погашення - 23.03.2019.

Проте деталізований розрахунок заборгованості первісного кредитора ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» за договором кредитної лінії № L5223898 від 23.11.2018 із зазначенням розміру заборгованості за тілом кредиту, процентами, штрафам, періодів та порядку їх нарахування, а також відомостей щодо погашення заборгованості ОСОБА_1 позивачем суду не надано, що позбавляє суд можливості перевірити правильність та обґрунтованість заявлених до стягнення суми штрафу/пені, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.

У ст. 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього кодексу.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2019 року у справі №210/5796/16 дійшов висновків, що інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті та 3% річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові.

У цій справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК.

Щодо нарахування позивачем інфляційних та 3% річних на суму процентів та штрафу, суд також зазначає, що стягнення неустойки є самостійною мірою відповідальності, а тому на неї не можуть нараховуватись проценти річних, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України. Такий висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №915/14/14.

Також Верховний Суд у постанові від 12.03.2018 у справі №914/712/16 зробив висновок, що базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями.

Позивачем надано розрахунок інфляційних втрат у сумі 4 237 грн 50 коп. та трьох % річних у сумі 1 745 грн 70 коп., нарахованих на суму боргу 19 378 грн 99 коп., з чим суд не може погодитись, оскільки позивачем не доведена належними доказами сума заборгованості в цьому розмірі та вважає, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних може бути нарахована на доведену суму боргу в розмірі 8 900 грн.

У зв`язку з чим судом наведено власний розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період з 24.03.2019 (наступний день після настання дати погашення суми кредиту згідно умов Додаткової угоди № АМ6959054 до Спеціальних умов для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії AG65644495) по 23.02.2022.

Інфляційні нарахування на суму боргу, згідно ст. 625 ЦК України, розраховується за формулою: Інфляційні нарахування = (Сума боргу) х (Індекс інфляції (%)) / 100% - (Сума боргу), де: (Сума боргу) сума простроченого боргу, (Індекс інфляції (%)) добуток щомісячних індексів за відповідний період.

Індекс інфляції за період з 24.03.2019 до 23.02.2022 = 101,00% ? 100,70% ? 99,50% ? 99,40% ? 99,70% ? 100,70% ? 100,70% ? 100,10% ? 99,80% ? 100,20% ? 99,70% ? 100,80% ? 100,80% ? 100,30% ? 100,20% ? 99,40% ? 99,80% ? 100,50% ? 101,00% ? 101,30% ? 100,90% ? 101,30% ? 101,00% ? 101,70% ? 100,70% ? 101,30% ? 100,20% ? 100,10% ? 99,80% ? 101,20% ? 100,90% ? 100,80% ? 100,60% ? 101,30% ? 101,60% = 120,779%.

Таким чином інфляційні нарахування за період з 24.03.2019 до 23.02.2022 = 8 900 грн 00 коп. (сума боргу) ? 120,779% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 8 900 грн 00 коп. (сума боргу) = 1 849 грн 37 коп.

Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою: сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С-сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.

Період розрахунку з 24.03.2019 до 31.12.2019 - 283 днів = 8 900 грн (сума боргу) *3 % (процента ставка) * 283 (кількість днів прострочення) : 365 (днів у році) : 100 = 207 грн 02 коп.; період розрахунку з 01.01.2020 по 31.12.2020 - 366 днів = 8 900 грн (сума боргу) *3 % (процента ставка) * 366 (кількість днів прострочення) : 366 (днів у році) : 100 = 267 грн 00 коп.; період розрахунку з 01.01.2021 по 31.12.2021 - 365 днів = 8 900 грн (сума боргу) *3 % (процента ставка) * 365 (кількість днів прострочення) : 365 (днів у році) : 100 = 267 грн 00 коп.; період розрахунку з 01.01.2022 по 23.02.202022 - 54 днів = 8 900 грн (сума боргу) *3 % (процента ставка) * 54 (кількість днів прострочення) : 365 (днів у році) : 100 = 39 грн 50 коп. Всього 3% річних за період з 24.03.2019 (наступний день після настання дати погашення суми кредиту згідно умов Додаткової угоди № АМ6959054 до Спеціальних умов для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії AG65644495) по 23.02.2022 складають у сумі 780 грн 52 коп.

Враховуючи викладене вище, з відповідачки підлягає стягненню на користь позивача за прострочення невиконання грошового зобов`язання, інфляційні втрати в розмірі 1 849 грн 37 коп. та 3% річних в сумі 780 грн 52 коп.

Щодо клопотання представника позивача про поновлення строку для звернення з позовом до суду, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з вимогами ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з вимогами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої розпочинається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Із 2 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року перебіг строку позовної давності (загальний і спеціальний) був зупинений через дію карантинних обмежень (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК). Згідно пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, перебіг строків позовної давності було зупинено на період дії воєнного стану з 17 березня 2022 року. Законом від 14.05.2025 № 4434 - IV «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» виключений пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України. Зазначений закон набув чинності 04 вересня 2025 року.

Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 257 ЦК України, на пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, а також на встановлені судом обставини, а саме, дату звернення із даною позовною заявою - 12.01.2026 та дату укладення кредитного договору, а тому суд дійшов висновку, що строк позовної давності для звернення до суду з вищевказаною позовною заявою позивачем не пропущено, і не потребує відповідного поновленню.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2 422 грн 40 коп. Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, суд з урахуванням ч. 1 ст. 141 ЦПК України щодо пропорційності стягнення судового збору вважає необхідним стягнути з відповідачки сплачений судовий збір у розмірі 1 376 грн 11 коп. (13 108 грн 89 коп./25 362 грн 19 коп.*2 662 грн 40 коп.), що дорівнює 51,69 %.

Крім того, у пред`явленому позові позивач просить стягнути з відповідачки витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями п. 1, 2 ч. 1, ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження витрат на правову допомогу по даній справі позивачем надано наступні копії документів: договір № 36 про надання правової допомоги від 25.04.2024; акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 12.01.2016; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським бюро «Анастасії Міньковської», необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» щодо стягнення кредитної заборгованості; додаткова угода до договір № 36 про надання правової допомоги від 25.04.2024; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 11306/10 від 02.11.2023 видане Міньковській А.В.

Суд дослідивши позовну заяву з доданими до неї матеріалами, вважає, що судові витрати в частині стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Згідно положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Виходячи з положень статей 137, 141ЦПК України, статті 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Таким чином, суд зобов`язаний з урахуванням обставин і складності справи надати оцінку поданим заявником доказам на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, визначити необхідний фактичний обсяг правової допомоги, співмірність витрат на правничу допомогу, за результатами чого, надати обґрунтований висновок про наявність/відсутність підстав для відшкодування таких витрат і їх розмір, а не формально (без надання оцінки доказам та аргументам) вказати про відсутність підстав для компенсації таких витрат на користь позивача за рахунок відповідача.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідності дотримання принципу співмірності при розрахунку судових витрат.

Так, Велика Палата Верховного Суду у справі №755/9215/15-ц наголосила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постановах Верховного Суду у справі №905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У справі № 922/3812/19 Верховний Суд зазначив, що суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).

З позовної заяви вбачається, що вона подана представником позивача через систему «Електронний суд». Провадження по цивільній справі відкрито в спрощеному провадженні з повідомленням (викликом) сторін. Представник позивача, в тому числі адвокат Міньковська А.В. не приймали безпосередню участь в судовому засіданні, вказана цивільна справа не є складною.

За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, заявлених позивачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді, через призму критеріїв, встановлених статтями 137 та 141 ЦПК України, та враховуючи обсяг виконаних робіт, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Суд зазначає, що при зменшенні витрат на правову допомогу також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20.

Суд дійшов висновку, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн є неспівмірною, зокрема, із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг та сам розмір є явно завищеним. Зазначена категорія справ є поширеною, сама по собі позовна заява є нескладною та не потребує особливих затрат часу на її складання, додатки до позовної заяви, також є наперед визначеними та не потребують великих зусиль для його зібрання.

Суд вважає, що обґрунтованим та співмірним в даному випадку є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн 00 коп.

Враховуючи, що позовні вимоги позивача задоволені частково, розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам в сумі 1 033 грн 80 коп. (що дорівнює 51,69%).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 95, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України , суд

у х в а л и в :

Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» заборгованість за кредитним договором кредитним договором L5223898 від 23.11.2023 у розмірі 13 108 (тринадцять тисяч сто вісім) грн 89 коп., яка складається із: 8 900 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, інфляційні втрати у розмірі 1 849 грн 37 коп., 3 % річних у розмірі 780 грн 52 коп.

В інший частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» судовий збір в розмірі 1 376 (одна тисяча триста сімдесят шість) грн 11 коп. та витрати на професійну правничу (правову) допомогу у сумі 1 033 (одна тисяча тридцять три) грн 80 коп.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви на його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, передбаченому ст.354 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків встановлених ст.354 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», код ЄДРПОУ 38750239, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8;

Відповідачка: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Рішення складено 16.09.2026.

Суддя В.О. Попова