Вирок від 16 вересня 2026 р. у справі №577/4426/26 — Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/4426/26

Провадження № 1-кп/577/417/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 року

Конотопський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

потерпілої ОСОБА_6 ,

представника потерпілої ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Конотопі, обвинувальний акт у кримінальному провадженні за № 12026200450000462 від 19 травня 2026 року по обвинуваченню, -

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Жовтневе, Конотопського району Сумської області, мешканця АДРЕСА_1 , з середньою технічною освітою, працюючого апаратником оброблення зерна 4 розряду філії «Конотопський елеватор» ТОВ «Агро-Поліс», не одруженого, раніше не судимого, -

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 , 19.05.2026 близько 18 год. 40 хв., керуючи технічно справним автомобілем «Аudi A6», номерний знак НОМЕР_1 зі швидкістю 50 км/год., рухався по вул. Бутуринська в м. Конотоп в бік вул. Вирівської і наближався до нерегульованого пішохідного переходу, який розташований поблизу магазину «Агросвіт» та був позначений дорожніми знаками 5.38.1.

Порушуючи вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України, ОСОБА_4 проявив неуважність, не застосував своєчасно гальмування, не зупинився, щоб дати дорогу пішоходам ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її малолітній доньці ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які перетинали проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу з права на ліво відносно руху автомобіля, та допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_6 та малолітню ОСОБА_8 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 та ОСОБА_8 отримали тілесні ушкодження.

ОСОБА_6 , отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження, а саме, згідно з висновком судово-медичної експертизи №158 від 24.06.2026 у ОСОБА_6 на час госпіталізації у відділення мали місце: «садна обличчя, лівої сторони тулуба, деформація в області лівої ключиці». Знаходилася на стаціонарному лікуванні у КНП КМР КЦРЛ відділення 69 з 19.05.2026 по 08.06.2026 з діагнозом: «поєднана травма. Закритий перелом лівої ключиці зі зміщенням. Закритий перелом лівої лонної та седалищної кісток без зміщення. ЗЧМТ. Струс головного мозку. Множинні ссадини обличчя, тулубу, кінцівок. КТ: «ознаки перелома тіла лівої ключиці зі зміщенням, вогнищ забою лівої легені в S1 S6 сегментах». Рентгенологічно кісток тазу: « перелом лонної кістки зліва без зміщення.» На рентгенограмі лівої ключиці – стан після МОС металеве спиця, перелом ключиці без зміщення. Лівої половини таза визначається перелом лонної та седалищної кісток без зміщення. Визначається асиметрія лобкового симфізу-підвивих?».

По ступеню тяжкості перелом тіла лівої ключиці, перелом лонної та седалищної кісток, забій легені - так як не є небезпечним для життя, але потягнули за собою тривалий розлад здоров`я тому згідно правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, відноситься до ушкоджень середньої тяжкості.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 , отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження, а саме, згідно з висновком судово-медичної експертизи №157 від 24.06.2026 у ОСОБА_8 на час госпіталізації у відділення мали місце: «садна тулуба, рана в тім`яній області зліва, садна в ділянці верхніх і нижніх кінцівок, обличчя». Знаходилася на стаціонарному лікуванні у КНП КМР КЦРЛ відділення 69 з 19.05.2026 по 27.05.2026 з діагнозом: «закритий перелом правої лонної кістки. Забійна рана голови. ЗЧМТ. Струс головного мозку. Садна обличчя, тулубу, кінцівок. КТ-: «ознаки вогнища забою в нижній частці лівої легені. Рентгенологічно « визначається нерівність контурів лонної кістки зправа. Підозра на перелом лонної кістки», на рентгенограмі кісток таза в прямій проекції визначається крайовий перелом лонної кістки справа без зміщення».

По ступеню тяжкості перелом правої лонної кістки так як не є небезпечним для життя, але потягнув за собою тривалий розлад здоров`я тому згідно правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, відноситься до ушкоджень середньої тяжкості.

Згідно з висновком судової автотехнічної експертизи №207 від 16.06.2026, ОСОБА_4 , керуючи автомобілем «Аudi A6», номерний знак НОМЕР_1 , допустив порушення вимог Правил дорожнього руху України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, і введені в дію з 01.01.2002, а саме:

18.1. Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

В даній ситуації ОСОБА_4 , мав технічну можливість попередити наїзд на пішоходів ОСОБА_6 та ОСОБА_8 шляхом виконання вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України. В діях водія автомобіля «Аudi A6» ОСОБА_4 вбачається невідповідність вимогам п. 18.1 Правил дорожнього руху України, який знаходиться в причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю. Підтвердив вказані в обвинувальному акті обставини вчинення правопорушення. Пояснив, що 19.05.2026 близько 18 год. 40 хв., керуючи автомобілем «Аudi A6», номерний знак НОМЕР_1 зі швидкістю 50 км/год., рухався по вул. Бутуринська в м. Конотоп в бік вул. Вирівської і наближався до нерегульованого пішохідного переходу, який розташований поблизу магазину «Агросвіт». В той момент його засліпило сонце, після чого він відчув удар в автомобіль, зупинився і побачив, що допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_6 та її доньку ОСОБА_8 . Після того викликав швидку допомогу. Зазначив, що щиро кається у скоєному, просить суворо не карати. Частково відшкодував кошти потерпілим, а саме 90 000 грн моральної шкоди та 10 000 грн. матеріальної шкоди. Цивільний позов потерпілої в заявленому розмірі заперечив, вважає, що матеріальна шкода охоплена полісом страхування цивільної відповідальності, а моральну має намір і надалі виплачувати.

Захисник ОСОБА_5 надав суду аналогічні за змістом пояснення.

Потерпіла ОСОБА_6 , яка одночасно є законним представником малолітньої потерпілої , своєї дочки ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що 19.05.2026 близько 18 год. 40 хв., вона з малолітньою дочкою ОСОБА_8 переходила дорогу на нерегульованому перехресті в межах вулиці Бутуринської в м. Конотоп. Перед цим переконалась у відсутності транспортних засобів в обох напрямках. В той момент, коли вони вийшли на проїзну частину, на них раптом наїхав автомобіль під керуванням обвинуваченого, після чого вона на певний час втратила свідомість. В подальшому її з дочкою було госпіталізовано до медичного закладу.

Зазначила, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 19.05.2026р. вона та її малолітня дочка ОСОБА_8 отримали тілесні ушкодження, у зв`язку з чим проходили стаціонарне та подальше амбулаторне лікування. Вона перебувала на стаціонарному лікуванні з 19.05.2026р. по 08.06.2026р., а дочка із 19.05.2026р. по 27.05.2026р. У цей період та після виписки були істотно обмежені у пересуванні й самообслуговуванні, потребували сторонньої допомоги. На лікування, придбання лікарських засобів, засобів догляду та інші пов`язані з травмуванням потреби нею були понесені відповідні витрати. Також унаслідок ДТП було пошкоджено належний їй мобільний телефон, який у подальшому вона продала за меншою ціною.

Зазначила, що через отримані ушкодження певний час не могла самостійно виконувати повсякденні домашні справи та доглядати за малолітньою дитиною, у зв`язку із чим користувалася допомогою іншої особи, якій сплачувала кошти за здійснення догляду.

Крім того, пояснила, що до ДТП разом із дочкою тимчасово проживала у Федеративній Республіці Німеччина та отримувала там грошову допомогу. Через лікування та неможливість своєчасно повернутися до Німеччини такі виплати, за її словами, були припинені, у зв`язку із чим вона вважає, що зазнала також відповідних майнових втрат.

Щодо моральної шкоди потерпіла пояснила, що внаслідок ДТП зазнала значного фізичного болю та душевних страждань, тривалий час була обмежена у звичному способі життя, переживала з приводу стану власного здоров`я та особливо здоров`я малолітньої дочки, яка також отримала тілесні ушкодження. Вказувала на тривожність, емоційне напруження, страх та переживання після ДТП. Крім того, зазначала про свої переживання у зв`язку з можливою вагітністю та подальшою її втратою.

Цивільний позов потерпіла підтримала. При призначені покарання просила суд застосувати до обвинуваченого обмеження волі із позбавленням права керування транспортним засобом на 3 роки.

Представник потерпілої ОСОБА_8 – адвокат ОСОБА_7 підтримала позицію потерпілої.

Так, показання обвинуваченого відповідають фактичним обставинам справи і ним не оспорюються, у суду відсутні сумніви в правильності розуміння обвинуваченим змісту цих обставин, добровільності та істинності позиції обвинуваченого.

З`ясувавши думки учасників судового провадження про обсяг та порядок дослідження доказів по справі, враховуючи, що ОСОБА_4 визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, ніхто з учасників не піддає сумніву й не оспорює фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, вірно розуміють зміст цих обставин, у суду немає сумнівів у добровільності та істинності позиції учасників процесу, а тому, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд вважає за недоцільне проводити дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись лише допитом обвинуваченого, потерпілої, дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого, дослідженням доказів що стосуються цивільного позову, речових доказів та судових витрат у провадженні. Крім того, судом роз`яснено, що у такому випадку учасники судового провадження будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Судовий розгляд проведено стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і в межах пред`явленого обвинувачення за ч. 1 ст. 286 КК України, відповідно до вимог ст. 337 КПК України.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України повністю і об`єктивно доведена.

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 вірно кваліфіковано за ч. 1 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Як випливає із змісту ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Згідно роз`яснення п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

З наведених положень закону про кримінальну відповідальність і роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України випливає, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК), призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання, а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.

У зв`язку з викладеним призначення покарання повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, якою, як зазначено є не лише кара, а й виправлення засудженого.

З урахуванням наведених положень законодавства при призначенні покарання суд враховує, що ОСОБА_4 скоїв злочин, який Законом України про кримінальну відповідальність віднесений до категорії середньої тяжкості кримінально караних діянь.

Що стосується такої пом`якшуючих обставин, як щире каяття, суд неспростовно переконався в глибокому усвідомленні обвинуваченим протиправності вчинених ним дій та небезпеки наслідків, що настали, як і визнає активне сприяння розкриттю злочину і часткове відшкодування збитків потерпілим.

Обтяжуючою покарання ОСОБА_4 обставиною є вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини.

Обставини, що характеризують особу обвинуваченого, становлять предмет доказування в кримінальному провадженні, вони обов`язково враховуються при вирішенні питання про вид та розмір показання, можливість звільнення від його відбування.

Під особою обвинуваченого треба розуміти сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мети та засади його призначення.

Обвинувачений є особою молодого віку, раніше не судимий, на обліках у лікарів нарколога та психолога не перебуває, офіційно працевлаштований, вчинив кримінально каране діяння, в якому щиро кається та за яке засуджує себе, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, відшкодував потерпілій стороні 100 000 грн., з яких він вважає 10 000 грн. матеріальної та 90 000 грн моральної.

Відомості про особу винного, достатній рівень його соціалізації та усвідомлення суспільних та загальнолюдських цінностей, а також сукупність наведених пом`якшуючих обставин, наявність обтяжуючої покарання обставини, дають суду підстави для призначення покарання в межах санкції частини статті, за якою кваліфіковано злочин, у виді обмеження волі із застосуванням ст. 75 КК України.

При вирішенні питання про можливість на підставі вироку суду звільнити обвинуваченого від відбування покарання, суд перш за все враховує внормовані статтею 75 КК України підстави звільнення від відбування покарання, відповідно до якого суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, якщо дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання при призначенні, зокрема, покарання у виді

Перешкоди для застосування згаданого інституту звільнення від відбування покарання за формальними критеріями, що передбачені статтею 75 КК України, щодо ОСОБА_4 відсутні.

Наведені судом пом`якшуючі покарання обставини і дані про особу винного є цілком сприятливими для прийняття такого рішення.

Наведені міркування дають суду підстави дійти висновку про недоцільність застосування до обвинуваченого за вироком найбільш суворого заходу примусу, без надання особі можливості виправлення без ізоляції від суспільства.

До подібного висновку дійшов і уповноважений на складання досудової доповіді щодо обвинуваченого орган пробації.

Суд, вирішуючи питання про призначення додаткового покарання, враховує характер допущених обвинуваченим порушень Правил дорожнього руху, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення та його наслідки, а саме заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості двом потерпілим, одна з яких є малолітньою дитиною, тому вважає необхідним, поряд з основним покаранням, застосувати до обвинуваченого додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

На переконання суду, саме таке додаткове покарання є необхідним та достатнім для досягнення мети покарання, передбаченої ст. 50 КК України, зокрема для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень та забезпечення безпеки інших учасників дорожнього руху.

Вирішуючи цивільний позов ОСОБА_6 , заявлений нею у власних інтересах та як законним представником малолітньої ОСОБА_8 , суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

За змістом ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану його діями.

Відповідно до ч. 5 цієї статті, якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, КПК України не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Частиною 1 ст. 129 КПК України передбачено, що, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє його повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа має право на відшкодування завданих їй збитків, до яких належать реальні збитки — втрати у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням речі та витрати, зроблені або необхідні для відновлення порушеного права, а також упущена вигода — доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Статтями 1166, 1167 ЦК України передбачено загальні підстави відшкодування майнової та моральної шкоди, а відповідно до ст. 1187 ЦК України використання транспортного засобу є діяльністю, що створює підвищену небезпеку для особи, яка її здійснює, та інших осіб.

Разом із тим ці загальні положення підлягають застосуванню у взаємозв`язку зі спеціальними нормами про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності. Згідно зі ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц зазначила, що у разі поєднання деліктних правовідносин із відносинами обов`язкового страхування боржником перед потерпілим у межах суми страхового відшкодування є страховик, а покладення такого обов`язку безпосередньо на застраховану особу суперечить меті інституту страхування.

Аналогічного висновку Касаційний кримінальний суд дійшов у постанові від 12.09.2024 у справі № 626/760/22, визнавши передчасним стягнення матеріальної та моральної шкоди виключно з обвинуваченого без урахування чинного договору страхування та обсягу відповідальності страховика.

За таких обставин суду необхідно визначити доведений розмір матеріальної шкоди, а у разі якщо така шкода охоплюється чинним договором ОСЦПВ та не перевищує встановленої страхової суми, правових підстав для її стягнення безпосередньо з ОСОБА_4 не буде. Відшкодування відповідної шкоди у межах страхового покриття має здійснювати страховик у порядку, передбаченому Законом № 3720-IX.

Також у цьому кримінальному провадженні цивільного позову до ПАТ «Страхова група «ТАС» не пред`явлено та вимог про стягнення зі страховика страхового відшкодування не заявлено.

Судом установлено, що на час ДТП цивільно-правова відповідальність під час використання автомобіля Audi A6, реєстраційний номер НОМЕР_1 , була забезпечена полісом обов`язкового страхування № 236707621, укладеним із ПАТ «Страхова група «ТАС», строком дії з 09.03.2026 до 08.03.2027 включно. ДТП сталася 19.05.2026, тобто у період чинності договору.

Полісом передбачено страхові суми, зокрема, за шкоду життю та здоров`ю — 500 000 грн на одну потерпілу особу, за шкоду майну — 250 000 грн на одну потерпілу особу.

Оскільки договір страхування набрав чинності після 01.01.2025, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України від 21.05.2024 № 3720-IX «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

ККС ВС у постанові від 18.11.2025 у справі № 686/15809/24, пославшись також на висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 465/4621/16-к, зазначив, що попереднє звернення потерпілого до страхової компанії із заявою про страхову виплату не є обов`язковим досудовим порядком урегулювання спору та не виключає права безпосереднього звернення до суду, у тому числі із цивільним позовом до страховика у кримінальному провадженні.

У цьому кримінальному провадженні цивільного позову до ПАТ «Страхова група «ТАС» не пред`явлено та вимог про стягнення зі страховика страхового відшкодування не заявлено. Тому суд не має процесуальних підстав покладати у цьому вироку на страховика обов`язок здійснити конкретну виплату, однак при визначенні обсягу відповідальності ОСОБА_4 повинен врахувати межі відповідальності страховика та не покладати на обвинуваченого ту частину шкоди, яку відповідно до закону має відшкодувати страховик.

Так, у цивільному позові зазначено про придбання підгузків для дорослих, гігієнічних пелюшок, ватних паличок, лікарських засобів, сечоприймача, медичної пов`язки, оплату стоматологічних послуг, а також придбання постільної білизни та жіночого одягу. Сукупний заявлений розмір цих витрат становить 11 314,74 грн. Відповідні чеки та квитанції долучено до позову.

Згідно з ч. 1 ст. 1195 ЦК України у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я відшкодуванню підлягають, зокрема, витрати, викликані необхідністю лікування, придбання ліків, стороннього догляду тощо.

Спеціальне регулювання міститься у ст. 21 Закону № 3720-IX, відповідно до якої страхова виплата у зв`язку з лікуванням охоплює витрати на доправлення, розміщення, утримання, діагностику, лікування, протезування, реабілітацію, спеціальний медичний та постійний сторонній догляд, лікарські засоби. При цьому необхідність таких витрат має бути документально підтверджена закладом охорони здоров`я, а їх розмір — розрахунковим документом.

Медичними документами підтверджено перебування ОСОБА_6 на стаціонарному лікуванні з 19.05.2026 до 08.06.2026, отримання нею відповідних численних травм. Тому потреба у лікарських препаратах, перев`язувальних матеріалах та окремих засобах догляду об`єктивно пов`язана з лікуванням зазначених ушкоджень.

Стосовно придбання постільної білизни вартістю 705 грн та жіночого одягу вартістю 3 500 грн суд зазначає, що сам факт їх придбання не доводить, що такі речі становили необхідні витрати на лікування. Доказів знищення або пошкодження належного потерпілій одягу безпосередньо під час ДТП чи медичної необхідності придбання нового одягу та постільної білизни суду не надано.

Щодо стоматологічних витрат у сумі 1 350 грн суд враховує наявність довідок про переломи коронкової частини зубів 1.1 та 2.1 після ДТП.

Отже сукупний розмір вищевказаних витрат суд вважає доведеним на суму 7 109,74 грн., тобто за виключенням придбання постільної білизни вартістю 705 грн та жіночого одягу вартістю 3 500 грн.

Водночас незалежно від оцінки кожного із зазначених платежів, витрати на лікування, причинно пов`язані з ДТП, є видом шкоди, що прямо охоплюється страховим покриттям, а заявлений їх розмір є істотно меншим за передбачений полісом ліміт відповідальності страховика за шкоду здоров`ю однієї особи.

За таких обставин підстав для стягнення зазначених витрат саме з ОСОБА_4 у межах цього цивільного позову суд не вбачає.

Що стосується 40 035 грн у зв`язку з пошкодженням мобільного телефону, суд зазначає наступне.

Потерпіла зазначила, що належний їй iPhone 17 Pro Max був придбаний у Німеччині за 1 567 євро, що за наведеним нею курсом становило 79 035 грн, під час ДТП був пошкоджений, а 29.07.2026 проданий за 39 000 грн, у зв`язку із чим різницю в сумі 40 035 грн позивачка визначила як втрачену вигоду. Документ щодо отримання 39 000 грн за телефон долучено до матеріалів позову.

Разом з тим, у суду немає належних даних про характер ушкоджень телефону, ринкову вартість речі безпосередньо перед пошкодженням та після нього, або вартість необхідного ремонту. Отже, належних доказів визначення вартості пошкодженого майна у розмірі саме 40 035 грн суду не надано.

Крім того, відповідно до ст. 26 Закону № 3720-IX страхове відшкодування охоплює пошкодження або знищення іншого майна потерпілої особи, а не лише транспортного засобу. Отже, навіть у разі належного доведення факту пошкодження телефона й розміру реальних збитків відповідна шкода у межах 250 000 грн за полісом підлягала б відшкодуванню страховиком.

Тому вимога про стягнення з ОСОБА_4 40 035 грн задоволенню також не підлягає.

Щодо 18 196 грн витрат на сторонній догляд.

Із досліджених у судовому засіданні доказів, з урахуванням характеру та локалізації отриманих ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, тривалості лікування та істотного тимчасового обмеження її рухливості, суд вважає доведеною необхідність сторонньої допомоги у період відновлення. Факт понесення відповідних витрат підтверджується наданими квитанціями про перерахування коштів особі, яка здійснювала догляд.

Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України у разі ушкодження здоров`я відшкодуванню підлягають, зокрема, додаткові витрати, викликані необхідністю стороннього догляду.

Разом із тим на момент ДТП цивільно-правова відповідальність, пов`язана з використанням забезпеченого транспортного засобу, була застрахована. Стаття 21 Закону України № 3720-IX відносить до страхових виплат у зв`язку з лікуванням, зокрема, витрати на спеціальний медичний та постійний сторонній догляд, якщо необхідність таких витрат зумовлена ушкодженням здоров`я внаслідок ДТП.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц зазначила, що в межах страхового покриття обов`язок із відшкодування шкоди потерпілому покладається на страховика, а покладення такого обов`язку безпосередньо на особу, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, суперечить меті інституту обов`язкового страхування.

Отже, суд визнає доведеними витрати на сторонній догляд у розмірі 18 196 грн, однак ураховує, що цей вид шкоди охоплюється чинним договором обов`язкового страхування та не перевищує встановленої страхової суми. За таких обставин правових підстав для стягнення зазначених 18 196 грн безпосередньо з ОСОБА_4 немає.

Щодо 312 410,48 грн. втраченої грошової допомоги у Федеративній Республіці Німеччина.

Потерпіла зазначає, що вона та її малолітня дочка зареєстровані за місцем тимчасового проживання у м. Гамбург, отримували щомісячну грошову допомогу в розмірі 2 567,68 євро, однак через неможливість повернення після ДТП та перебування в Україні понад два місяці виплати були припинені. Суму таких втрат станом на 30.07.2026 позивачка визначила в розмірі 312 410,48 грн та одночасно зазначила, що вона не є остаточною.

Суд вважає, що ця частина вимог за своєю правовою природою може оцінюватися виключно через положення ст. 22 ЦК України щодо упущеної вигоди.

У постанові від 08.04.2026 у справі № 550/653/23 Верховний Суд зазначив, що для стягнення упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів цивільного правопорушення, включаючи реальність збитків та причинний зв`язок; упущена вигода відрізняється від реальних збитків тим, що майно особи фактично не збільшується, хоча за звичайних обставин мало реально збільшитися. Верховний Суд відмовив у такій вимозі, коли можливість отримання доходу не була підтверджена конкретними розрахунками та доказами реальності його отримання.

Отже, недостатньо встановити лише існування певних виплат до ДТП та факт їх подальшого неотримання. Позивач повинен довести, що мав юридично гарантоване право на відповідні виплати протягом конкретного заявленого періоду; за відсутності ДТП такі кошти дійсно були б виплачені; виплати припинені саме через відсутність особи у Німеччині протягом певного строку; перебування потерпілої в Україні протягом усього такого строку було безпосереднім та об`єктивно неминучим наслідком отриманих у ДТП тілесних ушкоджень; саме ДТП, а не інша правова чи фактична обставина, була необхідною і достатньою причиною втрати виплат

З наданих суду доказів не вбачається належного підтвердження конкретної правової підстави призначення такої допомоги, умов збереження права на неї, офіційного рішення компетентного органу ФРН про її припинення із зазначенням причини, визначеного періоду припинення, розподілу виплати між матір`ю та дитиною, а також доказів того, що стан здоров`я ОСОБА_6 протягом усього заявленого періоду об`єктивно унеможливлював її повернення до Німеччини.

Саме лише посилання потерпілої на те, що вона не змогла виїхати за межі України, не підтверджує такого причинного зв`язку.

При цьому відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 30 Закону № 3720-IX шкода в частині упущеної вигоди не охоплюється страховою виплатою. Тому в разі належного доведення такої шкоди вона могла б бути предметом безпосередньої відповідальності особи, яка її заподіяла. Однак у цій справі суд не встановив належними та достатніми доказами ані реального розміру такої шкоди, ані необхідного прямого причинного зв`язку між ДТП та припиненням іноземних соціальних виплат.

За таких обставин вимога про стягнення 312 410,48 грн є недоведеною.

Щодо моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1, пп. 1, 2 ч. 2 та ч. 3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, яка, зокрема, полягає у фізичному болю і стражданнях у зв`язку з каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я та у душевних стражданнях у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір її грошового відшкодування визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілої особи або позбавлення можливості їх реалізації, інших істотних обставин, із додержанням вимог розумності та справедливості.

У постанові від 19.02.2025 у справі № 371/235/24 ККС ВС наголосив, що розмір моральної шкоди визначається в кожному кримінальному провадженні індивідуально; відсутність доказу, який би встановлював конкретний «грошовий еквівалент» душевних страждань, не є самостійною підставою для відмови у компенсації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2022 у справі № 477/874/19 також зазначила, що при визначенні компенсації необхідно враховувати фізичний біль, безпомічність унаслідок травм, неможливість вести звичний спосіб життя, піклуватися про дітей та інші конкретні наслідки для потерпілої особи.

В даному випадку суд ураховує, що ОСОБА_6 та малолітня дочка ОСОБА_8 внаслідок ДТП отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості, зокрема численні переломи, струс головного мозку, множинні садна обличчя, тулуба та кінцівок, у зв`язку із чим перебували на стаціонарному лікуванні з 19.05.2026 до 08.06.2026, дочка із 19.05.2026р. по 27.05.2026р. та продовжували лікування амбулаторно.

Очевидними наслідками зазначених травм були фізичний біль, істотне обмеження рухливості, необхідність лікування, тимчасова зміна звичного способу життя та залежність від допомоги інших осіб.

Переживання матері за стан здоров`я малолітньої дитини, яка постраждала в тій самій події, суд ураховує як самостійну істотну обставину, яка поглиблювала душевні страждання ОСОБА_6 .

Суд також враховує психологічний висновок як один із доказів психоемоційних наслідків ДТП.

Водночас суд не приймає як доведений наслідок ДТП твердження про втрату вагітності. Із викладених у самому позові обставин вбачається, що до ДТП потерпіла отримала позитивні домашні тести, однак при проведенні медичного обстеження вагітність належними клінічними методами підтверджена не була. Надалі потерпіла лише припускає, що ДТП ймовірніше за все могла спричинити втрату вагітності.

Відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону № 3720-IX не підлягають відшкодуванню витрати, пов`язані з клінічними станами, які не підтверджені клінічними методами діагностики та/або не є наслідком ДТП. Аналогічний підхід відповідає загальному принципу цивільної відповідальності: причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом із тим установлені судом тілесні ушкодження ОСОБА_6 та малолітньої ОСОБА_9 , тривалість стаціонарного та подальшого лікування, фізичний біль, істотне тимчасове обмеження рухливості, необхідність сторонньої допомоги, зміна звичного способу життя, а також переживання за малолітню дочку, яка в тій самій ДТП також отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, переконливо свідчать про заподіяння потерпілим значної моральної шкоди.

Виходячи з конкретних наведених обставин цього провадження, суд, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, вважає справедливим грошовим еквівалентом моральної шкоди, заподіяної потерпілій стороні в розмірі 150 000 грн.

Водночас суд ураховує, що моральна шкода, заподіяна ОСОБА_6 , та моральна шкода, заподіяна малолітній ОСОБА_8 , мають самостійний характер. Моральна шкода матері полягає у її власному фізичному болю і душевних стражданнях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, а також переживаннях як матері через травмування малолітньої дочки. Натомість моральна шкода ОСОБА_8 охоплює її власний фізичний біль, страждання у зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями, лікуванням та зміною звичного способу життя.

З огляду на характер і тривалість страждань кожної з потерпілих, їх вік, обсяг отриманих тілесних ушкоджень, тривалість лікування, а також вимоги розумності та справедливості, суд визначає моральну шкоду, завдану ОСОБА_6 , у розмірі 100 000 грн, а моральну шкоду, завдану малолітній ОСОБА_8 , — у розмірі 50 000 грн.

Оскільки до ухвалення вироку ОСОБА_4 добровільно сплатив ОСОБА_6 90 000 грн саме в рахунок відшкодування моральної шкоди, зазначена сума підлягає зарахуванню в рахунок моральної шкоди, визначеної судом потерпілій ОСОБА_6 .

Відтак невідшкодований її залишок становить 10 000 грн. Водночас зазначена виплата не може бути зарахована в рахунок моральної шкоди, заподіяної малолітній ОСОБА_8 , оскільки право дитини на таке відшкодування є самостійним.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 20 та ст. 24 Закону України № 3720-IX страховим покриттям охоплюється також моральна шкода, заподіяна потерпілій фізичній особі внаслідок ушкодження здоров`я, розмір якої для цілей страхової виплати становить 10 відсотків страхової виплати у зв`язку з лікуванням та/або втратою працездатності, розрахованої відповідно до ст. 21–23 цього Закону.

Водночас ч. 2 ст. 20 Закону № 3720-IX прямо встановлено, що розмір страхової виплати у разі заподіяння шкоди життю та здоров`ю зменшується на документально підтверджену суму відшкодування, яку потерпіла вже отримала від особи, відповідальної за заподіяння шкоди, у зв`язку з ДТП.

Судом установлено, що ОСОБА_4 до ухвалення вироку добровільно відшкодував потерпілій ОСОБА_6 90 000 грн саме в рахунок моральної шкоди.

З огляду на компенсаційний характер відшкодування шкоди, вказана потерпіла не може отримати відшкодування однієї й тієї самої моральної шкоди одночасно від страховика та від особи, відповідальної за ДТП, понад визначений судом її загальний розмір.

З врахуванням наведеного цивільний позов ОСОБА_6 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_8 , задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, з урахуванням добровільно відшкодованих ним до ухвалення вироку 90 000 грн та на користь малолітньої ОСОБА_8 , в інтересах якої діє її законний представник ОСОБА_6 50 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Доля речових доказів підлягає вирішенню в порядку ст. 100 КПК України.

Відповідно до ст. 174 КПК України, слід скасувати арешт на майно.

Процесуальні витрати в розмірі 16 000 грн. за проведення експертиз сплачені обвинуваченим під час досудового розслідування.

Керуючись ст.ст. 100, 124, 174, 349, 368, 370, 371, 376 КПК України , суд –

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 визнати винним у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки.

Відповідно до ст. 76 КК України на період іспитового строку покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

Скасувати арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28.05.2026, а саме на автомобіль Аudi A6», номерний знак НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_4 .

Речові докази по справі: автомобіль «Аudi A6», номерний знак НОМЕР_1 повернути власнику, конверт № 2 з DVD-R диском з відеоматеріалами – залишити в матеріалах кримінального провадження.

Цивільний позов ОСОБА_6 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_8 , задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 10 000 (десять тисяч) грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, з урахуванням добровільно відшкодованих ним до ухвалення вироку 90 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь малолітньої ОСОБА_8 , в інтересах якої діє її законний представник ОСОБА_6 , 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

У решті позовних вимог про відшкодування моральної та матеріальної шкоди відмовити.

Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду та дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження також мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1