Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №577/3695/26 — Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/3695/26

Провадження № 2/577/2009/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року

Суддя Конотопського міськрайонного суду Сумської області Кравченко В.О. розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «УЗ») про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 просить стягнути з АТ «УЗ» невиплачену йому при звільненні одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 32861,55 грн., додаткову матеріальну допомогу в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків – 26289,24 грн., одноразової матеріальної допомоги мобілізованому на військову службу в розмірі двох посадових окладів – 13144,62 грн., одноразове заохочення до ювілейних дат в розмірі 100% посадового окладу – 6572,31 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні – 9500,04 грн., а всього 88367,76 грн.

На обґрунтування у позові покликається на те, що працювала на посаді чергового по вокзалу станції Конотоп виробничого підрозділу вокзал станції Суми філії «Вокзальна компанія», яка є одним із підрозділів АТ «УЗ» 35 років, звідки звільнився 27.04.2026 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП України (далі КЗпП), що підтверджується наказом « 22/ос від 20.04.2026 року. Проте, на порушення ст. 116 КЗпП, йому не було здійснено всіх належних виплат, зокрема передбачених пунктами 3.17, 3.27, 3.32 Колективного договору у перерахованих вище розмірах, а тому просить стягнути заборговані кошти та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, як то передбачено ст. 117 КЗпП.

Ухвалою суду від 02.07.2026 року по справі відкрито провадження та, враховуючи норми ст.ст. 274, 279 ЦПК України, постановлено розгляд справи провести у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Копія ухвали була направлена учасникам процесу жоден із яких не подав заперечень щодо розгляду справи у такому порядку.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву у якому просить відмовити у задоволенні вимог посилаючись на таке.

Позивач був звільнений наказом (розпорядженням) від 20.04.2026№ 22/ОС про припинення трудового договору з 27 квітня 2026 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (далі- Наказ про звільнення).

Відповідно до Наказу про звільнення, роботодавець взяв на себе обов`язок здійснити повний та остаточний розрахунок із працівником при звільненні, зокрема:

виплатити передбачені частиною 1 п.3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками (далі- Галузева угода) 5 середньомісячних заробітків та виплати передбачені частиною 2 п.3.2.21 Галузевої угоди 4 середньомісячних заробітків у зв`язку зі звільненням вперше з роботи на пенсію за віком при стажі роботи в галузі 35 років. При цьому в Наказі про звільнення було наведено, що виплати передбачені частиною 2 п.3.2.21 Галузевої угоди будуть здійсненні після окремого рішення правління АТ «Українська залізниця».

Згідно ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Отже, Конституцією України встановлений вичерпаний перелік статей, якими гарантовані права і свободи, які не можуть бути обмежені.

Виходячи з наведеного, право на своєчасне одержання винагороди за працю, гарантоване статтею 43 Конституції України, в умовах воєнного стану може бути обмежено.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період», основними завданнями єдиної транспортної системи України в особливий період є: забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань, народного господарства і цивільної оборони в перевезеннях; своєчасна поставка в повному обсязі технічно справних, у тому числі й переобладнаних, транспортних засобів Збройним Силам України та іншим військовим формуванням відповідно до мобілізаційних завдань; проведення ремонту транспортних засобів, що належать або передані Збройним Силам України та іншим військовим формуванням, а також тих, що залишаються після передачі Збройним Силам України та іншим військовим формуванням; технічне прикриття та відбудова найважливіших об`єктів і споруд оборонного значення; виробництво промислової продукції військового та загального призначення, необхідної для функціонування транспорту.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 даного Закону, із запровадженням в державі особливого періоду підприємства (об`єднання), установи та організації транспорту і транспортної інфраструктури незалежно від форм власності переходять на режим роботи в особливий період. Їх керівники несуть персональну відповідальність за виконання мобілізаційних завдань і функціонування підприємств (об`єднань), установ та організацій в особливий період.

Згідно ст. 7 Закону України «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період», фінансування заходів щодо підготовки функціонування транспорту в особливий період здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Матеріально- технічне забезпечення єдиної транспортної системи України в особливий період здійснюється за рахунок державних резервів, які створюються і утримуються на підприємствах (об`єднаннях), в установах та організаціях, що входять до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, а також підприємств (об`єднань), установ і організацій як транспорту, так і тих, діяльність яких пов`язана з будівництвом та експлуатацією транспортних комунікацій незалежно від форм власності. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 № 181-р затверджено план запровадження та забезпечення здійснення заходів правового режиму воєнного стану в Україні. Пунктом 24 зазначеного плану на період воєнного стану визначено такий захід, як забезпечення живучості (інституційної спроможності та фінансової стабільності) АТ “Укрзалізниця” як головного об`єкта національної економіки у сфері залізничної логістики для безперебійного функціонування в умовах воєнного стану та виконання завдань і замовлень органів державної влади та органів військового управління, зокрема: надання товариству державного фінансування для забезпечення фінансової ліквідності та спроможності виконання завдань і замовлень органів державної влади і органів військового управління. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №193 з метою забезпечення належного функціонування АТ «Укрзалізниця» виділено кошти з резервного фонду державного бюджету.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Бюджетного кодексу України, резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи наведені нормативно-правові акти, Товариство мало терміново вжити заходів щодо призупинення ряду виплат, на які Товариство не мало власних коштів, так як здійснювало ряд безкоштовних перевезень (евакуація населення, перевезення гуманітарних та військових вантажів тощо) та не отримувало прибутку і не мало правових підстав витрачати кошти резервного фонду на такі виплати, які не мали непередбачуваного характеру. Отже, зважаючи на ситуацію в державі, з метою стабілізації фінансово-економічного становища товариства, збереження трудового колективу та своєчасної виплати заробітної плати виникла необхідність запровадження окремих обмежувальних заходів тимчасово на період дії правового режиму воєнного стану та до нормалізації ситуації в товаристві.

Відповідно до п. 2 Глави XIX "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Згідно ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-ІХ (далі Закон № 2136-ІХ) (в редакції, чинній з 24.03.2022 по 13.09.2025), введеного на період воєнного стану, дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Зі змісту даної норми вбачається, що для реалізації роботодавцем права на зупинення окремих положень колективного договору необхідна ініціатива роботодавця. При цьому, обов`язкова згода на це сторін колективного договору законом не вимагалась.

На період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 (зі змінами), відповідно до вимог Закону №2136-ІХ, 14.03.2022 правлінням АТ «Укрзалізниця» прийнято рішення (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) про деякі питання оплати праці працівників АТ «Укрзалізниця». Зокрема, п.1.1.4 вказаного рішення вирішено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні керівникам регіональних філії, філії, структурних (виробничих) підрозділів, апарату управління АТ «Укрзалізниця» забезпечити реалізацію наступного заходу: інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики (витяг з протоколу рішення додається).

На виконання рішення правління від 14.03.2022 №Ц-45/31 Ком.т. керівникам структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця» та керівникам регіональних філій, філій направлено до виконання перелік кодів видів оплат, за якими проводитиметься нарахування на період дії правового режиму воєнного стану.

Згідно даного переліку, нарахування та виплата матеріальної допомоги на оздоровлення (вид оплати № 392), одноразової матеріальної допомоги працівникам, які виходять на пенсію вперше, в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті відповідно до умов колективного договору (код виплати № 602) призупиняється на період дії воєнного стану з 24.03.22 відповідно до норм Закону України № 2136-ІХ.

З наведеного вбачається, що призупинення роботодавцем передбаченої колективним договором виплати матеріальної допомоги, за якою працівник звернувся після 24.03.2022, повністю узгоджується зі ст. 11 Закону № 2136-ІХ.

Незважаючи на те, що статтею 11 Закону № 2136-ІХ не була передбачена згода сторін колективного договору на зупинення дії окремих положень колективного договору, підпункт 1.1.4 п. 1.1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) було погоджено Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України, яка діє в галузі та є стороною Галузевої угоди та профспілкою, до складу якої входить ряд первинних профспілкових організацій та яка об`єднує найбільшу кількість працівників АТ «Укрзалізниця».

Враховуючи відсутність в АТ «Укрзалізниця» одного колективного договору, та з огляду на те, що кількість колективних договорів становить 448, погодження підпункту 1.1.4 п. 1.1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) з Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України, без окремого погодження з кожною із профспілок, які входять до її складу та які підписали ці 448 колективних договорів, відповідає ст. 97 КЗпП України (копія листа з погодженням Голови Профспілки залізничників і транспортних будівельників від 06.09.2022 № Ц/З-91/1459/ЦПроф/30-22 додається).

27.06.2024 правлінням АТ «Укрзалізниця» прийнято рішення (протокол № Ц-82/39 Ком.т.), згідно п. 9 якого, підпункт 1.1.4 п. 1.1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втратив чинність з 01.07.2024.

В подальшому, на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті було знов призупинено (лист № Ц-5-1.5-25/122-25 додається).

Станом на 28.03.2025 діяла редакція ст. 11 Закону № 2136-ІХ, яка не вимагала отримувати згоду сторін колективного договору на зупинення дії окремих положень колективного договору.

Тому, вважають, що тимчасове призупинення виплати одноразової матеріальної допомоги в залежності від стажу роботи та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, яке відбувалось відповідно до норм чинного законодавства та локальних нормативних документів Відповідача, є обґрунтованим, тому вимога про сплату цієї матеріальної допомоги не підлягає задоволенню.

Навіть у разі задоволення позову, вважають, що вимоги Позивача про стягнення середнього заробітку в розмірі 19701,00 гривень за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України не підлягають задоволенню, як такі, що порушують фундаментальні принципи розумності, справедливості та пропорційності.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.117 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022, викладеними у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

У постанові від 11.10.2021 у справі № 757/1997/20-ц Верховний Суд дійшов наступного висновку: «Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, врахувавши обставини справи, істотність диспропорції заявленої позивачем суми, що підлягає стягненню, врахувавши те, що у разі присудження позивачу до виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у заявленій сумі можуть бути порушені права інших працівників АТ «Українська залізниця» на оплату їх праці, обґрунтовано застосував принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначивши його у розмірі 18 130,00 грн, тобто 1 % від заявленої позовної вимоги».

Отже, Верховний Суд визнав можливим стягнення на користь колишнього працівника АТ «Укрзалізниця» середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 1 % від заявленої позовної вимоги.

При цьому, станом на 2021 рік, в Україні не було введено воєнний стан та не здійснювалась широкомасштабна збройна агресія рф щодо України, а інфраструктура АТ «Укрзалізниця» не зазнавала таких руйнувань.

Інфраструктура АТ «Укрзалізниця» постійно зазнає значних руйнувань від російських обстрілів, а товариство несе значні збитки, продовжуючи виконувати соціально значущі перевезення: рейси до регіонів, де тривають або можливі бойові дії, перевезення поранених військовослужбовців тощо.

Слід зазначити, що загальні фактичні витрати на відновлення об`єктів залізничної транспортної інфраструктури та залізничного рухомого складу, станом на 03.11.2025, склали 1 272 млн. грн. Усього відновлено 2 872 об`єкти, з яких 1 965 об`єктів відновлено повністю (витрати на відновлення становлять 629 млн. грн) і 907 об`єктів відновлено частково (витрати на відновлення становлять 643 млн. грн.). Слід зазначити, що відновлення пошкоджених об`єктів проводиться за рахунок власних коштів товариства.

Також, загальновідомою є інформація, що АТ «Укрзалізниця» за 9 місяців 2025 року отримало чистий збиток 7,3 млрд. грн.

В умовах збройної агресії рф проти України усі витрати мають бути орієнтовані на підтримку забезпечення спроможності товариства виконувати завдання Міністерства оборони України щодо перевезення військових вантажів та захисту критичної інфраструктури, підтримки працівників, які безпосередньо здійснюють оборону країни, або постраждали від війни, що повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду.

Згідно висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду від 14.05.2025 у справі № 440/14216/23, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.

Згідно зі статтею 252-5 КЗпП України, досягнення і втрати в роботі підприємства безпосередньо позначаються на рівні госпрозрахункового доходу колективу, благополуччі кожного працівника.

Передбачена ст. 117 КЗпП України компенсаційна виплата не повинна бути спрямована на збагачення одного працівника. Якщо допущені роботодавцем порушення у проведенні повного розрахунку при звільненні все-таки будуть встановлені судом, то суд має право зменшити розмір середнього заробітку, передбаченого ст. 117 КЗпП України або відмовити у його стягненні з огляду на форс-мажорні обставини, в яких опинилось АТ «Укрзалізниця».

Європейський суд з прав людини у п. 45 рішення від 16.10.2025 у справі «Басюк та інші проти України» (заяви №55156/19 та 10 інших) (заявники – колишні працівники ДП «Донецька залізниця») зазначив, що «немає сумнівів, що втручання у майнові права заявників щодо відхилення частини їхніх позовів з підстав непереборної сили переслідувало мету в суспільних інтересах. Щодо пропорційності, Суд зазначає, що ця відмова стосувалася не невиплаченої заробітної плати, а лише різних видів компенсацій, головним чином за затримку виплати заробітної плати при звільненні. Суд не ігнорує того, що суми цих компенсацій були досить високими. Тим не менш, за обставин збройного конфлікту та різких наслідків для економіки країни, органам влади необхідно надати широку свободу розсуду щодо адаптації до нових реалій, зокрема щодо наслідків, що впливають на трудові відносини.

Суд наголошує, що його завданням не є давати власне тлумачення національного законодавства чи певних правових понять. Зв`язаний своєю субсидіарною роллю, Суд визнає, що відмова у задоволенні частини позовних вимог заявників на підставі форс-мажору не була непропорційною за даних обставин» (а.с. 23-26)

Суд, ознайомившись з правовими позиціями сторін, дослідивши представлені докази дійшов такого висновку.

За приписами ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Акціонерне товариство «Українська Залізниця» є юридичною особою (а.с. 41-42).

Відповідно до Положення про виробничий підрозділ вокзал станції Суми філії «Вокзальна компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» (п. 1.2.) – Виробничий підрозділ вокзал станції Суми філії «Вокзальна компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» не має статусу юридичної особи (а.с. 34-40).

Згідно витягу з Колективного договору між адміністрацією і первинною профспілковою організацією вокзалу станції Суми ( а.с. 13-14):

- п. 3.17. При звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи в галузі, зокрема більше 15 років – 5 середньомісячних заробітків.

У разі звільнення працівника за власним бажанням на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права (без урахування щорічної відпустки, тимчасової непрацездатності) виплачувати додаткову допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті для чоловіків в таких розмірах при стажі роботи в галузі, а саме від 35 до 40 років – 4 середньомісячні заробітки;

- 3.27. Працівникам залізниці, мобілізованим на військову службу, надавати одноразову матеріальну допомогу в розмірі двох місячних тарифних ставок (посадових окладів), що склалися на день мобілізації;

- 3.32. Нараховувати та виплачувати працівникам вокзалу станції Суми одноразові заохочення до ювілейних дат (50, 60, 70 років) залежно від стажу роботи в підрозділах АТ «Укрзалізниця» та посадового окладу (тарифної складової) в таких розмірах, зокрема понад 15 років 100%.

Відповідно до Наказу (Розпорядження) № 22/ОС від 20.04.2026 року «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 з 27.04.2026 року звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком за ст. 38 КЗпП України. Також у цьому Наказі зазначено, що одноразову матеріальну допомогу відповідно до п. 3.17 Колективного договору у розмірі 5 середньомісячних заробітків, додаткову матеріальну допомогу 4 середньомісячних заробітків з урахуванням рішення правління від 24.10.2022 (витяг з протоколу № Ц-54/90 Ком.т.) провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу № Ц-82/63 Ком.т.) (а.с.11).

До позову долучена довідка про середню заробітну плату ОСОБА_1 – середня зарплата мобілізованого за рішенням АТ «Укрзалізниця» (а.с. 12).

Таким чином відповідачем не заперечувалося право позивача на отримання зазначених у наказі матеріальних допомог. Проте, такі виплати, не були здійсненні про що свідчить звернення ОСОБА_1 до суду про примусове стягнення цих коштів.

Як вбачається з витягу із протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (а.с. 27).

У статті 43 Конституції України закріплено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, а згідно ст. 58 Конституції - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Приписами ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» (далі Закон №3356-XII) унормовано, що зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства (ч. 1 ст. 9 Закону № 3356-XII).

За змістом ст. 10 КЗпП колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 13 КЗпП та ст. 7 Закону № 3356-XII зміст колективного договору визначається сторонами.

У колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії. Положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника (ст.ст. 13, 18 КЗпП).

У ч. 1 ст. 97 КЗпП визначено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними (ст. 9 КЗпП).

Згідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

За змістом ст. 47 КЗпП, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП.

Статтею 116 КЗпП передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ст. 117 КЗпП).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) виснувала, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05.02.2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Отже, посилання відповідача на це протокольне рішення, як підставу для відмови у позові, не заслуговує на уваги.

З огляду на викладене суд дійшов переконання про безпідставну невиплату ОСОБА_1 при звільненні одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 32861,55 грн., додаткової матеріальної допомоги в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків – 26289,24 грн., одноразової матеріальної допомоги мобілізованому на військову службу – 13144,62 грн. та одноразового заохочення до ювілейних дат в розмірі 100% посадового окладу – 6572,31 грн. право на отримання яких фактично не заперечується і представником відповідача у поданому відзиві, у якому підставою для відмови у позові зазначено - відсутність коштів для здійснення розрахунку з робітниками, оскільки товариство зазнало великих збитків внаслідок військової агресії РФ.

Крім того, примусовому стягненню підлягає і середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 44 дні в розмірі 9500,04 грн., що не перевищує загального розміру невиплаченої при звільненні заробітної плати, тобто є пропорційним.

Отже, позов слід задовольнити.

Водночас відхиляючи доводи відповідача суд вважає необхідним звернути увагу на таке.

Як вже зазначалося вище право на отримання позивачем спірних матеріальних допомог, їх розмір відповідач фактично не оспорює. Проте роботодавець вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства при цьому посилаючись на підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця».

Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, яка діяла на час спірних відносин, було передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Проте, наведений Закон набрав чинності 24.03.2022 року, а тому відповідно до вимог статті 58 Конституції України його положення не могли застосовуватись відповідачем під час прийняття рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця» в частині призупинення здійснення матеріальних допомог, визначених Галузевими угодами та колективними договорами. До того ж постановою Верховного Суду від 05.02.2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Відтак, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 №Ц-54/31 в частині призупинення виплати матеріальних допомог, що передбачені колективними договорами, який скасований рішенням суду не може бути підставами для відтермінування виплат спірних матеріальних допомог.

До відзиву на позов представник відповідача надав копію протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 (а.с. 27), лист директора Департаменту майнової політики АТ «Укрзалізниця» про завдані товариству збитки внаслідок військової агресії РФ (а.с. 28) та лист-повідомлення про збереження за працівниками права на отримання матеріальних допомог після припинення або скасування режиму воєнного стану.

Жодного іншого доказу до суду не надходило і про такі докази не вказано у додатку до відзиву, а тому посилання у відзиві на інші протокольні рішення, на переконання суду не заслуговують на увагу.

У постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Викладене надає підстави для висновку про те, що стаття 116 КЗпП зобов`язує роботодавця виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами. Жодних застережень з приводу того, що належні до виплати звільненому суми мають відноситись до фонду оплати праці указана норма не містить.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20.

Приписами ч. 2 ст. 233 КЗпП унормовано, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі ст. 116 КЗпП, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП, пов`язується не із загальними правилами коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а із моментом одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Із матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 був звільнений 27.04.2026 року, а до суду з позовом звернувся 30.06.2026 року, тобто в межах визначеного строку. При цьому у позові ставиться питання про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку лише за 44 дні.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Роботодавець не несе відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП у разі відсутності його вини, при цьому обов`язок доведення відсутності вини покладається на роботодавця.

На переконання суду, при оцінці співмірності заявленої позивачем суми відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, урахуванню підлягає розмір заборгованості, яка не виплачена у день звільнення ОСОБА_1 і становить 88367,76 грн., а також звернення до суду протягом визначених законодавцем трьох місяців після звільнення. Крім того, позивач не допускав недобросовісної поведінки, що могла б сприяти збільшенню періоду затримки розрахунку.

Тому розмір середнього заробітку визначений позивачем не можна вважати таким, що суперечить принципами розумності, справедливості та пропорційності.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов переконання, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню одноразова матеріальна допомога в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 32861,55 грн., додаткова матеріальна допомога в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків – 26289,24 грн., одноразова матеріальна допомоги мобілізованому на військову службу в розмірі двох посадових окладів – 13144,62 грн., одноразове заохочення до ювілейних дат в розмірі 100% посадового окладу – 6572,31 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку – 9500,04 грн., а всього 88367,76 грн., задовольнивши позов в повному обсязі.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 883,70 грн., а у прибуток держави недоплачений судовий збір – 447,50 грн.

Керуючись: ст.ст. 4, 13, 76-81, 89, 141 , 258, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 32861,55 грн., додаткову матеріальну допомогу в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків – 26289,24 грн., одноразову матеріальну допомогу мобілізованому на військову службу в розмірі двох посадових окладів – 13144,62 грн., одноразове заохочення до ювілейних дат в розмірі 100% посадового окладу – 6572,31 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку – 9500,04 грн., а також в рахунок відшкодування судових витрат 883,70грн., всього ж 89251,46 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 447,50 грн.

Рішення може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, поштовий індекс 03150).

Суддя Кравченко В. О.