Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №629/6950/26 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/6950/26

Номер провадження 2/629/2707/26

Р I Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.09.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Солодовник І.С.,

при секретарі – Чередниченко М.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Лозова Харківської області цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій зазначає, що 17.11.2025 р. між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) № 17.11.2025-100000492, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 1000 грн.; строком на 217 днів, дата повернення кредиту 21.06.2026 р., продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування/строку виплати кредиту/строку договору не передбачена; процентна ставка «Стандарт» – фіксована незмінна у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів; процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна у розмірі 0,5% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процента ставка «Стандарт»; комісія, пов`язана з наданням кредиту – 9% від суми кредиту, що становить 90 грн; комісія за обслуговування кредитної заборгованості – 90 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.

02.12.2025 р. між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір, за яким сторони домовились за взаємною згодою та ініціативою позичальника збільшити суму кредиту до 4500 грн. Так, позичальнику було надано другий транш у розмірі 3500 грн., який перераховано позичальником на картку споживача № НОМЕР_1 . Строк кредиту – 202 днів з дати його надання; комісія, пов`язана з наданням кредиту – 9% від суми кредиту, що становить 315 грн.; комісія за обслуговування з дати укладання додаткового договору– 405 грн., починаючи з чергового періоду, наступного за першим черговим періодом; денна процента ставка – 0,72%; орієнтована загальна вартість кредиту для споживача - 11029,62 грн, загальні витрати за споживчим кредитом - 6529,62 грн; дата повернення кредиту 21.06.2026 р.; сторони погодили, що у разі прострочення позичальником грошового зобов`язання на прострочену суму нараховуються проценти річних у розмірі 170000%, але не більше 67,5 грн. за кожен день прострочення, відповідно до ст. 625 ЦК України.

03.01.2026 р. між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір, за яким сторони домовились за взаємною згодою та ініціативою позичальника збільшити суму кредиту до 7000 грн. Так, позичальнику було надано третій транш у розмірі 2500 грн, який перераховано позичальником на картку споживача № НОМЕР_1 . Строк кредиту – 170 днів з дати його надання; комісія, пов`язана з наданням кредиту – 9% від суми кредиту, що становить 225 грн.; комісія за обслуговування з дати укладання додаткового договору– 630 грн.; денна процента ставка – 0,76%; орієнтована загальна вартість кредиту для споживача - 12607,30 грн, загальні витрати за споживчим кредитом - 7107,30 грн.; дата повернення кредиту 21.06.2026 р.; сторони погодили, що у разі прострочення позичальником грошового зобов`язання на прострочену суму нараховуються проценти річних у розмірі 170000%, але не більше 105 грн. за кожен день прострочення, відповідно до ст. 625 ЦК України.

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало належним чином та в повному обсязі. Однак, відповідач не виконав належним чином умов кредитного договору.

Таким чином, відповідач має непогашену заборгованість перед ТОВ «Споживчий центр» за кредитним договором в розмірі 20405 грн., з яких: 5500 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 6420 грн. – заборгованість за відсотками; 225 грн. – заборгованість за комісією (пов`язана з надання кредиту); 1260 грн. – заборгованість за додатковою комісією (за обслуговування кредитної заборгованості); 7000 грн. – заборгованість за відсотками, нарахованими ст. 625 ЦК України.

У зв`язку з викладеним, представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» суму заборгованості за кредитним договором № 17.11.2025-100000492 від 17.11.2025 р. в розмірі 20405 грн., стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору в сумі 2662,40 грн., та витрати, пов`язані з надсиланням стороні відповідача позовної заяви у паперовій формі листом з описом вкладення у розмірі 150 грн.; докази щодо понесення судових витрат на оплату правничої допомоги будуть подані протягом 5 днів після ухвалення судового рішення.

25.08.2026 р. та 26.08.2026 р. відповідачем ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, в яких відповідач просить відмовити ТОВ «Споживчий центр» у задоволенні позовних вимог у частині стягнення незаконних комісій, надмірних процентів та штрафних санкцій; зменшити загальний розмір заборгованості за кредитним договором до фактичного розміру отриманого тіла кредиту та адекватних процентів за базовий строк користування. Вказав, що позивач включив до суми позову незаконні комісійні збори за обслуговування кредиту, в обґрунтування посилався на правові позиції Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 р. у справі № 14-526цс19. Також зазначив, що заявлена позивачем сума вимог у розмірі 20405 грн значно перевищує граничний допустимий розмір штрафних санкцій у відповідності до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування». Нарахування процентів за ст. 625 ЦК України та штрафів у розмірах, що в рази перевищують тіло кредиту, порушує принцип добросовісності, розумності та справедливості та є зловживанням правом з боку фінансової установи (а.с. 49-50, 53-54).

26.08.2026 р. представником позивача через систему «Електронний суд» подано відповідь на відзив, в якому представник просить суд позовні вимоги задовольнити, в обґрунтування вказав, що загальні витрати за споживчим кредитом є співмірними, враховуючи строк кредитування. Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, позовні вимоги не заявлялись. Проценти за користування кредитом нараховані відповідно до умов договору та Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023 р. Норма, на яку посилається сторона відповідача (ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування») регулює виключно розмір суми неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит. Ця норма стосується встановлення саме міри відповідальності, за порушення умов кредитного договору. Кредитним договором передбачено проценти за користування кредитом, які нараховуються протягом строку кредитування за договором, отже це не є заходом цивільно-правової відповідальності у розумінні ЦК України, а тому посилання відповідача на ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» у цьому випадку є некоректним.

Щодо розрахунку заборгованості зазначив, що матеріали справи не містять жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунків заборгованості долучених до матеріалів справи позивачем. Також вказав, оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору відповідач не заявляв.

Щодо заборгованості по комісії зазначив, що оскільки ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданим. Відповідач не був позбавлений права отримати кредит у відділенні ТОВ «Споживчий центр» (ТМ «ШвидкоГроші»), уникнувши додаткових витрат. Відповідно до заявки кредитного договору зазначено: «Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит. За відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача (а.с. 58-61).

Представник позивача у судове засідання не з`явився, однак у відповіді на відзив просив розгляд справи здійснювати без його участі (а.с. 61).

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, при прийнятті рішення врахувати заперечення та аргументи, викладені у поданому відзиві на позовну заяву (а.с. 52).

Перевіривши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд знаходить позов таким, що підлягає частковому задоволенню, оскільки у судовому засіданні встановлено, що 17.11.2025 р. на підставі заявки Позичальника від 17.11.2025 р. та Пропозиції ТОВ «Споживчий центр» про укладання кредитного договору (кредитної лінії) (оферта) від 17.11.2025 р. між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (кредитної лінії) № 17.11.2025-100000492. Договір укладено в електронній формі та підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором (а.с. 14-21).

Згідно з умовами кредитного договору сума кредиту - 1000 грн. Строк, на який надається кредит – 217 днів, дата повернення – 21.06.2026 р. Процентна ставка «Стандарт» – фіксована незмінна у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів. Процента ставка «Економ» - фіксована незмінна у розмірі 0,5% за 1 (один) день користування кредитом яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процента ставка «Стандарт». Комісія, пов`язана з наданням Кредиту – 9% від суми Кредиту та дорівнює 90 грн, яка нараховується Кредитором на обліковується в день видачі кредиту. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості – 90 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Також сторони домовились, що у разі прострочення позичальником грошового зобов`язання на прострочену суму нараховуються проценти річних у розмірі 170000%, але не більше 15 грн. за кожен день прострочення, відповідно до ст. 625 ЦК України.

Згідно з заявкою на укладення кредитного договору реквізити належного Позичальнику електронного платіжного засобу для перерахування коштів 4323-34ХХ-ХХХХ-2075.

02.12.2025 р. між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір (оферта) до кредитного договору (кредитної лінії), за яким сторони домовились за взаємною згодою та ініціативою позичальника збільшити суму кредиту до 4500 грн. Так, позичальнику було надано другий транш у розмірі 3500 грн., який перераховано позичальником на картку споживача № НОМЕР_1 . Строк кредиту – 202 днів з дати його надання; комісія, пов`язана з наданням кредиту – 9% від суми кредиту, що становить 315 грн.; комісія за обслуговування з дати укладання додаткового договору– 405 грн., починаючи з чергового періоду, наступного за першим черговим періодом; денна процента ставка – 0,72%; орієнтована загальна вартість кредиту для споживача - 11029,62 грн, загальні витрати за споживчим кредитом - 6529,62 грн; дата повернення кредиту 21.06.2026 р.; сторони погодили, що у разі прострочення позичальником грошового зобов`язання на прострочену суму нараховуються проценти річних у розмірі 170000%, але не більше 67,5 грн. за кожен день прострочення, відповідно до ст. 625 ЦК України (а.с. 21-24).

03.01.2026 р. між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір (оферта) до кредитного договору (кредитної лінії), за яким сторони домовились за взаємною згодою та ініціативою позичальника збільшити суму кредиту до 7000 грн. Так, позичальнику було надано третій транш у розмірі 2500 грн, який перераховано позичальником на картку споживача № НОМЕР_1 . Строк кредиту – 170 днів з дати його надання; комісія, пов`язана з наданням кредиту – 9% від суми кредиту, що становить 225 грн.; комісія за обслуговування з дати укладання додаткового договору– 630 грн.; денна процента ставка – 0,76%; орієнтована загальна вартість кредиту для споживача - 12607,30 грн, загальні витрати за споживчим кредитом - 7107,30 грн.; дата повернення кредиту 21.06.2026 р.; сторони погодили, що у разі прострочення позичальником грошового зобов`язання на прострочену суму нараховуються проценти річних у розмірі 170000%, але не більше 105 грн. за кожен день прострочення, відповідно до ст. 625 ЦК України (а.с. 24-27).

Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Як убачається з листів Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні Платіжні Рішення» вих. № 1-1804 від 18.04.2026 р. на картковий рахунок НОМЕР_2 в системі iPay.ua – 922651538, 936603841, 968508692, за договором кредиту № 17.11.2025-100000492 були перераховані грошові кошти в розмірі 1000 грн - 17.11.2025 р., 3500 грн - 02.12.2025 р., 2500 грн - 03.01.2026 р. (а.с. 29, 30, 31).

Таким чином, кредитодавець виконав свої зобов`язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі, шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , реквізити якої надані споживачем при укладанні кредитного договору та додаткових угод до нього.

Всупереч умов договору, відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим, виникла заборгованість.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 17.11.2025-100000492 від 17.11.2025 р., заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором становить 20405 грн, з яких: 5500 грн – основний борг, 6420 грн – відсотки, 7000 грн – відсотки за ст. 625 ЦК України, 1485 грн – комісія (а.с. 32-34).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03.09.2015 р., електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Згідно з ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Отже, вищезазначені договори, укладено у відповідності до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» є електронними договорами, та вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених в письмовій формі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.12.2020 р. у справі № 561/77/19.

Таким чином, в судовому засіданні, на підставі наданих суду доказів, позивачем доведено факт укладення відповідачем ОСОБА_1 з ТОВ «Споживчий центр» Кредитного договору (кредитної лінії) (оферти) № 17.11.2025-100000492 від 17.11.2025 р. та додаткових договорів до нього від 02.12.2025 р. та 03.01.2026 р., а також фактичного отримання позичальником кредитних коштів у загальній сумі 7000 грн, що також не заперечується відповідачем.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

До договору кредиту згідно з ст. 1054 ЦК України застосовуються загальні положення про договір позики.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Уразі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).

Право кредитодавця нараховувати, передбачені договором проценти за кредитом, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з абз. 3 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

За ч. 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Отже, в судовому засіданні, на підставі наданих суду доказів, позивачем доведено факт укладення кредитного договору та додаткових договорів, а також фактичного отримання позичальником кредитних коштів в обумовленій сторонами договору сумі, строку та порядку.

Щодо нарахованої заборгованості, то її розмір та період нарахування відповідає умовам кредитного договору та Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023 р.

Таким чином, заявлені вимоги щодо наявності заборгованості відповідача перед кредитором в частині нарахування заборгованості за тілом кредиту, відсотками та комісії, пов`язаної з наданням кредиту у розмірі 12145 грн. доведені, з яких заборгованість за тілом кредиту у сумі 5500 грн, за відсотками - 6420 грн, комісія - 225 грн.

Доводи відповідача про те, що нараховані позивачем проценти повинні бути зменшені, у відповідності до вимог Закону України «Про споживче кредитування» є безпідставними.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 зазначила наступне, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 вказала, що на відміну від розміру процентів за "користування кредитом", розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом.

Укладаючи договір відповідач погодився на сплату відсотків в розмірі, визначеному умовами договору на момент підписання кредитного договору, тому відповідно до положень статей 1054, 1048, 1049 ЦК України зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Що стосується вимог про стягнення суми заборгованості за процентами річних у відповідно до ст. 625 ЦК України в сумі 7000 грн., суд вважає, що вимоги позову в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо правомірності нарахування заборгованості за процентами річних відповідно до ст. 625 ЦК України представник позивача зазначає, що пункт 6.1. Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачав, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем. Однак, даний пункт виключено відповідно до Закону України № 3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». На підставі змін, за договорами укладеними з 24.01.2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань. Кредитний договір з відповідачем був укладений після набрання чинності змін до Закону України "Про споживче кредитування", а тому вимога позивача про стягнення відсотків за ст. 625 ЦК України є правомірною, з огляду також на те, ЗУ "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою, а тому має перевагу над Цивільним кодексом України яка регулює лише загальні питання щодо правових та організаційних засад споживчого кредитування.

Вирішуючи питання який саме закон підлягає застосуванню, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про правотворчу діяльність» юридична сила - це властивість нормативно-правових актів та встановлених ними норм права, що є основою для визначення співвідношення їх взаємної ієрархічної підпорядкованості у системі нормативно-правових актів, зумовленого сукупністю ознак, що випливають із: 1) засад конституційного ладу в Україні; 2) компетенції та територіальної юрисдикції суб`єкта правотворчої діяльності, визначених Конституцією України та (або) законом; 3) інших особливостей, визначених Конституцією України та (або) законом.

Суд констатує, що частиною 2 ст. 19 Закону України «Про правотворчу діяльність» встановлено ієрархію нормативно-правових актів, відповідно до якої кодекс і закони є актами однієї юридичної сили.

Разом з тим, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про правотворчу діяльність» кодекс - це закон, який створений шляхом систематизації норм права, містить загальні засади, на підставі яких комплексно регулює однорідну сферу суспільних відносин, забезпечуючи стабільність правового регулювання. При прийнятті законів, що розвивають положення кодексу у відповідній сфері, повинні дотримуватися основні принципи правового регулювання суспільних відносин, встановлені кодексом.

Отже аналізуючи вказану норму закону, суд зауважує, що оскільки при прийнятті законів, що розвивають положення кодексу у відповідній сфері, повинні дотримуватися основні принципи правового регулювання суспільних відносин, встановлені кодексом, суд дійшов висновку, що у даному випадку підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 18. Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (не виконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Щодо нарахування заборгованості за додатковою комісією (за обслуговування кредитної заборгованості) у сумі 1260 грн, суд зазначає наступне.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Окрім того, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2023 року по справі №204/224/21 виклала висновок щодо застосування норми права, а саме якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Зокрема, в кредитному договорі та додаткових угод до нього не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачу та за які кредитодавцем встановлена комісія, також позивачем, не надано доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

За ч. 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Оскільки з матеріалів справи убачається, що боржник не в повній мірі сплачував заборгованість за кредитним договором позивачу, унаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором (кредитної лінії) (оферта) № 17.11.2025-100000492 від 17.11.2025 р. в сумі 12145 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту у сумі 5500 грн, за відсотками - 6420 грн, комісія за надання кредиту- 225 грн., в іншій частині позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених вимог в розмірі 1584,65 грн.

В частині стягнення в відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з надсиланням стороні відповідача позовної заяви у паперовій формі в розмірі 150,00 грн, суд зазначає, що вказані витрати відповідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України не відноситься до витрат, пов`язаних з розглядом справи, у зв`язку з чим, стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 77, 81, 141, 223, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором– задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, р/р НОМЕР_4 , МФО 305299) заборгованість за кредитним договором № 17.11.2025-100000492 від 17.11.2025 р. в розмірі 12145 (дванадцять тисяч сто сорок п`ять) гривень.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, р/р НОМЕР_4 , МФО 305299) судовий збір у розмірі 1584 (одна тисяча п`ятсот вісімдесят чотири) грн. 65 коп., в іншій частині вимог про стягнення витрат, пов`язаних з надсиланням стороні відповідача позовної заяви у паперовій формі - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, ЄДРПОУ 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя: І.С. Солодовник