Вирок від 15 вересня 2026 р. у справі №644/6898/26 — Індустріальний районний суд міста Харкова

Суддя ОСОБА_1

Справа № 644/6898/26

Провадження № 1-кп/644/916/26

16.09.2026

ВИРОК

Іменем України

16 вересня 2026 року м. Харків

Індустріальний районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілого ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова обвинувальний акт у кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026221180000391 від 18.03.2026 року, стосовно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Константинівка Чистопольського районуКокчетавськоїобласті Казахстан, громадянина України, освіта вища, одруженого, раніше не судимого, пенсіонера, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

встановив:

24.02.2026 о 13:37 год. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи біля терміналу АТ КБ «Приватбанк» САНА9152 в приміщенні торгівельної зали супермаркету «Клас» за адресою м. Харків, пр. Архітектора Альошина, 8, діючи в умовах воєнного стану, введеного на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ в Україні з 05:30 24.02.2022, строк якого неодноразово продовжено, реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, керуючись корисливим мотивом, з метою збагачення за рахунок інших осіб, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу таємно викрав із купюроприймача вказаного терміналу грошові кошти в сумі 5000 гривень, які належали потерпілому ОСОБА_4 і який залишив їх у вищевказаному терміналі, після чого, покинув місце вчинення кримінального правопорушення та розпорядився викраденими грошовими коштами на власний розсуд. Тим самим, ОСОБА_5 діючи умисно, в умовах воєнного стану, таємно викрав грошові кошти, чим спричинив матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на суму 5000 гривень.

Потерпілий ОСОБА_4 в ході судового розгляду пояснив, що жодних претензій матеріального і морального характеру до обвинуваченого ОСОБА_5 він не має, матеріальна шкода йому відшкодована у повному обсязі.

Обвинувачений ОСОБА_5 в ході судового розгляду свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, визнав в повному обсязі, підтвердив фактичні обставини його вчинення, надав пояснення щодо місця, часу, способу його скоєння так, як вони встановлені судом. Пояснив, що дійсно у зазначену дату та час, перебуваючи біля банкомату АТ КБ «ПриватБанк», в приміщенні торгової зали супермаркету «Клас», який розташований на проспекті Архітектора Альошина в місті Харкові, він побачив грошові кошти, які знаходилися в касеті купюроприймача цього банкомата і у нього раптово виник умисел заволодіти цими грошовими коштами для того, щоб залишити їх собі. З цією метою, він витягнув ці грошові кошти із касети купюроприймача банкомата і тримаючи їх при собі покинув торговий зал супермаркету. Через декілька днів він, цими грошовими коштами, через банкомат, поповнив свій картковий рахунок. Про те, що беручи із касети купюроприймача банкомата грошові кошти, які йому не належать, він вчиняє злочин – крадіжку, розумів, але не зміг втриматися від цих дій. Ще через деякий час йому зателефонували із відділу поліції і запропонували прийти для надання пояснень з цих обставин.

У скоєному він щиро кається, вину визнає, матеріальну шкоду потерпілому він відшкодував шляхом грошового переказу у сумі 5000 гривень на картковий рахунок останнього. Йому дуже соромно за цей вчинок.

Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою провину у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) за ч. 4 ст. 185 КК України, кається у скоєному, правильно розуміє зміст обставин кримінального правопорушення, у суду відсутні сумніви щодо добровільності та істинності його позиції, тому, роз`яснивши положення ч. 3 ст. 349 КПК України, вислухавши думку учасників судового розгляду, які також не оспорюють фактичні обставини справи та правильно розуміють зміст цих обставин, не заперечували проти розгляду кримінальної справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються та розглядає справу у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України.

При цьому, суд виходить з того, що злочин, вчинений обвинуваченим, не є складним, обвинувачений не має будь-яких фізичних чи психічних вад, розуміє суть пред`явленого обвинувачення, розуміє зміст фактичних обставин справи, які не оспорює, усвідомлює неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку, про що заявив у судовому засіданні. Відтак, у даному випадку відсутні сумніви щодо добровільності й істинності позиції обвинуваченого з цього питання.

Аналізуючи обставини, що визнаються учасниками судового провадження, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 в обсязі пред`явленого обвинувачення, є доведеною.

Дії обвинуваченого ОСОБА_5 суд кваліфікує за ч. 4 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану

Вивченням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_5 встановлено, що він раніше не судимий та до кримінальної відповідальності притягується вперше, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, є пенсіонером.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_5 , відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття у вчиненому, яке полягає у повному визнанні своєї вини обвинуваченим, осуду своїх дій, наявності відчуття жалю за скоєне, розуміння наслідків своїх дій та добровільне відшкодування завданої шкоди.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_5 відповідно до ч. 1 ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Прокурор просив призначити обвинуваченому покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавленням волі на строк п`ять років і, на підставі ст. 75 КК України, звільнити від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк один рік.

Потерпілий ОСОБА_4 , повідомив, що обвинувачений відшкодував збитки, будь яких матеріальних претензій потерпілий до нього не має, просив призначити покарання не пов`язане з позбавленням волі.

Обвинувачений просив врахувати пом`якшуючі обставини при призначенні покарання.

Захисник ОСОБА_6 , з урахуванням того що обвинувачений щиро розкаявся у скоєному, має міцні соціальні зв`язки і повністю відшкодував потерпілому спричинену матеріальну шкоду, просила суд, на підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_5 від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк один рік.

Вирішуючи питання про призначення основного покарання обвинуваченому ОСОБА_5 за скоєне, суд враховує тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, яке згідно зі ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, обставини його вчинення, вищенаведені дані про особу обвинуваченого, добровільне відшкодування завданої потерпілій стороні шкоди, форму вини, відсутність попередніх судимостей, обставини, що пом`якшують покарання, відсутність таких, що його обтяжують.

На підставі викладеного, враховуючи вимоги ст. 65 КК України, суд вважає за необхідне обрати обвинуваченому ОСОБА_5 покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції статті обвинувачення, оскільки саме такий вид покарання, на думку суду, зможе виправити обвинуваченого та попередити вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме принципу індивідуалізації та співмірності.

При цьому, приймаючи до уваги вищевказані дані про особу обвинуваченого ОСОБА_5 , наявність обставин, що пом`якшують покарання, відсутність обставин, що його обтяжують, а також враховуючи думку прокурора, який в судових дебатах просив застосувати до обвинуваченого положення ст. 75 КК України та думку потерпілого - ОСОБА_4 , який просив застосувати м`яке покарання, посилаючись на те, що не має жодних претензій до обвинуваченого, суд вважає можливим виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, у зв`язку з чим суд вважає за можливе застосувати ст. 75 КК України, звільнивши ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк та поклавши обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

При цьому, також суд враховує, що відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч. 2 ст. 50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

При призначенні покарання суд керується також положенням п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і що до кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.

Цивільний позов не заявлено.

Долю речових доказів суд вирішує згідно ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 100, 349, 370, 371, 373, 374, 376, 395 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 (п`ть) років.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування покарання звільнити з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього судом обов`язки.

Згідно п.п. 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 , наступні обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку, тобто з 16.09.2026 року.

Речові докази після набрання вироком законної сили:

-оптичний носій – компакт диск типу CD-R, на якому містяться фото-файли з банківського терміналу АТ КБ «ПриватБанк», що розташований в приміщенні супермаркету «Клас», за адресою: м. Харків, пр-т Альошина, 8, за 24.02.2026 року, і який зберігається в матеріалах кримінального провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026221180000391 від 18.03.2026 року, залишити в матеріалах справи;

-оптичний носій – компакт диск типу DVD-R, на якому міститься відеозапис з камери відеоспостереження, що розташована в приміщенні супермаркету «Клас», за адресою: м. Харків, пр-т Альошина, 8, за 24.02.2026 року, і який зберігається в матеріалах кримінального провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026221180000391 від 18.03.2026 року, залишити в матеріалах справи.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду через Індустріальний районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Роз`яснити обвинуваченому право подати клопотання про помилування, а також право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

.

Суддя ОСОБА_1