Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №642/4948/26 — Холодногірський районний суд міста Харкова

Справа № 642/4948/26

Провадження № 3/642/1055/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 вересня 2026 року м. Харків

Суддя Холодногірського районного суду м. Харкова Вікторов В.В., розглянувши матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності, який надійшов до суду з Управління патрульної поліції ДПП в Харківській області у відношенні

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП: НОМЕР_1 , військовослужбовця, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 130 КУпАП, -

В С Т А Н О В И В:

13 червня 2026 року о 21 год. 14 хв., ОСОБА_1 керував транспортним засобом електросамокатом в м. Харкові, по вул. Велика Панасівська, 250/4, з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук. Водію ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою технічного приладу газоаналізатора DRAGER ALCOTEST 6820 та в закладі охорони здоров`я КНП ХОР «ОКПЛ 3» на що водій відмовився під відеофіксацію на бодикамери поліцейських №476703, №470923, №472319.

Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.

В судове засідання ОСОБА_1 з`явився, вину в інкримінованому правопорушенні не визнав та пояснив, що був тверезим, заперечував проти складеного протоколу відносно нього, оскільки його було складено безпідставно та протиправно, з порушенням вимог закону, що унеможливлює притягнення його до адміністративної відповідальності. Також зазначив, що він просто котився на дитячому електросамокаті, який не є транспортним засобом, понад річкою, без мотошолому, при цьому електродвигун не був увімкнений в дію. Тому вважає, що працівники поліції зупинили його незаконно, безпідставно. Те, що в нього були виявлені ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, це суб`єктивна думка працівників поліції, тремтіння пальців рук пов`язано з його станом здоров`я, в зв`язку з отриманням поранення (довідка ВЛК від 16.12.2024 № 101/02). Матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, тому просить закрити провадження в справі щодо нього за ч. 1 ст. 130 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Суд, вислухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , повно, всебічно та об`єктивно дослідивши всі обставини справи та відеозапис з нагрудної камери, надаючи оцінку зібраним доказам у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 245 КУпАП, одним з завдань провадження в справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

Статтею 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Статтями 251, 280 КУпАП, визначено фактичні дані, обставини, на основі яких, у визначеному законом порядку, орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.

Пункт 1.3 Правил дорожнього руху (далі ПДР України), передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

В пункті 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Так, п. 2.5 Правил дорожнього руху України передбачено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідальність за порушення зазначеної вимоги Правил дорожнього руху України передбачена ст. 130 КУпАП.

Зокрема, згідно ч.1 ст.130 КУпАП, передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Підставою залучення суб`єкта правопорушення до юридичної відповідальності є наявність в його діях складу правопорушення.

Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення.

Об`єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об`єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об`єктивних умов його здійснення. Обов`язковими ознаками об`єктивної сторони правопорушення є наявність діяння (суспільно небезпечного або шкідливого), причинний зв`язок, наслідки (суспільно небезпечні або шкідливі) діяння. Крім того, серед ознак об`єктивної сторони порушення є місце та час його вчинення.

Суб`єктивна сторона правопорушення - це внутрішня сторона правопорушення, що характеризує психічну діяльність особи в момент здійснення правопорушення. Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони є провина (у формі умислу або необережності), тобто певне психічне відношення особи до свого протиправного діяння і його суспільно небезпечним або шкідливим наслідкам (результату).

Порядок проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції визначений ст. 266 КУпАП, «Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 року, та регулюється «Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України № 1452/735 від 09.11.2015 року.

Згідно ст.266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, річковими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським у присутності двох свідків. У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється. Огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров`я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним. Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У разі відсторонення особи від керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном можливість керування цим транспортним засобом, річковим або маломірним судном надається уповноваженій нею особі, яка має посвідчення водія (судноводія) відповідної категорії та може бути допущена до керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном.

Процедура проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та оформлення результатів такого огляду визначена Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735 (далі Інструкція).

Так згідно з пунктом 2 розділу І цієї Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейського) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Ознаками алкогольного сп`яніння згідно з пунктом 3 розділу І Інструкції є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Пунктом 6 розділу І Інструкції передбачено, що огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом; лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Пунктом 1 розділу ІІ цієї Інструкції передбачено, що за наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу І цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом.

У разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

Згідно із п. 8, 12 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачених Наказами Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України № 1452/735 від 09.11.2015 року, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу І цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я. Форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 до цієї Інструкції.

Крім того, відповідно до п. 27постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року № 14(із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 р.), судам слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп`яніння в заклади охорони здоров`я та проведення огляду з використанням технічних засобів Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, вина ОСОБА_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, повністю доведена, у розумінні ст. 251 КУпАП, належними та допустимими доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 692301 від 13.06.2026; направленням на огляд водія ОСОБА_1 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції до КНП ХОР «ОКПЛ 3» від 13.06.2026; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, відповідно до якого ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду; довідкою інспектора ВАП УПП в Харківській області ДПП Бурикіної В. про те, що згідно облікових даних ІПНП ОСОБА_1 отримував посвідчення водія серії НОМЕР_2 категорії В,С; рапортом інспектора взводу №1 роти №3 батальйону №2 УПП в Харківській області ДПП Гладкої О.В. від 13.06.2026; Також, факт відмови водія ОСОБА_1 від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння підтверджується відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, на якому зафіксовані викладені в протоколі обставини (а.с.4).

Так, з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №692301 від 13.06.2026, слідує, що 13 червня 2026 року о 21 год. 14 хв., ОСОБА_1 керував транспортним засобом електросамокатом в м. Харкові, по вул. Велика Панасівська, 250/4, з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук. Водію ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою технічного приладу газоаналізатора DRAGER ALCOTEST 6820 та в закладі охорони здоров`я КНП ХОР «ОКПЛ 3» на що водій відмовився під відеофіксацію на бодикамери поліцейських №476703, №470923, №472319.

Дані обставини підтверджуються відеозаписом, який вівся на нагрудну бодикамеру працівників поліції, та направленням на огляд водія транспортного засобу ОСОБА_1 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції до КНП ХОР«ОКПЛ 3» від 13.06.2026 року, які були досліджені судом.

Обставини, зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення повністю узгоджуються із дослідженим судом відеозаписами із нагрудної камери поліцейського, на якому достатньо повно відображені події, які відбувались 13 червня 2026 року за участю ОСОБА_1 .

Так, після зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , працівники поліції виявивши у водія ознаки алкогольного сп`яніння, запропонували останньому пройти огляд на стан сп`яніння, однак ОСОБА_1 відмовився від доставлення до медичного закладу у супроводі співробітників поліції, що було розцінено як відмову від проходження огляду. Працівником поліції було чітко озвучено водієві підстави та спосіб проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, роз`яснено, що в разі його відмови від проходження огляду відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за порушення п.2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.

Досліджений в судовому засіданні відеозапис з нагрудної камери поліцейського свідчить про дотримання працівниками поліції в повному обсязі Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції під час проведення її огляду та вимог ст.266 КУпАП.

Крім того, суд зауважує, що сама по собі відмова особи від проходження огляду на стан сп`яніння є самостійним складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Суд звертає увагу на те, що відеозапис працівника поліції є об`єктивним доказом, тобто таким, який в процесі доказування не встановлюється від людей і не залежить від їх суб`єктивного сприйняття певних обставин.

У даному випадку мала місце належна правова процедура, будь-яких порушень працівниками поліції вимог законів України, інших нормативно-правових актів, які регламентують діяльність поліції, та могли бути підставою не виконувати законні вимоги поліції про проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не встановлено.

Так, ОСОБА_1 , як учасник дорожнього руху зобов`язаний знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху (п. 1.3 ПДР), а отже, мав бути обізнаний з тим, що відповідно до п.2.5 ПДР він на вимогу поліцейського повинен був пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Оскільки відмова від проходження медичного огляду п. 2.5 ПДР не передбачена, він, відмовляючись від проходження такого огляду, повинен був усвідомлювати наслідки своїх дій, зокрема притягнення до адміністративної відповідальності.

Щодо твердження ОСОБА_1 про відсутність причин зупинки, варто зазначити, що правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не перебуває у прямому причинному зв`язку із обов`язком водія пройти, у встановленому законом порядку, відповідний огляд на стан алкогольного сп`яніння, а предметом доказування у даній справі є саме фактичні дані щодо відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, які окреслені диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП. За умови незгоди із причинами зупинки транспортного засобу, особа не позбавлена права, у встановленому процесуальним законом порядку, оскаржити такі дії працівників поліції, вважаючи їх незаконними та свавільними.

Протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. ОСОБА_1 не скористався процесуальною можливістю та не звертався із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі. Також не надано відомостей про те, що звертався до суду в порядку КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб працівників поліції.

Отже, твердження ОСОБА_1 щодо неправомірної зупинки транспортного засобу працівниками патрульної поліції не знайшли свого підтвердження судом, оскільки з огляду на правовий аналіз норм ПДР України, незгода водія із причинами зупинки, або його не обізнаність про це, не позбавляє його обов`язку на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, такий обов`язок прямо передбачений п.2.5 ПДР та не впливає на причину зупинки. За не виконання такого обов`язку, тобто відмови водія від проходження огляду на виявлення стану сп`яніння, має наслідком настання відповідальності передбаченої ч.1 ст.130 КУпАП. ОСОБА_1 не надано до суду доказів на підтвердження того, що ним було оскаржено дії працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення щодо нього за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Таким чином, твердження ОСОБА_1 в цій частині є не обґрунтованими.

Крім того, як вбачається з відеозапису працівниками поліції повідомлено ОСОБА_1 причину зупинки транспортного засобу, а саме на підставі ст.35 ЗУ «Про Національну поліцію» за порушення п.2.3 (г) ПДР України.

При вирішенні питання про те, чи є електросамокат транспортним засобом, суд виходить з таких обставин.

Відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій, серед іншого, зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду від 19.12.2008 №18, при розгляді адміністративних справ суди мають враховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема, примітки до ст. 121 КУпАП, п. 1.10 Правил дорожнього руху.

Статтею 121 КУпАП визначено, що під транспортними засобами слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, п. 1 ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

Згідно пункту 1.10. ПДР України транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Даний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування.

Механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

Таким чином законодавством розмежоване поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб».

Поняття «електросамокат» Правила дорожнього руху не містять.

Однак, положення ст. 130 КУпАП не розділяє транспортні засоби на механічні, немеханічні, електричні чи будь-які інші.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 15.03.2023 у справі №127/5920/22 (провадження №61-10553св22) зазначає, що використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

Крім того, Законом України від 24.02.2023 №2956-IX «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» визначено поняття:

- електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії;

- легкий персональний електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1 000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину;

- низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.

Вказаними термінами доповнено і Закон України «Про автомобільний транспорт».

Таким чином електроскутери, електросамокати, гіброскутери та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами. Їх фактично поділили на дві категорії, а саме «легкий персональний електричний транспортний засіб» та «низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб», і за таких обставин, з огляду на обставини, зафіксовані на долучених до матеріалів справи відеозаписах, транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 , призначений для перевезення людей та приводиться в рух за допомогою двигуна, є електричним транспортним засобом, яке охоплюється поняттям «транспортний засіб», а тому особи, що керують такими транспортними засобами як електросамокати, електроскутери, електровелосипеди, гіроскутери, є водіями і зобов`язані дотримуватися Правил дорожнього руху.

За таких обставин, враховуючи, що ОСОБА_1 використовував електросамокат як транспортний засіб, останній повинен був керувати транспортним засобом, рухаючись дорогами загального користування, з додержанням вимог ПДР України.

При цьому, неприведення нормативно-правових актів у відповідність один одному, в даному випадку недосконале регулювання Правилами дорожнього руху відносин (формулювань термінів), які виникли внаслідок прийняття Закону України від 24.02.2023 №2956-IX «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», не свідчить про те, що електросамокат не є транспортним засобом в розумінні Правил дорожнього руху.

Перебуваючи на проїзній частині особа, відповідно до Правил дорожнього руху є учасником дорожнього руху і тому відповідно до пунктів 1.3. -1.5. Правил дорожнього руху зобов`язана неухильно виконувати вимоги цих Правил, розраховувати на те, що інші учасники виконують ці Правила, а їх дії або бездіяльність не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

З викладеного вбачається, що ОСОБА_1 , порушуючи вимоги п. 2.5 ПДР України, відмовився на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння.

Суд звертає увагу на те, що норми чинного законодавства не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог законодавства про адміністративні правопорушення під час складання протоколу про адміністративне правопорушення тягне необхідність визнання доказів недопустимим. Натомість національне законодавство та практика ЄСПЛ зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи допущене порушення КУпАП є істотним та яким чином воно перешкоджало й забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.

Судом не встановлено порушень фундаментальних прав і свобод ОСОБА_1 під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Отже, доводи зазначені під час розгляду даної справи з боку ОСОБА_1 не спростовують події правопорушення, не впливають на висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП та не дають підстав для закриття провадження у справі з підстав, наведених ОСОБА_1 .

В ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування як джерело права.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини.

Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 21.07.2011 по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих не спростованих презумпцій факту.

У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18.06.2015, заява № 10705/12) ЄСПЛ відзначив таке: «Суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою, така доведеність може випливати із сукупності ознак чи не спростованих презумцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Європейський суд з прав людини у складі Великої палати у рішенні по справі «OHalloran and Francis v. The United Kingdom» [GC] no. 15809/02 і 25624/02ECHR 29 червня 2007 року, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

У рішенні «Шмауцер протии Австрії» від 23.10.1995 року ЄСПЛ зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення».

Поряд з цим, ЄСПЛ відносить до кримінально-правової санкції й позбавлення прав на управління транспортним засобом, оскільки право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності, що вимагає додержання процедурних гарантій, визначених Конвенцією і викладених у Рекомендації №R (91), зокрема: забезпечення права особи на захист, в тому числі: знати про можливість застосування адміністративної санкції та про факти, які ставляться їй в провину, мати достатньо часу для підготовки свого захисту, отримати інформацію про характер доказів, зібраних проти неї, обов`язок адміністративного органу нести тягар доказування є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до вчинення порушення (рішення ЄСПЛ у справі «Маліге проти Франції» від 23.09.1998 року).

Системний аналіз вищезазначеної практики ЄСПЛ свідчить про те, що гарантії ст.6 Конвенції поширюються також на осіб, які вчинили діяння, що відповідно до національного законодавства хоч і не є злочинами, але визнаються кримінальними у конвенційному значенні.

За таких обставин, встановлюючи наявність адміністративного правопорушення в діях особи, щодо якої складено протокол, та даючи оцінку фактичним даним, наявним в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, повністю доводиться поза розумним сумнівом дослідженими в судовому засіданні доказами, які на переконання суду є належними та допустимими, повністю взаємоузгоджуються між собою та відповідають дійсним фактичним обставинам справи встановленим у судовому засіданні.

Отже, обрана ОСОБА_1 версія подій, не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду, суддя вважає її певною реалізацією права на захист.

З викладеного вбачається, що ОСОБА_1 , порушуючи вимоги п. 2.5 ПДР України, відмовився на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння.

На переконання суду, надані докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 є належними, допустимими і достатніми, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.

Отже, досліджені судом докази доводять винуватість ОСОБА_1 «поза розумним сумнівом», тобто достовірно і достатньо підтверджують вчинення ним порушення вимог пункту п. 2.5 ПДР України, а саме відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, зважаючи також на те, що записи на камері вочевидь фільмують події, які відбувались у логічній послідовності, та дублюють певні моменти.

Вище перелічені докази узгоджуються між собою, підстав для сумнівів у їх достовірності суд не вбачає, що в сукупності підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

З огляду на викладене, аналізуючи зазначені вище положення процесуального закону та оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження в справі про адміністративне правопорушення, не вбачає будь-яких законних підстав не довіряти вказаним доказам.

Розглянувши зазначену справу про адміністративне правопорушення та на підставі зібраних у справі доказів вважаю наступне: при складанні зазначеного адміністративного матеріалу працівниками поліції не було допущено неповноту чи необ`єктивність в оцінюванні дій правопорушника.

У відповідності до ст.23 КУпАП метою адміністративного стягнення є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

З урахуванням вищевикладених обставині, врахувавши досліджені по справі докази, суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 є склад правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Згідно ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність.

Так, керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп`яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням.

Водій у стані сп`яніння є загрозою для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб, а тому таке правопорушення не може бути визнано малозначним.

Враховуючи вимоги закону, конкретні обставини справи та особу правопорушника, суд дійшов висновку, що на ОСОБА_1 слід накласти адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Дана міра адміністративного стягнення буде необхідною і достатньою для попередження особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від скоєння нових адміністративних правопорушень.

Відповідно до ст. 40-1 КУпАП з особи, на яку накладено адміністративне стягнення слід стягнути судовий збір у сумі 665 грн. 60 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.33, 40-1, 130 ч.1, 251, 268, 283-285 КУпАП, -

П О С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та піддати адміністративному стягненню у виді штрафу в дохід держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень (отримувач коштів ГУК Харківськ обл/Харківобл/21081300, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), р/р UA168999980313020149000020001, код 21081300, ЄДРПОУ 37874947) з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Штраф має бути сплачений ОСОБА_1 не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а у разі оскарження такої постанови ні пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України.

У разі несплати правопорушником штрафу у строк, встановлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу: за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується:

подвійний розмір штрафу 34000 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп. на користь держави (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), р/р UA908999980313111256000026001, код 22030106, ЄДРПОУ 37993783).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Холодногірський районний суд м. Харкова протягом 10 днів з дня винесення постанови.

Постанова може бути пред`явлена до виконання протягом трьох місяців з наступного дня після набрання нею законної сили.

Суддя В.В. Вікторов