Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №641/2620/26 — Слобідський районний суд міста Харкова

Провадження № 2/641/2474/2026 Справа № 641/2620/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Харків

Слобідський районний суд міста Харкова в складі:

головуючого судді Онупко М.Ю.,

за участю секретаря Колєсніченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЄвроКредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

В С Т А Н О В И В:

Позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЄВРОКРЕДИТ» (далі – ТОВ «ФК «ЄВРОКРЕДИТ») звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № TDB.2021.0089.24539 від 26.08.2021 року в розмірі 27 638,38 грн., а також судовий збір в розмірі 2662,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11 200 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 26.08.2021 року між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» (далі – АТ «МЕГАБАНК») та ОСОБА_1 було укладено договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank № TDB.2021.0089.24539, який є договором приєднання до про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank. Підписання сторонами цього договору вважається одночасно підписанням правил, у зв`язку з чим правила не підлягають додатковому та/або подальшому підписанню. Договір разом з правилами, тарифами на послуги банку, далі – тарифи, вступають в силу для сторін одночасно з підписанням цього договору і складають єдиний договір. Відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленої кредитної лінії на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом.

03.09.2024 між АТ «МЕГАБАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» було укладено договір про відступлення прав вимоги № GL1N426240, відповідно до умов договору АТ «МЕГАБАНК» відступило свої права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами, в тому числі було відступлено право вимоги за договором № TDB.2021.0089.24539 від 26.08.2021 року.

Крім того 27.12.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» та ТОВ «ФК «ЄвроКредит» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 1/12, відповідно до умов договору ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» відступило свої права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄвроКредит» набуло право вимоги за кредитними договорами, в тому числі було відступлено право вимоги за договором № TDB.2021.0089.24539 від 26.08.2021 року.

Таким чином, ТОВ «ФК «ЄвроКредит» наділено правом грошової вимоги до відповідача.

Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань та на вимоги ст.ст. 525, 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 27 638,38 грн., з яких: 9999,29 грн. – заборгованість за кредитом; 17 639,09 грн. – заборгованість за відсотками.

Ухвалою Слобідського районного суду міста Харкова від 27.03.2026 року провадження по вищевказаній цивільній справі відкрито та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

В судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судовому засідання проти позову заперечував частково та пояснив, що він був клієнтом АТ «МЕГАБАНК» та у нього була відкрита кредитна лінії на суму 10 000 грн. Після ліквідації банку він не знав куди саме він мав сплачувати кредит за вказаної кредитною лінією. Крім того вказав, що позовні вимоги за тілом кредиту в розмірі 10 000 грн. він визнає, однак позовні вимоги в частині стягнення відсотків не визнає, оскільки вказана заборгованість склалася не з його вини.

У наданому до суду відзиві на позов відповідач зазначив, що у зв?язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України відповідач вимушений був періодично виїжджати з території України та періодично перебувати в різних містах України. У період дії воєнного стану та активних бойових дій у місті Харкові робота банківських установ і платіжних систем була нестабільною, та відповідач фактично не мав доступу до банківського застосунку, за допомогою якого можливе здійснення погашення кредитних зобов`язань. Окрім того, під час відступлення права вимоги первісним кредитором ані банк, ані новий кредитор не повідомили відповідача про зміну кредитора, не надали актуальних платіжних реквізитів та не вчиняли дій, спрямованих на інформування про наявність і розмір заборгованості. За таких обставин відповідач була позбавлена реальної можливості добровільно та своєчасно виконати грошове зобов?язання. З урахуванням наведених обставин та відповідно до ст. ст. 551 і 233 Цивільного кодексу України Відповідач просить зменшити розмір неустойки, штрафів, пені та інших додаткових нарахувань, оскільки їх розмір є явно неспівмірним наслідкам порушення зобов?язання та їх виникнення відбулось не з вини відповідача.

Також зазначив, що він намагався вирішити спір в добровільному порядку, та запропонував представнику позивача погасити заборгованість по тілу кредиту, однак на вказану пропозицію отримав відмову. З приводу умов кредитного договору відповідач зазначив, що строк кредитування за договором № TDB.2021.0089.24539 від 26.08.2021 року сплинув, а право кредитора на нарахування процентів за договором діяло тільки у межах строку його дії – до 26.08.2022 року. Матеріали справи не містять підтвердження про наявність умов договору щодо порядку пролонгації строку кредитування та нарахування відсотків за користування кредитом. Окрім того автоматична пролонгація строку дії договору не означає автоматичне продовження строку кредитування та процентів, якщо це прямо не узгоджено сторонами договору. З наданого до суду розрахунку заборгованості за договором № TDB.2021.0089.24539 від 26.08.2021 року станом на 03.09.2024 року вбачається, що розмір нарахованих відсотків, які підлягають сплаті відповідачем складає 17 639,09 грн., при цьому розрахунок не відображає відсоткову ставку, за якою відповідачу були нараховані відсотки за період після серпня 2022 року.

Дослідивши матеріали справи, докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 26.08.2021 року між АТ «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank № TDB.2021.0089.24539 від 26.08.2021 року.

Відповідно до п. 1 договору підписанням цієї заяви – договору клієнт беззастережно підтверджує: прийняття в повному обсязі публічної пропозиції АТ «Мегабанк» на приєднання до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank, що розміщені у місці інформування клієнта та на сайті АТ «Мегабанк»: www.megabank.ua та в мережі інтернет www. todobank.com.; згоду з умовами договору, а також положення усіх додатків до нього; укладання з банком шляхом приєднання до договору, який складається з публічної частини договору, що розміщена у місці інформування клієнта та на сайті АТ «Мегабанк»: www.megabank.ua та в мережі інтернет www. todobank.com та індивідуальної частини договору, а саме цієї заяви-договору, підписанням якої клієнт приєднується до договору в цілому.

Згідно до п. 2 договору встановлено, що банк відкриває клієнту: поточний рахунок № НОМЕР_1 (у гривні), що обслуговується за дебетово-кредитною схемою, поточні рахунки № НОМЕР_2 (у доларах США); поточний рахунок № НОМЕР_3 (у Євро), що обслуговується за дебетовою схемою, а також видає платіжну картку міжнародної платіжної системи Visa International Gold Rewards миттєвого випуску (неперсоніфіковану). Картка є власністю банку.

Також п. 3 - 4 договору передбачено, що картка використовується клієнтом для отримання/внесення готівкових коштів, оплати товарів і послуг, а також з метою здійснення інших операцій, передбачених умовами договору та/або чинним законодавством України і не пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності.

Банк може надавати клієнту кредит шляхом сплати з карткового рахунку платежів клієнта, здійснення його розрахункових операцій та видачі йому готівки на суму, що перевищує залишок на цьому рахунку, але в межах доступного ліміту кредитної лінії.

Максимальний ліміт кредитної лінії складає 200 000 грн., сток кредиту 12 місяців, пільговий період днів – 62 дні; базова процента ставка – 56%.

Зазначений договір є публічним договором приєднання.

Згідно із частиною першою статті 633ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ «Мегабанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1ст.3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі76,77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Судовим розглядом встановлено, що вказаний кредитний договір відповідачем підписано особисто, недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак є чинним і підлягає до виконання його сторонами. Відповідач під час укладення кредитного договору, ознайомився з його текстом та істотними умовами кредитування а саме: сумою кредиту, процентною ставкою, строком кредитування, графіком платежів та порядком погашення заборгованості, що підтверджується особистим підписом позичальника. Оскільки, кредитний договір був підписаний відповідачем без будь-яких застережень, та відповідач не факту його підписання, суд приходить до висновку, що остання погодилася з його умовами та зобов`язалася виконувати їх.

09.07.2024 відповідно до протоколу електронного аукціону № GFD001-UA-20240618-01260 переможцем електронного аукціону з придбання прав вимоги за кредитним договорами стало ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс», з яким в подальшому було укладено між АТ «МЕГАБАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» договір № GL1N426240 від 03.09.2024 року, відповідно до умов договору АТ «МЕГАБАНК» відступило свої права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами, в тому числі було відступлено право вимоги за договором № TDB.2021.0089.24539 від 26.08.2021 року.

Також 27.12.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» та ТОВ «ФК «ЄвроКредит» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 1/12, відповідно до умов договору ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» відступило свої права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄвроКредит» набуло право вимоги за кредитними договорами, в тому числі було відступлено право вимоги за № TDB.2021.0089.24539 від 26.08.2021 року.

З витягу з Додатку № 1 до договору № 1/12 про відступлення прав вимоги укладеного 27.12.2024 року вбачається, що від ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» до ТОВ «ФК «ЄвроКредит» перейшло право вимоги за кредитним договором № TDB.2021.0089.24539 від 26.08.2021 року на загальну суму 27 638,38 грн.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. ст. 526, 1054 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу; за кредитним договором позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то вразі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Крім того положеннями ст. 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Правилами ст. 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до вимог ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням, як це визначено положеннями ст. 516 ЦК України.

Правилами ст. 517 ЦК України закріплено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, як це закріплено вимогами ст. 526 ЦК України.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК Єврокредит» надав довідку -розрахунок заборгованості відповідно до змісту якого вбачається що за ОСОБА_1 за кредитним договором обліковується заборгованість станом на 26.08.2024 року у розмірі 27638,38 грн., з яких: 9999,29 грн. – заборгованість за кредитом; 17 639,09 грн. – заборгованість за відсоткам.

Умовами зазначеного кредитного договору передбачено що максимальний ліміт кредитної лінії становить – 200 000,00 грн, строк кредитування становить – 12 місяців, пільговий період – 62 дні, (п.4) договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом 3 років але у будь-якому разі до повного виконання обов`язків. (п.8)

Звертаючись з позовом позивач посилаючись на положення кредитного договору зазначав що вказаним кредитним договором було встановлено що позичальник зобов`язується сплатити проценти за користування кредитом до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Тобто позичальник отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання повернути грошові кошти у встановлений строк та сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту – в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо – можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу – позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку.

Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін – на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Відповідні правові висновки викладені у постанові Верховного суду України від 05 квітня 2023 року по справі №910/4518/16 (провадження №12-16гс22).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Разом з тим у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

У відповідності до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

У цій справі сторони погодили що відповідно до п.4 Договору, що строк кредитування становить – 12 місяців, а отже кінцевий строк до якого має бути сплачена заборгованість становить 26.08.2022 року. Отже саме до вказаної дати первісний кредитор мав право нараховувати відсотки за користування кредитними коштами в порядку ст.1048 ЦК України.

За загальним правилом, належними та допустимими доказами на підтвердження обставини видачі кредитних коштів позичальнику є первинні бухгалтерські документи про видачу готівки або перерахування коштів.

У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19 (провадження № 61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Зі змісту наданих позивачем виписок по особовому рахунку відповідача вбачається що заявлені позивачем відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 17639,09 грн. були нараховані за період з 26.08.2021 року по 03.09.2024 року, тобто частково поза межами строку кредитування, передбаченого п.4 кредитного договору.

За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача відсотків, нарахованих поза межами строку кредитування, що визначений в 4 договору( тобто з 27.08.2022 року по 03.09.2024 року) оскільки підставою для їх нарахування фактично є неналежне виконання позичальником умов договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений п.4 договору строк, що має наслідком відповідальність, визначену ст. 625 ЦК України, а не право нараховувати відсотки на підставі ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором № TDB.2021.0089.24539 від 26.08.2021 року за тілом кредитом в сумі 9999,29 грн та відсотків за період з 26.08.2021 року по 26.08.2022 року у розмірі 1479,63 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що сума сплаченого позивачем судового збору за подання позову становить 2662,40 грн. Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме (0,42%) з відповідача підлягає стягненню витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1118,21 грн .

Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Із положень ч.ч. 1-5 ст.137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В силу ч.ч. 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту. Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правничої допомоги № 1/07 від 01.07.2025 року, акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги № 12123197 від 14.08.2025, вартість послуг (прейскурант) від 01.07.2025 року. Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Дослідивши надані докази витрат на професійну правничу допомогу та враховуючи часткове задоволення позовних вимог, а також складність справи, принцип розумності та справедливості, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн.

Керуючись ст. ст. 12,13,81,141,259,263,267,279,280 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЄвроКредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЄвроКредит» заборгованість за договором про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank № TDB.2021.0089.24539 від 26 серпня 2021 року в розмірі 11 478,92 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 3000 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1118,21 грн., а всього в розмірі 15 597 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто сім) грн. 13 коп.

В іншій частині позовні вимоги – залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, а якщо апеляційну скаргу подано- після закінчення апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, а у разі його ухвалення за відсутності учасників справи - в той же строк з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони по справі :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ЄвроКредит», юридична адреса: м. Дніпро, пров. Ушинського, 1, оф. 105 код ЄДРПОУ 40932411.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Суддя М.Ю.Онупко