Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №938/132/26 — Верховинський районний суд Івано-Франківської області

Справа№938/132/26

Провадження № 2/938/209/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року селище Верховина

Верховинський районний суд Івано-Франківської області в складі

головуючого судді Чекан Н.М.

з участю секретаря судового засідання Мартищук Х.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики з визначенням гривневого еквіваленту за офіційним курсом НБУ на день фактичного виконання рішення суду, -

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Верховинського районного суду поступила позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за розпискою.

Позовні вимоги оґрунтовано тим, що 05.06.2025 року ОСОБА_2 отримав у позику від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 8 000 доларів США, що еквівалентно на час передання коштів 331 863,20 гривень (8 000 * 41,4829 гривень (ціна за 1 долар станом на 05.06.2025 року відповідно до даних Мінфіну), які відповідач зобов`язався повернути позивачу до 01.12.2025 року, на підтвердження чого відповідачем власноруч написано та надано позивачу розписку від 05.06.2025 року. Вказана розписка містить дані позичальника (відповідача), особу позикодавця (позивача), дату її складання (05.06.2025 року), що є датою отримання коштів відповідачем від позивача, конкретно визначену суму отриманих грошових коштів (8 000 доларів США) та підписана позичальником (відповідачем). Позивач починаючи з 01.12.2025 року постійно в телефонних розмовах та переписці за допомогою месенджерів вимагав від відповідача повернення боргу, але відповідач не виконував взятих на себе зобов`язань, ухилявся від виконання свого обов`язку з повернення коштів, та в подальшому припинив виходити на зв`язок, внаслідок чого позивач змушений звернутись до суду для захисту свої прав та стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 331 863,20 гривень.

Ухвалою суду від 02.02.2026 року відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 01.04.2026 року продовжено строк підготовчого провадження.

Ухвалою суду від 14.05.2026 року прийнято до провадження заяву представника позивача про уточнення позовних вимог (зміну предмету позову) із заявлених на позовну вимогу про стягнення боргу за договором позики від 05.06.2025 року в розмірі 8 000 (вісім тисяч) доларів США з визначенням гривневого еквіваленту за офіційним курсом НБУ на день фактичного виконання рішення суду.

Ухвалою суду від 25.06.2026 року закрито підготовче провадженя та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судове засідання не з`явилася, подала до суду клопотання про підтримання позовних вимог, завершення розгляду справи у її відсутності та не заперечувала щодо ухвалення заочного рішення.

Відповідач повторно у судове засідання не з`явився, про дату час та місце його проведення повідомлений двічі належним чином, зокрема судову повістку на 09.03.2026 року отримав 28.03.2026 року (а.с. 30,44), судові повістки на 01.04.2026 року, 06.08.2026 року повернулися до суду з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 38-40, 70-71), судова повістка на 25.06.2026 року та на 16.09.2026 року повернулася без вручення адресату (а.с. 57-59, 74-75).

Крім того, судом вжито заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи на 06.08.2026 року та на 16.09.2026 року шляхом опублікування оголошення на офіційному сайті судової влади України.

Згідно з ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь.якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

У ч. 2 ст. 247 ЦПК України закріплено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У ч. 1 ст.280 ЦПК України закріплено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Враховуючи той факт, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання повторно не з`явився та не повідомив причин неявки, відзив на позов не подав, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд постановив провести заочний розгляд цієї справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у ній доказів.

Вивчивши матеріали даної справи, суд приходить до такого висновку.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У ч. 1 ст. 15, ч.1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положенням ч.1 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей визначених родовими ознаками.

Згідно із ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Ч. 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що допускається пред`явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (№6-63цс13) та в постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року (№6-50цс16).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.

Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядок, що встановлені договором.

У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 201/11388/17 провадження № 61-12383св19 зроблено висновок про те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідний правовий висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складенню розписки має передувати факт передачі грошей у борг.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів та підтверджує як факт укладення договору, так і факт отримання боржником грошових коштів.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суд повинен виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Із матеріалів справи вбачається, що 05.06.2025 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт (ID карта) № НОМЕР_1 , виданий 16.12.2019 року, орган, що видав 2614, інд. №2714010619, взяв у борг у ОСОБА_1 , вісім тисяч доларів США, які зобов`язався повернути 01.12.2025 року (а.с. 11).

Таким чином, позивач довів факт укладення між ним та відповідачем договору позики, а також факт отримання боржником грошових коштів.

Долучений до позову скріншот із екрана телефону, суд не бере до уваги, оскільки із нього не вбачається між ким здійснена така переписка, а також те, що вона стосується предмету позову, а тому не може вважатись належним та допустимим доказом у даній справі.

Суд звертає увагу, що ст. 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Також ст. 81 ЦПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідачем (боржником) у свою чергу не надано суду будь-яких доказів на підтвердження факту повернення нею боргу позивачу (кредитору).

Крім того, суд звертає увагу, що якщо зобов`язання за розпискою визначено в іноземній валюті або її грошовому еквіваленті, суд має стягувати саму іноземну валюту або визначати еквівалент у гривні за офіційним курсом НБУ на день виконання судового рішення (день платежу) згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду (зокрема у постановах від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц та від 11.09.2024 у справі № 500/5194/16).

За наведених обставин, позов слід задоволити та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за розпискою від 05.06.2025 року у розмірі 8 000 доларів США з визначенням гривневого еквіваленту за офіційним курсом НБУ на день фактичного виконання рішення суду.

Уст. 265 ЦПК України закріплено, що в рішенні суду зазначаються розподіл судових витрат.

Питання щодо розподілу судових витрат вирішується відповідно до ст. 141 ЦПК України.

У зв`язку із задоволенням позову з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 3318,63 гривень.

Окрім того, позивач просив у позовній заяві стягнути з відповідача на його користь витрати пов`язані з правничою правовою допомогою в сумі 9600 гривень.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем подано:

- договір №01/01-26 про надання правової допомоги від 21.01.2026 року укладений між адвокатом Луцик М.В. та ОСОБА_1 (клієнт) за яким клієнт доручає, а адвокат зобов`язується надати професійну правничу допомогу у справі, що виникла з договору позики від 05.06.2025 року, підтвердженого борговою розпискою від 05.06.2025 року; в якому зазначено, що вартість представлення інтересів клієнта (надання правової допомоги) відповідно до предмета договору складається з передплати 9600 гривень при зверненні до суду першої інстанції; гонорар успіху визначається за домовленістю сторін у розмірі 6000 гривень (а.с.7);

- акт виконаних робіт (наданих послуг) від 22.01.2026 року складений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , у якому вказано загальну вартість наданих робіт у розмірі 9600 гривень (а.с.5);

-платіжну інструкцію від 21.01.2026 року про перерахування позивачем ОСОБА_3 коштів у сумі 9600 гривень (а.с.15).

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, в постанові від 15.04.2020 у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19).

Даючи оцінку зазначеним доказам, врахувавши характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, усталеної практики у даній категорії справи, критерію необхідності та значимості процесуальних дій у справі, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9600 гривень. При цьому суд звертає увагу, що сторона позивача клопоче стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 9600 гривень та не клопоче стягнути гонорар успіху в розмірі 6000 гривень, тому суд не уповноважений вийти за межі вимог позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 263-265, 268, 280 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики з визначенням гривневого еквіваленту за офіційним курсом НБУ на день фактичного виконання рішення суду – задоволити.

Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 05.06.2025 року в розмірі 8000 (вісім тисяч) доларів США з визначенням гривневого еквіваленту за офіційним курсом НБУ на день фактичного виконання рішення суду.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9600 (дев`ять тисяч шістсот) гривень та сплачений судовий збір у розмірі 3 318 (три тисячі триста вісімнадцять) гривень 63 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Найменування та ім`я сторін, їх місце знаходження та проживання:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя Наталія ЧЕКАН