Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №629/5392/26 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/5392/26

Номер провадження 2/629/2165/26

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2026 Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого судді - Каращука Т.О., за участю секретаря судового засідання - Лукаренко А.Р., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у місті Лозова Харківської області цивільну справу № 629/5392/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, представник відповідача- адвокат Науменко Валерій Віталійович,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Лозівського міськрайонного суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідно до рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 вересня 2020 року у справі № 629/3036/20 з відповідача ОСОБА_2 на її користь стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 06.07.2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Позивач вказала, що відповідач ухилявся від добровільного та належного виконання рішення суду, у зв`язку з чим утворилася заборгованість зі сплати аліментів. Згідно з довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів, виданою Лозівським відділом державної виконавчої служби у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 20 квітня 2026 року № 31315/20.10-30/4, сукупний розмір заборгованості відповідача зі сплати аліментів станом на 20 квітня 2026 року становив 143 910 гривень 30 копійок. Позивач наголосила, що вказана заборгованість виникла з вини відповідача, який має стабільний дохід від проходження служби у 5 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Харківській області, а також отримував дохід від оренди земельних ділянок, однак аліменти сплачував лише частково та із затримками, не вживаючи заходів до повного погашення боргу. На підставі ст. 196 Сімейного кодексу України позивачем особисто здійснено розрахунок пені у розмірі 1% за кожен день прострочення сплати аліментів за період з липня 2020 року по березень 2026 року включно, що становить 45 663 грн 88 коп. ОСОБА_1 вказала, що зазначена сума пені не перевищує сукупного розміру заборгованості (143 910,30 грн) та відповідає вимогам закону. З урахуванням вищевикладеного, позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь неустойку (пеню) у розмірі 45 663 грн 88 коп.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 липня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

02 вересня 2026 року через систему «Електронний суд» відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник -адвокат Науменко Валерій Віталійович, подав відзив на позовну заяву. У відзиві сторона відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України обов`язковою умовою для стягнення пені є наявність вини платника аліментів у виникненні заборгованості. Відповідач з 27 квітня 2007 року проходить службу в 5 Державному пожежно-рятувальному загоні ГУ ДСНС України у Харківській області. Після винесення рішення суду від 17.09.2020 р. у справі № 629/3036/20 виконавчий лист було направлено для виконання до

бухгалтерії 5 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Харківській області, де із його заробітної плати проводилися відповідні відрахування. Відповідач вважає, що заборгованість утворилася не з його вини, а внаслідок того, що працівниками бухгалтерії не в повному обсязі здійснювалися відрахування аліментів. Крім того, станом на 28 липня 2026 року вказана сума заборгованості у розмірі 143 910,30 грн повністю погашена відповідачем із залученням кредитних коштів та готівки, а станом на серпень 2026 року заборгованість зі сплати щомісячних аліментів на утримання дитини відсутня. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, відповідач просить визнати причини пропуску строку на подання відзиву поважними, поновити цей строк та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивачем до суду було подано відповідь на відзив. У поданій 06 вересня 2026 року відповіді на відзив ОСОБА_1 додатково зазначила, що відзив відповідача подано з порушенням встановлених судом процесуальних строків, а доводи відповідача про «відсутність вини» через відрахування аліментів бухгалтерією за місцем служби є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Позивач вказала, що відповідач дізнався про заборгованість не одразу, а сплатив суму боргу у розмірі 143 910,30 грн лише 28 липня 2026 року після застосування державним виконавцем примусових заходів виконання, про що свідчить постанова про арешт майна боржника від 27.07.2026 р. Крім того, згідно з повідомленням ВДВС від 14.08.2026 № 62056/2010-30/4, за відповідача додатково нараховано непогашену заборгованість за аліментами від доходу за надання майна в оренду за 2020 рік у сумі 3 320,00 грн, що підтверджує системне ухилення відповідача від належного виконання обов`язку з утримання дитини.

07 вересня 2026 року позивачем подано клопотання про розгляд справи у розумні строки, яке окремому розгляду не підлягає оскільки це відповідає нормам чинного законодавства.

Заперечень на відповідь на відзив до суду не надходило.

Враховуючи приписи ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази у їх сукупності та взаємозв`язку за своїм внутрішнім переконанням, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Так, судом встановлено, що копію ухвали про відкриття провадження у справі разом із позовною заявою та доданими до неї документами відповідач ОСОБА_2 отримав особисто 21 липня 2026 року, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення(а.с.29).

З огляду на дату вручення ухвали (21.07.2026 р.), встановлений судом 15-денний строк для подання відзиву на позовну заяву спливав 05 серпня 2026 року.

Позивач у відповіді на відзив також вказувала на те, що строк для подання відзиву відповідачем було пропущено.

02 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Науменка В.В. надійшов відзив на позовну заяву разом із клопотанням про поновлення строку на його подання.

Клопотання мотивовано тим, що договір про надання правничої допомоги адвокат уклав із відповідачем у червні 2026 року, однак фактичний доступ до матеріалів даної цивільної справи в суді представник відповідача отримав 18 серпня 2026 року, у зв`язку з чим підготувати та подати відзив раніше не мав процесуальної можливості.

Розглянувши клопотання відповідача про поновлення строку для подання відзиву, суд врахував факт вручення ухвали та позову відповідачу ОСОБА_2 21.07.2026 року та сплив процесуального строку 05.08.2026 року.

Разом з тим, керуючись ст.ст. 126, 127, 178 ЦПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правовими позиціями Європейського суду з прав людини щодо недопустимості надмірного формалізму та забезпечення реального права особи на судовий захист і подання заперечень, суд визнав причини пропуску строку поважними, поновив відповідачу строк для подання відзиву та прийняв його до розгляду.

Враховуючи поновлення строку відповідачу та прийняття відзиву, суд при розгляді справи бере до уваги також долучено позивачем відповідь на відзив.

В ході розгляду справи було встановлено, що рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 вересня 2020 року у справі № 629/3036/20 визнано ОСОБА_2 батьком дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви (06.07.2020 року) і до досягнення дитиною повноліття(а.с.8-10).

На виконання вказаного судового рішення Лозівським міськрайонним судом Харківської області 20 жовтня 2020 року видано виконавчий лист № 629/3036/20, який пред`явлено до примусового виконання до Лозівського ВДВС у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, складеним старшим державним виконавцем Лозівського ВДВС у Лозівському районі Харківської області Розиган О.В. (ВП № 63397795) від 20 квітня 2026 року № 31315/20.10-30/4, за боржником ОСОБА_2 за період з липня 2020 року по березень 2026 року включно утворилася заборгованість зі сплати аліментів у сукупному розмірі 143 910 гривень 30 копійок(а.с.12-15).

Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що вказана заборгованість у розмірі 143 910,30 грн була сплачена відповідачем ОСОБА_2 28 липня 2026 року (згідно з квитанцією від 28.07.2026 р.) лише після застосування державним виконавцем заходів примусового виконання, а саме після винесення постанови про арешт майна боржника від 27.07.2026 року. Вказане підтверджується матеріалами електронної та паперової справи, а саме копією постанови виконавця та квитанцією, долученою представником відповідача.

Відповідно до повідомлення Лозівського ВДВС від 14 серпня 2026 року № 62056/2010-30/4 та розрахунку заборгованості від 13.08.2026 р., відповідачу ОСОБА_2 додатково нараховано заборгованість зі сплати аліментів від доходу, отриманого від надання майна в оренду за 2020 рік у розмірі 3 320,00 грн, яка станом на серпень–вересень 2026 року залишається непогашеною(а.с.60-62).

Захист прав і законних інтересів дитини є пріоритетним завданням держави та суду.

Відповідно до ст. 51 Конституції України та ст. 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України), батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 1 ст. 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Згідно зі ст. 8 СК України, якщо сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, до них субсидіарно застосовуються відповідні норми Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Аналіз положень ст. 614 ЦК України у системному зв`язку зі ст. 196 СК України свідчить про те, що заборгованість за аліментами виникає внаслідок винних дій (бездіяльності) платника аліментів. В цивільному та сімейному праві діє презумпція вини боржника: саме на платника аліментів покладено обов`язок довести відсутність своєї вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів.

Вказаний правовий висновок підтверджується сталою судовою практикою Верховного Суду.

Так, в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19) вказано, що стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то він є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Постановами Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21, від 27 січня 2022 року у справі № 761/893/23 та від 19 лютого 2024 року у справі № 761/893/23 визначено, що пеня за прострочення сплати аліментів є заходами майнової відповідальності боржника та санкцією за неналежне виконання обов`язку. Часткова або наступна сплата заборгованості (у тому числі повне погашення боргу перед зверненням до суду чи під час судового розгляду) не звільняє боржника від відповідальності у вигляді сплати пені за той період, протягом якого існувало прострочення виконання зобов`язання.

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц зазначено, що неустойка (пеня) нараховується на суму несплачених аліментів за кожен день прострочення за кожним місячним платежем окремо від дня виникнення прострочення до дня повного погашення або винесення рішення судом, а загальний розмір пені не повинен перевищувати сукупного розміру заборгованості.

Суд критично оцінює та відхиляє доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що заборгованість виникла не з його вини, а через неналежні/неповні відрахування бухгалтерією 5 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Харківській області, з огляду на наступне.

Обов`язок зі сплати аліментів на утримання дитини є особистим конституційним та сімейно-правовим обов`язком батька (ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України). Направлення виконавчого документа за місцем роботи/служби є лише способом примусового виконання рішення суду, що не знімає з самого платника обов`язку контролювати повноту та своєчасність перерахування аліментів.

Відповідач, отримуючи щомісячно заробітну плату (грошове забезпечення) та розрахункові листки, достеменно знав про наявність судового рішення від 17.09.2020 р. та визначений судом розмір аліментів (1/6 частина всіх доходів).

Крім того, відповідач не надав суду жодних доказів того, що протягом 2020–2026 років він цікавився станом надходження аліментів стягувачу, звертався до бухгалтерії установи чи до органів державної виконавчої служби із заявами про перерахунок, усунення помилок чи з`ясування причин недоплати.

Заборгованість у розмірі 143 910,30 грн накопичувалася протягом майже 6 років (з липня 2020 по березень 2026 року), однак відповідач погасив цей борг лише 28 липня 2026 року після звернення позивача до суду та під загрозою втрати майна після того, як державний виконавець виніс постанову про арешт земельної ділянки.

Таким чином, пасивна поведінка боржника протягом шести років свідчить про ухилення від належного виконання обов`язку та підтверджує наявність його вини у простроченні сплати аліментів.

Посилання відповідача на постанову КЦС ВС від 29.08.2018 у справі № 572/1689/16-ц є безпідставним, оскільки у зазначеній справі судами було встановлено факт помилкового нарахування аліментів безпосередньо державним виконавцем та регулярне добровільне внесення боржником додаткових коштів, що відсутнє у даній справі.

Таким чином, відповідачем не спростовано презумпцію вини боржника та не доведено наявності обставин непереборної сили чи інших поважних причин, які б унеможливили своєчасну сплату аліментів.

Згідно з ч. 1 ст. 196 СК України, пеня нараховується у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, але не більше 100% заборгованості.

Позивачем подано детальний помісячний розрахунок пені за період з липня 2020 року по березень 2026 року включно(а.с.16-19).

Здійснюючи перевірку розрахунку неустойки (пені) за правильним правовим принципом, викладеним у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 569/14819/19 та від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21, а також у рішенні Лозівського міськрайонного суду Харківської області у справі № 629/7327/23, суд виходить із того, що зобов`язання зі сплати аліментів має періодичний характер і підлягає виконанню щомісяця, а розмір пені за кожен місячний платіж обчислюється за формулою: заборгованість за конкретний місяць помножена на 1% та на кількість днів прострочення, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем несплати, кумулятивно до дня фактичної виплати боргу (28 липня 2026 року).

Застосування зазначеної кумулятивної методики помісячного нарахування за період з липня 2020 року по березень 2026 року математично становить суму пені, що перевищує 350 000 гривень, однак відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 196 СК України граничний розмір пені обмежений 100 відсотками заборгованості, що становить 143 910 грн 30 коп.

Оскільки позивачем заявлено до стягнення неустойку (пеню) в розмірі 45 663,88 грн, що є меншим за розмір сукупної заборгованості та не порушує прав відповідача, суд, керуючись ч. 1 ст. 13 ЦПК України щодо розгляду справи в межах заявлених позовних вимог, приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, судовий збір стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Так, як вбачається зі ст.ст. 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 № 4695-IX, прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року встановлено у розмірі 3 328 гривень.

Відповідно до пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (0,4 * 3 328 грн = 1 331,20 грн).

Оскільки задоволено позовні вимоги майнового характеру на суму 45 663,88 грн, 1% від якої становить 456,64 грн (що є меншим за мінімальний розмір ставки), з відповідача ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.

Заяв про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу з відповідними доказами від сторін не надходило, у зв`язку з чим розподіл витрат на правничу допомогу судом не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76–81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 273, 274-279 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів - задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з липня 2020 року по березень 2026 року включно у розмірі 45 663 (сорок п`ять тисяч шістсот шістдесят три) гривні 88 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 331, 20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцят днів з дня вручення йому повного

рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя Т.О. Каращук