Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №620/8018/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 року м. Чернігів Справа № 620/8018/26

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач), у якому просить:

визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні начальника медичного пункту НОМЕР_2 батальйону територіальної оборони Військової частини НОМЕР_1 головного сержанта ОСОБА_1 з військової служби за станом здоров`я за наявності інвалідності, оформлену листом від 17.05.2026 № 1510/02/7290;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити начальника медичного пункту НОМЕР_2 батальйону територіальної оборони Військової частини НОМЕР_1 головного сержанта ОСОБА_1 з військової служби за станом здоров`я за наявності інвалідності.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з інвалідністю (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу). Позивач вказує, що до рапорту ним долучено усі докази, що підтверджують факт існування обставин, що дають йому право на звільнення з військової служби. Натомість, на думку останнього, відповідач протиправно відмовив у звільненні з військової служби.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 поновлено позивачу строк звернення до суду з даним позовом. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Витребувано у відповідача поданий позивачем рапорт з доданими до нього документами, рішення, прийнятого за наслідками його розгляду.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому не погоджувався з поданим позовом та просив відмовити у його задоволенні. Відповідач зазначив, що наявність ІІІ групи інвалідності, за умови, що військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу, є підставою для звільнення з військової служби. Однак, виконання оборонних заходів на період дії правового режиму воєнного стану є конституційним обов`язком громадян України, порядок виконання якого встановлюється нормативно-правовими актами.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій не погоджувався із доводами відповідача, викладеними у відзиві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_3 .

Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за № 114/26/1396/В від 23.04.2026, ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності з 23.04.2026 до 01.04.2027. Зазначене також підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 27.04.2026.

26.04.2026 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби за станом здоров`я на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», рапорт зареєстровано в СЕДО 26.04.2026 за номером 7959с. До рапорту додано наступні документи: копію паспорта НОМЕР_5 , виданий 7423 18.03.2024; копію картки фізичної особи-платника податків НОМЕР_6 ; електронну копію рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 114/26/1369/Р.

04.05.2026 позивач повторно засобами додатку «Армія+» подав рапорт про звільнення з військової служби за станом здоров`я на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», рапорт зареєстровано в СЕДО 04.05.2026 за номером 20310/р. До поданого рапорту додану витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи 114/26/1396/В від 23.04.2026.

Листом від 17.05.2026 № 1510/02/7290 відповідач повідомив, що позивачу необхідно надати до військової частини засвідчені у встановленому порядку копії документів на підтвердження правових підстав для звільнення. Додані позивачем копії низької якості, що унеможливлює здійснити розгляд наданих документів та встановити наявність підстав для звільнення з військової служби.

Згідно з листом Офісу Військового омбудсмана від 26.05.2026 № 11074/2026/1.1 за результатами розгляду скарги «та з урахуванням інформації, наданої військовою частиною НОМЕР_1 , встановлено, що під час подачі документів на звільнення ОСОБА_1 було подано не повний пакет документів. Після роз`яснень наданих командуванням військової частини, ОСОБА_1 було підготовлено та надано повний пакет документів, який на теперішній час знаходиться на розгляді у відділенні персоналу військової частини, з метою підготовки та оформлення документів та вирішення питання стосовно звільнення ОСОБА_1 з військової служби».

На адвокатський запит представника позивача відповідач листом від 22.05.2026 № 1510/11/314/ВихЗПІ повідомив, що рапорт ОСОБА_1 разом з додатками прийнято до розгляду, на даний час стройова служба та юридичний відділ військової частини проводять вивчення наданих документів та готують правові висновки щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби в запас на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, для прийняття командиром військова частина НОМЕР_1 рішення по суті рапорту.

08.06.2026 ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапортів начальника медичного пункту НОМЕР_2 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 головного сержанта ОСОБА_1 від 24.06.2026 та від 04.05.2026 про звільнення з військової служби за станом здоров`я; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути та вирішити по суті з урахуванням висновків суду рапорти начальника медичного пункту 2 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 головного сержанта ОСОБА_1 від 24.06.2026 та від 04.05.2026 про звільнення з військової служби за станом здоров`я.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – закрито.

Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

У силу статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024, № 740/2024 від 28.10.2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025, № 478/2025 від 14.07.2025, № 793/2025 від 20.10.2025, № 40/2026 від 12.01.2026, затвердженими відповідними законами України, продовжувався строк дії воєнного стану в Україні.

На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII), воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно частини першої статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частина друга статті 1 Закону №2232-ХІІ).

Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

За нормами частини третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України.

Згідно з частинами першою-третьою, шостою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Видом військової служби є зокрема військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII, а у частині четвертій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2).

Відповідно до підпункту б пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: б) за станом здоров`я: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно з пунктом 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення. Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»:

у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;

у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Стосовно порядку звільнення, то пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення № 1153/2008).

Згідно з пунктом 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

Пунктом 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за № 438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Відповідно до пункту 12.9 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення:

за підставами, передбаченими пунктами г-е, и частини третьої, підпунктами а, д, є, ж пункту 1, підпунктами в, з пункту 2 частини четвертої, підпунктами д, е, и-о, р, с пункту 1, підпунктами д, е, з-м, р, с пункту 2, підпунктами а, в, е, з пункту 3 частини п`ятої, підпунктами д-к пункту 1, підпунктами ґ-и, й, к пункту 2, підпунктами а, б, в, д, ж пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», якщо звільнення відбувається за ініціативою командування;

за підставами, передбаченими пунктами б, в, д, є частини третьої, підпунктами г, е, є пункту 1, підпунктами б, г, д, е пункту 2 частини четвертої, підпунктами а-в, ґ, к, р пункту 1, підпунктами а-в, ґ, й, к, п, р пункту 2, підпунктами а, б, г, д пункту 3 частини п`ятої, підпунктами а-в, ґ, й пункту 1, підпунктами а, б, г, і, й пункту 2, підпунктами а, б, г, ґ пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», якщо звільнення відбувається за бажанням військовослужбовця.

Пунктом 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України встановлено, що перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Так, пунктом 3 Переліку документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби додатку 19 до Інструкції визначено, що при поданні до звільнення з військової служби за підставами: за станом здоров`я подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; висновок (постанова) військово-лікарської комісії або копія акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою первинної облікової документації № 157/о, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я від 30 липня 2012 року № 577, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 вересня 2012 року за № 1509/21821, або копія посвідчення особи з інвалідністю, або копія пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або копію довідки для отримання пільг інвалідами, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу за формою, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 21 вересня 2015 року № 946, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2015 року за № 1198/27643 (у разі звільнення з військової служби за підставами, передбаченими абзацом третім підпункту б пункту 2 частини четвертої або абзацом третім підпункту «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - за наявності інвалідності); копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, за наявності у них інвалідності. Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби

На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Пунктом 31 Статуту ЗСУ начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Подання рапорту по команді означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.

Як встановлено судом 26.04.2026 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби за станом здоров`я на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», рапорт зареєстровано в СЕДО 26.04.2026 за номером 7959с. До рапорту додано наступні документи: копію паспорта НОМЕР_5 виданий 7423 18.03.2024; копію картки фізичної особи-платника податків НОМЕР_6 ; електронну копію рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 114/26/1369/Р.

04.05.2026 позивач повторно засобами додатку «Армія+» подав рапорт про звільнення з військової служби за станом здоров`я на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», рапорт зареєстровано в СЕДО 04.05.2026 за номером 20310/р. До поданого рапорту додану витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи 114/26/1396/В від 23.04.2026.

Листом від 17.05.2026 № 1510/02/7290 відповідач повідомив, що позивачу необхідно надати до військової частини засвідчені у встановленому порядку копії документів на підтвердження правових підстав для звільнення. Додані позивачем копії низької якості, що унеможливлює здійснити розгляд наданих документів та встановити наявність підстав для звільнення з військової служби.

Згідно з листом Офісу Військового омбудсмана від 26.05.2026 № 11074/2026/1.1 за результатами розгляду скарги «та з урахуванням інформації, наданої військовою частиною НОМЕР_1 , встановлено, що під час подачі документів на звільнення ОСОБА_1 було подано не повний пакет документів. Після роз`яснень наданих командуванням військової частини, ОСОБА_1 було підготовлено та надано повний пакет документів, який на теперішній час знаходиться на розгляді у відділенні персоналу військової частини, з метою підготовки та оформлення документів та вирішення питання стосовно звільнення ОСОБА_1 з військової служби».

На адвокатський запит представника позивача відповідач листом від 22.05.2026 № 1510/11/314/ВихЗПІ повідомив, що рапорт ОСОБА_1 разом з додатками прийнято до розгляду, на даний час стройова служба та юридичний відділ військової частини проводять вивчення наданих документів та готують правові висновки щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби в запас на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, для прийняття командиром військова частина НОМЕР_1 рішення по суті рапорту.

У цій справі суд встановив, що правом звільнення позивача з військової служби наділений командир військової частини НОМЕР_1 . Так, рапорт позивача з доданими документами отримано командиром військової частини НОМЕР_1 , до повноважень якого віднесено вирішення питання звільнення ОСОБА_1 з військової служби.

Як зазначив суд вище, подання рапорту по команді означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. У випадку ж відмови клопотати, на переконання суду, рапорт військовослужбовця з обґрунтуванням відмови у будь-якому випадку має передаватися вищому командуванню. Остаточне рішення має прийматися саме тією посадовою особою, яка наділена правом вирішувати питання по суті. Отже, рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності. Вказане також узгоджується з положенням пункту 12.9 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України про те, що документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби з підстав, серед яких передбачена підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У спірному випадку рапорт позивача від 04.05.2026 надійшов 04.05.2026 до військової частини НОМЕР_1 , що свідчить про дотриманням приписів статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пункту 233 Положення № 1153/2008.

Факт отримання командиром військової частини НОМЕР_1 рапорту позивача про звільнення з військової служби не заперечується представником відповідача.

Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 за № 40 (далі - Інструкція № 40), рапорт (заява) - це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 №735 (далі - Інструкція № 735) визначений порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України, у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України, а також визначає порядок контролю за його дотриманням.

Відповідно статті 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.

Пунктом 6 розділу ІІІ '»Розгляд звернень громадян» Інструкції № 735 також передбачено те, що звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення.

Отже, згідно з пунктом 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що волевиявлення військовослужбовця, який бажає звільнитися з військової служби, викладається лише у формі рапорту, який є допустимим доказом в підтвердження бажання військовослужбовця звільнитися з військової служби.

Водночас звернення громадян розглядається за окремим порядком, визначеним Інструкцією № 735.

Суд погоджується з тим, що у разі наявності підстав для прийняття рішення про звільнення військовослужбовця, таке оформляється розпорядчим документом, яке доводиться до відома особи, що регламентовано зазначеними вище нормативно-правовими актами: Положенням № 1153/2008, Інструкцією про організацію виконання цього Положення. Проте дані акти не визначають, яким чином має бути оформлена і доведена до відома відмова військовослужбовцю у звільненні з військової служби. На переконання суду, сама форма відмови (лист, рішення, висновок тощо) не є суттєвою, основним є те, щоб вона містила конкретні підстави відмови та була доведена до відома військовослужбовця.

Відповідно до пункту 3.10.2 Інструкції № 40, документи, розглянуті керівництвом військової частини (установи) повертаються з відповідною резолюцією до служби діловодства, що здійснює передачу документів на виконання.

Згідно з пунктом 32.2.14 Інструкції № 40, резолюція є основною формою реалізації управлінських доручень, яка передбачає постановку конкретного завдання, визначення його предмета, мети, строку та відповідальної за виконання особи.

Пунктом 2 Розділу ІІІ Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531, визначено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Суд звертає увагу на те, що механізм здійснення в особливий період обміну медичними та іншими документами військовослужбовців між закладами охорони здоров`я державної та комунальної власності, державними установами Національної академії медичних наук (далі - заклади охорони здоров`я), в яких військовослужбовці перебували (перебувають) на лікуванні, та органами військового управління, з`єднаннями, військовими частинами, вищими військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти, установами та організаціями Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - військові частини), а також районними (об`єднаними районними), міськими (районними у місті, об`єднаними міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки або їх структурними підрозділами (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), визначає Порядок здійснення в особливий період обміну медичними та іншими документами військовослужбовців між закладами охорони здоров`я державної та комунальної власності, державними установами Національної академії медичних наук, в яких військовослужбовці перебували (перебувають) на лікуванні, та військовими частинами, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2023 № 901 (далі Порядок № 901).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 901 для обміну медичними та іншими документами військовослужбовців між військовими частинами, закладами охорони здоров`я і територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки використовуються системи електронного документообігу Міноборони, Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - системи електронного документообігу).

Документообіг у зазначених системах здійснюється відповідно до вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Система електронного документообігу повинна відповідати вимогам законодавства до форматів даних, сервісу інтеграції до системи взаємодії та вимогам нормативно-правових актів у сфері захисту інформації.

Пунктом 4 Порядку № 901 визначено, що заклади охорони здоров`я, військові частини, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють надсилання таких документів (обмін такими документами) в електронній формі: рапорта військовослужбовця про надання йому відпустки для лікування у зв`язку з хворобою, відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), про звільнення від виконання службових обов`язків на підставі рішення військово-лікарської комісії або про звільнення з військової служби за станом здоров`я.

У спірному випадку рапорти позивача стосуються саме звільнення з військової служби за станом здоров`я.

Так, підпункт «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII передбачено лише дві підстави для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану за станом здоров`я, а саме: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

У рапорті від 04.05.2026 про звільнення з військової служби ОСОБА_1 зазначив про наявність у нього ІІІ групи інвалідності та небажання продовжувати військову службу, тобто чітко вказав підстави для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану за станом здоров`я.

Отже, за обставин справи, суд вважає, що рішення відповідача про відмову в звільненні позивача з військової служби за рапортом від 04.05.2026 є необґрунтованим.

При цьому суд додатково звертає увагу на те, що пунктом 4 Порядку № 901 передбачено, що у разі потреби заклади охорони здоров`я, військові частини, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки можуть здійснювати обмін іншими документами.

Таким чином, визначений в пункті 4 Порядку № 901 перелік документів, які можуть надсилатися в електронній формі між закладами охорони здоров`я, військовими частинами, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, не є виключним.

З`ясовуючи наявність правової підстави для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу згідно поданого рапорту від 04.05.2026, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за станом здоров`я: у зв`язку з наявністю ІІІ групи інвалідності, то суд виходить з такого.

Передовсім необхідно встановити наявність у позивача всіх передбачених підпунктом «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу умов для звільнення з військової служби з вищевказаної підстави.

Так, суд встановив, що ОСОБА_1 :

1) є військовослужбовцем, проходить військову службу;

2) позивач подав рапорт від 04.05.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я: у зв`язку з наявністю ІІІ групи інвалідності. В рапорті позивач зазначив, що не бажає проходити військову службу, а після звільнення підлягає направленню на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

3) факт встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за № 114/26/1396/В від 23.04.2026. Даний витяг долучений до рапорту від 04.05.2026.

Згідно відповіді від 22.05.2026 № 1510/11/314/ВихЗПІ, від 17.05.2026 № 1510/02/7290 та відзиву на позовну заяву, представник відповідача підтвердив факт отримання рапорту від 04.05.2026 про звільнення з військової служби разом із долученим до такого рапорту витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за № 114/26/1396/В від 23.04.2026.

З огляду на наявність у ОСОБА_1 всіх передбачених підпунктом «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» умов для звільнення з військової служби, суд дійшов висновку про протиправність відмови військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за наявності інвалідності), прийняту за результатом розгляду рапорту від 04.05.2026.

Що ж стосується позовної вимоги про зобов`язання військову частину НОМЕР_1 звільнити начальника медичного пункту НОМЕР_2 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 головного сержанта ОСОБА_1 з військової служби за станом здоров`я за наявності інвалідності, то суд зазначає наступне.

Згідно із частиною 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Правова позиція Верховного Суду щодо застосування статті 245 частини 4 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 13 жовтня 2022 року у справі №380/13558/21.

Також суд ураховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

У межах даної справи судом встановлено, що позивач звернувся до командира відповідача з рапортом, у якому просив про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України № 2232-ХІІ, у зв`язку з наявністю інвалідності. До рапорту позивач додав усі документи, які підтверджують вказані обставини. Відповідач повідомив позивачу про те, що його рапорт розглянутий та відсутні правові підстави для його звільнення з військової служби в запас за сімейними обставинами, з урахуванням наданих підтверджуючих документів. Отже, рапорт був розглянутий відповідачем з урахуванням долучених позивачем документів і в його задоволенні відмовлено.

При цьому, судом визнано протиправною таку відмову.

Зважаючи на це та враховуючи, що норма підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України №2232-ХІІ містить імперативний припис, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: за станом здоров`я за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), тобто відсутня дискреція щодо прийняття рішення, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є ефективним і відповідає завданню адміністративного судочинства.

Аналогічні правові висновки з даного питання наведено Верховним Судом у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 140/12873/23, від 30 червня 2024 року у справі №140/8768/23 та від 06 червня 2024 року у справі №140/25460/23.

За наведеного, з метою повного та ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби згідно з підпунктом «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», за станом здоров`я – за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові 25 червня 2020 року по справі №520/2261/19, згідно яких «обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги».

Суд зазначає, що всі інші аргументи сторін досліджені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

За змістом частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.

Керуючись статтями 6, 9, 12, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби згідно з підпунктом «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», за станом здоров`я – за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 . АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 .

Повний текст рішення виготовлено 17 вересня 2026 року.

Суддя Дар`я ВИНОГРАДОВА