Вирок від 16 вересня 2026 р. у справі №626/2763/26 — Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 626/2763/26

провадження № 1-кп/631/179/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 року селище Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

з боку сторони обвинувачення:

прокурорів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з боку сторони захисту:

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

а також:

секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань Нововодолазького районного суду Харківської області справу з єдиним унікальним № 626/2763/26 (провадження № 1-кп/631/179/26) за кримінальним провадженням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 грудня 2025 року під № 62025170020021845 за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: місто Харків, громадянина України, паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_1 , виданим 04 травня 2016 року органом 6315, маючого середньо-спеціальну освіту, неодруженого, неповнолітніх дітей та непрацездатних батьків на утриманні не має, на час затримання займав посаду стрільця – кухара 3 відділення 1 взводу оперативного призначення 1 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, у військовому званні «солдат», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 407, частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, призначеним на посаду стрільця – кухара 3 відділення 1 взводу оперативного призначення 1 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від до наказу командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 11 серпня 2025 року № 236, вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, без дозволу командування та поважних причин тимчасово, незаконно вирішив ухилитися від проходження військової служби та провести час на власний розсуд.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 в порушення вимог статтей 17, 65 Конституції України, статті 17 Закону України «Про оборону України», статтей 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтей 9, 11, 12, 14, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статтей 1 – 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби та з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби й переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, маючи об`єктивні можливості проходити військову службу, в умовах воєнного стану, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин 21 серпня 2025 року самовільно залишив розташування військової частини, яке на той момент знаходилась за адресою: АДРЕСА_2 (ДУ ТМО « ІНФОРМАЦІЯ_2 »).

Доводячи свій злочинний умисел до кінця ОСОБА_4 в період з 21 серпня 2025 року по 28 серпня 2025 року, в умовах воєнного стану, незаконно перебував поза межами розташування особового складу військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та без поважних причин.

За час відсутності на службі ОСОБА_4 обов`язки з військової служби за посадою не виконував, в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, проводивши вільний час на власний розсуд з 21 серпня 2025 року по 28 серпня 2025 року, тобто до моменту, коли самостійно повернувся до розташування військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України.

Крім того, ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, призначеним на посаду стрільця – кухара 3 відділення 1 взводу оперативного призначення 1 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від до наказу командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 11 серпня 2025 року № 236, вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, без дозволу командування та поважних причин тимчасово, незаконно вирішив ухилитися від проходження військової служби та провести час на власний розсуд.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 в порушення вимог статтей 17, 65 Конституції України, статті 17 Закону України «Про оборону України», статтей 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтей 9, 11, 12, 14, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статтей 1 – 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби та з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби й переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, маючи об`єктивні можливості проходити військову службу, в умовах воєнного стану, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин 30 вересня 2025 року самовільно залишив розташування військової частини, яке на той момент знаходилась в районі населеного пункту АДРЕСА_3 .

Доводячи свій злочинний умисел до кінця ОСОБА_4 в період з 30 вересня 2025 року по 06 грудня 2025 року, в умовах воєнного стану, незаконно перебував поза межами розташування особового складу військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та без поважних причин.

За час відсутності на службі ОСОБА_4 обов`язки з військової служби за посадою не виконував, в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, проводивши вільний час на власний розсуд з 30 вересня 2025 року по 06 грудня 2025 року, тобто до моменту, коли самостійно повернувся до розташування військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України.

Також 17 березня 2026 року близько 01 години 00 хвилин, більш точного часу як в ході досудового розслідування, так і в суді встановити не видалось можливим, у ОСОБА_4 , який перебував у місці тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України за адресою: АДРЕСА_3 , разом із військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ОСОБА_7 , на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин, виник злочинний умисел, спрямований на спричинення останньому тяжких тілесних ушкоджень.

Цього ж дня, а саме 17 березня 2026 року близько 01 години 00 хвилин, більш точного часу як в ході досудового розслідування, так і в суді встановити не видалось можливим, перебуваючи у місці тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України за вищевказаною адресою, ОСОБА_4 скориставшись тим, що ОСОБА_7 спить на своєму ліжку та не зможе чинити опір його протиправним діям, взяв до рук предмет, що має колюче-ріжучі властивості, а саме кухонний ніж та направився до ліжка останнього.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 , керуючись неприязним мотивом, діючи з прямим умислом, направленим на заподіяння шкоди здоров`ю потерпілому ОСОБА_7 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень та бажаючи їх настання, використовуючи в якості знаряддя злочину наявний ніж, який взяв до правої руки та з силою наніс один удар колото-ріжучою частиною вказаного ножа у ліву частину грудної клітини ОСОБА_7 , спричинивши тим самим, згідно висновку судової медичної експертизи одне колото-різане поранення грудної клітки ліворуч, що проникає до лівої плевральної та черевної порожнини, з ушкодженням селезінки, яке у своєму клінічному перебігу супроводжувалось розвитком лівобічного гемопневмотораксу, гемоперитоніуму та гіповолемічного шоку. Проникаюче колото-різане поранення грудної клітки та живота з ушкодженням селезінки із розвитком лівобічного гемопневмотораксу, гемоперитоніуму та гіповолемічного шоку відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознаками небезпечних для життя (пункти 2.1.1 «а», 2.1.3 «й», «к», «о» та враховуючи пункт 4.11 «Правил судово-медичного встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6).

Після спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 припинив свої протиправні дії та ліг спати неподалік від потерпілого. Через декілька годин ОСОБА_7 було госпіталізовано до медичного закладу, де йому своєчасно надано кваліфіковану медичну допомогу.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 у присутності свого захисника – ОСОБА_5 повідомив, що суть обвинувачення йому зрозуміла, винним себе визнав повністю, пояснивши, що дійсно скоїв інкриміновані йому кримінальні правопорушення при вищевикладених обставинах, які не оспорює.

Зважаючи на повне визнання обвинуваченим своєї провини, а також те, що він та його захисник не ставить під сумнів фактичні обставини справи, а також правильність розуміння ними змісту цих обставин, у суду не виникає сумніву в добровільності та істинності позиції ОСОБА_4 .

Прокурор у судовому засідання посилаючись на те, що обвинувачений не оспорює фактичних обставин у справі, висловив думку про недоцільність досліджування під час судового розгляду справи усіх доказів щодо тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються.

Потерпілий ОСОБА_7 у судове засідання не з`явився, хоча про дату час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому приписами Кримінального процесуального кодексу України порядку. ОСОБА_7 звернувся на адресу суду з заявою, складеною власноруч 01 вересня 2026 року, відповідно до якої просив кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 грудня 2025 року під № 62025170020021845, розглянути за його відсутності, зазначивши, що проти розгляду справи в порядку, передбаченому частиною 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України, не заперечує, покладається на розсуд суду.

У судовому засіданні в порядку, передбаченому статтею 325 Кримінального процесуального кодексу України, судом, з урахуванням думки учасників судового провадження, було вирішено питання про проведення судового розгляду без участі потерпілого, адже є можливим за його відсутності з`ясувати всі обставини під час судового розгляду, з огляду на те, що цивільний позов в рамках кримінального провадження заявлений не був.

У зв`язку добровільним, тобто без будь-якого впливу із чиєї б то не було сторони, визнанням у повному обсязі ОСОБА_4 своєї вини в інкримінованим йому органом досудового розслідування кримінальним правопорушенням, погодженні з кваліфікацією вчинених ним діянь, підтвердженням ним фактичних обставин, відсутності жодних заперечень щодо них з боку сторони обвинувачення, у тому числі потерпілого, усвідомленням і правильним розумінням, роз`ясненого судом положення частини 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України про те, що у випадку визнання ними змісту даних фактичних обставин, сторони кримінального провадження будуть позбавлені права оскаржувати їх в апеляційному порядку, відсутністю їх заперечень проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оскаржуються, суд ухвалив дослідити докази, обмежившись показаннями обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів та процесуальних витрат, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального кодексу України.

При цьому, з урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих статтею 91 Кримінального процесуального кодексу України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені статтею 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, суд вважає, установленими усі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку статті 349 Кримінального процесуального кодексу України.

Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, в рішенні від 19 жовтня 2006 року у справі «Коваль проти України», відповідно до пункту 113 якого вбачається, що «основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у межах кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення. Стаття 6 Конвенції в цілому гарантує обвинуваченому ефективну участь у кримінальному провадженні. Основним аспектом права на справедливий суд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи елементи кримінального провадження, які відносяться до процедури, повинен бути змагальним і в ньому має забезпечуватись рівність сторін обвинувачення і захисту (див. рішення від 16 лютого 2000 року у справі «Роув і Дейвіс проти Сполученого Королівства»).

Також, в рішеннях від 28 жовтня 2010 року у справі «Леонід Лазаренко проти України» та від 16 грудня 2010 року у справі «Боротюк проти України» зазначено, що «ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися у відкритий чи мовчазний спосіб від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак для того, щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови (див. рішення у справі «Сейдович проти Італії»)» (пункти 52 та 80 відповідно).

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 у присутності захисника ОСОБА_5 у вільній формі дав суду свої пояснення, зазначивши, що дійсно за наведених в обвинувальних актах обставин та відображеного алгоритму, дві здійснив самовільне залишення місця служби у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України в умовах воєнного стану, а також наніс тяжке тілесне ушкодження ОСОБА_7 .

Так, ОСОБА_4 показав, що він був призваний на військову службу під час мобілізації та призначений на посаду стрільця – кухара 3 відділення 1 взводу оперативного призначення 1 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України. Наприкінці серпня 2025 року, більш точної дати не пам`ятає, він перебував штабі у місті Харкові по вулиці Зброярська та бажав повторно пройти військово-лікарняну комісію, оскільки вважав себе таким, що не придатний до проходження військової служби, у зв`язку із тим, що має проблеми зі зором. Після того, як лікар повідомила йому, що він є таким, що придатний для проходження військової служби, вирішив залишити місця служби та без дозволу командиру та керівництва поїхав додому, де перебував до 28 серпня 2025 року, тобто до того час як повернувся до місця служби.

Надалі у вересні 2025 року, більш точної дати не пам`ятає, під час проходження військової служби в районі населеного пункту Парасковія Берестинського району Харківської області він повідомив свого командира, що не може виконати надане йому завдання через стан здоров`я, на що командир повідомив, що це не обговорюється. Після цього, а саме наступного дня він разом із іншим військовослужбовцем вирішив самовільно залишити розташування військової частини та поїхав додому, де перебував близько 2 місяців. Як у першому, так й у другому випадку про свій вчинок він військове керівництво не повідомив, до правоохоронних органів та органів державної влади або органи місцевого самоврядування з повідомленням про свою належність до військової служби та неможливості повернутися до військової частини не повідомляв, хоча об`єктивно мав таку можливість, про що наразі шкодує.

Надалі, після повернення до місця тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_2 Національної гвардій України, яка на той час дислокувалась в районі населеного пункту АДРЕСА_3 він працював на кухні. 16 березня 2026 року приблизно в обідній час до кухні зайшов ОСОБА_7 , який мав явні ознаки алкогольного сп`яніння, та намагався знайти ще алкогольні напої, які могли бути заховані, на що він йому зробив зауваження та між ними виник словесний конфлікт. В ході цього конфлікту ОСОБА_7 почав висловлюватись образливими словами у бік його матері, що не могло не обурити. Після чого ОСОБА_7 заснув хвилин на 40, проте коли прокинувся почався новий конфлікт, у тому числі з іншими військовослужбовцями, а саме ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Після чого, близько 20 години 00 хвилин вони усі разом відвели ОСОБА_7 відпочивати та той заснув. Вночі, близько 01 години 00 хвилин, 17 березня 2026 року він вирішив помститись ОСОБА_7 за постійні образи, оскільки був дуже розлюченим. З шухляди він взяв кухонний ніж, підійшов до ОСОБА_7 , який спав на ліжку, та наніс йому цим ножом один удар в ліву частину тіла, приблизно між 3 та 4 ребрами, після чого помив ніж, положивши його назад та ліг спати.

Зазначив, що повністю розуміє протиправність своїх дій, у тому що сталося, шире розкаюється, бажає виправити ці ситуації, зробив для себе висновки, що більше такого роду діянь він не допустить та виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини

Крім власного визнання вини, обвинувачений ОСОБА_4 повністю погодився зі всіма доказами у кримінальному провадженні, що були зібрані в процесі досудового розслідування і підтверджують його винність у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, відмовившись від їх дослідження в ході судового розгляду.

Оцінюючи покази обвинуваченого суд визнає їх послідовними, логічними і достовірними, оскільки вони об`єктивно відображають фактичні обставини справи та пояснюють мотиви вчинених діянь, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ними змісту цим обставин, добровільності та істинності його позиції.

Згідно із статтею 84 Кримінального процесуального кодексу України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Тобто, докази – це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані – це не факти об`єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, про це наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 28 березня 2019 року у справі з єдиним унікальним № 154/3213/16.

У той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (частина 2 статті 84 Кримінального процесуального кодексу України).

В свою чергу, із досліджених судом у судовому засіданні в порядку, передбаченому положеннями статті 358 Кримінального процесуального кодексу України, документів, тобто спеціально створених з метою збереження інформації матеріальних об`єктів, які містять зафіксовані за допомогою письмових знаків, зображення тощо, разом із отриманими висновками, тобто докладними описами проведених експертами досліджень та зроблених за їх результатами висновків, що суд дослідив у порядку § 3 Глави 28 Розділу IV Кримінального процесуального кодексу України, які були надані стороною обвинувачення, встановлено наступне.

Відповідно до копії Витягу з наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 Оперативно-тактичного з`єднання – 2 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (по стройовій частині) полковника ОСОБА_10 від 02 червня 2025 року № 164, зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення та призначено військовослужбовця, який відповідно до Указу Президента України від 06 лютого 2025 року № 26/2025 та розпорядження командувача Національної гвардії України від 24 лютого 2022 року № 29/9/1/3/М-282т-Е, розпорядження НСхТУ від 09 серпня 2024 року № 40/10/1/3м-3325т прибув для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на посаду солдата резерву ОСОБА_4 водія медичного пункту 1 артилерійського дивізіону.

Згідно копії Витягу з наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 Оперативно-тактичного з`єднання – 2 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (по стройовій частині) полковника ОСОБА_10 від 11 серпня 2025 року № 236, уважати таким, що приступив до виконання обов`язків солдата ОСОБА_4 з 11 серпня 2025 року за посадою стрільця – кухара 3 відділення 1 взводу оперативного призначення 1 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення, який призначений на цю посаду наказом командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 11 серпня 2025 року № 100о/с.

Як убачається з копії Витягу з наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 Оперативно-тактичного з`єднання – 2 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (по стройовій частині) полковника ОСОБА_10 від 15 вересня 2025 року № 265, виключено з усіх видів забезпечення стрільця – кухара 3 відділення 1 взводу оперативного призначення 1 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення солдата ОСОБА_4 , у зв`язку із самовільним залишенням лікувального закладу, з 11 серпня 2025 року (підстава: донесення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 05 вересня 2025 року № 25/17/5/1-6567).

Відповідно до копії Витягу з наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 Оперативно-тактичного з`єднання – 2 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (по стройовій частині) полковника ОСОБА_10 від 15 вересня 2025 року № 265, уважати таким, що прибув після самовільного залишення військової частини стрільця – кухара 3 відділення 1 взводу оперативного призначення 1 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення солдата ОСОБА_4 , який 11 серпня 2025 року самовільно залишив лікувальний заклад, із зарахуванням на всі види забезпечення 29 серпня 2025 року (підстава: донесення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 05 вересня 2025 року № 25/17/5/1-6629).

Згідно копії Витягу з наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 Оперативно-тактичного з`єднання – 2 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (по стройовій частині) полковника ОСОБА_11 від 09 жовтня 2025 року № 284, виключено з усіх видів забезпечення стрільця – кухара 3 відділення 1 взводу оперативного призначення 1 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення солдата ОСОБА_4 , у зв`язку із самовільним залишенням місця тимчасового розташування підрозділу, з 30 вересня 2025 року (підстава: донесення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 30 вересня 2025 року № 25/17/5/1-7222).

Як убачається з копії Висновку службового розслідування за фактом самовільного залишення місця несення служби солдатом ОСОБА_4 , затвердженого т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України полковником ОСОБА_12 12 жовтня 2025 року, службове розслідування за фактом самовільного залишення місця несення служби солдатом ОСОБА_4 закінчено, факт неповернення до місця несення служби, а саме КСП 1 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення, що розташоване в населеному пункті Старовірівка Берестинського району Харківської області з лікувального закладу ДУ «ТМО МВС України в Харківській області» стрільцем – кухарем 3 відділення 1 взводу оперативного призначення 1 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення солдатом ОСОБА_4 21 серпня 2025 року та його відсутності на службі без поважних причин до 28 серпня 2025 року вважати підтвердженим.

З копії Висновку службового розслідування за фактом самовільного залишення місця несення служби солдатом ОСОБА_4 , затвердженого т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України полковником ОСОБА_12 30 жовтня 2025 року, встановлено, що службове розслідування за фактом самовільного залишення місця несення служби солдатом ОСОБА_4 закінчено, факт самовільного залишення несення служби, а саме КСП 1 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення, що знаходиться у населеному пункті Парасковія Берестинського району Харківської області солдатом ОСОБА_4 30 вересня 2025 року та його відсутності на службі без поважних причин вважати підтвердженим.

У протоколі огляду місця події, складеного 17 березня 2026 року старшим слідчим Берестинського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_13 у присутності понятих: ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , за участю старшого спеціаліста – криміналіста ОСОБА_16 , із застосуванням технічних засобів фіксації у виді фотоапарата марки «Panasonic», зафіксовано, як у період часу з 11 години 22 хвилини по 11 годину 34 хвилини проведено огляд у приміщенні приймального відділення Комунального некомерційного підприємства «Берестинська міська лікарня», розташованого за адресою: Харківська область, Берестинський район, місто Берестин, вулиця Шиндлера, будинок № 87. У приймальному відділенні було виявлено та вилучено темно-синю футболку, просочену речовиною бурого кольору, на лівій частині мається отвір, що належить ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . В ході огляду вказану футболку вилучено та поміщено до паперового конверту.

Вказаний протокол підписаний усіма учасниками слідчої дії, а також понятими без будь-яких зауважень та в цілому відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України в частині питання його оформлення. До протоколу як додаток додано фототаблицю, яка містить 4 фотознімки, зображення на яких відповідають змісту протоколу.

Згідно протоколу огляду місця, складеного 17 березня 2026 року старшим слідчим Берестинського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_13 у присутності понятих: ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , за участю старшого спеціаліста – криміналіста ОСОБА_16 , із застосуванням технічних засобів фіксації у виді відеокамери марки «Panasonic», встановлено, як у період часу з 14 години 49 хвилин по 15 годину 01 хвилину проведено огляд ліцею за адресою: АДРЕСА_3 . При вході у приміщення (класу) виявлено двоярусне ліжко, на нижньому ярусі якого спав ОСОБА_7 та на якому виявлено сіре простирадло зі слідами речовини бурого кольору, фрагмент якого виразний та вилучений. В ході подальшого огляду виявлено приміщення їдальні та кухні, де на столі виявлено металевий ніж, загальною довжиною 22,5 см., довжиною клинка 13 см, на якому виявлені сліди речовини. Виявлений фрагмент простирадла зі слідами речовини бурого кольору, поміщений до конверту Національної поліції України, опечатаний та вилучений. Виявлений ніж кухонний з білого металу, поміщений до паперового конверту, опечатаний та вилучений.

Даний протокол підписаний усіма учасниками слідчої дії, а також понятими без будь-яких зауважень та в цілому відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України в частині питання його оформлення.

Відповідно до протоколу огляду місця, складеного 17 березня 2026 року старшим слідчим Берестинського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_13 у присутності понятих: ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , за участю старшого спеціаліста – криміналіста ОСОБА_16 , із застосуванням технічних засобів фіксації у виді відеокамери марки «Panasonic», вбачається, як у період часу з 18 години 36 хвилин по 18 годину 43 хвилини проведено огляд ліцею за адресою: Харківська область, Берестинський район, село Парасковія, вулиця Зелена, будинок № 42-А, де у приміщенні класу, де розташоване одноярусне ліжко, виявлені особисті речі ОСОБА_20 , а саме куртку зеленого кольору та штани камуфльовані. Виявлені куртку темно-зеленого кольору та штани камуфляжні, поміщені до паперової коробки, опечатані та вилучені.

Вказаний протокол підписаний усіма учасниками слідчої дії, а також понятими без будь-яких зауважень та в цілому відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України в частині питання його оформлення. До протоколу як додаток додано флеш носій з відеозаписом.

У протоколі огляду місця події, складеного 18 березня 2026 року слідчим Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, капітаном Державного бюро розслідувань ОСОБА_21 у присутності понятих: ОСОБА_18 та ОСОБА_17 , зафіксовано, як у період часу з 18 години 10 хвилин по 19 годину 20 хвилини проведено огляд у приміщенні школи, розташованої за адресою: Харківська область, Берестинський район, село Парасковія, вулиця Зелена, будинок № 42-А, де у другій кімнаті справа від входу виявлено та вилучено дві кофти: темно-синього кольору та чорного кольору. Кофта темно-синього кольору поміщена до сейф-пакету М1018160, кофта чорного кольору поміщено до сейф пакету М1018161.

Даний протокол підписаний усіма учасниками слідчої дії, а також понятими без будь-яких зауважень та в цілому відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України в частині питання його оформлення.

Згідно до висновку експерта № 09-654/2026 за результатами судово-медичної експертизи по медичній документації громадянина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проведеної у період з 06 травня 2026 року по 02 червня 2026 року лікарем судово-медичним експертом відділу судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб Державної спеціалізованої установи «Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_22 , попередженим під особистий короткий підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, останній на підставі даних судово-медичної експертизи за матеріалами справи на ім`я ОСОБА_7 , з урахуванням даних із наданої медичної документації дійшов висновку, що у ОСОБА_7 було встановлено одне колото-різане поранення грудної клітки ліворуч, що проникає до лівої плевральної та черевної порожнини, з ушкодженням селезінки, яке у своєму клінічному перебігу супроводжувалось розвитком лівобічного гемопневмотораксу (наявність крові та повітря у плевральній порожнині), гемоперитоніуму (наявність крові у черевній порожнині) та гіповолемічного шоку (значне зменшення об`єму циркулюючої крові). Дане поранення бере свій початок раною на шкірі, що розташована у ділянці 8-го лівого міжребер?я по задній пахвовій лінії, та має розміри до 2,0 см, далі рановий канал проникає у ліву плевральну та черевну порожнину. З приводу чого було проведене оперативне лікування – лапаротомія, видалення селезінки, дренування черевної та плевральної порожнини. Зазначене проникне колото-різане поранення утворилось внаслідок одноразової травматичної дії гострого предмету, що мав колюче-ріжучі властивості. При цьому, максимальна ширина на рівні зануреної частини цього предмета була близько 2 см (згідно протоколу операції). Враховуючи дані із наданої медичної документації та морфологічні ознаки встановленого поранення, воно могло бути отримано у строк вказаний у постанові (17 березня 2026 року). Проникне колото-різане поранення грудної клітки та живота, з ушкодженням селезінки, із розвитком лівобічного гемопневмотораксу, гемоперитоніуму та гіповолемічного шоку, відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя (згідно пунктів 2.1.1 «а», 2.1.3 «й», «к», «о» та враховуючи пункт 4.11 «Правил судово-медичного встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6).

Відповідно до висновку експерта № 17-261-МК/26 за результатами судово-медичного одягу потерпілого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ножа, проведеної у період з 04 червня 2026 року по 09 червня 2026 року лікарем судово-медичним експертом-криміналістом, завідуючим відділення судово-медичної криміналістики обласного бюро судово-медичної експертизи Державної спеціалізованої установи «Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_23 , попередженим під особистий короткий підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, останній на підставі даних судово-медичної експертизи речових доказів – одягу потерпілого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ножа, результатів раніше проведених експертиз, відомих обставин справи дійшов наступних висновків: на представленій на експертизу фуфайці (футболці), на спинці в нижньому відділі зліва встановлені два пошкодження:

-пошкодження № 1 є колото-різаним, вісь його спрямована зверху вниз та зліва направо; про це свідчить: щілиноподібна форма, рівні краї, де кінці пошкоджених крайових стовпчиків трикотажу вистоять у просвіт на одному рівні, а кінці волокон їх перервані рівно; нижній правий кінець пошкодження наближений до «П»-подібної форми, а верхній лівий – гострокутний; в області кутів «П»-подібного кінця відзначається розволокнення кінцевих прикордонних стовпчиків трикотажу з потертістю волокон і надсіченням їх до 2/3 поперечного перерізу; в області гострокутного кінця пошкодження – є повний перетин кінцевого прикордонного стовпчика трикотажу з рівним перериванням його волокон;

-пошкодження № 2 має характеристики різаного, а вісь його спрямована також зверху вниз зліва направо. Про це свідчить: щілиноподібна форма, рівні краї, кінці пошкоджених крайових стовпчиків трикотажу вистоять у просвіт на одному рівні, а кінці волокон їх перервані рівно, кінці пошкодження - гострокутні, в області яких є перетин кінцевих прикордонних стовпчиків трикотажу з рівним перериванням їх волокон.

При проведені судово-медичної експертизи потерпілого ОСОБА_7 «було встановлено одне колото-різане поранення грудної клітки ліворуч, що проникає до лівої плевральної та черевної порожнини, з ушкодженням селезінки... Дане поранення бере свій початок раною на шкірі, що розташована у ділянці 8-го лівого міжребер?я по задній пахвовій лінії, та має розміри до 2,0 см, далі рановий канал проникає у ліву плевральну та черевну порожнину. З приводу чого було проведене оперативне лікування – лапаротомія, видалення селезінки, дренування черевної та плевральної порожнини». Зазначені колото-різане та поряд розташоване різане (найбільш вірогідно, в утвореній складці одягу) пошкодження футболки на спинці в нижньому відділі зліва можуть співпадати з областю розташування рани в «8-му лівому міжребер`ї по задній пахвовій лінії грудної клітки» потерпілого, утворюючи єдиний колото-різаний канал. Ці пошкодження (одягу та тіла) могли утворитись від однократної дії плаского клинка колюче-ріжучого знаряддя (предмета), який мав з одного боку ріжучий край, а з іншого – обушок з «П»-подібним поперечним перерізом. Ширина зануреної через одежу в тіло частини клинка була не більше 2,6 см (з урахуванням розтягнення трикотажу). Такими характеристиками та конструктивними особливостями володіє клинок представленого на експертизу кухонного ножа. Не можна виключити заподіяння вищевказаних пошкоджень футболки та тіла потерпілого клинком цього ножа, або подібним до нього за конструктивними характеристиками. Крім цього, слід зазначити, що при дослідженні кухонного ножа було виявлено «порушення кріплення заклепок між пластинами руків`я (рукоятки) у вигляді їх рухливості у вертикальному напрямку. При цьому права та ліва накладки рукоятки рухаються вверх і вниз відносно основного середнього полотна яке продовжується далі у вигляді клинка». Таке пошкодження, найімовірніше, утворилося при його побутовому використанні.

Згідно висновку експерта № 14/12/902-Дм/26 за результатами судово-медичної експертизи зразку крові ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проведеної 20 березня 2026 року лікарем судово-медичним експертом імунологом відділення судово-медичної імунології Державної спеціалізованої установи «Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_24 , попередженою під особистий короткий підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, кров громадянина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить до групи АВ.

Відповідно до висновку експерта № 14/12/903-Дм/26 за результатами судово-медичної експертизи зразку крові ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проведеної 20 березня 2026 року лікарем судово-медичним експертом імунологом відділення судово-медичної імунології Державної спеціалізованої установи «Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_24 , попередженою під особистий короткий підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, кров громадянина ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , належить до групи О з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В.

З висновку експерта № 14/12/904-Дм/26 за результатами судово-медичної експертизи футболки, вилученої під час проведення огляду місця події, проведеної у період з 30 березня 2026 року по 06 квітня 2026 року лікарем судово-медичним експертом-криміналістом відділення судово-медичної імунології Державної спеціалізованої установи «Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_25 , попередженим під особистий короткий підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, встановлено, що згідно завіреної ксерокопії «Результата дослідження крові» від 17 березня 2026 року, наданого лабораторією Берестинської міської лікарні, група крові ОСОБА_7 ). Кров ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , належить до групи О з ізогемаглютинінами анти-А і анти- ОСОБА_26 належність крові ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 – АВ. На футболці (об`єкти № № 1 – 9), вилученій під час проведення огляду місця події, знайдена кров людини групи О з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В, походження якої від потерпілого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не виключається. Однак, не можна категорично виключити можливість присутності в цих об`єктах крові ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , при наявності у останнього тілесних ушкоджень, що супроводжувались зовнішньою кровотечою, на момент подій, зазначених у постанові. Від ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ця кров походити не могла.

Згідно висновку експерта № 15/12/203-Дм/Ц-2026 за результатами судово-медичної експертизи кухонного ножа, проведеної у період часу з 28 березня 2026 року по 01 квітня 2026 року лікарем судово-медичним експертом-цитологом відділення судово-медичної цитології Державної спеціалізованої установи «Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_27 , попередженою під особистий короткий підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, в результаті проведення судово-медичної експертизи кухонного ножа, представленого на експертизу, слідів крові не знайдено.

З висновку експерта № 442 за результатами судово-психіатричної експертизи, складеного за наслідком проведеної експертизи 20 липня 2026 року комісією лікарів – судово-психіатричних експертів Харківської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії та судової медицини Міністерства охорони здоров`я України» ОСОБА_28 та ОСОБА_29 , попереджених під особистий короткий підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, убачається, що ними проведено первинне амбулаторне судово-психіатричне дослідження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановлено, що останній на теперішній час хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки не виявляє. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У періоди часу, яким відповідає правопорушення – самовільне залишення місця служби, ОСОБА_4 перебував поза хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, якому відповідає правопорушення від 17 березня 2026 року (нанесення тяжких тілесних ушкоджень), ОСОБА_4 перебував в стані гострої неускладненої алкогольної інтоксикації, поза хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_4 на теперішній час, відповідно до свого психічного стану, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

Оцінюючи усі ці висновки експертів з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку у сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає їх вірними, послідовними, мотивованим достатньо переконливо та такими, що не суперечать обставинам справи та іншим дослідженим у судовому засіданні доказам, а тому суд вважає їх належними та достовірними й покладає в основу судового рішення, що ухвалюється.

Також, оцінюючи вказані висновки, суд вважає, що вони відповідають вимогам, викладеним у статтях 101 і 102 Кримінального процесуального кодексу України, сторонами провадження під час судового розгляду справи жоден з них під сумнів не ставився, клопотань про виклик експертів для дачі пояснень з приводу проведених експертних досліджень ані від сторони захисту, ані від сторони обвинувачення не надходило, як не надходило і клопотання про призначення повторних чи додаткових експертиз.

Постановою старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, майора Державного бюро розслідувань ОСОБА_21 «Про визнання речовими доказами» від 20 березня 2026 року, визнано речовим доказом у кримінальному проваджені № 62026170020006256 від 18 березня 2026 року за частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України телефон Xiaomi redmі note 11, який належить ОСОБА_4 . Місцем зберігання речового доказу визначено Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві.

Відповідно до постанови старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, майора Державного бюро розслідувань ОСОБА_21 «Про визнання речовими доказами» від 18 березня 2026 року, визнано речовими доказами у кримінальному проваджені № 62026170020006256 від 18 березня 2026 року за частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України кофту темно-сірого кольору та кофту чорного кольору. Місцем зберігання речових доказів визначено Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві.

Постановою старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, майора Державного бюро розслідувань ОСОБА_21 «Про визнання речовими доказами» від 20 березня 2026 року, визнано речовими доказами у кримінальному проваджені № 62026170020006256 від 18 березня 2026 року за частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України футболку темно-синього кольору зі слідами речовини бурого кольору, фрагмент простині зі слідами речовини бурого кольору, кухонний ніж, куртку зеленого кольору, штани камуфльовані. Місцем зберігання речових доказів визначено Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві.

Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_30 , постановленої 20 березня 2026 року у справі з єдиним унікальним № 643/5467/26 (провадження № 1-кс/643/2399/26), задоволено клопотання прокурора та накладено арешт (позбавлення права відчуження, розпорядження та користування майном) на майно, а саме: кофту зеленого кольору, штани камуфльовані.

Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_31 , постановленої 24 березня 2026 року у справі з єдиним унікальним № 643/5663/26 (провадження № 1-кс/643/2451/26), задоволено клопотання прокурора та накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування на майно, з метою збереження речових доказів, а саме телефон Xiaomi redmі note 11, який належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_31 , постановленої 23 березня 2026 року у справі з єдиним унікальним № 643/5642/26 (провадження № 1-кс/643/2441/26), задоволено клопотання прокурора та накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування на майно, з метою збереження речових доказів, на тимчасове вилучено майно під час проведення огляду місця події 17 березня 2026 року, а саме: футболку темно-синього кольору зі слідами речовини бурого кольору.

Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_32 , постановленої 23 березня 2026 року у справі з єдиним унікальним № 643/5641/26 (провадження № 1-кс/643/2440/26), задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на майно, вилучене 18 березня 2026 року під час огляду місця події за адресою: АДРЕСА_3 , а саме: кофту темно-синього кольору та кофту чорного кольору.

Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_33 , постановленої 23 березня 2026 року у справі з єдиним унікальним № 643/5473/26 (провадження № 1-кс/643/2401/26), задоволено клопотання прокурора та накладено арешт шляхом заборони права на відчуження, розпорядження та користування майном, вилученим 17 березня 2026 року в ході огляду приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , а саме: фрагмент простині зі слідами речовини бурого кольору та кухонного ножа.

Відповідно до квитанцій про отримання на зберігання речових доказів, вилучених (отриманих) стороною обвинувачення під час здійснення кримінального провадження № 62026170020006256, старший слідчий Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_21 передав на зберігання кофту темно-синього кольору, 1 штука; кофту чорного кольору, 1 штука, які перебувають у сейф пакетах № М1018160 та № М1018161 відповідно, а також фрагмент простині зі слідами речовини бурого кольору 1 штука, що знаходиться у паперовому конверті № NPU-2374172, штани камуфляжні (військові), 1 штука, що знаходяться в картонній коробці № НОМЕР_3 , куртку зеленого кольору, 1 штука, що знаходяться в картонній коробці № NPU-2374175. Порядкові номери квитанцій 1188 та 1185 відповідно.

Окрім того, з копії паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_1 , виданим 04 травня 2016 року органом 6315, вбачається, що ОСОБА_4 дійсно народився ІНФОРМАЦІЯ_6 в місті Харкові, у зареєстровану шлюбі не перебуває, неповнолітніх дітей або непрацездатних батьків на утриманні не має.

ОСОБА_4 є військовослужбовцем, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_4 , виданим ІНФОРМАЦІЯ_7 , призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, та згідно копії Витягу з наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 Оперативно-тактичного з`єднання – 2 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (по стройовій частині) полковника ОСОБА_10 від 11 серпня 2025 року № 236, з 11 серпня 2025 року був призначений на посаду стрільця – кухара 3 відділення 1 взводу оперативного призначення 1 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України.

Згідно наданої службової характеристики, складеної 13 жовтня 2025 року за підписом т.в.о. командира 2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України старшого лейтенанта ОСОБА_34 , солдат ОСОБА_4 , стрілець – кухар 3 відділення 1 взводу оперативного призначення 1 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, за час проходження військової служби зарекомендував себе як особа, яка вивчає військову справу не сумлінно, свої обов`язки не виконує та не готовий до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни. Останній виявляє неповагу до командирів і старших за військовим званням військовослужбовців, не дотримується правил військової ввічливості, поведінки та військового вітання. Накази командирів виконує не точно та без бажання. Не загартовує себе та не вдосконалює свій рівень фізичної підготовки. Не слідкує за формою та не охайно одягнутий. ОСОБА_4 володіє зброєю посередньо та не володіє технікою вогневого розрахунку, не тримає їх завжди справними, чистими, готовими до бою. Правила безпеки під час використання зброї в роботі з технікою та в інших випадках не виконує, а також не дотримується правил пожежної безпеки. Солдат ОСОБА_4 недисциплінований, допускає негідних вчинків і не стримує від них інших військовослужбовців. Особисті морально-ділові якості низькі, авторитетом і повагою серед товаришів по службі не користується. На зауваження старших не реагує, правильні висновки не робить.

Відповідно до медичної характеристики на солдата ОСОБА_4 , складеної 13 жовтня 2025 року за підписом т. в. о. начальника медичної служби секції тилу військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України майора ОСОБА_35 , останній перебуває під медичним наглядом медичної служби військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України з серпня 2025 року. На первинному медичному огляді по прибуттю в військову частину, скарг на стан здоров`я не висловлював. Закриту черепно-мозкову травму, сноходіння, енурез заперечує. За результатами огляду був признаний здоровим. До медичного пункту військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України за медичною допомогою не звертався.

З копії повідомлення Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3» від 08 липня 2026 року № 01-21/9986, встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на стаціонарному психіатричному, наркологічному лікуванні у Комунальному некомерційному підприємстві Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3» у період з 01 січня 2012 року по 29 червня 2026 року не перебував, в поліклінічне відділення за амбулаторною допомогою не звертався, під медичним наглядом у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.

Як убачається із довідки УІПА Головного управління Національної поліції в Харківській та інших областях та ДІ МВС України № 262084133470810577977 станом на 27 липня 2026 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.

Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_31 , постановленою 03 липня 2026 року в межах справи з єдиним унікальним № 643/14296/26 (провадження № 1-кс/643/5527/26) застосовано до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою у Державній установі «Харківській слідчий ізолятор» без права внесення застави та вказано строк тримання під вартою рахувати з 12 години 25 хвилин 03 липня 2026 року.

Надаючи оцінку вищенаведеним письмовим доказам суд відмічає таке.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (стаття 85 Кримінального процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Кримінального процесуального кодексу України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

При цьому, згідно положень статті 87 Кримінального процесуального кодексу України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Вивчивши надані суду протоколи слідчих дій встановлено, що під час їх складання істотних порушень вимог статтей 87, 103 – 104, 223, 228, 237, 242, 245 Кримінального процесуального кодексу України не установлено, а тому сприймати, ці докази, як неналежні, чи не допустимі передумов немає.

Також слід відмітити, що усі ці протоколи є за своєю суттю є протоколами огляду, тобто являються слідчими діями у розумінні норм Кримінального процесуального кодексу України.

Слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні (частина 1 статті 223 Кримінального процесуального кодексу України).

Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети (частина 2 статті 223 Кримінального процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 237 Кримінального процесуального кодексу України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних.

Для участі в огляді може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримінального провадження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в огляді може запросити спеціалістів. Особи, у присутності яких здійснюється огляд, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу огляду. При огляді слідчий має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження.

До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, згідно частини 1 статті 99 Кримінального процесуального кодексу України, можуть належати матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні).

Тобто, у цій ситуації, вимоги статті 237 Кримінального процесуального кодексу України дотримано, адже у всіх випадках слідчими проводилися огляди з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, та у ході такого огляду здійснено відповідну фіксацію їх змісту, що прямо кореспондується з нормами статті 223 Кримінального процесуального кодексу України, адже такі слідчі (розшукові) дії є діями, які були спрямовані на отримання (збирання) доказів та перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Як наслідок, цими процесуальними джерелами доказів, у розумінні статті 84 Кримінального процесуального кодексу України, підтверджуються обставини регламентовані статтею 91 наведеного кодифікованого закону України.

Суд зауважує, що підстав для визнання доказів недопустимими не установлено, так як не було з`ясовано факту істотних фундаментальних порушень прав і свобод учасників провадження регламентованих статтею 87 Кримінального процесуального кодексу України.

Оскільки сторони вважають, що фактичні обставини справи підтверджені наявними у справі доказами, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, також визнає фактичні обставини справи доведеними.

При кваліфікації дій обвинуваченого суд ураховує, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05 квітня 2018 року у справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину – кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України.

Розглядаючи кримінальне провадження відповідно до частини 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд дійшов висновку щодо доведеності стороною обвинувачення вчинення ОСОБА_4 інкримінованих йому в вину кримінальних правопорушень – злочинів, оскільки останній, будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, 21 серпня 2025 року самовільно залишив місце служби військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, яке на той момент знаходилась за адресою: АДРЕСА_2 (ДУ ТМО «МВС України в Харківській області»), в умовах воєнного стану та незаконно перебував за її межами до 28 серпня 2025 року; надалі 30 вересня 2025 року самовільно залишив місце служби, а саме місце розташування військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, яке на той момент знаходилась в районі населеного пункту АДРЕСА_3 , в умовах воєнного стану та незаконно перебував за її межами до 06 грудня 2025 року; а також 17 березня 2026 року своїми діями наніс ОСОБА_7 умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з`ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку, суд доходить висновку про те, що вина ОСОБА_4 доведена повністю.

Дії його відповідають складу злочину, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України і правильно кваліфіковані, як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, а також складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України і правильно кваліфіковані як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Підстав, у відповідності до частини 3 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України, для виходу за межі висунутих обвинувачень, чи їх зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, суд виходить з наступного.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7 зазначив, що призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Так, визначаючи ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, суд виходить з класифікації кримінальних правопорушень, передбаченої статтею 12 Кримінального кодексу України, особливостей та обставин їх вчинення, й приходить до висновку, що обвинуваченим скоєні кримінальні правопорушення, які як за частиною 5 статті 407, так й за частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України відносяться до категорії тяжких злочинів.

Вивчаючи особу винного шляхом з`ясування стану його здоров`я, поведінки до вчинення кримінальних правопорушень, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 у місті Харкові, є громадянином України, зі слів має середньо-спеціальну освіту, неодружений, неповнолітніх дітей та непрацездатних батьків на утриманні не має. За станом здоров`я не має специфічних особливостей, до осіб з інвалідністю не відноситься, на обліку у лікаря-психіатра та під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває, що свідчить про його осудність. ОСОБА_4 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , до кримінальної відповідальності притягується вперше.

Крім того, обвинувачений на підставі Указу Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію» призваний до Збройних Сил України та проходив військову службу на посаді стрільця – кухара 3 відділення 1 взводу оперативного призначення 1 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, має військове звання «солдат», але за місцем служби характеризується незадовільно.

З досудової доповіді, складеної 16 вересня 2026 року провідним інспектором Слобідського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області ОСОБА_36 щодо ОСОБА_4 , убачається, що орган пробації вважає, що є середній ризик ймовірності вчинення повторного кримінального правопорушення, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінюється як середній. На думку органу пробації, враховуючи дослідження інформації, що характеризує особу за місцем його проживання, умов його життєдіяльності, відносин у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також його імовірності небезпеки для суспільства свідчить про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства.

У даній справі в силу пункту 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України обставини, які пом`якшують покарання ОСОБА_4 , суд визнає повне визнання вини та щире каяття, а також активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Щире каяття в даному випадку полягає у визнанні обвинуваченим в суді обставин, регламентованих пунктом 1 частини 2 статті 91 Кримінального процесуального кодексу України щодо події кримінальних правопорушень, у тому числі часу, місця, способу вчинення. Адже, щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчинених кримінальних правопорушень, яке виявляється в тому, що він визнав свою провину у повному обсязі під час розгляду справи у суді та під час досудового розслідування, висловлював жаль з приводу вчиненого та бажав вибачитись перед потерпілим.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних правопорушень, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному кримінальному правопорушенні, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.

Обвинувачений під час судового розгляду справи постійно висловлював щирий жаль з приводу учинених ним дій та осуд своєї поведінки.

Під активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення слід розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам дізнання, досудового слідства і суду у встановленні істини у справі, з`ясуванні фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття кримінального правопорушення. Це може полягати зокрема у повідомленні про всі відомі епізоди й обставини вчинення кримінального правопорушення, викритті інших співучасників, визначенні ролі кожного з них у вчиненні злочину, повідомленні про їхнє місцезнаходження, поданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом тощо.

В даному випадку активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення виразилось у активному сприянні у встановленні обставин регламентованих статтею 91 Кримінального процесуального кодексу України та розгляду справи у порядку, визначеному частиною 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України. Також, як підтвердив прокурор у судовому засіданні, ОСОБА_4 не відмовлявся від співпраці з працівниками органу досудового розслідування, відразу надавав усі необхідні пояснення та не намагався уникнути відповідальності та відверто усе розповів. Жодних фактів перешкоджанню слідству у встановлені істини у кримінальному провадженні встановлено не було, а тому дії обвинуваченого можливо розцінювати як активне сприяння слідству.

Обставин, що у відповідності до частини 1 статті 67 Кримінального кодексу України, обтяжують покарання ОСОБА_4 , у обвинувальному акті не наведено, хоча судом встановлено, що кримінальне правопорушення 17 березня 2026 року було вчинено обвинуваченим у стані алкогольного сп`яніння.

З цього суд зазначає, що обставини, що обтяжують покарання, – це вичерпно перелічені в законі та встановлені судом різного роду чинники об`єктивного або суб`єктивного характеру, що не є ознаками конкретного складу кримінального правопорушення і не впливають на його кваліфікацію, однак підвищують ступінь суспільної небезпечності винної особи і (або) вчиненого нею кримінального правопорушення і у зв`язку з цим є підставою для призначення більш суворого покарання.

За пунктом 4 частини 1 статті 91 Кримінального процесуального кодексу України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Обов`язок доказування перелічених обставин згідно зі статтею 92 Кримінального процесуального кодексу України покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках – на потерпілого.

За приписами статті 337 Кримінального процесуального кодексу України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім як у випадках зміни судом правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Пунктом 6 частини 2 статті 291 Кримінального процесуального кодексу України регламентовано, що обвинувальний акт має містити, у тому числі, відомості щодо наявності або відсутності обставин, які обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченому.

Отже, в разі відсутності в обвинувальному акті у відповідності до пункту 6 частини 2 статті 291 Кримінального процесуального кодексу України обставин, які обтяжують покарання, визнання судами на підставі частини 1 статті 67 Кримінального кодексу України їх такими, що обтяжують покарання з подальшим їх врахуванням під час його призначення, не узгоджується з положеннями статті 337 Кримінального процесуального кодексу України.

Аналогічної правової позиції притримується й Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 11 червня 2024 року у справі № 175/2963/22 (провадження № 51-7756км23), від 08 травня 2024 року у справі № 507/1580/22 (провадження № 51-7515км23), від 29 травня 2024 року у справі № 201/137/21 (провадження № 51-7324км23).

При призначенні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд виходить з положень частини 2 статті 61 Конституції України, яка визначає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив, що призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

У Рішенні від 15 червня 2022 року № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України вказав, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди тощо.

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (пункт 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені частиною 1 статті 368 Кримінального процесуального кодексу України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 161/7253/18 (провадження № 51-2615км19)).

Згідно з приписами статті 8 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За змістом статей 50 і 65 Кримінального кодексу України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості кримінального правопорушення.

Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами. Зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання виправлення засудженого.

Так, призначаючи покарання обвинуваченому у даній справі, суд ураховує й припис пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров`я особи», де зауважено, що при призначенні покарання суди мають ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Також слід врахувати з цього приводу позицію, викладену Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 17 квітня 2018 року у № 298/95/16-к (провадження № 51-2501км18), де зауважено, що у частині 2 статті 65 Кримінального кодексу України встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання, зокрема, про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обов`язок доведення того, що менш суворий від покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

Відтак, виходячи з наведеного, при визначенні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , з урахуванням приписів частини 2 статті 61 Конституції України, статті 65 Кримінального кодексу України, суд бере до уваги ступень тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які в силу статті 12 Кримінального кодексу України, відносяться до тяжких злочинів, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, а саме: проти встановлення порядку несення військової служби (військове кримінальне правопорушення), що були вчинені обвинуваченим в умовах воєнного стану, в той час коли його побратими в запеклих боях віддають життя за свою Батьківщину, а також проти здоров`я людини, яке відповідно до статті 3 Конституції України є однією з найвищих соціальних цінностей та особливим об`єктом кримінально-правової охорони, враховує фактичні обставини вчинених кримінальних правопорушень, умисну форму вини та цілеспрямовану поведінку, чисельність, спосіб та характер завданих тілесних ушкоджень потерпілому; дані про особу винного, який на шлях злочинної діяльності став вперше та повністю усвідомив негативні наслідки своєї поведінки, щиро розкаявся у вчиненому та висловив щирий жаль з приводу вчиненого, сімейний стан та стан здоров`я, наявність у нього постійного місця реєстрації; характеристику з місця служби; позиції сторони обвинувачення, зокрема прокурора, яка просила призначити покарання за частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі на строк 5 років, за частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців та визначити остаточне покарання на підставі частини 1 статті 70 Кримінального кодексу України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі, з яким погодилась сторона захисту; наявність обставини, яка пом`якшує покарання, а також відсутність обставин, які його обтяжують.

Приймаючи до уваги все вищевикладене у своїй сукупності та співвідношенні, виходячи з положень статті 50 Кримінального кодексу України, згідно з яких метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 можливе лише в ізоляції його від суспільства та поміщення на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу, а тому останньому слід призначити покарання у виді позбавлення волі на певний строк в межах санкцій, передбачених частиною 5 статті 407 та частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України з одночасним застосуванням приписів частини 1 статті 70 Кримінального кодексу України щодо визначення остаточного покарання, оскільки саме таке покарання буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Підстав для звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог статті 75 Кримінального кодексу України, або ж застосування статті 69, чи норм статті 69-1, а також статтей 96 і 96-1 даного Кодексу до обвинуваченого, суд не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані.

Дане покарання, що призначається обвинуваченому, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, – воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому кримінальному правопорушенню, так як категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Цивільні позови в рамках даного кримінального провадження, ані прокурором, ані потерпілим не заявлялися. Процесуальні витрати у справі відсутні.

Питання щодо арешту майна, накладеного на стадії досудового розслідування, суд вирішує у відповідності до статті 174 Кримінального процесуального кодексу України.

Так, застосовані на стадії досудового розслідування заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна, відповідно до: ухвали слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_30 , постановленої 20 березня 2026 року у справі з єдиним унікальним № 643/5467/26 (провадження № 1-кс/643/2399/26), а саме: кофту зеленого кольору, штани камуфльовані; ухвали слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_31 , постановленої 24 березня 2026 року у справі з єдиним унікальним № 643/5663/26 (провадження № 1-кс/643/2451/26), а саме телефон Xiaomi redmі note 11, який належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ухвали слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_31 , постановленої 23 березня 2026 року у справі з єдиним унікальним № 643/5642/26 (провадження № 1-кс/643/2441/26), а саме: футболку темно-синього кольору зі слідами речовини бурого кольору; ухвали слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_32 , постановленої 23 березня 2026 року у справі з єдиним унікальним № 643/5641/26 (провадження № 1-кс/643/2440/26), а саме: кофту темно-синього кольору та кофту чорного кольору; ухвали слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_33 , постановленої 23 березня 2026 року у справі з єдиним унікальним № 643/5473/26 (провадження № 1-кс/643/2401/26), а саме: фрагмент простині зі слідами речовини бурого кольору та кухонного ножа, підлягає скасуванню, оскільки відпали мета та підстави його застосування.

Відповідно до пунктів 4 та 5 частини 9 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України речові докази:

фрагмент простині зі слідами речовини бурого кольору, який поміщений до паперового конверту № NPU-2374172, та кухонний ніж, визнані постановою старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, майора Державного бюро розслідувань ОСОБА_21 «Про визнання речовими доказами» від 20 березня 2026 року й залишені на зберіганні у Другому слідчому відділі (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві,- підлягають знищенню;

футболка темно-синього кольору зі слідами речовини бурого кольору, куртка зеленого кольору, штани камуфльовані, які поміщені до картонних коробок № NPU-2374174 та № NPU-2374175, визнані постановою старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, майора Державного бюро розслідувань ОСОБА_21 «Про визнання речовими доказами» від 20 березня 2026 року й залишені на зберіганні у Другому слідчому відділі (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві,

кофта темно-сірого кольору та кофта чорного кольору, які поміщені до сейф пакетів № М1018160 та № М1018161, визнані постановою старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, майора Державного бюро розслідувань ОСОБА_21 «Про визнання речовими доказами» від 18 березня 2026 року й залишені на зберіганні у Другому слідчому відділі (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві,

телефон Xiaomi redmі note 11, який належить ОСОБА_4 , визнаний постановою старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, майора Державного бюро розслідувань ОСОБА_21 «Про визнання речовими доказами» від 20 березня 2026 року й залишений на зберіганні у Другому слідчому відділі (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, - підлягають поверненню власникам (законним володільцям).

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, застосований під час досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_31 від 03 липня 2026 року відносно обвинуваченого ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» без визначення розміру застави із зазначенням рахування строку тримання під вартою з 12 години 25 хвилин 03 липня 2026 року, що у подальшому продовжений ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 24 серпня 2026 року, враховуючи визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень та призначення покарання у виді позбавлення волі в поєднані з даними про його особу, слід залишити без змін до набрання вироком законної сили.

При цьому, суд знов звертається до положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04 листопада 1950 року в Римі, та враховує, що різниця між пунктами а) та с) статті 5 Конвенції вказує, що ці пункти визначають різний правовий характер, різні підстави, різні вимоги до рішення про тримання особи під вартою.

Пункт «а» вимагає лише законного вироку суду, яким особу визнано винуватою і призначено відповідне покарання. Натомість, пункт с) вимагає розумної підозри, наявності ризиків, якомога коротшого періоду перебування під вартою невинуватої особи. Крім того, для затримання за пунктом с) передбачаються спеціальні гарантії частини 3 статті 5 Конвенції. Також гарантії частини 4 статті 5 Конвенції мають дуже обмежене застосування до пункту «а».

За правом багатьох країн затримання в очікуванні розгляду апеляції вважається попереднім триманням під вартою, і засуджена особа не починає відбувати своє покарання, поки вирок не набере чинності. Однак відмінності між підходами до процедури призначення покарання є відмінності за формою, а не за суттю, якщо розглядати наслідки для зацікавленої особи. Слід вважати, що стаття 5 § 1 а), в якій не зазначається про припустимі форми правового механізму, за яким особа може законно триматися під вартою «після засудження», залишає державам-учасницям свободу вибору в цьому питанні (правова позиція, викладена у рішенні від 02 березня 1987 року у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», заяви № 9562/81 та № 9818/82).

Обвинувачений вважається затриманим «після засудження компетентним судом» у значенні статті 5 § 1 a) після того, як рішення було винесено в першій інстанції, навіть якщо воно ще не виконується і підлягає оскарженню (правова позиція, викладена в рішенні Європейського суду з прав людини від 04 червня 2015 року у справі «Руслан Яковенко проти України» заява № 5425/11).

Термін «після засудження» не можна тлумачити так, ніби він стосується лише остаточного засудження. Не можна ігнорувати того, що винуватість особи, яка тримається під вартою під час апеляційного або наглядового провадження, вже встановлена в ході судового розгляду, проведеного відповідно до вимог статті 6 (правова позиція, викладена в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Wemhoff v. Germany», заява № 2122/64).

Отже, незважаючи на те, що за законодавством України таке тримання під вартою термінологічно відрізняється від відбування покарання за вироком, що набрав законної сили, з погляду статті 5 Конвенції воно буде розглядатися як таке, що підпадає під пункт а) законне ув`язнення особи після засудження її компетентним судом.

Відповідно, по-перше, немає необхідності у будь-якому клопотанні при вирішенні питання запобіжного заходу на цій стадії, оскільки суд у цьому випадку діє у якості влади, що призначила покарання і забезпечує його виконання, а не вирішує спір між сторонами; по-друге, немає потреби аналізувати питання, необхідні для тримання під вартою до вироку: розумна підозра стає неактуальною, оскільки є вже висновок про винуватість, ризики не мають значення, оскільки відбувається де-факто відбування покарання, обґрунтованість вироку не потребує періодичного перегляду; по-третє, обмеження строку дії запобіжного заходу має на меті забезпечити можливість періодичного перегляду тримання під вартою до вироку, у разі винесення обвинувального вироку міркування, які зумовлюють необхідність періодичного перегляду, не мають значення, тому тримання під вартою на підставі вироку здійснюється для забезпечення його виконання, в той час, як стаття 197 Кримінального процесуального кодексу України передбачає не строк тримання під вартою, а строк дії відповідної ухвали, після якого вона втрачає силу, а тому вирок діє протягом строку покарання, якщо не скасований. Обґрунтованість вироку не стосується законності тримання під вартою, навіть у разі його скасування, тримання під вартою на його підставі буде законною (у тому числі з погляду статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04 листопада 1950 року в Римі).

Також, суд наголошує, що попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій статті 72 Кримінального кодексу України.

Зміст частини 1 статті 1 Закону України від 30 червня 1993 року № ХІІ «Про попереднє ув`язнення» визначає, що попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується до підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Відтак, беручи до відома припис частини 1 статті 1 Кримінального процесуального кодексу України, яким обумовлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, ураховуючи, що відносно ОСОБА_4 вперше був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_31 , постановленою 03 липня 2026 року в межах справи з єдиним унікальним № 643/14296/26 (провадження № 1-кс/643/5527/26), який в подальшому не змінювався та не скасовувався, суд застосовує положення частини 5 статті 72 Кримінального кодексу України й обчислює йому строк відбуття покарання з моменту фактичного затримання, визначеного в наведеній ухвалі суду (з 12 години 25 хвилин 03 липня 2026 року) та подальшого застосування йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, тобто з 03 липня 2026 року, зарахувавши час попереднього ув`язнення день за день.

Ухвалюючи вирок та формуючи усі наведені в ньому висновки, суд покладається на положення частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що вимагають від суду, який підпадає під її дію, бути безпристрасним, що включає у себе відсутність упередження або упередженості.

У рішеннях у справі «Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України» від 30 вересня 2010 року та у справі «Пантелеєнко проти України» від 29 червня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що словосполучення «згідно із законом» по суті стосується національного законодавства і встановлює обов`язок забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм. Фраза «відповідно до закону» вимагає, щоб захід мав певне підґрунтя в національному праві.

Тобто відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, що відображує принцип, пов`язаний із належним відправленням правосуддя, в кожному рішенні судів та трибуналів повинні бути належним чином викладені аргументі, на яких вони базуються.

Відтак, здебільшого, суд застосовує приписи пункту 42 остаточного Рішення Європейського суду з прав людини, ухваленого 15 листопада 2007 року за заявою № 22750/02 у справі «Бендерський проти України», де суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитись залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (рішення «Руїз Торійа проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення «Артіко проти Італії» від 13 травня 1980 року). Право може вважатись ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (пункт 33 рішення «Дюлоранс проти Франції» від 21 березня 2000 року та пункти 32 і 35 рішення «Донадзе проти Грузії» від 07 березня 2006 року).

На підставі викладеного, враховуючи положення статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04 листопада 1950 року в Римі, частини 2 статті 61 Конституції України, керуючись статтями 12, 50, 63, 65 – 67, частиною 1 статті 70, статтею 72, частиною 1 статті 121 та частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України, а також статтями 17, 22, 26, 31, 35 – 37, 84 – 87, 91, частиною 9 статті 100, статтями 131 – 132, 177, 178, 242, частиною 3 статті 349, статтями 351, 352, 353, 356 – 358, 368 – 371, 373 – 376, 392, 393, 395, 532 – 535 Кримінального процесуального кодексу України,

З А С У Д И В:

ОСОБА_4 визнати винним у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 407 та частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України, і призначити йому покарання:

за частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років;

за частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років 6 (шість) місяців.

На підставі частини 1 статті 70 Кримінального кодексу України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити до відбування ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 6 (шість) місяців.

Згідно із частиною 5 статті 72 Кримінального кодексу України строк відбуття покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту його фактичного затримання та подальшого обрання йому та продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, тобто з 03 липня 2026 року, зарахувавши час попереднього ув`язнення день за день.

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, застосований відносно ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Речові докази:

фрагмент простині зі слідами речовини бурого кольору, який поміщений до паперового конверту № NPU-2374172, та кухонний ніж, визнані постановою старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, майора Державного бюро розслідувань ОСОБА_21 «Про визнання речовими доказами» від 20 березня 2026 року й залишені на зберіганні у Другому слідчому відділі (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві,- підлягають знищенню;

футболка темно-синього кольору зі слідами речовини бурого кольору, куртка зеленого кольору, штани камуфльовані, які поміщені до картонних коробок № NPU-2374174 та № NPU-2374175, визнані постановою старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, майора Державного бюро розслідувань ОСОБА_21 «Про визнання речовими доказами» від 20 березня 2026 року й залишені на зберіганні у Другому слідчому відділі (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві,

кофта темно-сірого кольору та кофта чорного кольору, які поміщені до сейф пакетів № М1018160 та № М1018161, визнані постановою старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, майора Державного бюро розслідувань ОСОБА_21 «Про визнання речовими доказами» від 18 березня 2026 року й залишені на зберіганні у Другому слідчому відділі (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві,

телефон Xiaomi redmі note 11, який належить ОСОБА_4 , визнаний постановою старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, майора Державного бюро розслідувань ОСОБА_21 «Про визнання речовими доказами» від 20 березня 2026 року й залишений на зберіганні у Другому слідчому відділі (з дислокацією у м. Харків) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, - підлягають поверненню власникам (законним володільцям).

Арешт, накладений згідно ухвали слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_30 , постановленої 20 березня 2026 року у справі з єдиним унікальним № 643/5467/26 (провадження № 1-кс/643/2399/26), тобто арешт (позбавлення права відчуження, розпорядження та користування майном) на майно, а саме: кофту зеленого кольору, штани камуфльовані, - скасувати, оскільки відпали мета та підстави його застосування.

Арешт, накладений згідно ухвали слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_31 , постановленої 24 березня 2026 року у справі з єдиним унікальним № 643/5663/26 (провадження № 1-кс/643/2451/26), шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування майном, з метою збереження речових доказів, а саме телефон Xiaomi redmі note 11, який належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - скасувати, оскільки відпали мета та підстави його застосування.

Арешт, накладений згідно ухвали слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_31 , постановленої 23 березня 2026 року у справі з єдиним унікальним № 643/5642/26 (провадження № 1-кс/643/2441/26), шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування майном, з метою збереження речових доказів, на тимчасове вилучено майно під час проведення огляду місця події 17 березня 2026 року, а саме: футболку темно-синього кольору зі слідами речовини бурого кольору, - скасувати, оскільки відпали мета та підстави його застосування.

Арешт, накладений згідно ухвали слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_32 , постановленої 23 березня 2026 року у справі з єдиним унікальним № 643/5641/26 (провадження № 1-кс/643/2440/26), тобто арешт на майно, вилучене 18 березня 2026 року під час огляду місця події за адресою: АДРЕСА_3 , а саме: кофту темно-синього кольору та кофту чорного кольору, - скасувати, оскільки відпали мета та підстави його застосування.

Арешт, накладений згідно ухвали слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_33 , постановленої 23 березня 2026 року у справі з єдиним унікальним № 643/5473/26 (провадження № 1-кс/643/2401/26), шляхом заборони права на відчуження, розпорядження та користування майном, вилученим 17 березня 2026 року в ході огляду приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , а саме: фрагмент простині зі слідами речовини бурого кольору та кухонного ножа, - скасувати, оскільки відпали мета та підстави його застосування.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, його захиснику та прокурору.

Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.

Роз`яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.

На вирок може бути подана апеляційна скарга з підстав, передбачених статтею 394 Кримінального процесуального кодексу України, до Харківського апеляційного суду через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1